Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(5 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

 

 

Марія Омелянівна Ленерт обрала собі псевдонім Марійка Підгірянка, з яким увійшла в літературу і в якому злилася з любов'ю до рідного краю, народної культури, мови.

Вона народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області). Багатодітна родина не змогла дати всім дітям пристойну освіту. Її здобув тільки старший брат Марійки, а решта дітей - за підтримки батька, який добре володів німецькою, польською мовами, знав біологію, математику, вечорами довго засиджувався за книжками.

У Марійки рано проявився потяг до літератури, зокрема поезії. Вже у 13 років дівчина пробує свої поетичні сили.

У 1900 році вона успішно складає екстерном екзамени, отримує право вчителювати. З того часу 40 невтомних літ віддано педагогіці і поезії.

Етапним у її долі був 1904 рік, коли відбувся з'їзд українських вчителів Галичини і Буковини, на якому виступив Іван Франко. Його промова глибоко запала в душу Маріки Підгірянки. Після з'їзду вона вчить селян грамоті, пише для них книжки українською мовою. Коли почалася Перша світова війна, на яку був мобілізований її чоловік, вона, разом із чотирма дітьми, евакуювалася до Австрії, де провела довгих 14 років. За першої ж нагоди повернулася в Галичину і продовжила вчителювання. Брала активну участь у роботі товариств «Просвіта», «Українська бесіда», «Рідна школа», стала співзасновником друкованого тижневика «Український вчитель» та додатку до нього «Рідна школа».

Весною 1940 року Маріяка Підгірянка потрапляє в аварію і змушена залишити школу. Восени 1957 року переїздить до Львова, де померла 17 травня 1963 року. Похована на Личаківському цвинтарі.

Вона є автором збірок поезій, серед яких «Відгуки душі», поем «Мати-страдниця», «Князь Лаборець», численних творів для дітей, низки педагогічних та літературно-критичних статей, перекладів.

 

 

 

 

(0 Голосов)

 

Часопис Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики “Сузір'я Фест” починає виходити у новому форматі. Його черговий (10-11 (203-204), 2018 р.) номер прийшов до читача на 36 сторінках А4 уже не як газета, а як журнал-газета. Обсяг зріс удвічі. Поки що заплановано видавати два випуски на рік. Не без того, що періодичність зросте.

Звісно, зміна формату потребує й зміни концепції подачі матеріалів, доведеться по-новому планувати кожен номер. Тут мають бути присутні, окрім літературних творів, глибокі аналітичні дослідження, публіцистичні статті, інтерв'ю. Однак редакція не відмовляється і від оперативних повідомлень, «гарячих» новин.

Більшість сторінок видання - це окремі блоки-шпальти, підготовлені керівниками та слухачами відділень МАЛіЖ з різних регіонів України. Але традиційно ними представлені поезія, проза, журналістські дописи, фото (в т.ч. - художнє), репродукції малюнків, картин. Головний редактор видання, ректор МАЛіЖ Василь Тарчинець вкотре віддає ініціативу юним авторам, митцям. Як творче кредо, і далі звучить: «Дитячо-юнацький часопис твориться руками юних талантів!». А тут не тільки написання матеріалів, а й їх композиційно-смисловий добір, добір ілюстрацій, розробка структури верстки кожної сторінки блоку тощо. Саме таким чином слухачі Академії можуть глибше збагнути сутність журналістської роботи на її різних рівнях, щаблях, зокрема специфіку підготовки оригіналів та гранок до друку, вичитку, коректуру. Погодьтесь: корисно все спробувати своїми руками!

Отож на шпальтах часопису представлено багатоаспектні (за тематикою, жанрами) текстові й ілюстративні блоки вихованців Слов'янського, Івано-Франківського, Червоноградського відділень МАЛіЖ, учнів Комунального закладу «Полтавський міський багатопрофільний ліцей №1 ім. Івана Котляревського», гімназії «Здоров'я» (м. Полтава). Дебютували на сторінках «Сузір'я Фест» слухачі Сколівського відділенні Академії. Як завжди, широка авторська аудиторія - понад півсотні імен. Приємно, що серед них знову і знову зустрічаються нові.

Гострі злободенні теми, важливу інформацію, як і годиться для періодичного видання, дописувачі (дорослі і діти) розкривають у суто журналістських матеріалах - «Щедрий подарунок» (Ангеліна Оборіна - про добрі справи партнерів-благодійників), «Інтернет у світі молоді й молодь у світі Інтернету» (Марія Вакульчук), «Осіння мозаїка» (Марина Россоха та Катерина Татарченко), «Презентація збірника «Під крилом «Перевесла» (Тетяна Балагура), «Місія Миру: Азербайджан-Україна» (редакційна добірка азербайджанською мовою), «Сонячні діти» - друзі маліжан» (Ганна Кінаш - про дітей із синдромом Дауна), «Чи все в житті можна купити за гроші?» (Ростислав Варох), «Книги - пережиток минулого чи квиток у майбутнє?» (Олеся Пащенко). Журнал-газета надрукувала кілька теплих спогадів про фестиваль «Рекітське Сузір'я - 2018» його безпосередніх учасників, повідомлення про заснування нових премій для обдарованих маліжан, зокрема «Місія Миру ім. Валерія Попова». Принагідно скажемо: буде ще й премія ім. Василя Пилип'юка для юних фотомитців.

З редакційної замітки також дізнаємося, що активна маліжанка з Червонограда, школярка Ольга Бучек стала Шевченківським стипендіатом. Таку винагороду призначає тільки Президент України для учнів, які досягли особливих успіхів у навчанні, громадській роботі. Знай наших!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(0 Голосов)

 

(Картинки з життя)

Недільного ранку у храмі вже завершувалася відправа Служби Божої, як на церковне подвір'я вивели попід руки стареньку бабусю, посадили на лавку, відразу принесли горнятко води. Погано їй стало. Підскочив тиск, аж «зашкалює». Хтось дав таблетку валеріани, хтось валідол, хтось запропонував викликати швидку, але від останньої пропозиції бабуся відмовилася:

- Зараз відпустить! - оптимістично запевнила вона. - Не вперше.

Хоча, насправді, з таким жартувати не варто!

Тут до бабусі підбіг юнак, років 15-16, її сусід, як згодом з'ясувалося.

- Бабусю, я вам допоможу дійти додому, відразу принесу ягід калини, пересипаних цукром, вони рятують від підвищеного тиску. У нас цього добра вдосталь, бо і моя бабуся потерпає від такої недуги.

- І я вам допоможу, проведу, - зголосився ще один юнак, приятель бабусиного сусіда.

Старенька посміхнулася, мило глянула на хлопців і промовила:

- Діти, мені вже добре! Ваші слова вилікували мене! Спасибі!

Швидку справді не довелося викликати, а юнаки таки свого слова дотримали.

Чуйні серця у них!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів