(0 Голосов)

 

(Етюд)

Вокзал. Очікування. Метушня. Хвилі і хвилі людей... На станцію прибув потяг, який після нетривалої зупинки попрямує до наступної станції, потім до іншої... і після кінцевої зупинки повернеться назад, до тієї станції, з якої почав рейс-маршрут. І так, здавалося б, безупинно. Але ж і на його шляху трапляються непередбачувані випадки, ситуації...

Потяг, що зветься Життям, рухається тільки вперед і щоразу швидше та швидше. На відміну від інших потягів, він ніколи не зупиняється і не повертається назад.

Життя - це своєрідний потяг, у якому ми - пасажири. Кожен у своєму вагоні, кожен у своєму купе... Потрапили ми на нього, навіть не усвідомлюючи, від самого народження. І чим далі рухається цей потяг, тим більше ми фіксуємо у своїй пам'яті подій, вражень від побаченого і почутого, пережитого. Трапляються на нашому шляху перешкоди, негаразди, успіхи і злети, падіння, надії і розчарування... Але цей потяг ніколи не зупиниться, допоки не довезе нас до станції Відхід у Вічність. Рано чи пізно кожному з нас доведеться на ній зійти. І вже не буде пільгових місць, купе вищого класу... Буде Вищий Суд.

Отож, поки наш потяг рухається по колії, краще насолоджуватися цією мандрівкою, а не впадати у відчай, гнівити один одного, насолоджуватися кожною миття Життя, однак не порушуючи прав, свобод, вподобань інших пасажирів. Творити тільки добро!   Хтось у цьому потязі інженер, хтось хлібороб, хтось лікар, хтось журналіст (пише, розповідає про всіх і все), хтось митець, який дарує насолоду співом, музикою, картинами... Але всіх пасажирів повинна об'єднувати - Любов до Бога, до ближнього.

...Головне - сподіватися тільки на щасливе завершення мандрівки.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів