(0 Голосов)

 

Від того дивного вогню

Із кузні свого батька

На всю дорогу - все життя

Хватило для багаття,

Для ватри серце велета,

У дивнім цпрстві духа,

Де правив бал душі тиран -

Підступність і розруха.

Він мав в житті

Без ліку справ,

Бо все ж для днів грядущих

Сам «поле дикеє орав»

Для нас, у світ ідущих.

І поле стало нивою -

Квітучою, живою,

Заколосилось щедрою

Добра озиминою.

* * *

Доля дала йому крила орлині,

Мудрість і силу таланту.

Чомусь лиш забула

Зронити краплину

Удачі і щастя гіганту.

Нещадна колючна людського жалю

Застрягла у грудях поета.

За всіх він страждав,

І здавалось йому,

Що серце на вістрі багнета.

Неначе Мойсей, він для люду шукав

Нову, обітовану землю.

Сказати хотів для усіх, хто чекав:

«За вас я страждання приємлю».

До світла, до волі, де вічно палає

Високих ідей Ізмарагд,

Ішов невідступно учитель до цілі

І не відступався назад.

З душею малої дитини,

З безмірно важким тягарем

Мислитель, достойна людина -

Він став для всіх Каменярем.

Людмила РЖЕГАК

м. Дніпро