Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(9 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Не часто зустрінеш у лісі білку. Інша справа - міський парк. Тож радію кожній зустрічі з цими звірятами, бо люблю спостерігати за ними, милуватися. А одна зустріч в осінньому лісі подарувала мені неабияке здивування і привідкрила ще одну таємницю з життя білочок. Та про все за порядком...

...Високо на дубі сиділа білка. Вибрала довгу, але відносно тонку гілку дерева. Ото б сиділа собі спокійно, та чомусь стала розгойдувати її. Потім перестрибнула на сусідню гілку, також довгу, але тонку. Відстань між гілками була метрів три-чотири. Однак для спритної білочки це не є перешкодою. Далі звірятко стало перестрибувати з гілки на гілку (оті дві), намагалося потрапити на самісінькі краєчки, аби погойдатись. Чим не цирковий трюк! Чи то мене хотіло потішити, чи то гралося - спочатку збагнути не міг. Я від здивування аж зааплодував. Через хвилин десть безперервних стрибків і гойдання білочка знову сіла на одній з гілок і пильно подивилася вниз.

Моя присутність була зайвою. Здогадався, що білка не просто так стрибала, витрачала свою енергію. Тож відійшов подалі і сховався за сосною. Став спостерігати.

Білочка тим часом обережно спустилася вниз, оглянула все довкола і давай нишпорити у пожовклій траві та опалому листі. Час від часу передніми лапками щось піднімала з землі і підносила до ротика. Не інакше, як обідала. Коли наситилась - зникла поміж деревами.

Я підійшов до дуба і закляк. На землі лежали лише шкаралупи і шапочки від жолудів. Жолудевого насіння не було. Отож білочка струшувала з дерева жолуді і аж ніяк не потішала мене «цирковими трюками». Не чекати ж їй, голодній, коли дмухне вітерець і жолуді попадають на землю. А на тонких кінцівках гілочок, де найбільше харчів, білочка не втримається (вага звірятка не дозволить), та й зривати якось незручно. Тому доводиться розгойдувати гілки.

Згодом я дізнався, що так само вона може струшувати ліщинові горіхи, соснові та ялинові шишки.

Кмітливе звірятко! Молодець!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

(0 Голосов)

 

(Майже притча)

Викладач з основ творчості прочитав студентам-журналістам фрагмент художнього тексту, у якому йшлося про таке:

- Молода, знатного роду дама, але сталося, що збанкрутіла, позичила у лихваря чималу суму грошей. Не так вже й важливо, що вона залишила під заставу. Повернути борг вчасно не змогла. Тож прийшла до лихваря з проханням, аби той хоч трохи відтермінував дату сплати боргу, адже вона, гречна дама, неодмінно поверне. Він погодився, однак за умови, коли дама зголоситься з ним на таке парі: лихвар покладе у торбинку два камені - білий і чорний; якщо дама витягне білий камінь, то лихвар прощає їй борг, а якщо чорний, то також прощає їй борг, але та стає його дружиною.

Дама погодилася, хоча й підгледіла, як закоханий до безтями у неї лихвар зумисне поклав у торбинку два чорні камені.

- Яку б логічну розв'язку ви знайшли цій історії? - запитав студентів викладач і наголосив, - Поміркуйте добре!

Студенти в аудиторії замислились, стали чухати потилиці, перешіптуватись... Та один з них випалив:

- Дама, не вагаючись, опустила руку у торбинку, витягнула один з чорних каменів (та й вибору не було) і застерегла лихваря: «Відтепер і до останку свого життя будеш мучитись зі мною!..»

Підслухав і записав

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

(0 Голосов)

 

(Жарт)

Фредерік був великим мрійником і дуже хотів мати багато грошей, які б дісталися йому просто так. Щоб досягти бажаного, він вирішив прочитати книжку з ентимемами (принаймні, так йому порадили), сподіваючись знайти в ній хоч якусь підказку дармового заробітку. У книжці недолугий Фредерік справді знайшов багато цікавих прикладів, цитат, а за кредо обрав таку фразу: «Крадіжка є злочином, шахрайство не є крадіжкою, отже, шахрайство не є злочином».

На думку відразу спала «геніальна», як здавалося для нього, ідея. Він став продавати екскурсійні путівки, щоправда, фальшиві, «липові». Довірливі особи перераховували йому чимало грошей, але омріяних Лондона, Будапешта, Відня, Стокгольма так і не побачили.

Та одного разу Фредерік потрапив до рук поліції, опинився на допиті у комісара Джонса.

Досвідчений комісар сидить навпроти Фредеріка, потягує люльку і запитує:

- Навіщо ти так скоїв, юначе, чому зайнявся шахрайством?..

- Але ж шахрайство не є злочином, - відповідає схвильований Фредерік.

- Як це так, щоб шахрайство не було злочином?!.

- Про це свідчать ентимеми.

- Ентимеми?.. Ти верзеш нісенітниці, юначе...

Фредерік пояснює комісару Джонсу, що таке ентимеми,  але комісар не може зрозуміти цього і просить ще і ще навести якісь приклади. Фредерік погоджується:

- Старі люди помирають. А ви, комісаре, вже не є молодим. Отож, вам час помирати...

Збентежений та розлючений комісар не знає, що робити з хлопцем. Від хвилювання і здивування потягнувся до пляшки з холодною водою, відкоркував, налив води у склянку і залпом спорожнив. Потім, трохи оговтавшись, відправив юнака замість в'язниці до психіатричної клініки.

Там ентимеми Фредеріку не допомогли. Він знову опинився у комісара Джонса...

Отож, не будь мрійником, а будь реалістом, не шукай легких грошей через шахрайство, щоб не опинитися в такій ситуації, як Фредерік.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів