12 листопада члени Апостольства Доброї Смерті церкви Св. Йосафата м. Червонограда вирушили у пішу ходу, яка розпочалася від церкви Царя Христа (м. Івано-Франківськ) до с. Погоня, а це 20-кілометрова дистанція.  Загалом в ній брало участь близько тисячі осіб з різних міст та навколишніх сіл. Це було закінченням дев’ятниці. Очолювали прощу о. Порфирій (духовний провідник АДС в Україні) та о. Никодим – настоятель Погінського монастиря. Слід відзначити, що на цю прощу наші  члени прийшли цілими сім’ями. Наприклад, Сергій та Людмила Томашуки, Світлана та Микола Кардаші зі своїм 10-річним сином Тарасиком, рідні сестри Розалія та Галина Когут, Ірина Андрейків та її син Ярослав, Надія Тесленко та її 11-річна донечка Марічка. Галина Балабаєва з м. Соснівки не тільки подолала 20 км пішки, а й  вступила в Апостольство Доброї Смерті; Оксана Кобзарчук приїхала з Тернопільської області до сестри зумисне, аби взяти участь у прощі, а  Ольга Одимчук, колишня мешканка Червонограда, приїхала з Києва, щоб вступити  в Апостольство.

Приємно відзначити й таке: наші члени Богдан Стопчацький, Сергій Томашук, Олег Микитяк та інші були охоронцями прощі, одягнуті у спеціальні жилети, і несли запалені факели. Попереду несли хрест, який світився, за ним - фігуру  Пресвятої Богородиці серед білих троянд. Протягом усієї пішої ходи лунали молитви, вервиці, мелодійний спів прочан на Божу прославу. Нічні чування розпочалися з  виставлення Найсвятіших Тайн, потім відслужили молебень до св. Йосафата, Адорацію до Євхаристійного Ісуса, парастас за померлих та загиблих, акафіст до Архангела Михаїла і всіх небесних сил, вервицю до Фатімської Богородиці, вервицю до Божого Милосердя, Святу Літургію, суплікацію. Під час нічних чувань 16 прочан вступили до Апостольства Доброї Смерті: Ольга Одимчук, Лідія Огорілко, Галина Зжданська, Світлана Бутрін, поружжя Кардашів - Микола і Світлана та їхній син Тарасик, Мар”яна  Беляєва, Оксана Кулак, Оксана Доліновська, Ірина Томків, Марія Глаговська, Василь Боробков та ін. Одержавши благословення, ми з радістю повернулися додому. На закінчення хочемо щиро подякувати за проведення таких прощ о. Порфирію та о. Никодиму і побажати їм міцного здоров’я, довголіття.

Розалія  КОГУТ, член АДС церкви св. Йосафата м. Червонограда.

Якби ми ходили до школи ще століття два тому, то літні канікули тривали б у нас на два тижні довше. Шкільний дзвоник скликав би учнів за парти 14 вересня — на свято Семена (Симеона Стовпника)... Насправді, воно трохи не так. Бо якщо врахувати двотижневу календарну різницю між старим і новим стилями, то свято Семена припадало б таки на 1 вересня, а не на 14-те, як тепер.

Цей достойник Христової Церкви жив у 356-459 роках (103 роки!). Заснував новий вид чернечого подвижництва — стовпництво. На стовпі, заввишки 4 метри, у невеликій хижі він провів 50 років. Через строгий піст, ревну молитву до Господа Симеон мав дар яснобачення, зцілював Словом Божим хворих, до нього приходили за порадами навіть вельможі.

Але ж звідки взялася традиція розпочинати навчання саме у перший день осені, або ж Семенів день — за старим стилем?

Справа в тому, що на свято Симеона Стовпника (нагадаємо: тепер — 14 вересня) розпочинається новий церковний рік, а разом з ним колись розпочинали навчання вихованці духовних закладів освіти — бурс, братських шкіл, колегіумів, у тій же Києво-Могилянській академії. Це згодом передалося й для початкових (тоді називали — начальних) шкіл, ремісничих училищ, інших навчальних закладів. І нині дотримуються принципу розпочинати навчання на Семена в багатьох катехитичних школах, що діють при храмах. А ось у селах діти сідали за парти аж на свято Наума (тепер - 14 грудня!), коли допомогли дорослим впоратися зі всіма сільськогосподарськими справами у полі, на городі, в садах, заклали на зберігання новий врожай. Жартували: “Прийде Святий Наум — наведе дитину на ум”. Ох, якби то тільки від нього залежало... Знову ж, за старим стилем, з дня Наума починалася зима, бо свято припадало на 1 грудня.

Крім того, у XIV-XVII століттях на Семена українці починали святкування Нового року (тут уже — календарного, а не тільки церковного і шкільного). У Києві, наприклад, організовували ярмарки, масово запалювали свічки, влаштовували “весілля свічки”, бо дні помітно коротшали, тож хотіли прогнати темряву, дерева (не обов'язково ялинки) прикрашали барвистими стрічками, овочами та фруктами з нового врожаю. Уявіть собі гарбуза чи диню на березі... До речі, дерева не зрубували! Ото молодці! Робили це просто на вулицях, у садах, на подвір'ї. Малих хлопчиків підстригали (таке право мали священик, хресний батько) і вперше садовили на коней. Веселі гуляння, масові дійства зустрічі Нового року могли тривати протягом тижня.

До прийняття християнства (988 р.) і навіть на його початках східні слов'яни-язичники, що проживали на теренах теперішньої України, зустрічали Новий рік весною, коли природа прокидалася від зимового сну.

Тільки з 1700-го в Україні запровадили зустріч Нового року — 1 січня, як і в більшості народів. Щоправда, в Галичині, через близькість до Західної Європи, зрештою, католицької культури, таке запровадження відбулося дещо раніше.

А я ж вітаю школярів з Першовереснем, Днем знань! Для когось (маю на увазі першокласників) шкільний дзвоник пролунає вперше; для мене цей першовересневий дзвоник буде останнім...

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “Спеціалізована школа-колегіум №3”.

Минає третя річниця трагедії під Іловайськом, де у нерівних боях від рук сепаратистів і російських регулярних військ, які вторглися, мов ординці, на наші терени, за деякими даними загинуло 336 українських бійців-добровольців, військовослужбовців ЗСУ, отримало поранення 429. Важко злічити число тих, хто пропав безвісти, потрапив у полон. Є тут і провина тодішнього керівництва Міністерства оборони України, вищого командування.

У греко-католицькій церкві Священомученика Йосафата м. Червонограда на свято Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) після урочистого Богослужіння адміністратор храму о. Михайло Нискогуз закликав парафіян вшанувати наших Героїв, що віддали життя за Україну, поминальною молитвою.

Пам'ятаймо їх!

Славна своєю історією та численними зціленнями людей чудотворна Ченстоховська ікона Матері Божої (ще відома під назвою Белзької) стала Берегинею Червонограда. Щоправда, не сама ікона-оригінал, а її копія. Однак для людей з глибокою вірою таке не є визначальною, сутнісною різницею.

Образ передали Кристинополю-Червонограду монахи-пауліни (згромадження діє в лоні РКЦ) з Польщі з нагоди святкування 325-річчя міста.

Ікона зберігатиметься у місцевій римо-католицькій церкві Зіслання Святого Духа.

Урочиста подія відбулася 12 липня, у велике свято Верховних Апостолів Петра і Павла.