Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(0 Голосов)

 

Бруно Ферреро — один з найпопулярніших католицьких письменників у світі, хоч і не відзначений літературними преміями найвищого гатунку. А марно!.. Це — автор, який пише для всіх. Його охоче читають представники різних конфесій, церков, релігій, люди різних віросповідань, віруючи й атеїсти... Його охоче передруковують церковні періодичні видання (в т.ч. - православні, греко-католицькі, протестантські...), світські часописи. Книги письменника можна придбати ледь не в кожному церковному кіоску. Їх залюбки беруть для вдумливого читання з книжкових полиць бібліотек.

Бруно Ферреро народився 1946 року в Італії, у Вілларбассе — неподалік Турина, де закінчив селезіянську семінарію і став священиком (1974 р.). У юному віці вступив до Селезіянського товариства, а в 17 років склав перші монаші обіти. Вивчав філософію, теологію, психологію і декілька років викладав у середній школі. Присвятив себе вихованню та освіті молоді. Для цього у 1974 році заснував молодіжний журнал “Mondo Erre”, а з 1988 року допомагав у видавництві Ellediei. Протягом 1990-1995 років редагував журнал “Dimensioni Nuove”.

В основному діяльність Бруно Ферреро пов'язана з видавничою справою та журналістикою. Він написав декілька книг на тему сім'ї і виховання дітей. Дописує статті в “Селезіанський бюлетень”, який виходить у 150 країнах світу 29 мовами. Тільки в Італії його тираж сягає 350 тисяч примірників. У вільний час читає лекції про права дітей та батьків. З 2011 року Бруно Ферреро є головним редактором “Селезіанського бюлетня” - офіційного друкованого органу Селезіанського товариства. Цей журнал — один з найкращих серед католицьких періодичних видань.

У 2012 році він відвідав Україну і був почесним гостем Львівського Форуму Видавців. В Україні видано понад 20 його книг, які стали бестселерами. Серед них - “Звуки арфи”, “Політ сокола”, “Це знає тільки вітер”, “Сорок казок у пустелі”, “Спів польового цвіркуна” та ін. Їх читання — насолода і для дорослих, і для дітей.

Короткі історії для душі” - так часто характеризують його невеличкі притчі, оповідання, бувальщини, навіть анекдоти повчального, моралізаторського змісту. Що ж у цих книгах? Чим вони так манять читача?..

Кожного дня, який дарує нам Господь, ми з маленьких фрагментів — із наших думок, намірів та вчинків, наче із окремих кольорових скелець, самі викладаємо мозаїку власного життя. І тільки від нас залежить, чи гарним вийде малюнок. Можливо, коротенькі притчі Бруно Ферреро допоможуть нам у цій копіткій праці”. (З анотації до збірки “Життя — це все, що ми маємо”). А ось що подає нам анотація до збірки “Квіти просто квітнуть”: “Ця книжечка містить коротенькі притчі, що супроводжуються кількома думками — маленькими “пігулками” духовної мудрості. Достатньо однієї “пігулки” на день, аби замислитись над минущим і вічним, фальшивим і справжнім. Замислитися — і змінити на краще себе і світ довкола...”.

Читайте Бруно Ферреро, насолоджуйтесь стилем його письма, простотою і водночас глибиною думок, розмірковуйте над Вічним і сущим, скороминучим!

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(1 Проголосовало)

 

25 серпня у Червонограді — знаменна подія: до 125-тої річниці заснування чернечого Згромадження Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії відбудеться відкриття пам'ятника Блаженній сестрі Тарсикії Мацьків, чиє життя тісно пов'язане з Кристинополем (Червоноградом). Скульптуру виготовив Микола Король зі синами Тарасом і Мар'яном.

Преподобномучениця Тарсикія (Ольга — світське ім'я, дане при хрещенні) Мацьків народилася 23 березня 1919 року у галицькому містечку Ходорів. Змалку почула покликання служити Господу Богу і Богородиці. 3 травня 1938 року вступила до Згромадження Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії. Після складання перших обітів у 1940 році працювала в монастирі (у Кристинополі), шила сестрам одяг, навчала цьому ремеслу інших. Ще перед наступом червоної армії сестра Тарсикія дала обітницю своєму духовному наставникові о. Володимиру Ковалику, ЧСВВ (тодішньому настоятелю Кристинопільського монастиря отців-василіян) пожертвувати своє життя за навернення Росії, що безустанно виконувала у молитвах. Ох, як тепер ця обітниця звучить актуально!

17 липня 1944 року радянські солдати оточили монастир, маючи намір знищити його. О восьмій годині ранку автоматник без попередження вистрелив у сестру, коли та чергувала на хвірті. Вона саме відчиняла браму обителі, очікуючи священика, що мав відправляти Богослужіння.

“Раптом у браму задвонив дзвінок. Ми думали, що прийшов отець. Сестра Тарсикія відкривала двері, попросила сестру Марію ключі і вийшла на поріг. У цей час пролунав постріл, і сестра впала мертва. Військовий, який її застрелив, не пояснював конкретно, чому він це зробив. Потім говорили, ніби він казав, що вбив її тому, що вона була монахинею”. (Зі свідчень сестри Дарії (Градюк).

Усе життя сестри Тарсикії свідчило про її повну посвяту Богові. Загинула як мучениця за Христову віру.

Влітку 2001 року, під час візиту в Україну, Папа Римський Іван Павло II проголосив сестру Тарсикію — Блаженною.

Тепер ми, сущі, просимо в неї у молитвах ласки і заступництва.

(1 Проголосовало)

 

Пам'яті жертв спаленого поляками села Маджарки. Подія сталася у 1948 році. Капличку збудовано у полі біля сусіднього вцілілого села Борятин Сокальського району.

У полум'ї безжалісно-нещаднім

Хати диміли, мов зчорнілі шкварки.

Вночі юрмились люди безпорадні

У вогнищі. Це гинули Маджарки.

Село горіло. Що це?.. Кара Божа?..

І люди у хатах, мов в смолоскипах...

Чому піднялася рука ворожа,

Чи мало було віри у молитвах?...

І випила земля людської крові,

І попелу наїлася із згарищ,

Бо вояками “Армії Крайовей”

Безвинно керував з Кремля “товаріщ”.

На попелищі виросла травичка

Так, ніби від села нема і згадки.

Лиш сумно нам нашіптує капличка:

Згадайте про трагедію, нащадки!”

Микола КЛЕБАН, м. Червоноград

 

P. S. Вірш написано 4 липня 1999 року. Він пролежав у шухляді 17 років. Ніде його не друкував. Тепер хай прозвучить, як відповідь польському сейму за прийняте рішення щодо Волинської трагедії і звинувачення українців у геноциді. АВТОР.

(0 Голосов)

 

МАТЕРИНСЬКА МОЛИТВА

Материнська молитва... Сила в ній неземна.

Її молять не люди, нею Дух промовля.

В ній прохання гарячі і пісні, і слова,

В материнській молитві — віра в Бога жива.

За країну, за неньку, за дітей і батьків

Лине в Небо до Неньки материнський їх спів.

Їх прохання не в силі жоден ворог спинить.

Від молитви такої в грудях серце горить.

Їй підвласні простори і земля, й небеса,

В материнській молитві сяє Божа краса.

В ній подяка і шана, і любові пісні,

В материнській молитві є чуда неземні.

* * *

Судити я не маю права,

Бо той, хто судить — теж грішить.

А вже яка то буде слава -

Почує, навіть, хто мовчить.

Всі неосудні — теж судимі,

Якщо не тут, то, певен, там.

Усе дозволено людині,

Та чи корисне воно нам?

Є на землі спокус багато.

Вони приваблюють усіх.

Влаштовують химерне свято,

У душу заповзає гріх.

Ніхто не може похвалитись,

Що все життя святим прожив,

Бо грішним суджено родитись.

Покаймось! Бог нас відкупив.

* * *

Я так хочу тебе обійняти,

Я так хочу тебе пригорнути,

Я так хочу тобі розказати,

Як я хочу з тобою бути.

Я кохаю тебе без тями,

Я люблю тебе і радію,

Що назве тебе скоро мама

Наш синочок, якого лелієм.

Простягне рученята маленькі,

Засміється, пригорнеться любо:

- Мамо! Мамо! Моя рідна ненько!

Я з тобою назавжди буду!

Цілий світ оповитий любов'ю

У дитячих ясних оченятах.

Він народжений нашою кров'ю,

Він — найкраще, що є в мами й тата.

 

Юрій ХОМА, м. Червоноград

(1 Проголосовало)

 

Якими тільки хвалебними епітетами не величають бджолу — і трудівниця, і медівниця, і годувальниця, і лікувальниця, і Божа комаха... Навіть прощають за те, що боляче жалить. Вона здавна мала велику шану. Ще у сиву давнину українці вважали, що бджола походить із Раю. Бджолиний мед і віск займали (і займають) особливе місце у народній і професійній медицині, а також у церковній атрибутиці, народних обрядових дійствах.

За давніми переказами, лише в того водитимуться бджоли, хто від природи наділений щирістю, врівноваженим характером, доброю вдачею. Такими є справжні пасічники! У часи минулі молодята, які мали намір взяти шлюб, отримували благословення не тільки від батьків, а й від пасічника, бо “в нього чиста рука і добре серце”. Той неодмінно давав благословення і частував наречену й нареченого медом, не скупився. Це - “щоб життя було солодким, а сім'я працьовитою, не ледачою”, адже бджолам лінощі не притаманні. А про тих, хто любить роботу, не цурається її, кажуть: “Працьовитий, мов бджілка”. Якщо у когось з молодят не було батька, пасічник міг виступити на весіллі у його ролі.

Щоб одержати якомога більше меду, сприяти роїнню бджіл та вберегти їх від хвороб, “злого ока”, пасічники вдавалися не тільки до раціональних прийомів догляду за бджолами, а й до своєрідних магічних засобів, хоча церква й оскаржувала їх за це. Так, приміром, весною пасічник привозив з лісу мурашник і варив його в меду, яким підгодовував бджіл, аби були працьовитими. (Та куди вже працьовитішим бути?!.). Іноді клали в мед щучі зуби, аби бджоли добре оборонялися від чужих роїв, товчений перець, щоб були витривалими. Але це — лишень повір'я, марні перестороги...

Мед для годівлі бджіл, як правило, розводили свяченою водою. Приходячи вранці на пасіку, пасічник вітав бджіл спеціальними молитвами. Покровителями бджільництва вважаються Святі Олекса (Теплий), Зосим і Савватій, освячені у церкві ікони яких ставили майже на кожній пасіці. Чимало бджолярських обрядів практикується на Святий Вечір перед Різдвом, а на Медового Спаса святять вже сам мед.

І ще такий цікавий факт. Парафія храму Священомученика Йосафата м. Червонограда утримує пасіку, за якою доглядають досвідчені бджолярі. У парафіяльному кіоску завжди можна придбати мед, дешевше і надійніше, ніж на ринку. Кошти від реалізації солодкого продукту йдуть на оздоблення храму, а тепер — ще й на будівництво дзвіниці та історико-краєзнавчого музею, що діятиме при храмі. Отож, вважайте, бджоли заробляють гроші на будову церкви. Справді, Божі комахи!

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст