Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(1 Проголосовало)

 

Василіянський монастир св. Юрія у Червонограді запрошує усіх бажаючих на великопосні реколекції, які буде проводити о. Никодим ГУРАЛЮК, ЧСВВ, ігумен Святоуспенського монастиря у Погоні (Івано-Франківська область).

Реколекції відбуватимуться:

Вівторок, 20 березня — 18.00

Середа, 21 березня — 7.30, 10.00, 17.00

Четвер, 22 березня — 7.30, 10.00, 18.00

П'ятниця, 23 березня — 10.00

Почуйте мудру науку духовного отця!

 

 

(1 Проголосовало)

 

12 березня 2018 року. Церква Христа Царя (м. Івано-Франківськ) зустрічала прочан, членів Апостольства Доброї Смерті, які взяли за намірення вирушити пішою ходою до Погодні (а це — 20 км) — чудотворного місця об'явлення Матері Божої.

Участь у ній взяли й члени АДС, парафіяни церкви Священомученика Йосафата м. Червонограда. Попереду — далека дорога, піша хода і нічні чування...

Погоня — одне з улюблених місць прощі для членів АДС, парафіян нашого храму Св. Йосафата. До цієї духовної акції долучаються сім'ями, родинами, як от, подружжя Сергій і Людмила Томашуки, Василь та Іванна Копоть, Микола й Анастасія Полянські, Ярослав і Наталія Гусак, Галина Берегівська і її племінниця Марічка.

Сім'я Світлани і Миколи Кардашів із десятирічним Тарасиком уже вдруге долають 20 км до Погоні; вони є членами АДС. Не вперше тут Галина Кузьмик з двома сестрами, Надія Скопик з донькою Людмилою та племінницею Наталією. А ось Ярослав Андрейків і його наречена Ольга взяли участь у ході з наміренням отримати благословення на майбутнє подружнє життя. Супроводжували їх мати Ярослава — Ірина Андрейків. У цих родинах панує Святе Правило: Бог — це Закон! Ольга Борис подолала ходу, щоб подякувати Богові та Погінській Богородиці, пожертвувала два вишиті рушники. Олег Микитяк й Олександр Когут вже вдесяте беруть участь у прощі до Погоні. Вкотре зумисне приїжджає з Києва до Івано-Франківська  Ольга Одимчук, щоб також долучитися до пішої ходи. Нехай Господь Бог благословить усіх їх, вислухає їхні прохання.

Очолив прощу о. Порфирій Шумило, ЧСВВ, провідник АДС в Україні. У процесі пішої ходи її учасники молилися на Вервиці, співали пісні на прославу нашого Спасителя та Пресвятої Богородиці. Нічні чування проходили у прекрасному Погінському Соборі. Під час них ще 12 паломників поповнили ряди АДС: Марія Погорецька, Галина Лулак, Ольга Кічун, Богданна Кулєшова, Ірина Волос, Марія Красько, Галина Харко, Віра Павленко, Надія Ферцович, Ольга Левків, Надія Мартинюк, Марія Яремко. Усі прочани, нові члени АДС отримали благословення о. Порфирія Шумила, священиків.

Галина КІЩАК.

Ревнителька осередку АДС при церкві Священомученика Йосафата м. Червонограда.

 

(1 Проголосовало)

 

 

Багато країн світу мають своїх християнських святих, які вважаються їхніми небесними покровителями, “патронами” і навіть національними героями. Для України такими повинні стати помісні святі, рівноапостольна княгиня Ольга - “осяйна зірка християнства” і рівноапостольний князь Володимир Великий - “наш хреститель”, яких вшановуємо відповідно 24 та 28 липня.

Рівноапостольна княгиня ОЛЬГА (у святому хрещенні — Олена, Єлена) — перша українська християнка. Літописці по-різному оповідають про місце народження та походження великої княгині. Одні пишуть, що вона була родом із Ізборська, інші — що вона правнучка Гостромисла, який князював у Новгороді. Є версія її варязького походження. Літописець Нестор стверджує, що Ольга народилася на Псковщині, росла язичницею і з юних літ відзначалася розумом та вродою. Легенда розповідає, як одного разу син князя Рюрика — Ігор під час полювання захотів переправитися на інший берег річки. Він гукнув юнака, який правив човном, і коли той підплив, то князь з подивом помітив, що то була вродлива дівчина. Розмовляючи з нею, відразу зачарувався красою, розумом і скромністю Ольги. Тож при виборі нареченої надав перевагу їй. Ольга стала вірною дружиною князя Ігоря і після його смерті правила Київською державою. Виявилась мудрим керманичем, стратегом, дипломатом!

Згідно з літописом, вона охрестилася 955 року в Константинополі, але, мабуть, християнську віру прийняла раніше, і то таки в Києві, адже візантійський імператор Костянтин Порфирородний згадував про її приїзд до Царгорода, однак про хрещення княгині Ольги — жодного слова. Очевидно, що вона поїхала туди вже, як християнка.

У літописі говориться про Ольгу й таке: вона, “зрозумівши Бога Істинного й прийнявши хрещення.., почала жити за Христом, просвітившись усіма добрими ділами...”.

Наша Церква вважає княгиню Ольгу рівноапостольною тому, що вона, ніби рання зірка-день, віщувала про недалеке хрещення усього народу, своїм прикладом заохочувала інших віддати себе під владу Єдиного Бога Живого, Господа нашого Ісуса Христа.

964 року княгиня Ольга передала правління державою своєму сину — князю Святославу, повністю віддавшись молитві та справам милосердя. Упокоїлася блаженна 969 року. Князь Володимир Великий, її онук, переніс мощі княгині Ольги до Десятинної церкви, де вони покояться під фундаментом храму.

Рівноапостольний князь ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (у святому хрещенні — Василій) — внук княгині Ольги, син князя Святослава і його служанки Малуші. У ранньому віці був запрошений на правління новгородцями. Під керівництвом свого дядька Добрині пішов до варягів та, зібравши там військо, оголосив війну старшому братові Ярополку. Для того, щоб ослабити його, позбавити союзників, розбив військо половецького князя і взяв за дружину його дочку. Ярополк загинув від рук варягів, а Володимир, починаючи з 980 року, став князювати у Києві. Перш за все він об'єднав під своїм началом Київські землі і приборкав ворогів. Але найголовнішою справою його життя стало впровадження християнства у Київській Русі.

Відбувалося це за таких обставин. Візантійський імператор Василій звернувся до Володимира з проханням допомогти йому у боротьбі з Вардом Фокою, який очолив хозарське військо. Володимир погодився, але за умови, якщо імператор Василія віддасть за нього свою сестру Анну. Князь Володимир розбив хозарів й одружився з цісарівною Анною, хоч і не відразу, адже Василій зволікав з виконанням угоди, тобто — не дотримав слова, і князю Володимиру довелося виставити йому деякі ультимативні умови і пригрозити...

Спілкування з християнською Візантією не пройшло для князя безслідно. Мабуть, саме тоді у його душі відбулися зміни, і язичник вирішив стати християнином. Коли і де відбулося хрещення князя Володимира — достеменно невідомо. За одними історичними джерелами — у Києві або у Василькові, що неподалік Києва; за іншими — в Корсуні у Криму.

Прийняття християнства сприяло об'єднанню Київської Русі, розквіту культури, письменства, відкривалися школи, лічниці. Відобразилося це й на народному побуті: внесло пом'якшення у ставленні до рабів, припинило багатожонство, піднесло соціальний статус жінки в родині і суспільстві. Сам князь Володимир також кардинально змінився: будував притулки для бездомних, опікувався вдовами і сиротами, у своєму княжому дворі влаштовував відкриті трапези для нужденних, подорожніх. Навіть злочинців не дозволяв карати смертю, бо, за християнським вченням, вбивати людину — гріх великий. Київський митрополит Іларіон писав про нього: “Він був одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих”, а ще — назвав князя “Ясним Сонечком”.

Помер князь Володимир Великий 15 (28) липня 1015 року, і був похований у збудованій ним же Десятинній церкві, поряд з могилою своєї бабусі-християнки княгині Ольги.

Церква канонізувала обох у XIII столітті.

Бережімо своє!

 

 

(1 Проголосовало)

 

 

Апостольство Доброї Смерті затверджене Папою Пієм X 22 липня 1908 року.

 

Метою Братстває одержання:

- ласки витривання в доброму для праведних;

- ласки навернення для грішників;

- ласки доброї смерті для всіх.

Покровителями БратстваДоброї Смерті є Страждальна Мати Божа та Святий Йосиф.

 

 

Історія Апостольства Матері Божої, Покровительки Доброї Смерті

Історія Апостольства Матері Божої, Покровительки Доброї Смерті, тісно пов'язана з культом Матері Божої Страждальної. Цей культ має своє глибоке коріння в Євангелії від св. Луки(2, 33-35)та св. Івана(19, 25-27),а також в науці Отців Церкви та великих почитателів Матері Божої: свв. Єфрема, Августина, Бернарда та інших.

На Хресній дорозі Син і Мати складали жертву переблагання за викуплення людського роду.

На Сході вже в VII столітті цей культ починає впроваджуватися до Літургії. Св. Софрон (+638) складає гімни, в яких славить відвагу й терпіння Матері Божої на Хресній Дорозі, а також її любов до свого Сина і співчуття до людей. На Заході розвиток набожності до Страждальної Матері Божої збігається з періодом хрестових походів. Для поширення цього культу в XIII ст. був заснований Чин Слуг Пречистої Діви Марії. Папа Сикст IV запровадив окреме Богослужіння на честь Матері Божої Страждальної. Під кінець XV ст. разом із титулом Страждальна Мати Божа зустрічається вже титул Мати Божа Семи Мечів Болю, який виражає страждання Марії через усе її життя. Папа Лев XIII в енцикліці «Про вервицю» пише: «Не потрібно сумніватися в тому, що Марія прийняла разом зі своїм Сином гірку чашу страждань і мук».

Римські Архієреї досить часто надавали відпусти й привілеї цьому набоженству, особливо вервиці Семи Мечів Болю. Папа Пій X 22 липня 1908 року перейменовує Братство Доброї Смерті на Апостольство Матері Божої, Покровительки Доброї Смерті, і затверджує його з центром у місті Тіншебрей (Tinchebrey) у Франції. На даний час центр АДС знаходиться в Парижі. Цей Папа надав Товариству привілеї і відпусти. Братство віддане під особливу опіку Страждальній Матері Божій та св. Йосифу Обручнику - двом великим Покровителям Доброї Смерті.

З 1918 року Апостольство Доброї Смерті діє у Польщі. В Україні осередки АДС організовуються у 30-х роках минулого століття при Василіянських монастирях, зокрема, Перемишлі, Жовкві, Дрогобичі. Перемишльський єпископ, блаженний Кир Йосафат Коциловський, ЧСВВ, 2 вересня 1927 р. благословляє друкування для апостольства вписових листів. Велика роль у створенні Апостольства Доброї Смерті належить блаженному о. Віталію Байраку, який стає його духовним провідником спочатку в Жовкві, а потім, коли його переводять у Дрогобич, також бере під свою опіку членів Апостольства. Однак із початком Другої світової війни сліди діяльності спільноти губляться.

Тільки з виходом нашої Церкви з підпілля відновили свою відкриту діяльність різні Церковні Братства, а між ними й  Апостольство Доброї Смерті, яке сьогодні діє при Василіянській церкві Царя Христа в м. Івано-Франківську і є духовним центром  в Україні. Духовним провідником Апостольства Доброї Смерті по Україні є о. Порфирій Шумило, ЧСВВ.

13 квітня 1999 року наше Апостольство було зараховане до Міжнародного Апостольства Доброї Смерті з регіональним центром при монастирі Місіонерів Пресвятої Родини (Польща) та головним центром при монастирі Нотр-Дам де Монліжон у Парижі (Франція). У цих центрах щодня служиться Служба Божа за всіх членів Апостольства, як за живих, так і за померлих.

Тепер в Україні  при парафіях функціонує 85 осередків, із них в 57 служиться щомісяця Свята Літургія в наміреннях Апостольства та його членів. Особи, котрі належать до Апостольства Доброї Смерті, намагаються спрямовувати своє життя до вічності, щоб кожної хвилини бути готовими до смерті. Також своїми молитвами, своїм прикладом допомагають іншим у пізнанні Христової правди.

В церкві Св. Йосафата у Червонограді  Апостольство Доброї Смерті діє вже третій рік.Кожної другої  суботи місяця  служиться Свята Літургія  в наміреннях Апостольства та його членів, та Година прославлення Матері Божої Страждальної. Апостольство налічує близько двох тисяч членів. Ревнителькою є Галина Кіщак, котра невтомною працею допомогла кожному переосмислити своє ставлення до смерті, щоби перестати її боятися.

Ревнителька Галина Кіщак та члени братства висловлюють щиру подяку настоятелю церкви Св. Апостолів Петра і Павла о. Ярославу Кащуку (м. Сокаль), декану Червоноградського деканату, завідателю церкви Павла і Петра о. Зеновію Буньо (м. Соснівка), настоятелю церкви Святого Духа, декану Сокальського деканату о. Петру Звіру (смт. Жвирка) за радісну і щиру зустріч колядників Червоноградського осередку Апостольства Доброї Смерті.  Запрошуємо до розширення братства на цих парафіях.

Підготувала Оксана ЛЕХМАН.

 

 

 

 

 

(1 Проголосовало)

 

(Нотатки з журналістського блокнота)

Десяток років тому написав і надрукував у пресі рецензію на збірку духовної лірики авторки вже старшого віку. (З етичних міркувань не називатиму її прізвища). Перед тим вона отримала схвальні рецензії-рекомендації на друк збірки від трьох священиків — представників УГКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП. Як кажуть, повний екуменізм! Вірші справді заслуговують уваги, цікаві, оригінальні, насичені образністю, глибокими філософськими роздумами. Тож духовні отці не помилилися, коли давали своє “добро”, “благословення” на видання рукопису. До речі, частину віршів авторка написала російською мовою, адже виховувалася в російськомовній сім'ї. І ця мова для неї — материнська. Гріх її забути! Зрештою, кожен має право молитися до Господа своєю рідною мовою. Тим паче, що її вірші — це своєрідні молитви.

Коли рецензія вже була надрукована у пресі, авторка, наче “на сповіді”, щиро розповіла мені таку цікаву історію про себе...

... Я — росіянка, Але бачите, що розмовляю і пишу українською. Після закінчення педагогічного інституту все своє трудове життя присвятила школі, викладала російську мову і літературу, була переконаною атеїсткою. Хоча бабуся (дай їй, Боже, Царство Небесне) завжди напоумлювала мене: “Пам'ятай, що ти хрещена!..”.

Ще наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття, коли почали відроджуватися церкви, тим паче, коли Україна стала незалежною, а люблю Україну всім серцем своїм, почала і я відвідувати храм. До того ж, вийшла на заслужений відпочинок — часу вільного вдосталь. Зізнаюся, що відвідувала церкву з цікавості, зрештою, тому, що й інші відвідують, але робила це без глибокої віри, без належного осмислення.

Та якось заманили мене до себе Свідки Єгови, все цупкіше і цупкіше обмотували своїми тенетами. Проте, у деяких питаннях не хотіла погоджуватися з ними, бо вже багато чого дізналася з вчення християнської Церкви, почула з уст священиків, ревних практикуючих християн. Наприклад, бентежило, чому Єгови не визнають святою Діву Марію, не визнають її Богородицею, чому не визнають Ісуса Христа нашим Господом... Тому сама, без стороннього впливу і коментарів вирішила ретельно вивчати Святе Письмо. І ось натрапила на розповідь про перше чудо Ісуса Христа, яке Він здійснив на прохання своєї Матері у Кані Галилейській, перетворивши воду на вино. (Хоч спочатку завагався). Ще раз і ще раз прочитала цей уривок з Нового Завіту і зробила такий висновок: “А якщо попросити Богородицю, попросити через щиру молитву, щоб Вона попросила (даруйте за повторювання слова) свого Сина, аби Той здійснив чудо (ні-ні, не для мене, а, скажімо, для сусідського хлопчика, який важко хворіє, щоб одужав), то невже Богородиця Мати не вислухає це прохання і не попросить свого Сина, а Син не послухає Матері?..”.

Хай звучить це наївно, але цими міркуваннями я поділилася зі Свідками Єгови. Ой,що тоді було! Налетіли на мене, мов те чорне вороння, каркають:

- Це все образи, метафори. Це все побрехеньки!..

- Викинь це з голови, викинь зі свого серця!..

Так, тоді я викинула дещо з голови і зі свого серця, але не Богородицю, Ісуса Христа, Христову Церкву...

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

P.S. Звісно, як журналіст, я не маю права і не хочу ображати релігійні почуття інших. Отож, подаю ці нотатки, як дискусійні...