Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(7 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

(З фенологічного щоденника)

Вранці вийшов у двір міської багатоповерхівки і зрадів, наче у дитинстві, аж сплеснув долонями:

- Ов-ва! Шпаки прилетіли!

...Молоденька травичка, яка щойно пробилася з-під землі, з ночі ще вкрита памороззю. А та виблискує на сонці різними барвами, мовби хтось перлини розсипав. Та шпакам, схоже, байдуже до паморозі. Сновигають серед перлів, вишукують у травичці якусь поживу. Глянути здалеку, то таке враження, що пернаті ковтають заморожені перлини. Ні, не ковтають. Горло бережуть для співу.

Сонечко трішечки вище піднялося, як паморозь перетворилася на росу. Таке перетворення швидко відбувається тільки під лагідним промінням весняного сонця. Ось вже й падають краплини з гілочок дерев на землю:

- Дзень-дзень!

Добрий день!

І я разом з ними вітаю новий день.

Шпакам стало ще веселіше. Купаються у срібних росах і далі заклопотано вишукують їжу. Дехто з них свисне. Але це не ті весняні концерти шпаків, які можна почути, коли вони шукають собі пару. Інколи можуть імітувати голоси інших птахів, а не лише дзвінко свистати.

Пригадав скоромовку, якої навчила мене бабуся Леся (я тоді щойно ходив у дитячий садочок):

Сів Шпак на шпаківню,

Заспівав Шпак Півню:

- Ти не вмієш так, як я,

Я не вмію так, як ти.

Я не вмію так, як ти,

Ти не вмієш так, як я.

Ото пісенька моя,

Ото пісенька твоя...

І тепер не можу швидко вимовити її (радше сказати - «пролепетати»), «язик заплітається». Спробуйте ви, може вдасться. Бо бабуся декламує цю скоромовку без зупинки.

Наче зачарований, заворожений, довго милувався шпаками.

А що ми знаємо про них?.. Шпаки починають прилітати у березні. Але масово їх зустрінеш у квітні, коли цвітуть сади. Таке підказали мені старші люди, та й сам уже не раз спостерігав. От і тепер у садах спалахнули білим і рожевим цвітом яблуні, груші, навздогін зацвіла вишня, тільки слива ще вагається. Легенька весняна паморозь не вельми страшна тендітному цвіту.

Для помешкання шпаки шукають щілини у дерев'яних будинках (як правило, високо під стріхою), дупла дерев, навіть використовують нори ластівок-берегівок на високих крутих берегах водойм.

Благо, коли знайдуть шпаківню. Але чомусь все рідше й рідше зустрічаємо такі «хатинки». Хіба що у доброго господаря в садку. Шпак для нього - надійний помічник. Невтомно нищить шкідників саду. Адже за літо шпаки виводять два покоління потомства - по 5-6 пташенят у кожному. Це ж скільки потрібно жучків, личинок, гусені назбирати, щоб їх нагодувати та й самим з голоду не померти, підкріпитися. Щоправда, не всі пташенята виживають.

Люблять шпаки поласувати спілими вишнями. Тому дехто з недолугих власників садів вивішує на деревах «прапорці» з поліетилену, які шелестять на вітрі, бляшанки, які бринять і відлякують пернатих. Однак така пересторога - марна. Скільки тому шпакові потрібно ягід?.. А от жучки та інша «нечисть» завдадуть саду більше шкоди. Шпак би вмить їх ліквідував.

У серпні-вересні шпаків зустрінеш тільки на відкритих просторах - на полях та луках. Вони збираються у численні табунці і готуються до відльоту у вирій.

До весни!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

(0 Голосов)

 

Повільними кроками, грацією істинної парижанки, вона ішла повз береги Сени. Щовечора тут на корабликах пропливали привітні туристи, вимахуючи руками, викрикуючи привіти англійською, іспанською, польською, німецькою, безліччю інших мов. Приємно-затишно, коли зустрічаєш усмішки зовсім незнайомих людей з усього світу у рідному місті, не розуміючи їх, все ж відчувати їхню надзвичайно світлу енергетику.

Повернула на один із багатьох величезних мостів. Звідси видно, як сідає натруджене сонце, видно Ейфелеву вежу, що уже почала сяяти, видно людей, які зачаровано дивляться на це диво, для яких це мрія, а не просто «залізяка».

Ставало холодно тілу. А людські емоції прогрівали душу. Вона живе у чиїсь недосяжності, буденність архітектури і сухе повітря для неї комусь є об'єктом захоплення.

Який же світ неоднаковий у сприйнятті кожного із присутніх у ньому. Сперечатись про чужу точку зору - як докричатись із Олександрового моста до моста Пон-Неф..

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, служач МАЛіЖу

 

(0 Голосов)

 

У нас тут добре. Танки не стріляють.

І не свистить над головами смерть.

А там?.. Байдуже... Хай вже визволяють.

Не хочеться в проблему круговерть.

- Я - українець! - бився в груди учень.

Думками десь літає на Балі.

Він мріє виїхати звідси. «Трутень!» -

Про нього говорили вчителі.

В той час, як там за нас вмирали люди...

Та що там говорити... І тепер...

Ти тут сидів в компанії Іуди

І жарти гнав про пиво й універ.

Анастасія БЕЗПАЛЬКО.

Учениця Червоноградської ЗШ №12,

слухач Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики