Сила слова

У цьому розділі зібрана уся сила українського слова
(33 Голосов)

На жаль, світ мало знає про Україну, її історію, культуру, народ, який завжди прагнув волі і ніколи не був загарбником. Чужинці часто привласнювали (привласнюють і тепер) споконвіків наше, видавали і видають здобутки українців за своє. Роблять це для того, щоб показати недалекоглядним: мовляв, України ніколи не було і не буде... Шкода, що трапляються такі, які, будучи нашпиговані брехливою пропагандою, цьому вірять.

Сайт Новий український портал (WWW.PROBI.IN.UA) покликаний донести до читача історичну правду про Україну, показати її як європейську державу, розповісти про маловідомі сторінки життя (почасти трагічні) українського народу, його велич, героїзм, звитягу, одвічне прагнення бути незалежним й щоб з ним рахувалися у світовому співтоваристві, будувати взаємини з державами тільки на братерських принципах.

Запрошуємо до співучасті всіх небайдужих!

 Група у Facebook

для листування email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(0 Голосов)

 

(Картинки з життя)

Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!

- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.

Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.

- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.

Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.

Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик.

- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.

Він уже уявляв, як синичка «пропишеться» у їхній квартирі, буде з ним приятелювати, стане «ручною». А схоче на волю, то відпустить. Не можна знущатися над живими істотами. Фантазіям не було меж.

Тим часом мама хлопчини, що аж ніяк не перечила гості, бо знала добру вдачу сина, насипала синичці проса, крихт хліба, дрібно-дрібно нарізаного несолоного сала (все те, що знаходять синички взимку у годівничках), у мілкій посудині подала теплу водичку. Але пташка від гостинців відмовилася, продовжувала, зіщулившись, сидіти у кубельці з вати.

- Щось з нею не так, - сказав тато, який повернувся ввечері з роботи. - Хай огляне синичку наш сусід Сергій Іванович, адже він досвідчений ветлікар, працює у зоомагазині консультантом. До нього часто приносять тваринок і пташок. Та й у його квартирі - зоопарк.

З цими словами пішов до сусіда. Клітки з синичкою не брав. Не хотів тривожити пташку.

Сергій Іванович не забарився. Ввічливо з порога привітався і відразу до справи. Оглянув синичку та й сумно промовив:

- На жаль, у неї обморожені лапки. Зрештою, пташка добряче замерзла на морозі. Не гарантую, що виживе. Втім, знову прийду до вас через десять хвилин.

Справді, сусід повернувся через десять хвилин. У руці тримав склянку з розчином темного кольору і піпетку. Він взяв синичку у жменю, спритно розкрив дзьобика і закапав піпеткою кілька крапель розчину.

- Це я розчинив вітамінний порошок, - пояснив, - Можливо зміцнить її. А вранці, Петрику, знову навідаюся, проведемо повторну процедуру.

Вранці, на жаль, у клітці лежало мертве тіло синички...

Петрик ледь не розплакався. Але «лікар Айболит» заспокоїв його:

- Ти хотів урятувати синичку і зробив те, що міг зробити. Жодної похибки з твого боку. Безсилим виявився і я. Однак радію за тебе і твоїх батьків. Чуйну, добру дитину виховують, зі щирим серцем, а не черствим! Не журись! Увечері матимеш сюрприз!

...Увечері Сергій Іванович приніс Петрикові двох молодих папуг (пару), зовні схожих на синичок. Тільки загнуті і куди міцніші дзьобики видавали їх. Сам випустив пташок з паперової коробки у клітку, запевнив, що допоможе з доглядом і замість «до побачення!» сказав Петрикові напутнє:

- Може, у майбутньому, і ти станеш ветлікарем. У твоєму віці я також з цього починав - приносив додому пташок, тваринок, доглядав за ними. Батьки спочатку обурювалися, але згодом змирилися...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

(0 Голосов)

 

Вітаю Вас зі Старим Новим Роком, з Василем!

* * *

Нас послав Святий Василь

Засівати в заметіль,

Й особливий дав наказ,

Щоб засіяли і Вас!

Ще й навчив казати так:

На кохання сієм мак,

Сієм жито на добро,

А для сміху Вам - пшоно!

Для здоров'я Вам - овес,

Щоби кріпким був рід весь!

А від заздрісних осіб

Сієм Вам пшеницю-хліб!

* * *

Сію-сію, посіваю,

З Новим Роком Вас вітаю!

Щиро ВАШ - Маркіян ЛЕХМАН

 

(1 Проголосовало)

 

Тобі запалю ліхтарі,

Щоб шлях любові ними освітити.

Збудую потяг швидкісний,

Щоб подорож могли здійснити

У серце, де Любов пала,

І щоб з тобою вічно жити.

Та, втім, є справа ще одна -

Тривогам двері зачинити.

Спитаєш ти: «Чи зможу я?..».

Повір мені: я зможу це зробити!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

(0 Голосов)

 

Від того дивного вогню

Із кузні свого батька

На всю дорогу - все життя

Хватило для багаття,

Для ватри серце велета,

У дивнім цпрстві духа,

Де правив бал душі тиран -

Підступність і розруха.

Він мав в житті

Без ліку справ,

Бо все ж для днів грядущих

Сам «поле дикеє орав»

Для нас, у світ ідущих.

І поле стало нивою -

Квітучою, живою,

Заколосилось щедрою

Добра озиминою.

* * *

Доля дала йому крила орлині,

Мудрість і силу таланту.

Чомусь лиш забула

Зронити краплину

Удачі і щастя гіганту.

Нещадна колючна людського жалю

Застрягла у грудях поета.

За всіх він страждав,

І здавалось йому,

Що серце на вістрі багнета.

Неначе Мойсей, він для люду шукав

Нову, обітовану землю.

Сказати хотів для усіх, хто чекав:

«За вас я страждання приємлю».

До світла, до волі, де вічно палає

Високих ідей Ізмарагд,

Ішов невідступно учитель до цілі

І не відступався назад.

З душею малої дитини,

З безмірно важким тягарем

Мислитель, достойна людина -

Він став для всіх Каменярем.

Людмила РЖЕГАК

м. Дніпро