7 грудня — свято великомучениці-християнки Катерини.

Дослідники давніх вірувань вважають, що колись це було свято Дівочої долі, але згодом церква пов'язала його зі Святою Катериною. Наші пращури вірили: при народженні людини Бог неодмінно посилає їй долю - добру чи лиху. Це яскраво відтворено у народних піснях, приказках, побажаннях, віншуваннях. У пантеоні язичницьких богів східних слов'ян навіть була богиня Доля. Також вважали, що людською долею опікується богиня Берегиня.

Найчастіше до своєї долі (в образі Катерини) зверталися дівчата, щоб вона дарувала їм щасливе подружнє життя. Зверталися у молитвах до християнської достойниці Катерини і жінки, в яких не склався родинний затишок.

Як і в ніч на Андрія, так і в ніч на Катерини дівчата ворожили на свою долю. Ставили гілку вишні у глечик з водою, щоб вона до Різдва розквітла; потайки підслуховували під чужими вікнами розмови господарів, мовляв, яке ім'я почує першим, то так зватимуть її судженого... Ворожили здебільшого осібно.

А от цікавим акордом колективних ворожінь, якого з особливим нетерпінням чекали хлопці, було «кликати судженого до каші». Дівчата насипали в миску заздалегідь звареної каші, гуртом виходили на двір і вигукували:

- Іди, суджений, кашу їсти!

Або:

- Іди, Доле, кашу їсти!

При цьому з усієї сили гатили макогоном по плоті. Хлопці, що неподалік ховалися, неодмінно відгукувалися на таке запрошення.

У народі кажуть:

- З приходом Катерини сподівайся на люті морози.

- На свято Катерини не вилазь з-під перини.

- Як Катерина по воді, то Різдво по льоді.

- На Катерини холодно - буде голодно. Зима видасться затяжною, а весна буде пізньою.

Тарас ЛЕХМАН