Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(1 Проголосовало)

 

 

Нова книга о. Порфирія (Шумила), ЧСВВ “Роздуми перед Євхаристійним Ісусом” - це духовна скарбниця, своєрідний молитовник, у якому зібрано духовні розважання на щодень усього календарного року, а саме — цитати зі Святого Письма, власні міркування. Наприклад, 25 квітня: “Хто прокладає дорогу смерті, піде по ній разом із нею. Твоя Слава спалює ганьбу смерті, бо вона живе тільки своєю ганьбою. “Її слава у її ганьбі” (пор. Флп. 3, 19). Хто заперечує Твою Істину, Господи, яка є в Твоєму Імені, той ганьбить свою душу й плямить життя. Твоя Слава у Твоїй Святості, нею Ти спасаєш з гріховної й смертельної ганьби. Твої Заповіді — це порятунок для зганьблених”.

Про мету цього видання досить чітко сказано в анотації: “Пресвята Євхаристія — це Пресвяте Христове Серце, з якого народилася Свята Євангелія — Добра Вістка. Це Серце принесло нам Мир і Своє Прощення та Примирення за наші гріхи. На нашій землі найціннішим і найсвятішим місцем є Святий Кивот, де зберігається Пресвята Євхаристія. В ній закладена безмірна духовна Сила. Потрібно навчити своє серце бачити цей Дар Святої Тайни. Особливо сильно діє Благодать, коли людина довго і часто стоїть на колінах перед Євхаристійним Ісусом. Це момент, коли очі серця прозрівають та зростає Віра, яка переносить від смерті у Життя”.

Автор зазначає у передмові: “Як Пресвята Євхаристія дана нам на постійно, так само наша вдячність має бути тривалою для Ісуса, який заслужив нашого абсолютного почитання і прослави”.

Книга містить численні свідчення очевидців про Євхаристійні чуда (насамперед зцілення хворих; а Церква знає  понад 130 таких чудес), ілюстрована багатьма фотографіями, на яких, з-поміж іншого, зображено усі василіянські монастирі України (в т.ч. - і наш Кристинопільський монастир Св. Юра, м. Червонограда). А саме видання приурочене 400-річчю Василіянського Чину. Цей ювілей вірні УГКЦ, та й не тільки вони, а всі небайдужі до рідної історії, культури, духовності, святкують упродовж 2017 року.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, м. Червоноград

 

(1 Проголосовало)

 

У неділю, 12 березня 2017 року, з благословення о. Василя Палчинського, духівника Апостольства Доброї Смерті церкви Св. Йосафата м. Червонограда, 100 мирян вирушило до Івано-Франківська. Звідси від церкви Царя Христа сформувалася піша хода до с. Погоня Тисминецького району. Це вже третя проща, у якій брали участь наші парафіяни. Перша відбулася торік у липні, друга — у листопаді.

У цей ювілейний (400-ліття) рік Василіянського чину той, хто бере участь у прощі до василіянського монастиря, отримає повний відпуст. У церкві Царя Христа відбулася Свята Літургія, де всі отримали благословення на прощу від о. Порфирія Шумила.

До Погоні йшло близько 500 осіб, серед них десятирічні Сашко Тиховецький і Марічка Тесленко. До намірення за мир в Україні кожен учасник додавав ще свої наміри. Дорогою прочани безустанно молилися, співали духовні пісні, відправляли Хресну Дорогу, а на нічних чуваннях — Акафіст до Страждальної Богородиці, Молебні до Св. Василія Великого, Св. Йосафата, Адорацію, Вервицю до Божого Милосердя, надранком відслужили Святу Літургію.

20 паломників з Червонограда, які взяли участь у прощі, вступили до Апостольства Доброї Смерті. Серед них: Василь Лук'янчук та Віталій Лень (студенти IV курсу юридичного факультету Львівського Національного університету ім. Івана Франка), Любов Олійник (студентка I курсу Івано-Франківського медичного коледжу), Михайло Приймак, Сергій Полянський, Віра Корнійчук, Олександр Когут, Василь Лисейко, Іван Потічний, Оксана Шиба, Галина Накрийко, Оксана Гресь, Оксана Худолей, Віктор Фарина, Ярослав Андрейків, Галина Хлєбко, Оксана Лень. Вписові листи їм вручали о. Порфирій та о. Никодим.

На завершення всі прочани отримали благословення, зробили фото на згадку і щасливі та радісні повернулися додому.

 

 

 

(0 Голосов)

 

Адам Кисіль був одним з найпомітніших українських політичних і церковних діячів (хоча духовного сану не мав) XVII століття. На жаль, тепер його ім'я мало хто згадує. Так, це — правда, що на шляху Адама Киселя траплялися помилки, але він завжди щиро прагнув компромісу та єдності українців.

Майбутній політик і дипломат народився у сім'ї потомственних волинян, які належали до православної шляхти. Здобув блискучу освіту у Замойській академії. Відразу зі шкільної лави молодий Зірвиголова подався до війська, відзначився у битві під Хотином (1621 рік), опісля — у прусській експедиції. Під протекцією Тимоша Замойського зробив політичну кар'єру, став наближеною до польського короля особою, взяв участь у засіданнях сейму (Луцьк, Житомир). Також виступив з промовою на православному синоді у Києві 1629 року, де намагався схилити православних ієрархів та священиків до об'єднання з Унією, наголошуючи на етичних аспектах протистояння. Його концепція полягала в поверненні єдності Церкви, віри й української нації, тож була прийнятною як для православних, так і для уніатів.

Однак у 1630-1632 роках українська шляхта Волинського воєводства обрала Адама Киселя на генеральний сейм Речі Посполитої, і він зрікається уніатства, до якого вже належав, ревно обороняє інтереси православних, потім жалкує. Завдяки особистим симпатіям короля Владислава IV отримує низку високих урядових посад. Тут він знову схиляється до Унії.

Найбільша дилема між відданістю Речі Посполитій (як політичній вітчизні) та відданістю українському народові (кров українська текла ж у його жилах!) постала для Адама Киселя у 1648 році, з початком української національно-визвольної війни. З перших днів Хмельниччини він став лідером компромісу, прагнучи досягти згоди між Польщею й Україною, між православними й уніатами, зрештою, між православними, уніатами й католиками. Все — без успіху...

На жаль, у такій подвійній позиції Адам Кисіль зазнав осуду з боку багатьох українців (передусім, козацької верхівки), які бачили в ньому зрадника, так і в поляків, які вважали його шпигуном, що працює на користь Богдана Хмельницького.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

(0 Голосов)

 

Один з ранніх подвижників Христової Церкви, до якого звертаються у молитвах, прохаючи зцілення від багатьох недуг — Преподобний Мартиніян. У церквах східного обряду його вшановують 26 лютого. У 2017-му році цей достойник є покровителем Апостольства Молитви, що діє в лоні УГКЦ, на лютий.

Преподобний Мартиніян жив у пустелі поблизу міста Кесарії Палестинської з 18-річного віку. За благочестиве й аскетичне життя, що його святий подвижник провадив упродовж 25 років у молитві, строгому пості та дотримуючись обітниці мовчання, отримав від Господа благодатний дар зцілення хвороб.

Однак ворог (лихий) не залишав відлюдника у спокої, насилаючи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця Зоя (у багатьох апокрифічних переказах це ім'я, чомусь, стало символом спокуси) побилася об заклад, що звабить преподобного Мартиніяна, слава про доброчесне життя якого ширилася містом та його околицями. Вона прийшла до нього в нічний час під виглядом мандрівниці, просячи притулку для ночівлі. Святець впустив її, бо на вулиці стояла негода. Лукава гостя переодягнулася в дороге вбрання і стала спокушати сподвижника.

Тоді преподобний Мартиніян вийшов із келії, розпалив багаття і став босоніж на палаюче вугілля. Зносячи несамовитий біль, він промовляв при цьому:

- Важко тобі, Мартиніяне, терпіти цей тимчасовий вогонь?.. А як же ти будеш терпіти вічний вогонь, приготований тобі дияволом?..

Жінка, вражена тим видовищем, щиро розкаялася і попросила святого настановити її на шлях порятунку. За його порадою, вона вирушила до Вифлеєму, в монастир святої Павли, де в суворих подвигах прожила 12 років аж до своєї блаженної кончини.

Зцілившись від опіків, святий Мартиніян подався на безлюдний острів і прожив на ньому під відкритим небом кілька років, харчуючись їжею, що йому час від часу привозив мореплавець.

Одного разу під час сильної бурі розбився корабель, і до острова, де оселився святий Мартиніян, хвилі принесли на уламках корабля дівчину на ім'я Фотинія. Преподобний допоміг їй вибратися на суходіл.

- Залишайся тут, - сказав він дівчині. - Ось тобі хліб і вода, а через два місяці сюди прибуде мореплавець...

Сам же кинувся у море і поплив. Два дельфіни винесли його на мілководдя і преподобний благополучно вибрався на сушу. З тих пір Мартиніян став вести життя мандрівника. Так тривало два роки.

Якось з Волі Божої прибувши до Афін, святий занедужав і відчув наближення смерті. Мартиніян увійшов до храму, ліг на підлогу, покликав єпископа і попросив поховати його за християнським звичаєм. Це сталося близько 422 року.

 

(1 Проголосовало)

 

Наші діточки не тільки просять подарунків у Святого Миколая, а й самі вміють здивувати Чудотворця своїми подарунками — віршами, у яких щира молитва до нього, листами, у яких прославляють його ім'я, малюнками. У цьому переконалися читачі ошатно виданої книжечки “Мій лист до Миколая” (збірка віршів та листів учнів 3-7 класів шкіл Червонограда, Соснівки, Гірника), де зібрано твори 90 юних авторів. Вийшла вона друком (тираж — 200 примірників) за сприяння депутата Львівської обласної ради від ВО “Свобода” Михайла Нискогуза, колишнього бійця-добровольця, учасника АТО.

Напередодні свята в актовій залі греко-католицької церкви Священомученика Йосафата м. Червонограда відбулася її презентація. Відкриваючи урочистий захід, священик храму, отець-доктор Василь Палчинський наголосив:

- Тут зібралися діти - автори збірки, яким не потрібно розповідати про Святого Миколая. Судячи з віршів, листів, вони знають про нього багато, про його доброту, щедрість, ласку, милосердя. Головне — не закопуйте свої таланти!

Зі словами подяки до юних авторів, їхніх батьків, педагогів, які також долучилися до праці, видавця звернулися методист ІМЦО Любов Хляка, голова літературного об'єднання ім. Василя Бобинського Михайло Репецький. Вони також високо оцінили творчі доробки школярів.

Щирість слів, глибока віра... Так, це є у творах юних поетів. Але вражає й те, що для себе вони нічого не просять у Святого Миколая, а просять миру, спокою для України, щоб наші Герої поверталися із зони АТО живими, щоб не гинули їхні ровесники, просять здоров'я для батьків, рідних, друзів.

“Та я хочу небагато:

Здоров'я, щастя всій рідні

Та Батьківщині миру й ладу,

І щоб настав кінець війні”.

(Андрій ЖИРУХА, школа №3).

“Захисти нас від біди,

Україну збережи!..”.

(Дмитро КРАСЬКО, школа №11).

“Просимо здоров'я, радості для всіх,

Миру Україні, і щоб Бог беріг”.

(Олександр КОВАЛЬЧУК, школа №14).

Влучно сказав у передмові до збірки політолог, депутат Червоноградської міської ради Тарас Стародуб: “Ця збірка — їх (дітей) подарунок Святому Миколаю, який обов'язково прийме та гідно поцінує великий угодник Божий, і через нього Милосердний Бог благословить нашу українську землю, нашу солов'їну мову, нашу талановиту молодь...”.

На святі звучали духовні пісні у виконанні таких же юних талантів. Багато з них співають у дитячому церковному хорі храму Св. Йосафата, у вокальному ансамблі “Кришталеві дзвіночки” (керівник обох колективів — Оксана Гейко), авторські вірші, експонувалися дитячі малюнки, звісно, адресовані Миколаю-Чудотворцю. Але найціннішим подарунком стала видана збірочка.

Тарас ЛЕХМАН