(0 Голосов)

 

Ридає земля без любові і ласки,

Поля заросли бур'яном і зелом...

Думки виповзають, неначе із пастки,

Густішають хмари над містом й селом.

 

А час перемелює вічності жорна,

Хапає в обійми тривога і біль.

І шириться світом неправда проворна

Та зрада пекуча повзе  звідусіль.

 

Вкраїну цькують, на шматки роздирають

Чужі та свої ж ненаситні синки.

Про благо народу ніколи не дбають,

А нищать й усе продають залюбки.

 

Торгують усім - чим лише заманеться:

Землею, водою, повітрям незримо...

Нема у них сорому, совісті й честі,

І дихає смерть за людськими дверима.

 

Попробуй дізнатись, де друг, а де ворог,

Хто служить Москві, а хто вірний є нам.

І люди з полону не вернуться скоро,

Бо в руки попались скаженим вовкам.

 

Немеркнучий дух, який душу рятує,

Нестерпні торги, біль неправди і жах...

Не спить білий світ, а все бачить і чує.

Бо гине Вкраїна в нещирих руках.

 

* * *

В житті твоїм ще буде рясно

Кохання, радості й добра...

Світ наш такий, мов рай прекрасний,

Приймай щоденно на «ура!».

Частіше треба усміхатись -

Не личать нам ні біль, ні сум.

Старайся щиро закохатись

Щоби нести у світ красу.

Та прокидатись на світанні

І радістю сповняти дні.

Щоб розчинитись у коханні,

Згоріть в любовному вогні.

 

АЗБУКА ЖИТТЯ

Минулись вже для нас такі часи,

Як мовчки хтось милується тобою.

До юності всі спалені мости

Із болем і розпукою в двобої.

І хрест важкий доводиться нести

Минулих втрат, що йдуть від долі злої.

Та в прикрощах не звинувачуй ти

Весь світ, як маєш силу волі.

В цей світ приходимо не для страждань,

А щоб його й себе у нім пізнати.

Цю азбуку життя скоріш вивчай,

Щоб не жаліть, як прийдеться вмирати.

Марія ЛОБАЙ