25 січня — церковне свято мучениці Тетяни.

Праведна дівиця народилася у Римі. Її батько займав високу державну посаду при імператорі, але потайки сповідував християнство. Отож і Тетяна зростала у християнському дусі. А коли досягла повноліття, то висвятилася на дияконесу.

Та сталося, що на сім'ю донесли правителю вороги християн - язичники. Тетяну і її батька (про матір нічого не відомо) стратили. Це сталося 226 (за деякими іншими джерелами 235) року.

У народному побуті цей день має назву - Тетянин. За ним загадували на прийдешні весну і літо:

- Якщо на Тетяну іде сніг - весна рано прийде, але літо буде мокрим.

- Від Тетяни ближче до весни.

- На Тетяну прогляне сонечко - рано прилетять птахи.

Окрім свята Тетяни, у народному календарі українців є ще кілька важливих днів, за якими прогнозували весну - ранню чи пізню, холодну чи теплу: Оксани-Дороти (6 лютого), Стрітення (15 лютого), Явдохи (14 березня), Сорок святих (22 березня).

Тарас ЛЕХМАН

Ось і минули Різдвяні свята з урочистими церковними Богослужіннями, дідухами, кутею, колядками, щедрівками, щирими віншуваннями, вертепними дійствами, зустріччю Старого Нового року, йорданським водосвяттям, подарунками, гостиною... І так хочеться, щоб вони продовжувалися... Але всьому свій час! Тепер чекайте Різдвяних свят аж до наступного року.

Проводи Зимових (Різдвяних) святок відбувалися 20 січня - у день Собору Івана Хрестителя-Предтечі. І хоч це свято не належить до великих церковних, все ж на Зимового Івана люди намагалися не працювати. Їли те, що залишилося від святкових приготувань (насамперед, м'ясні страви), ходили один до одного в гості. Могли навідатися у шинок, бо в часи самих святок таке вважалося гріховним, недоречним, піддавалося громадському осуду.

У Галичина збереглася приказка-жарт: «Прийшов Іван Предтеча, забрав свята на плечі, поніс їх до Риму, а принесе аж на наступну зиму...».

Наступний день (21 січня) у народі називали Пів-Іваном. Насправді ж у цей день церкви східного обряду вшановують преподобних Юрія Хозевіта, Еміліяна та Домніку. Господині мили посуд, прибирали у хаті. У господаря були свої нагальні справи. Майстри бралися до праці. Не марнували часу ковалі, теслі, шевці, кравці, ткалі...

Допоки не розпочався Великий піст, не настала пора весняних польових робіт, молодь ще активно збиралася на вечорниці.

Народна прикмета:

- На Зимового (Січневого) Івана Предтечі холодно, мороз - ще будеш довго тулитися до печі.

Тарас ЛЕХМАН

18 січня — Надвечір'я Богоявлення Господнього, а 19 січня — вже саме велике Богоявленське свято, яке у народі називають Йорданом, Водохрещем, Хрещенням Ісуса Христа. Церквою воно відзначається з VI століття і знаменує закінчення дванадцятиденного періоду Різдвяних святок, нагадує про Хрещення Іваном Хрестителем-Предтечею нашого Спасителя у річці Йордан, появу білого голуба (символ Святого Духа) і почутий Божий Голос з Небес.

Водохреще увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займають дійства зі свяченням води.

Надвечір'я Богоявлення (Друга кутя, Голодна кутя, Голодний Святий вечір) немовби повторюють обряд Святого вечора перед Різдвом Христовим, але дещо в спрощеному варіанті. Вдень, 18 січня, також дотримуються суворого посту. Надвечір ідуть до церкви, де відбувається Богослужіння з освяченням води. (За народною традицією, його називають першим, попереднім освяченням).

Принісши в глечику освячену воду, господар кропить нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, пасіку, свійських тварин. На одвірках, дверях діти малюють крейдою хрестики, на вікнах (склі) ліплять паперові хрестики-витинанки, сніжинки у вигляді хрестиків з білого паперу. Тільки опісля сідають до столу, де також має бути дванадцять пісних страв. Після вечері виносять з хати дідуха і... «проганяють кутю» , що також символізує завершення Різдвяних свят. Неодмінно щедрують, очікують на гурти щедрувальниць, які ось-ось навідаються до оселі. Цю місію виконують виключно дівчата.

Наступного дня саме свято Водохреща , після церковного Богослужіння, мало продовжуватися  на річці, озері, ставка, або біля струмка. У місцевостях, бідних на природні водойми, воно відбувалося біля церковної або громадської криниці.

Ще напередодні Водохреща з льоду, що вкривав водойму, вирубували великий хрест, пробивали ополонки. Кульмінаційний момент свята - занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважається освяченою. Бувало, священик зумисне опускав хрест на дно водойми, а сміливці пірнали в ополонку і діставали його. Це дійство у багатьох місцевостях (наприклад, у Карпатах) супроводжувався стріляниною з мисливських рушниць, випусканням голубів. Таких пташок навіть зумисне купували на ринку, аби потім випустити у Небо.

Освяченій йорданській воді приписують чудодійні властивості. Вона здатна зцілити від багатьох недуг (це й доведено науковими дослідженнями), оберегти помешкання від стихійного лиха, повені, пожежі, спричиненою блискавкою. Тому після йорданського водосвяття її п'ють натще (щойно повернувшись з церковної відправи), окроплюють хати...

18 січня — Надвечір'я Богоявлення Господнього, а 19 січня — вже саме велике Богоявленське свято, яке у народі називають Йорданом, Водохрещем, Хрещенням Ісуса Христа. Церквою воно відзначається з VI століття і знаменує закінчення дванадцятиденного періоду Різдвяних святок, нагадує про Хрещення Іваном Хрестителем-Предтечею нашого Спасителя у річці Йордан, появу білого голуба (символ Святого Духа) і почутий Божий Голос з Небес.

Водохреще увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займають дійства зі свяченням води.

Надвечір'я Богоявлення (Друга кутя, Голодна кутя, Голодний Святий вечір) немовби повторюють обряд Святого вечора перед Різдвом Христовим, але дещо в спрощеному варіанті. Вдень, 18 січня, також дотримуються суворого посту. Надвечір ідуть до церкви, де відбувається Богослужіння з освяченням води. (За народною традицією, його називають першим, попереднім освяченням).

Принісши в глечику освячену воду, господар кропить нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, пасіку, свійських тварин. На одвірках, дверях діти малюють крейдою хрестики, на вікнах (склі) ліплять паперові хрестики-витинанки, сніжинки у вигляді хрестиків з білого паперу. Тільки опісля сідають до столу, де також має бути дванадцять пісних страв. Після вечері виносять з хати дідуха і... «проганяють кутю» , що також символізує завершення Різдвяних свят. Неодмінно щедрують, очікують на гурти щедрувальниць, які ось-ось навідаються до оселі. Цю місію виконують виключно дівчата.

Наступного дня саме свято Водохреща , після церковного Богослужіння, мало продовжуватися  на річці, озері, ставка, або біля струмка. У місцевостях, бідних на природні водойми, воно відбувалося біля церковної або громадської криниці.

Ще напередодні Водохреща з льоду, що вкривав водойму, вирубували великий хрест, пробивали ополонки. Кульмінаційний момент свята - занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважається освяченою. Бувало, священик зумисне опускав хрест на дно водойми, а сміливці пірнали в ополонку і діставали його. Це дійство у багатьох місцевостях (наприклад, у Карпатах) супроводжувався стріляниною з мисливських рушниць, випусканням голубів. Таких пташок навіть зумисне купували на ринку, аби потім випустити у Небо.

Освяченій йорданській воді приписують чудодійні властивості. Вона здатна зцілити від багатьох недуг (це й доведено науковими дослідженнями), оберегти помешкання від стихійного лиха, повені, пожежі, спричиненою блискавкою. Тому після йорданського водосвяття її п'ють натще (щойно повернувшись з церковної відправи), окроплюють хати...