Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(0 Голосов)

 

На базі Львівського національного аграрного університету (м. Дубляни) відбувся турнір інтелектуальної гри “Що? Де? Коли?” на тему “ Чеснота чи гріх?” серед учнів катехитичних шкіл Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, приурочений 150-річчю канонізації Священомученика Йосафата Кунцевича та 125-річчю від дня народження ісповідника віри Йосифа Сліпого. Участь у ньому взяло 13 команд. Кожна команда складалася з представників двох вікових групмолодшої і старшої.

Червоноградський деканат представляли юні парафіяни церкви Св. Йосафата. Духовний наставник червоноградців о. Роман Сковрон вельми задоволений результатами виступів своїх підопічних. У молодшій віковій категорії (10-13 років) команда “Діти радості” - Марта Сковрон, Анастасія Булега, Вікторія Войтович, Мар'яна Микелита, Лілія Кузьмінова, Ірина Надашківська зайняли почесне III місце. У старшій віковій категорії (14-17 років) команда “Жертовні серця” - Віталій Саноцький, Софія Конопельська, Вікторія Рибіцька, Юрій Іванчук, Софія Паращинець, Маркіян Лехман зайняли II місце.

Однак кожен учасник отримав солодкі подарунки, а переможці і призери — ще й дипломи за підписами Єпископа Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ Михаїла Колтуна та голови катехитичної комісії о. Михайла Микити (він і вручав нагороди).

Зрештою, всі юні ерудити проявили, як на свій вік, глибокі знання з християнської етики, Святого Письма, вчення Отців Церкви. Але хтось відповідав швидше і влучніше...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11 “а” класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”.

 

(1 Проголосовало)

 

Тепер ми маємо чимало книг, збірок, посібників, присвячених молитві на Вервиці. Сама ж традиція такої молитви давно ввійшла в практику Західної Церкви. Вважають, що першим натхненником, шанувальником і поширювачем (популяризатором) ідеї був Святий Домінік (1170-1221 рр.). У Тулузі 1214 року перед ним з'явилася з Неба Матір Божа з трьома небесними дівами і попросила поширювати молитву на Вервиці поміж християнами, що він ревно й виконував та заповідав іншим. Через кілька століть ця прекрасна традиція увійшла в практику УГКЦ.

Добрим посібником для такої молитви стане книга о. Порфирія Шумила, ЧСВВ “Розважання Таїнств Вервиці” (Івано-Франківськ, 2017. - 64 с.; друк здійснено на Видавничо-виробничому підприємстві “Місіонар”, м. Жовква). У новому виданні вже відомі широкому загалу практикуючих християн чотири Таїнства Вервиці доповнено ще одними - “Старозавітніми Таїнствами”. У них висвітлено віхи життя Пречистої Діви Марії. Перед кожною десятницею Вервиці написані роздуми до теми. В кінці Таїнств поданий Акт посвяти Неперочному Серцю Марії, здійснений 1942 року в Римі Папою Пієм XII. Тим, хто вперше молиться на Вервиці чи ще не має достатньої практики, допоможуть пояснення, як здійснювати цю молитву.

Глибокі духовні розважання (роздуми), авторські зосередження над текстами Святого Письма ілюстровано репродукціями картин класичного живопису на біблійні теми, іконами. Вони також сприяють концентрації думок на молитві, а не на сторонніх речах. Адже молитва з відволіканнями ніколи не буде вислухана...

У передмові автор пише: “Хоча на Вервиці молимося звичайні молитви, але вони набувають іншого значення й сили тому, що Пресвята Богородиця пов'язала їх з обітницями. Наша Небесна Мати з любові до нас захотіла дати нам особливу силу та особливе поєднання із Собою”.

Молімося на Вервиці, молімося щиро!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

(0 Голосов)

 

12 листопада члени Апостольства Доброї Смерті церкви Св. Йосафата м. Червонограда вирушили у пішу ходу, яка розпочалася від церкви Царя Христа (м. Івано-Франківськ) до с. Погоня, а це 20-кілометрова дистанція.  Загалом в ній брало участь близько тисячі осіб з різних міст та навколишніх сіл. Це було закінченням девятниці. Очолювали прощу о. Порфирій (духовний провідник АДС в Україні) та о. Никодим – настоятель Погінського монастиря. Слід відзначити, що на цю прощу наші  члени прийшли цілими сім’ями. Наприклад, Сергій та Людмила Томашуки, Світлана та Микола Кардаші зі своїм 10-річним сином Тарасиком, рідні сестри Розалія та Галина Когут, Ірина Андрейків та її син Ярослав, Надія Тесленко та її 11-річна донечка Марічка. Галина Балабаєва з м. Соснівки не тільки подолала 20 км пішки, а й  вступила в Апостольство Доброї Смерті; Оксана Кобзарчук приїхала з Тернопільської області до сестри зумисне, аби взяти участь у прощі, а  Ольга Одимчук, колишня мешканка Червонограда, приїхала з Києва, щоб вступити  в Апостольство.

Приємно відзначити й таке: наші члени Богдан Стопчацький, Сергій Томашук, Олег Микитяк та інші були охоронцями прощі, одягнуті у спеціальні жилети, і несли запалені факели. Попереду несли хрест, який світився, за ним - фігуру  Пресвятої Богородиці серед білих троянд. Протягом усієї пішої ходи лунали молитви, вервиці, мелодійний спів прочан на Божу прославу. Нічні чування розпочалися з  виставлення Найсвятіших Тайн, потім відслужили молебень до св. Йосафата, Адорацію до Євхаристійного Ісуса, парастас за померлих та загиблих, акафіст до Архангела Михаїла і всіх небесних сил, вервицю до Фатімської Богородиці, вервицю до Божого Милосердя, Святу Літургію, суплікацію. Під час нічних чувань 16 прочан вступили до Апостольства Доброї Смерті: Ольга Одимчук, Лідія Огорілко, Галина Зжданська, Світлана Бутрін, поружжя Кардашів - Микола і Світлана та їхній син Тарасик, Мар”яна  Беляєва, Оксана Кулак, Оксана Доліновська, Ірина Томків, Марія Глаговська, Василь Боробков та ін. Одержавши благословення, ми з радістю повернулися додому. На закінчення хочемо щиро подякувати за проведення таких прощ о. Порфирію та о. Никодиму і побажати їм міцного здоров’я, довголіття.

Розалія  КОГУТ, член АДС церкви св. Йосафата м. Червонограда.

 

(0 Голосов)

 

Якби ми ходили до школи ще століття два тому, то літні канікули тривали б у нас на два тижні довше. Шкільний дзвоник скликав би учнів за парти 14 вересня — на свято Семена (Симеона Стовпника)... Насправді, воно трохи не так. Бо якщо врахувати двотижневу календарну різницю між старим і новим стилями, то свято Семена припадало б таки на 1 вересня, а не на 14-те, як тепер.

Цей достойник Христової Церкви жив у 356-459 роках (103 роки!). Заснував новий вид чернечого подвижництва — стовпництво. На стовпі, заввишки 4 метри, у невеликій хижі він провів 50 років. Через строгий піст, ревну молитву до Господа Симеон мав дар яснобачення, зцілював Словом Божим хворих, до нього приходили за порадами навіть вельможі.

Але ж звідки взялася традиція розпочинати навчання саме у перший день осені, або ж Семенів день — за старим стилем?

Справа в тому, що на свято Симеона Стовпника (нагадаємо: тепер — 14 вересня) розпочинається новий церковний рік, а разом з ним колись розпочинали навчання вихованці духовних закладів освіти — бурс, братських шкіл, колегіумів, у тій же Києво-Могилянській академії. Це згодом передалося й для початкових (тоді називали — начальних) шкіл, ремісничих училищ, інших навчальних закладів. І нині дотримуються принципу розпочинати навчання на Семена в багатьох катехитичних школах, що діють при храмах. А ось у селах діти сідали за парти аж на свято Наума (тепер - 14 грудня!), коли допомогли дорослим впоратися зі всіма сільськогосподарськими справами у полі, на городі, в садах, заклали на зберігання новий врожай. Жартували: “Прийде Святий Наум — наведе дитину на ум”. Ох, якби то тільки від нього залежало... Знову ж, за старим стилем, з дня Наума починалася зима, бо свято припадало на 1 грудня.

Крім того, у XIV-XVII століттях на Семена українці починали святкування Нового року (тут уже — календарного, а не тільки церковного і шкільного). У Києві, наприклад, організовували ярмарки, масово запалювали свічки, влаштовували “весілля свічки”, бо дні помітно коротшали, тож хотіли прогнати темряву, дерева (не обов'язково ялинки) прикрашали барвистими стрічками, овочами та фруктами з нового врожаю. Уявіть собі гарбуза чи диню на березі... До речі, дерева не зрубували! Ото молодці! Робили це просто на вулицях, у садах, на подвір'ї. Малих хлопчиків підстригали (таке право мали священик, хресний батько) і вперше садовили на коней. Веселі гуляння, масові дійства зустрічі Нового року могли тривати протягом тижня.

До прийняття християнства (988 р.) і навіть на його початках східні слов'яни-язичники, що проживали на теренах теперішньої України, зустрічали Новий рік весною, коли природа прокидалася від зимового сну.

Тільки з 1700-го в Україні запровадили зустріч Нового року — 1 січня, як і в більшості народів. Щоправда, в Галичині, через близькість до Західної Європи, зрештою, католицької культури, таке запровадження відбулося дещо раніше.

А я ж вітаю школярів з Першовереснем, Днем знань! Для когось (маю на увазі першокласників) шкільний дзвоник пролунає вперше; для мене цей першовересневий дзвоник буде останнім...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “Спеціалізована школа-колегіум №3”.

 

 

(0 Голосов)

 

Минає третя річниця трагедії під Іловайськом, де у нерівних боях від рук сепаратистів і російських регулярних військ, які вторглися, мов ординці, на наші терени, за деякими даними загинуло 336 українських бійців-добровольців, військовослужбовців ЗСУ, отримало поранення 429. Важко злічити число тих, хто пропав безвісти, потрапив у полон. Є тут і провина тодішнього керівництва Міністерства оборони України, вищого командування.

У греко-католицькій церкві Священомученика Йосафата м. Червонограда на свято Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) після урочистого Богослужіння адміністратор храму о. Михайло Нискогуз закликав парафіян вшанувати наших Героїв, що віддали життя за Україну, поминальною молитвою.

Пам'ятаймо їх!