(0 Голосов)

 

Завітали у рідне село,

Де хатина старенька чекає.

В ній гостей вже давно не було,

І господаря також немає.

 

Відлетіли у вир журавлі,

Віддзвеніла їх пісня грайлива,

А хатина стоїть у селі,

Немов кругла сирітка журлива.

 

На віконцях вазонків нема:

Всі посохли і вщент почорнілі.

На душі залишилась зима,

Та і стіни давно вже не білі.

 

Хто розтопить холодний цей лід?

Хто стареньку її пожаліє,

Приведе у порядок, як слід,

Ще й теплом своїм ніжним зігріє?

 

Виглядала з далеких доріг,

Коли діти вернуться додому,

Переступлять рідненький поріг,

Погостюють і їдуть потому.

 

Тут весілля гуляли селом,

Теж раділа, що музика грає...

А ще квіти цвіли під вікном...

Ця хатина усе пам'ятає.

 

- Ви продайте мене вже скоріш,

Так господаря хочеться мати!

І вас, мабуть, зігріє цей гріш.

Я ж від щастя почну оживати.

 

ДОРОГИ ДИТИНСТВА

Вже батьки залишили світлицю

Та у Царство Небесне пішли.

А у рідне село, мов в столицю,

Знов дитячі роки привели.

 

Де малою ходила по росах,

Дозрівала разом із житами,

І отава так пахла в покосах,

Помагала у полі я мамі.

 

Посміхалося сонце так щиро,

Ще ловила я дощик в долоні...

Все лишилося в спогадах милих,

Вже ніхто не чекає там доні.

Надія ОЛІЙНИК