Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(0 Голосов)

 

11 березня у храмах Православної Церкви України вшановують преподобного Тита, пресвітера Києво-Печерського монастиря.

Він жив у XII столітті. У «Печерському патерику» розповідається, що Тит дуже товаришував з дияконом Євагрієм. Між ними були такі гарні стосунки, що всі дивувалися їхньому однодумству. Але диявол посіяв між ними ворожнечу. Вони так зненавиділи один одного, що навіть не хотіли бачитись. Багато разів ченці намагалися помирити їх, та марно.

Одного разу Тит захворів і попросив передати диякону, що він просить пробачити його зарази Господа Бога за те, що сердився на Євагрія. Але у відповідь Євагрій прокляв його. Тоді монахи, бачачи, що Тит помирає, привели Євагрія силоміць до брата. Побачивши брата, хворий Тит впав перед ним на коліна і почав із слізьми на очах просити пробачення та благословення. Обурений Євагрій відмовив.

І сталося диво: Євагрій несподівано впав мертвим, а Тит, навпаки,раптово одужав і встав з ліжка, ніби ніколи не хворів. Він розповів ченцям про дивне видіння. Коли помирав, то побачив ангелів, що відвернулися від нього, і побачив бісів, які дуже раділи гніву між колишніми друзями. Ось тоді й почав молити Тит Євагрія, щоб той простив йому. Коли ж Євагрій не захотів миритися, він побачив немилосердного ангела, який тримав вогняний спис. Цим списом ангел вдарив Євагрія, від чого той упав мертвим, а Титові він подав руку, і в ту ж мить хворий одужав.

Всі, Хто це чув, згадали Бога, який казав: «Простіть і простять вам».

Ця подія сталася 1190 року.

Мощі преподобного Тита покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

1 лютого в українських православних храмах вшановують двох преподобних отців Макаріїв.

Перший з них - чернець Києво-Печерського монастиря. Припускають, що упокоївся він у XII столітті. Більш докладних відомостей про цього достойника не збереглося. Мощі преподобного Макарія знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам'яті - 11 жовтня.

Інший преподобний отець Макарій також був чернець Києво-Печерського монастиря. Виконував обов'язки диякона. Вважають, що він жив у XIII або XIV столітті. Відомо про нього тільки те, що він строго постив і дуже ревно молився. Господь наділив його здатністю творити чудеса. Мощі преподобного Макарія-диякона покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам'яті - 10 вересня.

 

 

(0 Голосов)

 

Не з келихом шампанського, а з молитвою у храмі, що є важливішим, зустріли Новий рік парафіяни церкви Священомученика Йосафата м. Червонограда.

У ніч з 31 грудня на 1 січня Святу Літургію відправив о.Василь Палчинський і першим привітав мирян з Новим роком. Такі новорічні Богослужіння тут відбуваються не вперше. Людей зібралося на весь храм - і старші, і молодь, і навіть діти. Насамперед усі склали подячну молитву Господу за рік прожитий, молилися за щасливий Новий, 2019-тий, за мир і спокій в Україні, за українських бійців, просили в Бога ласк для себе і для ближніх. Чимало парафіян прийняли у Новорічну ніч Святе Причастя.

 

 

 

(0 Голосов)

 

Наукові сили ламають голови над свідченням німецького історика Тітмара Марзебурзького, котрий у своїй хроніці під 1018 роком назвав Київ «великим містом», у якому «понад 400 церков». Чи можливе таке, коли площа Києва сягала на той час 25 гектарів?..

Так, можливе! Пам'ятаймо ж: Володимир Великий після хрещення України-Русі наказав ставити церкви «по тих місцях, де перед тим стояли кумири-ідоли». Ось через що, і тільки через це, німецька хроніка 1018 року зафіксувала в Києві понад 400 церков. Стільки, очевидно, було священних язичницьких місць, будов, капищ, ідолів до хрещення Русі, до запровадження християнства.

Кожну язичницьку святиню треба було переінакшити й було переінакшено - на церкву перетворено, кадилом окурено, кропилом свяченою водою окроплено. Зносилося попереднє і ставилося нове, добудовувалося чи перебудовувалося - не те важливо. Службу й причет треба було повністю оновити, ревнителів язичницького, або, коли хочете, споконвічного прадідівського обряду (насамперед - віри) у християнство ввести. Волхвів язичницьких побожними мужами з Греції змінили. Часто це здійснювалося вогнем і мечем...

 

 

 

(0 Голосов)

 

У 1953 році рішенням Кнесету (парламенту) Ізраїлю був заснований Яд Вашем - офіційний меморіальний комплекс в Єрусалимі,присвячений жертвам Голокосту. Одне з положень ухвали - вшанування «Праведників народів світу». Такими визнавалися люди різних національностей, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв від знищення у роки Другої світової війни. До цієї когорти належить о. Даниїл (Дмитро) Тимчина.

Він народився 25 жовтня 1900 року у с. Вербиця Рава-Руського повіту. Був ієромонахом УГКЦ, опікуном новиків і префектом сиротинця Унівської лаври Студійського уставу. Уклав книгу записів народних переказів до історії Унівської лаври, публікував статті у журналі «Ясна Путь».

Під час німецької окупації з благословення Митрополита Андрея Шептицького переховував у сиротинці під новими прізвищами трьох єврейських хлопчиків: Леона Хамайдеса (Левко Хамінський), Даніеля Ротфальда (Данило Червінський) та Одета Амаранта (Дорко Боровецький). У своїх пізніших свідченнях, інтерв'ю і спогадах врятовані згадують про о. Даниїла як про добру людину, яка водночас уміла тримати строгу дисципліну.

У 1947 році о. Даниїл Тимчина був засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Йому інкримінували антирадянську діяльність. Після відбуття терміну ув'язнення, у 1957 році приїхав до Рави-Руської і поселився у своєї племінниці Ольги Галас. Потайки відправляв Богослужіння, сповідав мирян, давав шлюби, хрестив дітей... Зберігав частки мощей Святого Йосафата. Невідомо, як вони до нього потрапили, але тепер зберігаються у храмі Святого Юра у Львові. Для «прикриття» працював сторожем.

Помер о. Даниїл (Дмитро) Тимчина 8 липня 1972 року. Похований у Раві-Руській.

Як праведник світу нагороджений посмертно у 2009 році.