Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(0 Голосов)

 

 

Край села росте вишня. Хто посадив, звідки взялася — не відповісти. Весною перехожі милуються-зачаровуються її білим цвітом , а влітку ласують ягодами. Хто не йде, той і скубне. Хоча у кожного господаря в саду вдосталь своїх вишень, інколи на ринок носять продавати, а тут чомусь смачніші.

Багато налитих соком плодів на верхніх тоненьких гілочках. Дивишся на них, очі до неба підносиш і слину ковтаєш. Дістатися туди годі. А от гепнутися з такої гілки на землю — стовідсотковий шанс. Не доведи, Господи, але може й таке трапитися: упав, отямився, гіпс. Отож і залишається естетично насолоджуватися дарами природи і слину ковтати.

Нікого б не здивувала ця вишня край села, якби не її плоди. Вони довго тримаються на дереві і не псуються. Вже деякі ранні сорти яблук попадали на землю, а колись багряні, потім почорнілі вишеньки продовжують висіти, перетворившись під палючим сонцем на... родзинки. Буває, що намокнуть під літнім дощем, так відразу й обсохнуть, як тільки сонечко посміхнеться. Сильний вітер також не страшний. Не раз пробував їх. Сухі плоди зберігають свій солодкий-пресолодкий смак.

Вранці та ввечері тут збираються «гурти» шпаків. Ці пернаті вельми полюбляють харчуватися вишнями.

Однак у цьому світі усьому свій час. Шпаки відлетіли у вирій. На землю таки попадали засохлі вишні-родзинки. Смак вже не той, не солодкий, навіть, скажемо, ніякий. Попри те, ними охоче ласують дрозди, інше дрібне птаство.

Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

(Етюд)

Нестерпна літня спека тривала майже місяць. Господарі ледь встигали носити воду у відерцях, щоб поливати нею огірочки, помідори, капусту та іншу городину. У садках на деревах навіть скорчилося листя. На лузі трава вигоріла, стала рудою.

І раптом на зміну спекотним прийшли прохолодні дні, трохи задощило. Вже кілька ранків поспіль випадала така очікувана роса. Все відразу ожило. Травичка знову почала зеленіти, омолоджуватися, наче весною. Причепурилися кучеряві верби. Тільки під їхніми кронами можна знайти затінок у літню спеку. Не раз перепочивали тут косарі. Ніжаться у срібних краплинках-перлинках квіти конюшини, привітно посміхаються до мене і до сонця (бо не таке й палюче) ромашки. Над ними гудуть смугасті джмелі. Не бояться намочити свої тендітні крильця. Купаються у росах молоді жайворонки, соловейки. Пробують щось наспівувати. Але роблять це ще невправно, бракує досвіду. Нізвідки з'явилася зграйка шпаків. Нишпорять у траві, струшуючи росу, шукають поживу. Адже вишнями й черешнями у садах вже не похарчуєшся.

...Зараз на лузі шампіньйонів мало. Закінчився їхній сезон. Зате можна знайти гриба-дощовика. Трапляються й великі. А ось і він, завбільшки з футбольний м'яч. Весь вкритий росою. Трішечки підніметься сонце і краплинки стікатимуть з гриба-дощовика на землю, мов піт з лисої голови. Давно запримітив: не будуть випаровуватися, а саме стікати. Поклав на гриба свого бриля, смішно виглядає...

...Іду босоніж лугом по росі. Відчуваю приємну прохолоду, приплив сил, енергії, яку віддають мені земля, волога. Казали у давніші часи:

- Ходитимеш по росі, то й лікаря не потрібно.

- Вмивай очі росою — будуть добре бачити!

Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Отець Роман Боруцький родом з Червонограда. Править на парафіях Одесько-Кримської екзархії УГКЦ; йому не раз доводилося виконувати обов'язки душпастиря в анексованому Росією Криму. Він є автором трьох поетичних збірок і “морально-богословських етюдів” (саме так охарактеризував цей жанр). У пропонованій добірці — вірші, написані після чергових відвідин Криму й спілкування з”катакомбними”, але вірними греко-католиками.

* * *

До Тебе, Матінко, горнуся,

Немов до Чистої Води.

До Серця Твого притулюся,

Почую дотик теплоти.

Матусю рідна, Діво Чиста,

Я прагну ніжності й тепла.

Любов Твоя така іскриста

Убереже мене від зла.

* * *

Не смію більше засмутити

Гріхом я Господа мого.

В тісній духовній злуці жити,

Із серця проганяти зло.

Нехай же Дух наповнить миром

І серце, й душу мою вщерть.

Бо в Господа я вірю щиро!

Де зло — там завжди діє смерть.

(м. Севастополь, 2018)

* * *

Складаю в жертві Богу знов

Життя своє, як дар приношу.

Опіки, Миру і Любов,

Заступництва Святого прошу:

- Ти захисти мене від зла,

І Волю дай Твою сповнити.

Терпіння серце зігріва,

Душа з Тобою хоче жити.

Хоч ворог атакує, все ж,

Іду до Тебе на світанні.

У Тебе вірю я безмеж...

І не рахую дні останні,

Бо я віддав життя своє

В опіку Матінки Святої,

А серце забереш моє

Навіки, Боже, в руки Свої...

(м. Севастополь, 2018)

* * *

У морі пристрастей й печалі

Зустрів Ісуса на шляху.

І з Милосердя Його далі

За Ним в житті своєму йду.

Бувають шторми, бурі, шквали,

А сонце гріє синю вись!

На піку горя іду далі,

З Ісусом ми навік зійшлись...

о. Роман БОРУЦЬКИЙ,

Одесько-Кримська екзархія УГКЦ