Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(10 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Я потону в мінорі ночі,

Згубивши в ній саму себе.

Закохана у Твої очі,

Як день у небо голубе.

За ними я, мов хмарка біла,

В п'янку безмежність почуттів,

В солодкім сні на край світ бігла,

Щоб ти мене десь там зустрів.

ДАРУНОК МУЗИ

Дарунок музи - все життя блукаю

Тонкими гранями поезії живої.

Чи не впаду у прірву слова? Ще не знаю...

Та світла вже не бачу без п'янкої

Тієї рими... Все життя ось так труджуся,

Шукаю спрагла істинно диво-джерела.

Такою окропила мене щедра Муза

Цілющою свяченою водою, щоб жила.

ОСІНЬ

Осінній вітер в пошуках дороги

В мої вчорашні, іще літні сни,

До мого серця оббивав пороги

І листям замітав тепла сліди.

Розвіє осінь марево фантазій,

Розіб'є об реальності скалу

І понесе їх в океан ілюзій,

В гармонії, з якими не живу.

ВАЛЬС ШОПЕНА «ВЕСНІ НАЗУСТРІЧ»

Під звуки вальсу виростають крила,

Я відчуваю неземну для мене силу,

Гарячу, як любов.

В душі моїй акорди розквітають,

П'янкими нотами до серця долітають,

Замінюючи кров.

Шопена вальс так солодко лунає,

Вогнем весни в душі моїй на струнах грає

І кличе в небо знов!

«Весні назустріч» птахом я летіла,

Під звуки вальсу виростали крила...

Ольга БУЧЕК.

Учениця Червоноградської ЗШ №1, слухач МАЛіЖ

 

 

(0 Голосов)

 

Люди, виявляється, настільки неідеальні, що при створенні фальшивого зовнішнього образу допускаються багатьох помилок, головна з яких — прагнення до тієї недосяжної привабливої досконалості. Не існує її. Це аж смішно!

Люди роками вимальовують із себе і навколо стільки незв'язної абстракції, що самі плутаються в ній. Тоді в їхньому «ретельно продуманому, чітко спланованому житті» з'являються наслідки з тих дріб'язкових прорахунків, мізерних, на перший погляд, деталей. Витрачають все життя заради «я» ідеального, забуваючи часом про справжнє. І вірять у свій витвір. І часто так «ламаються».

Природний порядок речей. Самостворений чи укладений тією марою безпомилковості - хтозна. Якби він не дозволяв гратися людям штучною версією себе, якби не няньчив нас, дітей своїх, не було б нам місця в його по-своєму довершеному світі.

Йому приготована роль володаря, а не захисника. Нерідко під протекторатом когось виявляємо слабкість. А є також ті, хто бунтує проти природного порядку. Вибір не повинен бути примусовим. Обидві крайності довго не витримують. Тут-таки і їхній розлом. Ось то і функція порядку.

Та ж сама історія з «полегшувачами» життя свого людського. У тіні немає тіней. Та от коли сонце в зеніті...

Кожен через це проходить на шляху до... Простого шляху. Що після нього - невідомо. Чи життя - лише етап, чи вся подорож?.. Падаємо, розчаровуємося, пліткуємо. А людям віримо, людей любимо, бо і самі ними є. Зламане не ламається. А дух має здатність зцілюватися. Лише за однієї умови: якщо щирий.

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖ

 

(0 Голосов)

 

(Етюд)

Романтична ніч. На гілці дерева сидять два ворони — Він і Вона. Їх заливає яскраве сяйво місяця і зір. Закохані птахи тихо монотонно перешіптуються. Навіть карканням таке не назвеш, бо, здається, наспівують серенаду. Ні, не дивуйтеся, вони здатні видавати мелодійні звуки. Може хочуть навчити цим людей, як зізнаватися у коханні — щирому, відвертому, отому, що раз і назавжди.

Потім їхні голоси зазвучали бравурно і раптом стали мінорними, жалісними, журливими. Щось не так...

Ворони - спостережливі птахи, проникливі. Отож бачили і хотіли нагадати нам, людям, що більшість закоханих не завжди по-справжньому цінують один одного. Людські «надбудови» під назвою «сімейне життя», на жаль, часто руйнуються. Зрада, розлучення, аборти... І все це бачить закохана пара воронів - Він і Вона.

Так, ворон- мудрий віщий птах. Принаймні, таким уявляють його в міфології. Люди вірять у нього, просять підказки, поради, і водночас бояться, а бояться... правди, а не ворона. Проти неї нічого не вдієш.

- Слухайте поради у ворона! - застерігають старші люди...

Отож сидять на гілці дві половинки пернатих. А таке подружжя є назавжди вірним, не таким, як частенько трапляється у людському житті-бутті.

...Запанувала тиша романтичної ночі. Навіть завмер пронизливий холодний вітер ранньої весни - пори кохання, чи то пори, коли спалахує кохання. Замовкли й ворони (Він і Вона), любо глянули один на одного, акуратно, щоб не порушити тишу, стали переступати по гілці, наближаючись і наближаючись, і злилися воєдино...

Цю чарівну мить спостерігала студентка-художниця з вікна кімнати гуртожитку. Нікого не було поряд. Однокурсниці поїхали до батьків, адже вихідні. Їй же доводиться залишатися самій. Тільки під час канікул поїде далеко-далеко додому. Вона, перебуваючи наодинці зі своїми думками, враженнями від побаченого, враз відчула, що розуміє, знає пташину мову, мову воронів. Адже вони й справді спілкувалися між собою, наче люди.

Тим часом ворони полетіли невідомо куди. Але щойно побачена картина запала їй у серце, душу.

- Цю мить потрібно залишити не тільки у своїй пам'яті, а й на папері! - твердо вирішила дівчина.

Студентка-художниця взяла чорний фломастер і аркуш з альбому. На малюнку все відобразилося у чорному кольорі - ворони (Він і Вона), місяць, зорі... Тільки погляди й почуття птахів світлі-світлі...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів