Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(1 Проголосовало)

 

Найчисельніша чернеча спільнота в лоні УГКЦ — Чин Святого Василія Великого у 2017-му відзначає 400-ліття свого заснування.

З цієї нагоди Святіший Отець Папа Римський Франциск надав василіянським монастирям право здійснювати повний відпуст, яке діятиме протягом року. Звісно, не став винятком і наш Кристинопільський монастир отців-василіян Святого Юра м. Червонограда.

 

Отож, час приступити до щирої сповіді і Святого Причастя, позбутися усіх гріхів через ревну молитву, каяття і покуту. Хто постійно лікує душу — той постійно оздоровлює тіло.

(1 Проголосовало)

 

Хтось вірить у Діда Мороза, хтось у Святого Миколая, хтось — в обох, бо приносять подарунки... Звісно, мова про маленьких діточок. І як прикро стає на душі, охоплює якесь розчарування, коли дізнаєшся, що ці подарунки поклали під подушку чи новорічну ялинку батьки. Втім, і далі хочеться вірити у добру казку. Вірте! Бо, якби не було цієї прадавньої прекрасної традиції, то ніхто нічого б не дарував один одному на Миколая чи Новий Рік. Навіть мені — 16-річному таки хочеться заглянути у ніч на Миколая під подушку. І то вибирає таку мить, коли я не побачу, як кладе. Як би пильно не спостерігав. Не дивуйтесь, але так само і мої батьки завжди отримують щось від нього. Чудотворець ще ніколи не оминав нашу домівку. Кожному щось приносить. Приносить, що може, бо зростання цін торкається і Його Святості. Однак такі подарунки — особливі, пам'ятні!

Вірю у Святого Миколая, вірю в силу молитви до нього, зокрема на оздоровлення, особливо, коли молишся за ближніх. Він уміє вислухати і допомогти у скрутну хвилину. Переконувався у цьому не раз! Адже, на відміну від казкового Діда Мороза, Святий Отець Миколай — цілком реальна постать.

Майбутній Чудотворець народився близько 280 року у місті Патарі (Мала Азія). Вже змалку прославився даром творити дива. Після смерті батьків свою спадщину, навіть не вагаючись, роздав убогим, дітям-сиротам, а сам вів строге аскетичне життя у молитві та пості. За доброчинність і праведність його обрали єпископом Мір Ликійських. Він втихомирював бурю на морі, подавав руку потопаючому, зцілював хворих (і все через молитву!), визволяв із в'язниці незаконно засуджених, підкидав сиротам золоті монети, і то робив так, щоб ніхто не здогадався, від кого ця пожертва... Створені ним дива годі злічити. Творить він їх і тепер.

Святий Отець Миколай взяв участь у I Вселенському церковному Соборі (325 р.), на якому було проголошено Символ християнської Віри, що згодом, з деякими доповненнями на інших Соборах, відобразилося у повсякденній молитві Вірую. Помер достойник 19 грудня 345 року. Слово “помер” не вельми хочеться вживати. Краще — відійшов по Божу Нагороду, відійшов у Вічність. Його поховали у соборному храмі міста Мір, а на початку XI століття тіло Святого перенесли до італійського міста Бар.

...Я тоді був ще зовсім малим, відвідував дитячий садочок. Перед самим святом Миколая поїхав з батьками у село до дідуся і бабусі. А як же інакше?!. Дідусь — Микола! У нього іменини та ще й день народження. Святий Миколай заздалегідь приніс мені подарунки і, як запевнили батьки, якщо буду слухняним, то ще щось й у селі знайду під подушкою. Миколай з Неба все бачить, де ти перебуваєш.

З яким нетерпінням я чекав вечора! Нарешті дідусь Микола промовив:

- Маркіяне, заглянь під подушку. Може, Миколай вже навідувався...

Я заглянув і оторопів від радості. Чого там тільки не було: цукерки, апельсини, якими я відразу усіх почастував, іграшки, фломастери, книжка-розмальовка, одяг (якраз на мене; вгадав розмір Чудотворець!)... Це вже коли подорослішав, здогадався: добряче Святий Отець Миколай вдарив дідуся Миколу по кишені. Але знаю, дідусь Микола ніколи нічого не шкодує для мене...

А тоді ніяк не міг збагнути: як таке могло трапитися, що ми не почули, коли Святий Миколай приходив. Адже всі були у хаті. Мама з бабусею клопоталися на кухні, готували вечерю, я з татом і дідусем дивився телевізор, песик Кнопка (хто-хто, а вона б неодмінно зачула!) солодко дрімала на килимку біля самих дверей. Навіть двері не скрипнули. Я хутко одягнув шапку, кожушок і вибіг на вулицю. На снігу, який щойно випав, не було й сліду Святого Миколая, а Ангеликів, які супроводжують його, тим паче, адже Ангелики літають на крилах.

- Це він так Духом Святим ходить, - пояснив дідусь, - що й сліду нема...

Про своє розчарування щодо подарунків від самого Святого Миколая, але аж ніяк не зневіру у нього й добру традицію, розповідати не буду. Краще розповім веселу історію, почуту від своєї хресної мами. Тоді вона навчалася у десятому класі, як я тепер.

За кілька днів до свята Миколая батьки запитують її:

- Що ти хочеш, щоб тобі приніс Миколай: подарунок чи грошенята?..

- Краще грошенята, - не вагаючись, відповіла вона. - Але, якщо можна, хай часточку дасть мені зараз, авансом, бо я йду з однокласниками на шкільну дискотеку...

Отакої!..

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 10-А класу Червоноградського НВК СШ-колегіум №3, слухач МАЛіЖу

 

 

 

 

(0 Голосов)

 

У пам'ять перемоги Святого Михаїла та його добрих Ангелів над нечистими духами Церква встановила свято — Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил Безтілесних, яке християни східного обряду завжди відзначають 21 листопада і, за церковним календарем, воно належить до найвеличніших.

...Зі Святого Письма дізнаємося, що Господь створив Ангелів для того, аби прославляли Його і служили Йому, щоб оберігали людей від усього злого. Спочатку всі Ангели були добрі й святі, і всі вони беззастережно слухали Господа Бога. Та ось один з них — Сатана у великому щасті, якого він зазнав, став гордим і зарозумілим, забажав бути таким, як сам Господь Бог. За його злим прикладом пішло на зухвальство багато інших ангелів. Вони виступили проти Бога й не хотіли Його слухати. Але їм спротивилися ті Ангели, що були вірні Богові й вступили з відступниками у запеклу боротьбу. Добрі Ангели під проводом Святого Архистратига Михаїла перемогли злих. Господь покарав сатанинських духів і скинув їх у пропасть (у пекло). Однак ці духи й далі ненавидять Бога і намагаються шкодити людям. Добрих же Ангелів Господь нагородив вічним щастям — Раєм. Вони люблять людей і стережуть їх від усього злого.

Слово “Ангел” означає — посланець. Господь посилає їх у наш світ, щоб вони відкривали людям Божу Волю. Так, вони невидимі, але з Волі Божої можуть набувати й подоби людського тіла. Тож на іконах їх зображено у людській подобі, але з крилами.

Кожній людині Господь дав Ангела-Хоронителя. Ті Ангели люблять нас, навіюють добрі думки, стережуть від злого. Тільки постійно прислухаймося до них!

На честь Святого Архистратига Михаїла — вельми шанованого в Україні — збудовано багато церков, монастирів, його зображення було на прапорах Війська Запорозького, він є на гербі Києва.

За народними повір'ями, Михайло (так спрощено називають Архистратига) і тепер мчить по небу, то спускається на землю і пускає у чортів стріли-блискавки.

Також вважають, що Михайло неодмінно має сповістити про зиму, бо «приїжджає на білому коні» (зі снігом).

На Закарпатті останню суботу перед святом Собору Архистратига Михаїла називають «задушною», бо поминають душі усопших. Жінки беруть до церкви по чотири калачі й замовляють відправу заупокійної Служби Божої. Три калачі належить церкві - священикові, дякові, хористам, також роздають бідним, убогим, а четвертим калачем частуються вдома всією родиною, ділячи його на дрібні скибки («задушні»

проскурки).

Після Михайлового дня закінчували справляти весілля. Тому «На Михайла дівка піде навіть за попихайла».

За цим днем завбачали весну.

Народні прогностичні прикмети стверджують:

- Якщо на Михайла відлига, то не жди санного шляху аж до Миколи (19 грудня).

- Іній на Михайла - на великі сніги, а туман - на відлигу.

- Якщо Михайло зиму закує, то аж Літній Микола (22 травня) весну розкує.

- Якщо Михайло з дощем не услужить, то добру й суху весну ворожить.

- Коли на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна й красна.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Щонеділі об 11. 30 у греко-католицькому храмі Священомученика Йосафата м. Червонограда можна послухати духовні лекції, які проводить для юні і молоді священик церкви, отець-доктор Василь Палчинський. Власне, це є довірливі розмови, бесіди, діалоги, які навчають добру, вмінню жити для Бога, аналізують наше життя, вчинки; можна почути й слушні поради, настанови.

Аналізуючи Святе Письмо, о. Василь Палчинський завжди, як приклад, говорить про реалії сьогодення. Якщо уважно прочитати будь-який фрагмент зі Святого Письма, то зрозумієш, що щось аналогічне може статися (або вже й сталося) з тобою.

Завітайте на ці лекції! Вони відкриті для представників усіх конфесій. Тут дізнаєтеся багато цікавого, пізнавального, корисного. Головне, почерпнете інформацію у невимушеній атмосфері, поспілкуєтеся і зі священиком, і зі своїми ровесниками.

Маркіян ЛЕХМАН.

 

Учень Червоноградського НВК СШ-колегіум №3, слухач МАЛіЖу

(1 Проголосовало)

 

23 жовтня церкви східного обряду вшановують пам'ять Святих Отців VII Вселенського Собору, які засудили єресь іконоборства.

Вона виникла на початку VIII століття, коли візантійський імператор Лев Ісавр (Ісаврянин) видав указ про вилучення з церков, монастирів, приватних будинків усіх ікон, розп'ять і привселюдне їх спалювання на площі, мотивуючи рішення тим, що вшанування ікон є нібито ідолопоклоноством. Але тут же зустрів шалений опір багатьох представників духовенства (в т.ч. і вищого), мирян, які навпаки ревно молилися до ікон і вшановували їх (а, отже, тих, хто зображений на них). За непослух імператор наказав нещадно карати таких смертю. Кров полилася рікою...

Однак супротивні дії проти імператорського указу тривали. На захист ікон виступили у своїх посланнях видатні богослови того часу: Іван Дамаскин, Папа Римський Григорій II та інші. Деякі джерела стверджують, що поширився політичний анекдот: “А чому імператор не зітре на монетах, які карбує, свого обличчя?.. Невже він святіший від святих?..”.

Після смерті Лева Ісавра імператорський трон успадкував його син Костянтин Копронім, продовжуючи розвивати іконоборчу єресь, але діяв трохи інкаше. Він скликав псевдособор із представників духовенства, прихильного до нього; інших — просто залякав. На псевдособорі засудили вшанування святих ікон. Це, як кажуть, “розв'язало руки” Костянтину Копроніму. В результаті було знищено безліч ікон, розп'ять, фресок — шедеврів малярства, сакрального мистецтва. Збереглося, вціліло те, що люди, ризикуючи своїм життям, потайки переховували, витягували ледь не з попелищ. Тому ікони ставали дорожчими не лише в ціні (грошовий еквівалент), а й в духовному розумінні. Навіть монастирі перетворювали на казарми. Усіх непокірних паддавали тортурам, продовжували карати смертю. За такими стратами (їх інколи перетворювали на велелюдні видовища) любив спостерігати і сам вельможа. Далі Костянтин Копронім вирішив ліквідовувати мощі святих і достойників, що потерпіли, віддали своє життя за Христову Віру. А, з-поміж іншого, біля цих мощей зцілювалися від недуг люди, ставалися різноманітні дива...

Іконоборча єресь тривала протягом майже всього VIII століття. Її припинила імператриця Ірина.

У 787 році за настановою Константинопольського Патріарха Тарасія (згодом проголошеного церквою святим) та за підтримки імператриці Ірини був скликаний VII Вселенський Собор, який повністю засудив іконоборчу єресь. Хоча, заради правди, не обходилось без багатьох непорозумінь, зволікань, навіть залякувань з боку іконоборців, та й самі засідання доводилось не раз відкладати. Все ж Собор також скасував усі рішення псевдособору, скликаного Костянтином Копронімом. Сьомий Собор остаточно затвердив, що “ікони є особлива форма одкровення Божественної реальності й через Богослужіння та ікону Божественне одкровення стає надбанням вірних Христової Церкви”.

Поклоняючись іконам, ми поклоняємося тим, хто на них зображений, просимо у Святих ласки і заступництва.

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст