Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(8 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

(Етюд)

Славний Західний Буг зачаровує своєю красою. У спекотний літній день його води віддають приємною прохолодою. Безперервно накочуються одна на одну хвилі. Якщо довго дивитися на них, то аж в очах рябить. Під водою час від часу блимають «дзеркальця». Це так риби витанцьовують. Піднімаються під саму поверхню, а сонячне проміння відбивається від срібної луски.

Вудки зі собою не брав, адже триває нерест. Рибу ловити заборонено. Закон є закон! Так милуюся ними, отримую насолоду, сидячи на березі.

Але оті «дзеркальця» - добра підказка для чайок. Вони вправні і спритні рибалки, раз по разу ловлять дрібних верховодок. Їм закон про нерест неписаний.

Край берега, де тиха течія, ковзають по воді, наче по льоду, водяні павучки. Вартує їм трохи віддалитися від берега, як відразу потрапляють під «приціл» ластівок-берегівок. Тут їх безліч.

Похилі верби купають свої довгі коси у водоймі.

Позаду мене - луг. Повсюдно лине спів жайворонків. Інколи його перериває тьохкання солов'їв. Без ліку кує зозуля. Монотонне квакання жаб аж ніяк не вписується у пташиний концерт. Однак вони підказують, що і сьогодні буде спека. Самих жабок не видно, поховалися у вологих затінках.

По землі між високими травами ледь рухаються равлики. Запримітив, що у кількох з них конусоподібні «хатинки» жовтого кольору, наче невеликі видовжені лимони тягнуть равлики на спині. Таких бачу вперше. Хитра й нахабна ворона сіла неподалік мене, схопила равлика і відразу проковтнула разом з мушлею. Для французів равлики (щоправда, не ті) - делікатес. І для ворон, мабуть, також. Птаха стала активно нишпорити поміж травами, шукаючи чергову жертву на обід. Коли наситилася - полетіла геть.

Запах лугових квітів і трав аж п'янить.

- Повертатимуся додому, то неодмінно назбираю мамі букет! - запевнив себе.

Серед розмаїття рослин зустрінеш килимки медунки - цінної медоносної квітки. Над ними невтомно гудуть бджоли, збирають нектар, поспішають зробити запаси. Адже квітень і травень були дощовими, холодними. Божі комахи надолужують змарнований погодою час. Цікаво: до найближчого села, де не в одного господаря пасіка, кілометрів три. Однак бджілки-трудівниці і суди завітали.

...Сидячи на березі ріки, хочеться відволіктися думками від буденних справ, а лише милуватися й милуватися неймовірної краси пейзажами, набиратися сили й снаги від рідної землі. Відчуваєш, що ти на мить відірвався від людської цивілізації і перебуваєш у Храмі Природи. Нікого поруч. Ти тільки сам зі собою.

...На протилежному березі також луг, де-не-де з острівцями чагарників верболозу. А далі - ліс. Перебратися б туди і пірнути ще у цю красу. До мосту йти далеченько та й ліньки. Втім, уже не раз ловив себе на думці, коли перебирався на протилежний берег: марно зробив це, бо й тут, де щойно був, так само гарно!

Вдивляюся у пейзажі протилежного берега, аж раптом бачу кількох диких кіз. Вийшли з лісу попастися на лузі. А серед них - і маленькі козенятка. Милі створіннячка! Як не зачаруватися ними! Неподалік розкинулись села, а через сотню метрів - багатотисячне урбанізоване місто Червоноград. Жартують: «Мисливців зі зброєю тут набагато більше, ніж звірят і птахів». А вони (кізоньки) таки прижилися поряд з людьми.

- Ой, звірятка, не хочу, щоб хтось із вас потрапив під приціл мисливської рушниці.

Проганяю погані думки. Моє серце знову сповнене нестримного бажання перебратися туди, на протилежний берег. Дуже вже кортить «поспілкуватися» з кізоньками, погратися з ними. Але ж ті не підпустять, налякаю їх. Знову доводиться тільки здалеку милуватися...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Сузір'я Фест. - Львів: Міжнародна (Мала) Академія літератури і журналістики, 2019. - №4-7

Відкриває черговий номер літературно-художнього журналу-газети «Сузір'я Фест» інформація прес-служби  Академії «Радіо МАЛіЖ стартує у радіостудії «Новий Двір». Остання - працює у Червонограді, як проводове радіомовлення. Це дає можливість значно розширити аудиторію радіослухачів. У започаткованій рубриці «Новий Двір + МАЛіЖ» транслюватимуться художні твори юних літераторів з усієї України і з-за кордону. Цю інформацію також продубльовано англійською мовою. Така угода укладена між в.о. редактора радіостудії «Новий Двір» Сергієм Бондаруком і ректором МАЛіЖ, головним редактором «Сузір'я Фест» Василем Тарчинцем. Більше того, в ефірі вже прозвучали перші спільні програми. А сама радіостудія «Новий Двір», до речі, сім років поспіль регулярно пропагує творчість слухачів Червоноградського відділення МАЛіЖ - учнів місцевих шкіл. Тепер це коло авторів розшириться, як і діапазон ефіру.

По-новому можуть побачити львів'яни  рідне місто завдяки публікації Андрія Фодора «Вічне місто Лева». Цікавим є цикл дописів «Азербайджан - Сколе», нарис поетеси Ліліани Косановської «Соняшники зі степового краю», кореспонденція Наталки Янчин «Містки до миру будують діти», репортаж Ігоря Даха «Українська пісня - душа народу». Як анонс мистецької програми майбутнього фестивалю юних талантів «Рекітське Сузір'я - 2019« - розповіді про дитячі творчі колективи «Севлюшські гудаки» і «Дивограй».

Знову радує багата палітра літературних творів, зарисовок, журналістських дописів, художніх фото та малюнків юних (це - насамперед, бо із 46 сторінок редактор відводить їм як мінімум дві третини друкованої площі!) і дорослих авторів з різних регіонів України - Полтави, Мукачеве, Ужгорода, Виноградова, Маріуполя, Львова, Червонограда, Сколе, Івано-Франківська... Годі не назвати ці імена, хоча б заради морального стимулу і заохочення до творчості - Софія Іванова, Дарія Гаврилко, Еліна Гійомар, Євгенія Семенова, Олексій Чуприна, Дарія Бойко, Євгенія Загребельна, Ольга Ланько, Олена Лелюх, Маркіян Лехман, Дарія Брагуца, Вадим Нескородь, Дем'яна Кандиба, Ольга Царицанська, Олена Мисів, Вірджінія-Анна Петровська, Ангеліна Струк, Олена Федюра, Євгенія Сухан, Віктор Лазарович, Оксана Онучак, Тетяна Філип, Леся Максим, Катерина Матьона, Валерія Форостяк, Марія Кугаївська,

Оксана Маркович, Олександра Кучерява, Уляна Піясюк, Юліана Гоблик, Вікторія Шуберт, Наталія Копча, Ірина Дмитрашко, Павло Ігнатьо, Зоряна Подобінська, Аліна Водоложко, Ганна Кінаш, Марія Альохіна, Марія Вакульчук, Олександра Кошечкіна, Ірина Шавша, Тетяна Казимирова, Ксенія Магула, Катерина Гончаренко, Ірина Кошечкіна, Вікторія Куцій, Дарія Чумакова, Вероніка Нікотенко, Єлизавета Болжеларська, Інна Прокопчук, Дмитро Проценко, Давид Ольхов.

Гортаючи сторінки журналу-газети «Сузір'я Фест», уважно вчитуючись у кожний рядок, вдивляючись у кожну світлину, малюнок, справді потрапляєш у країну Талантів. Поряд з постійними ми ще й відкриваємо для себе нових і нових авторів. Дерзайте! Творчої Вам наснаги!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

РЯДКАМИ ДОЛІ: Збірка творів членів Української асоціації письменників Західного регіону/ Упордяник Л. Пуляєва. - Львів: СПОЛОМ, 2018. - 172 с.

У цій збірці подано прозові і поетичні твори найрізноманітнішої тематики - від громадянської, філософської до інтимної лірики, а також оповідання, які припадуть до душі широкому колу читачів. Представлено імена сорока авторів.

Зі щирою повагою до всіх поетів, прозаїків, приємно зустріти серед них й авторку з Червонограда Людмилу Ржегак. Волею долі вона вже два роки проживає у м. Дніпро, але не пориває зв'язків  зі своїми червоноградськими читачами, залишається членом Червоноградського літературно-мистецького об'єднання «Третій горизонт», час від часу друкується у пресі Прибузького краю, зокрема у газеті «ПАНОРАМА», «Вісник», «Новини Прибужжя», літературних альманахах, в Інтернет-виданнях.

У рецензованій колективній збірці надруковано її вірші «Поклич мене, Поезіє», «Любов», «Він з нами», «Любим друзям по перу», «О, як не просто!», «Птах любові», «Молімося щодня».

Людмилу Ржегак я завжди називаю своєю хресною мамою у моїх журналістських і літературних починаннях. Нас різнить у віці понад півстоліття. Однак ми - Друзі! Дай Боже, Людмило Антонівно, щоб Ви ще довго і терпеливо ділилися своїм багатющим літературним досвідом з молодими поколіннями, навчали їх, хвалили і... критикували!

Книгу можна взяти для читання у Червоноградській центральній міській бібліотеці.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.