Церкви міста

Так вже традиційно склалося, що основою духовності українського суспільства є, передусім, Церква. Безперечно, не виняток цьому Червоноградмісто доволі поліконфесійне та полі етнічне. Є у нас православні, греко-католицькі, римо-католицькі храми, протестантські церкви… Така тенденція спостерігається ледь не з часів заснування КристинополяЧервонограда. Нас цікавить кожна церква, життя і діяльність кожної громади, зокрема у сфері пропаганди суспільної духовності, загальнолюдських цінностей, толерантності, виховання дітей, популяризації української культури, сакрального мистецтва… Про це – у рубриці «Церкви міста».

(1 Проголосовало)

 

Церква Священомученика Йосафата м. Червонограда стала місцем проведення III з'їзду мирян Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ. Його тема “Покликання до святості сьогодні”, а гасло: “Будьте святі, як Я святий” (1. Пет.1.16). З-поміж іншого, метою таких заходів є зближення духовенства і пастви, визначення нагальних духовних потреб вірних. Спочатку на участь у з'їзді було заявлено 105 делегатів (17 священиків і 88 мирян) від 16 деканатів. Але в останній день їх кількість, за даними реєстраційної комісії, зросла до 111. Організатори дозволили їм взяти участь у роботі.

Захід розпочався зі спільної молитви до Пресвятої Богородиці. Після вступного слова голови комісії мирян Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ о. Ярослава Царика, делегатів з'їзду привітав єпископ-помічник Владика Петро Лоза. Зокрема він сказав:

- Життя Церкви не можна уявити без життя мирян. Мрія, мета людини - бути у Раю. Але у Раю перебувають тільки святі. Цієї святості можна досягти через щиру молитву у храмі, вдома, через Святе Причастя, добрі діла. Ніколи не йдіть за гріхом. Ми всі покликані до святості, до Раю, бо за це помер на хресті наш Господь. У своїх справах спирайтеся не тільки на власні сили, а й на Ласку Божу. Завжди зважайте, якими ви є усім'ї, у церкві, у побуті, на роботі...

З вітальним словом також звернувся до делегатів і запрошених секретар Червоноградської міської ради Олександр Грасулов.

Далі звучали доповіді. Першу з них - «Євангелізація, миряни та суспільні виклики» виголосив доктор філософських наук, завідувач кафедри політичних наук Українського Католицького Університету Юрій Підлісний. Він нагадав притчу про відкинутий наріжний камінь. Ісус Христос часто стає «відкинутим каменем». Це розумійте, як відкинута Церква. Так, церква відділена від держави (ст. 35 Конституції України). Але таке відмежування є доволі формальним. Вірні тієї чи іншої церкви є водночас громадянами держави. Тільки-от яку політичну позицію вони займатимуть, зважаючи на те, що пропонує їм держава (президент, уряд)?.. УГКЦ завжди стояла в обороні України, національних інтересів українського народу. Тому опинялася то в «катакомбах» (була під забороною), то перебувала в опозиції до представників вищої державної влади. Однак завжди підтримувала і буде підтримувати керманичів держави у питаннях збереження цілісності України, підвищення добробуту народу, надаватиме всіляку підтримку захисникам Вітчизни (волонтерство, розширення інституту капеланів тощо). Не дивуйтесь, але такі дії можливі тільки через тісну співпрацю священиків і мирян, починаючи з найменшої парафії й аж до Глави УГКЦ. А добра ініціатива часто, якщо не здебільшого, зароджується саме у середовищі мирян.

Доповідач нагадав і про проблеми євроінтеграції України. Ми прагнемо у Євросоюз, але повинні відкинути ті «демократичні цінності», які він пропонує і пропагує, скажімо сурогатне материнство (можна йти шляхом усиновлення), одностатеві шлюби, розпусту, що різко засуджує Церква. Інакше - втратимо національну ідентичність, християнську мораль, духовність, закриємо собі шлях до святості. Навпаки, наші цінності потрібно пропагувати у Євросоюзі, відстоювати їх, сприйматимуть вони це чи ні. Маємо бути до цього готові. Здавалося б, песимістична картина. Та все ж, на думку доповідача, вихід є: пропагувати у суспільстві Добру Новину, проводити катехизацію дітей, молоді, дорослих (і вони почасти цього потребують). Тож поставити на суспільний порядок денний Євангеліє, бо інакше каміння заговорить.

Другу доповідь «Документи Церкви про роль мирян у житті парафії» виголосив доктор богослов'я о. Василь Палчинський. Її концептуальні тези:

- До Другого Ватиканського Собору спостерігалася велика різниця між священослужителями і мирянами (два рівні і строга ієрархія), що часто не сприяло тісній взаємоспівпраці, навіть взаєморозумінню. На таку проблему ще свого часу вказував у листі до Ватикану Митрополит Андрей Шептицький. Звертав на це увагу й Папа Римський Пій XII. І от сталося: Другим Ватиканським Собором прийнято рішення, що все духовенство (попри ієрархію) і миряни - єдине тіло Церкви. Голова - Ісус Христос. Водночас слід пам'ятати: де пастух, а де овечки?.. Справа пастиря (він - наслідник святих апостолів на землі) не тільки скеровувати паству, а й служити їй, вивчати її духовні потреби, запити. Але і паства повинна слухати пастиря, підтримувати його, допомагати у служінні. Важливо досягти консенсусу: не те, що я хочу, не те, що ти хочеш, а те, чого вчив і чого хоче Ісус Христос.

З третьою доповіддю «Покликання жінки до святості сьогодні» виступила вчитель християнської етики, катехит Леся Палюх.

- Світ не вичерпав себе! - запевнила доповідач.

Навела порівняльну характеристику образів святості жінки у Старому Завіті (як от, Юдита, що здійснила подвиг заради свого народу) і Новому Завіті (насамперед, Богородиця). Провела аналогію із сучасністю, акцентуючи на великій християнській місії Блаженної сестри Йосафати, Святої Матері Терези. Так сталося, що Конгрегація Милосердя лягла саме на плечі жінок. Мати Тереза не мріяла про святість. Вона просто чинила Милосердя, прагнучи «вміти жити, як Христос».

Нові спільноти мирян «Лицарі Колумба», «Легіон Марії», «АІС - Міжнародна Асоціація Милосердя» представляв для делегатів з'їзду о. Ярослав Царик. Власне, це стало початком жвавої дискусії.

Аналізуючи діяльність різних молитовних спільнот, братств, апостольств (їх існує чимало - Апостольство Молитви, Апостольство Доброї Смерті, Матері Молитви... - відроджуються старі, з'являються нові, засновується більше осередків, а ще функціонують молодіжні молитовні спільноти, що дуже важливо для нашого суспільства), неважко здогадатися: покладаються нові й нові відповідальності не тільки на духовенство, а, насамперед, на мирян, самих членів спільнот. Прозвучало цікаве застереження: не варто вступати відразу у кілька молитовних апостольств, осередків. Адже мирянин повинен строго дотримуватися приписів та уставів того чи іншого згромадження, ревно виконувати дані обітниці. А серед них - обов'язкова молитва (визначена кількість годин на день). Так от, хай це прозвучить не глузливо, коли мирянин перебуває відразу у кількох спільнотах, то, щоб прочитати всі молитви (згідно уставу та даних обітниць перед кожним згромадженням), йому доби не вистачить. Однак, пам'ятайте, що сама молитва (слово), але без діла, інколи нічого не варта. Адже практикуються години Милосердя, що також входить в обов'язки членів молитовних об'єднань. Так-так! Саме година! Нехай ти витратиш годину часу на 3-5 днів, аби провідати хворого, провести з ним духовну бесіду, морально підтримати (слово також лікує), придбати ліки, прибрати у його квартирі, приготувати обід... Та чимало потрібно зробити добрих справ. Візьмете на себе таку відповідальність?..

Практику не тільки молитви за хворого, нужденного, а й годин Милосердя (якщо це можна назвати годинами?) взяла на своє озброєння спільнота «Легіон Марії» (м. Великі Мости). Її члени опікуються хворими, інвалідами, старенькими самотніми людьми, які перебувають у терцентрі для перестарілих у с. Волиця. Активно працює в цьому напрямку й осередок Апостольства Доброї Смерті з Червонограда. З інформацією про це виступали їх ревнителі.

Зважте на інший важливий фактор. Добре, коли парафія велика, є кілька священиків. Тоді легше засновувати кілька згромаджень мирян (головне, щоб були активні члени, а ряди згромадження зростали), і кожне з них може мати свого духовного наставника. А якщо це невелика сільська парафія, один священик і... десять спільнот. Риторичне запитання: чи зможе духовний отець фізично впоратися з таким навантаженням, зокрема для всіх відправити окремий молебень? Погодьтесь, доби забракне.

Втім, варто затямити, що усіх згромадження мирян не суперечать (та й не можуть!) діяльності один одного, вони (а це - миряни) є єством, тілом Церкви. Формальним перебуванням у кількох спільнотах, але фактичною бездіяльністю до святості не наблизитись!

Підсумовуючи виступи доповідачів, дискусії, адміністратор церкви Священомученика Йосафата о. Михайло Нискогуз сказав: «Дух мирян є дуже сильний! Навіть, якщо і меншає кількість парафіян, практикуючих християн, то не зменшується активність діяльності нашої Греко-Католицької Церкви. Цей дух не втрачає у молитві, Вірі,Надії, Любові, добрих справах!».

Для учасників з'їзду, запрошених, гостей (вхід для всіх - вільний!) звучали духовні пісні у виконанні керівника дитячого церковного хору Оксани Гейко.

Опісля відбулася робота у групах (секціях). Обрали делегатів на III Всеукраїнський з'їзд мирян, прийняли для нього резолюції, подали пропозиції.

Ще перед тим у церквах єпархії була проведена активна робота з соціологічного опитування парафіян. Аналіз даних допоможе Комісії УГКЦ у справах мирян (м. Київ) глибше вивчити духовні потреби вірних, якість довіри, взаємин «миряни-духовенство».

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

Катедральний собор Святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла (м. Сокаль) запрошує на нічні чування за участю духовного провідника Апостольства Доброї Смерті в Україні о. Порфирія Шумила, ЧСВВ, які відбудуться 6-7 жовтня 2018 р.

17.30 — мобелень у церкві Святого Духа (смт. Жвирка);

19.00 — початок нічних чувань у соборі Петра і Павла (м. Сокаль).

Збір членів АДС і всіх бажаючих о 16.00 біля церкви Священомученика Йосафата (м. Червоноград).

Довідки за тел.: 095-21-66-389

 

(0 Голосов)

 

30 червня — 1 липня IX з'їзд Апостольства Доброї Смерті відбувся на Ясній Горі у Гошеві Долинського району Івано-Франківської області, на базі василіянського монастиря Преображення Господнього, де зберігається чудотворна ікона Гошівської Богоматері. У з'їзді взяло участь понад 1,5 тисячі прочан з Івано-Франківська, Гошева, Радехова, Золочева, Дрогобича, Рогатина, Долини, Самбора, Лаврова, Львова, Надвірної, Бурштина, Чернівців, Галича, Яворова, Коломиї, Яремча, Калуша, Нового Роздолу, Дублян, Міжгір'я, Харкова, США (Нью-Йорк), Італії. Тільки з Червонограда (з церкви Священомученика Йосафата) були присутні 100 членів АДС. Вперше на такому духовному заході побувало 20 членів Апостольства зі Сокаля.

Почався з'їзд реєстрацією учасників. Після чого відбулася Вервиця до Божого Милосердя, на потім урочиста конференція, на якій виступив духовний провідник АДС о. Порфирій Шумило, ЧСВВ. Він же й привітав учасників з відкриттям з'їзду. Отець Василь Білаш також привітав членів Апостольства і передав благословення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука, розповів про діяльність цієї спільноти в Україні. Настоятелька Апостольства с. Даниїла Почтар проаналізувала роботу членів АДС за попередній рік. Тепер спільнота налічує 35 тисяч членів. Протягом року (з часу проведення VIII з'їзду) створено 7 нових осередків, організовано 10 молитовних зустрічей та 5 місій. Сестра Даниїла наголосила, що наступного року - 20-ліття створення АДС, тривають зйомки фільму про діяльність Апостольства.

Також виступили ревнителі осередків з Харкова, Львова (церкви Св. Андрія), Чернівців, Івано-Франківська. Надія Погайдак з Нью-Йорка прочитала вірш-привітання від членів місцевого осередку АДС, подарувала ікону Страждальної Богородиці, інкрустовану бурштином.

Після цього була проведена спільна Вервиця до Гошівської Богородиці. Діти, члени АДС церкви Св. Йосафата м. Червонограда - Марія Тесленко та Анастасія Булега склали свої вітання учасникам з'їзду, настоятелю монастиря о. Веніаміну, ЧСВВ та духовному провіднику о. Парфирію, ЧСВВ, побажали плідної праці в утвердженні духовності.

О 18.00 розпочалася Свята Літургія, а після неї - Молебень до Пресвятого Серця Христового (оскільки червень - місяць Ісуса Христа), обхід з Найсвятішими Тайнами довкола монастирської церкви, Хресна Дорога, панахида за всіма померлими членами Апостольства, Акафіст до Страждальної Богородиці, співана Вервиця до Божого Милосердя, Молебень до Пресвятої Богородиці.

О 4.00 (ранку) також відправили Святу Літургію, де кожен мав можливість з'єднатися з Христом, отримати Боже Благословення.

На завершення - 38 мирян з церкви Св. Йосафата м. Червонограда, Сокаля та Сокальського району (Белз, Жвирка, Себечів, Муроване, Копитів, Жужеляни, Суховоля), Тернополя, Львова поповнили ряди АДС: Любов Гіга, Ірина Ільницька, Руслана Єрьоміна, Любов Бережінська, Анна Кочан, Наталя Кісіль, Галина Галкіна, Галина Довган, Марія Крищук, Юлія Мордяхіна, Ірина Матвійчина, Надія Вовчак, Людмила Гринчук, Анна Прокоп, Ольга Тихончук, Галина Пришляк, Христина Мазур, Ольга Олійник, Леся Лесик, Анна Калиш, Надія Довба, Світлана Пивоварчук, Софія Семисюк, Леся Войтович, Віктор Марець, Валентина Степанчук, Наталя Палка, Анна Антонюк, Мирослава Баран, Іванна Баран, Ольга Іванчук, Любов Богун, Олександра Потоцька, Йосафат Перетятко, Любов Муравська, Марія Куп'як, Віра Сенюк, Світлана Ребізант.

Отець Порфирій Шумило ще раз поблагословив учасників з'їзду і подякував за участь. Тепер готуємося до X з'їзду і 20-річчя Апостольства Доброї Смерті.

Галина КІЩАК.

Ревнителька Апостольства Доброї Смерті церкви Св. Йосафата.

м. Червоноград

 

(0 Голосов)

 

(Подане за описом святителя Філарета, архієпископа Чернігівського).

* * *

За часів царювання римського імператора Максиміана жив на Сході у місті Іліополі шляхетний і багатий чоловік, еллін за походженням, на ім'я Діоскор.  Була у нього дочка Варвара, яку беріг він, “наче зіницю ока”, адже вона була його єдиною дитиною. Дівчина вражала своєю красою, і не було у тому краї нікого, вродливішого за неї. Боячись, щоб вона не припала до вподоби людям, нижчим за походженням (їх вважав недостойними одружитися із своєю дочкою), Діоскор збудував башту, де для Варвари впорядкували розкішні палати; її оточували виховательки, які заміняли покійну матір, і багато рабинь.

З вікон башти Варвара насолоджувалася прекрасним краєвидом мальовничої місцевості. Вона не могла намилуватися красою неба, пишнотою лісів, загадковістю гір. Проміння сонця і світло місяця, численні зорі породжували в її свідомості різні запитання.

- Хто створив усю цю красу? - питала вона у своїх наставниць.

- Усе це створили наші боги, - чула вона у відповідь.

- Як це боги? - запитувала Варвара.

- Ті боги, яких шанує твій батько і тримає їх у своєму домі - золоті, срібні, дерев'яні. Вони створили все, що ти бачиш, і твій батько поклоняється їм.

Але не вірила цим словам розумна дівчина і так міркувала: «Боги, яких шанує батько, зроблені людськими руками. Як же ці боги можуть створити небесний простір і всю земну красу?».

Так роздумуючи, дедалі частіше придивлялася вона до природи і намагалась у навколишньому світі знайти відповідь на своє запитання: хто все створив? І ось одного разу її святу допитливість осяяла благодать небесна, очам її розуму відкрилося бачення Єдиного і Неосяжного Бога, Який премудро створив Небо і Землю. Власним розумом дійшла вона до такого міркування: «Може бути тільки Один Такий Бог, Який створив Небо і утвердив основи Землі, осяяв усю Землю сонячним світлом, прикрасив її різними рослинами. Лише Один може бути Такий Бог, Який все влаштував і над усім промишляє». Так отроковиця Варвара через творіння пізнала Творця, і виконалися на ній слова пророка Давида: «Навчився з усіх діл Твоїх, Господи, у творіннях рук Твоїх навчився». Від такого розуміння Творця запалав у її серці вогонь Божественної любові і прагнення знайти когось, хто б розповів про Таїни Святої Віри і наставив на шлях спасіння (адже батько її Діоскор строго-настрого не дозволяв нікому наближатися до доньки, за винятком рабинь). Але сам Дух Святий невидимо повчав рабу Божу Варвару і відкривав їй корисні для душі істини. І жила отроковиця у башті, як одинокий птах, помишляючи про возвишене, і не прив'язувалося серце її до земного, не любила вона ані золота, ані дорогоцінного каміння, що так приваблювало її ровесників. І про заміжжя ніколи не думала, але пройнята любов'ю до Бога, всією душею заглиблювалася тільки у думки про Нього.

Коли настав час виходити заміж, то багато юнаків, що чули про невимовну красу дівчини, просили у Діоскора руки його дочки. Одного разу зайшов Діоскор у башту Варвари і почав говорити їй про заміжжя, про різних прекрасних женихів, які бажають її руки. Але вона опиралася волі батька, оскільки дорожила дівоцтвом своїм, як найдорогоціннішим скарбом. Довго батько вмовляв доньку скоритися його волі, та вона вперто стояла на своєму: «Якщо ти не припиниш примушувати мене до заміжжя, то скоро ти перестанеш називати себе батьком, бо я позбавлю себе життя, і ти втратиш єдину доньку».

Почувши таке, Діоскор вжахнувся і пішов від своєї доньки, не наважуючись далі про це з нею говорити. Незадовго спланував далеку подорож, сподіваючись, що Варвара скучатиме і після зустрічі на радощах погодиться виконати його волю. Від'їжджаючи, Діоскор звелів, щоб у його саду збудували гарну лазню з двома вікнами на південь, а рабиням наказав, щоби ті дозволили доньці виходити на прогулянку. Він сподівався, що спілкуючись з подругами, які радо виходять заміж, донька його й собі задумається над цим.

Коли Діоскор поїхав у далеку країну, Варвара, прогулюючись одного разу, познайомилася з християнами, які розповіли їй про Ісуса Христа. Вона дуже зраділа і хотіла дізнатися про Нього якнайбільше. Так Варвара почула про Божество Христа, про Його втілення, народження від Пречистої Діви, добровільні страждання і смерть, воскресіння і майбутню долю людства. Вислухавши це, свята діва загорілася бажанням охреститися. На той час у місцевість випадково прибув пресвітер під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила його до себе, він посвятив її у Таїну віри і охрестив. Відтоді Варвара присвятила своє життя Богові, дні і ночі проводила у постійній молитві.

А в саду увесь час будувалася лазня за розпорядженням батька перед від'їздом. Одного разу пішла Варвара подивитися на споруду і, побачивши два вікна, попросила зробити й третє: мовляв, буде світліше у приміщенні (насправді захотіла вона, щоб ці три вікна були символом Пресвятої Тройці). Робітники спочатку не хотіли чинити всупереч волі Діоскора, але згодом Варвара їх умовила, пообіцявши взяти всю провину перед батьком на себе. Поблизу цієї лазні було джерело, оточене мармуровою огорожею. Ось одного разу свята прогулювалася поблизу цього джерела і намалювала на огорожі пальцем знак хреста. Накреслене перстом чистої діви залишилося на огорожі, немов би вкарбоване залізом, поряд також на камені відбився слід Варвари, з якого забило джерело, що стало цілющим для усіх, хто з вірою приходив до нього. Все це збереглося неушкодженим до часів святого Симеона Метафраста, який Іоану Дамаскіну оповідав страждання святої Варвари і говорив таке: «Навіть донині існує те джерело, що лікує хвороби христолюбивих людей так, що якби хтось захотів прирівняти його до хвиль Йорданських чи до Овечої купальні, чи до Силоамського  джерела, то не погрішив би проти правди, оскільки в тому джерелі діє сила Христова, яка творить багато чудес».

Прогулюючись одного разу кімнатою свого батька, свята побачила на почесному місці ідола і жахнулася від того, як сильно помиляються ідолослужителі. Вона плюнула на ідола і сказала:

- Нехай стануть подібними до вас усі, хто вам служить і просить допомоги у вас, бездушних... - І, сказавши це, повернулася до своєї кімнати у башті, щоб продовжити молитву.

Незабаром повернувся батько. Коли він після подорожі оглянув маєток, то помітив, що у новозведеній лазні замість двох вікон, як він хотів, зробили три. Почав лаяти робітників, та вони сказали, що так попросила зробити його дочка. Діоскор покликав Варвару, щоб з'ясувати, для чого вона про це просила. Свята сказала, що краще три, аніж два.

- Ти, батьку, наказав зробити два вікна в ознаменування двох світил - сонця і місяця, щоб вони світили у лазню, я ж просила зробити третє вікно, щоб зобразити Троїчне Світло, оскільки існує три вікна неприступного, невидимого, незаходимого і немеркнучого світла, яке осяває кожну людину, що приходить на світ.

Діоскор ще не розумів, про що говорить його донька, а тому відвів її вбік, до огорожі, на якій було намальовано хрест (щоправда, Діоскор його ще не помітив), і запитав:

- Як може світло з трьох вікон осявати кожну людину?

Свята ж відповіла йому:

- Послухай, батьку, і зрозумій, про що я говорю. Три іпостасі у Тройці єдиного Бога, Який живе у світлі неприступному, осявають і оживляють усяке створіння: це Отець, Син і Дух Святий. Тому і просила я влаштувати три вікна, щоб таким чином прославити Пресвяту Тройцю.

Потім показала Варвара зображення хреста на мармуровій огорожі і сказала:

- Ось я відтворила знамення Сина Божого, Який прийшов спасти світ, втілився від Духа Святого і Пречистої Діви Марії і добровільно постраждав на такому ж хресті, як зображено, адже він може відігнати бісівські сили.

Вислухавши це і багато іншого про Таїни християнської віри, жорстокосердний батько дуже розлютився. Він схопив меча і хотів відрубати дочці голову, але та почала втікати. Діоскор побіг наздогін і вже мало не впіймав своєї дитини, бо на її шляху була велика скеля. Свята звернулася з щирою молитвою до Бога, бо тільки в Ньому бачила свій порятунок. І сталося чудо: скеля розступилася, і Варвара змогла заховатися (подібно до Фекли, яка, втікаючи від безсоромних людей, порятувалась у такий спосіб). Діоскор же будь-що хотів знайти дочку і тому пішов вздовж гори. Він помітив двох пастухів, що пасли свою отару, а ті побачили святу, що побігла на гору і сховалась у печері. Підійшовши, Діоскор запитав, чи не бачили вони дівчину. Один сказав, що не бачив, а інший мовчки вказав місце схову. Цього пастуха у той же час спіткала кара Божа: він перетворився на кам'яний стовп, а отара його - на сарану...

Знайшовши доньку свою у печері, батько вивів її і почав сильно бити. Він топтав її ногами, тягнув по землі за волосся додому, де зачинив у темній комірці, поставивши на дверях печатку, і морив голодом. Сам пішов до правителя того краю Мартіана і розповів, що дочка його Варвара відреклася від богів, стала вірити у Розіп'ятого, і просив допомогти, аби повернути доньку до батьківської віри, а потім додав:

- Я зрікаюся її, бо вона зреклася моїх богів. Якщо вона знову не навернеться і не вклониться їм разом зі мною, то вона не буде мені донькою, а я не буду її батьком. Ти ж, правителю, маючи владу, катуй її, скільки дозволяє твоя влада.

Правитель, побачивши дивну красу дівчини і неземну вроду, почав умовляти її, щоб не цуралася древніх батьківських законів і не опиралася батьківській волі, адже від батька отримає вона спадок. Розумна дівчина розкрила перед ним усі недоліки і мізерність рукотворних божків, сповідувала і прославляла Ісуса Христа, говорячи, що відрікається від суєти мирської, шукаючи тільки небесних утіх.

Ігемон продовжував переконувати її, щоб не безчестила роду свого і не губила квіту юності своєї. Нарешті сказав він їй:

- Будь же сама милосердною до себе, прекрасна дівчино. Погодься принести разом з нами жертви богам, бо коли ти не вчиниш так, я буду змушений піддати твоє прекрасне тіло катуванням.

Свята ж діва відповіла йому:

- Я постійно приношу хвалу і жертву моєму Богові і хочу стати жертвою Йому, тому що Він один є Богом істинним, Який створив Небо і Землю, і все, що в них. Твої ж боги бездушні та нікчемні, вони нічого не створили, а самі створені руками людськими, як говорив пророк: «Ідоли язичницькі - срібло і золото, справа рук людських... Господь є Творцем Неба».

Почувши такі слова Варвари, розгнівався правитель і відразу наказав її оголити. І коли постала вона нагою перед очима всіх, хто безсоромно дивився на її непорочне тіло, це було для неї болючішим за рани. Після цього за наказом мучителя святу били воловими жилами впродовж кількох годин, так що земля навкруги була залита її кров'ю... Тоді стали гострими черепками і цупкою волосяною тканиною розтирати її рани, щоб посилити страждання. Однак ніщо не могло похитнути твердої віри отроковиці, оскільки віра її стояла на наріжному камені - Господеві Ісусі Христі, заради якого їй було солодко терпіти найтяжчі муки. Далі ігемон наказав відвести діву до в'язниці, поки він придумає нові катування.

Тяжко зранену, ледь живу кинуто було Варвару у в'язницю, і там зі сльозами молилася вона возлюбленому своєму Жениху Христу, щоб Той не покинув її у тяжку годину страждань, зверталася до Нього словами псалмоспівця Давида: «Не покидай мене, Господи Боже мій! Не відступи від мене, прийди на допомогу мені!». І ось опівночі під час її молитви засяяло у темниці яскраве світло. І жах та радість відчула свята у своєму серці, коли побачила Нетлінного Жениха, Який наближався до неї... Постав перед нею у Славі Сам Цар Слави, Господь і сказав: «Дерзай, невісто Моя, і не бійся нічого, Я з тобою. На полегшення страждань твоїх Я приготував тобі винагороду за них у небесній оселі, щоби невдовзі ти насолодилася вічними благами у Царстві Моєму».

Почувши такі слова Господа, серце Варвари, наче річка, розливалося любов'ю до Нього. Ісус зцілив усі її рани, так що не залишилося навіть сліду від них на її тілі. І відчула себе свята Варвара у темниці, наче на небесах, виповнилася ангельською любов'ю до Бога, славословила Його всім серцем і устами і дякувала, що відвідав її у стражданнях.

Жила у тій місцевості одна віруюча жінка на ім'я Юліанія, яка, відколи Варвару схопили, постійно спостерігала за святою, була свідком її страждань. Коли ж Христос зцілив рани мучениці, то Юліанія сама вирішила прийняти вінець мучеництва і почала до цього готуватися. Вона молила Господа, щоб їй було послане терпіння у муках. І наступного дня, коли Варвару повели знову на суд і тортури, Юліанія рушила слідом за нею.

Коли Варвара постала перед ігемоном цілком здоровою, без жодного сліду від ран, і сяяла ще яснішою красою, всі присутні були вражені. І сказав їй тоді ігемон:

- Ти бачиш, як піклуються про тебе наші боги! Це вони тебе зцілили. Будь же їм вдячною за це, вклонися і зроби жертвоприношення.

Свята ж відповіла йому:

- Як ти можеш говорити, правителю, що боги твої мене зцілили, коли вони самі сліпі, німі й бездиханні! Вони не можуть ані сліпим дати прозріння, ані німим мову; не здатні зціляти хворих, воскрешати померлих. Хіба могли вони мене зцілити? Як же я буду їм поклонятися? Мене зцілив Господь і Бог мій Ісус Христос, Який лікує усякі хвороби і повертає життя мертвим. Йому Одному я вклоняюся і себе у жертву приношу; Йому, Кого ти не можеш бачити своїм осліпленим розумом, оскільки недостойний Його.

Ті слова святої дуже розлютили правителя. Він наказав повісити святу Варвару на дереві і стругати її тіло залізом, а ребра обпалювати вогнем свічок і бити її молотом по голові. Але мужньо переносила Варвара усі ці муки, бо зміцнювала її Божа сила.

Поміж народом, що за усім цим спостерігав, стояла Юліанія і гірко плакала, дивлячись, які жорстокі муки терпить молода дівчина. Вона не могла спокійно на це дивитися і, возвисивши голос серед народу, почала докоряти правителю за звірячі знущання над отроковицею, а також хулити язичницьких ідолів. Коли ж її схопили і запитали, якої вона віри, Юліанія назвала себе християнкою.Тоді правитель звелів піддати її таким же катуванням, як і святу Варвару. Її повісили поряд з Варварою і також стругали тіло залізом. А свята великомучениця Варвара, звівши очі свої до неба, возносила молитву Богові:

- Боже, Ти бачиш серця людські і знаєш, що прагну я заповіді Твої виконувати, всю себе я віддала під всесильну десницю Твою. Ти ж, Господи, не покинь мене і милостливим оком Твоїм зглянься на мене і на рабу Твою Юліанію, що разом зі мною страждає, обох нас укріпи й утверди для звершення нашого подвигу, бо хоч і бадьорий наш дух, та тіло немічне.

І на таку молитву святої Господь невидимо відгукнувся, подаючи допомогу мученицям у терпіннях.

Після того мучитель звелів обом дівчатам відрізати груди, і у ще більших стражданнях свята знову звернулася з молитвою до Лікаря і Зцілителя:

- Не відверни лиця Твого від нас, Христе, і Духа Твого Святого не віднімай від нас; воздай нам, Господи, радістю спасіння і Духом Владичним утверди нас у любові Твоїй!

Згодом тиран звелів відвести святу Юліанію у темницю, а Варвару наказав водити містом для ще більшого посоромлення. Свята діва Варвара, вкриваючись соромом, як єдиною своєю одежею, звернулася до возлюбленого Жениха свого Христа Господа, волаючи до Нього:

- Ти, що одягаєш небо хмарами і землю наповнюєш, о Царю, зроби невидимою мою наготу і прикрий тіло моє перед очима нечестивими, щоб до кінця не насміялися вони над рабою Твоєю.

І тоді Господь Бог, Який з усіма своїми ангелами споглядав з висоти за подвигом мучениці, послав Свого ангела, щоб той укрив світлосяйною одежею її наготу. І не могли тоді більше нечестивці бачити її, і була повернута мучениця мучителеві.  Після неї і святу Юліанію водили містом нагою. Нарешті мучитель, побачивши, що ніщо не може змусити святих дівиць вклонитися ідолам, засудив їх обох на відсічення мечем.

Батько ж святої Варвари, кам'яносердний Діоскор, дійшов до такої бісівської жорстокості, що не тільки не пожалів своєї доньки, а й сам захотів бути її катом. Тримаючи в одній руці меча, а іншою, схопивши святу, він потягнув свою дитину на місце страти, що знаходилося за містом на одній з гір. Інший воїн повів туди Юліанію. І коли вони йшли, свята Варвара молилася до Бога:

- Безначальний Господи, Який розпростер Небо, наче покров над Землею, і Землю на водах заснував, Ти осяваєш сонячним світлом і добрих, і злих, проливаєш дощ на праведних і грішних, почуй мене, бо молюся до Тебе, почуй, о Царю, і даруй благодать Твою кожній людині, яка згадувати мене і мої страждання. Хай не наблизиться до неї жодна хвороба несподівана: Ти знаєш, Господи, що ми - плоть і кров, і творіння пречистих рук Твоїх...

І ось, коли молилася вона, почувся Голос з Небес, Який кликав Варвару і Юліанію у Небесні оселі і обіцяв виконати це прохання...

І йшли на смерть обидві мучениці, Варвара і Юліанія, з радістю великою, бажаючи швидше звільнитися від тіла і вознестися до Господа.

Прийшовши до призначеного місця, агниця Варвара схилила голову свою під меч, і була відсічена голова рукою немилосердного батька, так що збулося Писання: «І батько віддасть на смерть дитя своє».

А святу Юліанію умертвив мечем інший воїн, і вона до кінця здійснювала свій подвиг, і душі їхні прийняв Господь у Небесні Свої оселі.

На Діоскора ж і правителя Мартіана зійшла миттєво Божа кара. Блискавка вразила одного у той час, як він спускався з гори, а іншого - коли сидів у домі своєму; і спалила їх, що навіть пороху не залишилося...

У тому місті жив один благочестивий чоловік, який, взявши тіла святих мучениць, поховав їх з усіма почестями і збудував над ними церкву, в якій почало відбуватися багато чудес і зцілень за молитвами святих, благодаттю Отця і Сина, і Святого Духа, Єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава на віки віків. Амінь.

(Підготував Тарас ЛЕХМАН).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(1 Проголосовало)

 

Якщо чесні мощі Святої великомучениці Варвари тепер зберігаються у Володимирському кафедральному соборі Києва (УПЦ-КП), то їхні часточки можемо зустріти й в інших церквах України (на прохання мирян часто їх перевозять із храму в храм) і навіть за кордоном. Тож християни повсюди можуть до них припасти, помолитися і попросити ласки та зцілення у Христової нареченої Варвари...

* * *

ПРО ЧЕСНІ МОЩІ СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

(Дослідження святителя Димитрія Туптала)

Чесні мощі великомучениці Варвари з землі Грецької у землю Руські, у град Київ принесено було у ті часи, коли по просвітленні землі Руської святим Хрещенням Благочестиві князі руські з благовірними царями грецькими у любові та єдинодумстві перебували і брали з роду царів грецьких сестер і доньок у супружництво, як і святий рівноапостольний великий князь Володимир узяв собі за жону царівну Анну, сестру царів грецьких Василія та Костянтина. І великий князь Всеволод, син Ярославів, онук Володимирів, який по старшому браті своєму Ізяславі Ярославичу княжив у Києві, взяв собі доньку грецького царя Костянтина Мономаха і народив з нею сина Володимира Мономаха. Як жили князі руські з царями грецькими у такій приязні 1 чисельні дарунки від них приймали, дарований був Києву вказаного нижче року й цей безцінний дарунок - цілющі мощі святої великомучениці Варвари за тих обставин, які описані раніше у Повісті, написаній достовірним мужем, пречесним ієромонахом Феодосієм, ігуменом обителі Свято-Михайлівської Золотоверхої Київської.

Михаїл-Святополк, син Ізяславів, онук Ярославів, а правнук Володимира святого, мав першу жону грекиню, Олексія Комнина, царя грецького доньку, на ім'я Варвара. Та, йдучи з Царгороду в Руську землю, вмовила батька свого, аби дав їй чесні мощі святої великомучениці Варвари, і взявши їх, до граду Києва з собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михаїл, збудувавши року від створіння світу 6616 (1108) церкву кам'яну в ім'я заступника свого архістратига Михаїла, поклав у ній з честю ті святі мощі, які, коли йшов на Руську землю війною цар татарський Батий, заховано було хранителями церковними під спудом тієї ж церкви у місці таємному; під сходами стовпа кам'яного, що йде наверх церкви. Коли ж минула війна, через значний час, промислом Божим знайдено мощі святої Варвари, вийнято було з криївки тієї і знову на виду у тій же церкві благоліпно покладено. Воістину ж, без усякого сумніву, не інші є ті чесні мощі, лише святої великомучениці Варвари. Про них же, якщо й був до війни опис складений докладніший, то в тім часі, коли безбожний той цар татарський Батий, вогнем і мечем землю Руську повоювавший, прекрасний і преславний град Київ спустошив і порожнім його зробив, тоді й книги літописів попалені були, і мало що останнім поколінням залишилося відоме про те, що було у давні часи за великих князів Київських. Проте істинність чесних цих святої великомучениці Варвари тут сущих мощей утвердилася достовірно також у недавні часи, коли за блаженної пам'яті великого ревнителя Православ'я преосвященного митрополита Київського Петра Могили літа від Різдва Христового 1644 був у Києві Королівства Польського сенатор, преславний канцлер Георгій Оссолинський. І поклонившись з вірою чесним тим мощам святої великомучениці Варвари у церкві Золотоверхій Свято-Михайлівського монастиря, оповідав: «Коли був, - каже, - у Римі, оскільки мав велику віру в допомогу тієї святої великомучениці Варвари, згідно з численними переказами, що коли хто вручає себе заступництву її, той без покаяння, сповіді і причасті Божественних Таїн не помре. Питав скрізь на Заході, чи є там десь мощі святої великомучениці Варвари чи що б про них де почуто на Сході. Оскільки на Заході мощі святої великомучениці Варвари не знаходяться, а також і ті, хто бував на Сході, кажуть, що там їх нема, то можуть бути лише у тутешніх землях. І я, - каже той канцлер, - вірую, що це тут, у Києві істинні є мощі святої великомучениці Варвари». І молитвенно вклонився їм і, приклавшись благоговійно, просив, аби дана йому була часточка певна руки святої великомучениці Варвари. Дано йому, вельми за те вдячному.

* * *

Потім же, року від Різдва Христового 1650, за блаженної пам'яті преосвященного митрополита Київського Сильвестра Косова гетьман великий Литовський, князь Януш Радзивил, коли штурмом взяв був Богоспасаємий град Київ, то за бажанням його дано було йому дві часточки чималі від перс та від ребра святих тих мощей святої великомучениці Варвари, з яких одну частину більшу, яка від перс, зберіг для жони своєї, княгині Марії, благочестивої доньки Господаря Молдовлахського Іо Василія. По її ж представленні та часточка залишалася преосвященному митрополиту Київському Йосифу Тукальському, яку він до українського города Канева з собою приніс. І потім взято до Батурина - града малоросійського - і нині у монастирі святого чудотворця Миколая Батуринського чудодійно знаходиться, достохвально вшановується. Другу часточку, меншу, що від її ребра, той же князь Радзивил послав у дарунок біскупу Віленському Георгію Тишкевичу, згідно з бажанням його, про що просив його, пишучи з граду Вільний. Прийнявши дарунок той, біскуп зберігав його з честю у палаті своїй, у ковчежці ебеновому. Сталося потім загорітися палаті біскупській та геть згоріти. По пожежі тій знайдено було цілим і неушкодженим тільки квочежець той ебеновий з часточкою мощей святої великомучениці Варвари, за що всі, здивувавшись, прославили Бога й святу великомученицю Варвару. Чудо це повідане було чесним та віри достойним чоловіком у монастирі Свято-Михайлівському Золотоверхому Київському року від Різдва Христового 1657. Попереднього ж року 1656 святійший патріарх Макарій, перебуваючи у Києві, поклонившись з великою вірою та любов'ю і з сльозами чесним святій великомучениці Варвари мощам у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі і говорив: «Іліопіль-град, де свята великомучениця Варвара постраждала, знаходиться у моїй патріархії, недалеко від Антіохії. І як питав про мощі її святі, відповідь отримав, що ні там їх нема віддавна, ані ніде на Сході, але мають бути у землі варварській, як називають деякі цю землю Руську. Вірую безсумнівно, що знаходяться тут істинні мощі святої великомучениці Варвари». І просив, аби дано було йому часточку від тих святих мощей, яку за згодою тодішнього преосвященного митрополита Київського Сильвестра Косова і дано було. Тут він з великою радістю і вдячністю прийняв.

Але чи треба свідоцтва більшого, ніж самі чудеса та зцілення від чесних цих святої великомучениці Варвари мощей, що стаються у Свято-Михайлівському Золотоверхому Київському монастирі, і які більше від сурм велегласних на весь світ волають і всіх запевняють, що то є воістину мощі святої великомучениці Варвари. З тих чудес належить тут пом'янути дещо для впевнення маловірних.

* * *

Преосвященний архієпископ Чернігівський Лазар задовго до архієрейства свого від року 1650 Втілення Бога Слова, трудячись у повчанні і проповіданні душеспасительних словес, між іншими й на святі святої великомучениці Варвари проповідуючи Слово Боже, прославляв вельми вдячно чудо і своє від тих святих мощей по тяжкій хворобі отримане зцілення і повсякчас прославляти не переставав; також і у своїй книзі «Труб празничних» надрукувати благоволив у літо Господнє 1664: «І я сам, - каже, - у недузі моїй, великою одержимий печаллю, не хотів іншого лікаря, коли припав до мощей святої великомучениці Варвари, з вірою пив воду, в яку була вмочена рука великомучениці - чаша цієї води була мені спасінням».

* * *

Пречесний згаданий ігумен монастиря Свято-Михайлівського Золотоверхого Київського ієромонах Феодосій повідав, що коли по благословенню митрополита Київського Сильвестра Косова літа Господнього 1655 прийняв він те ігуменство, прийшов до нього того ж року один чесний громадянин Слуцький, принісши руку, із срібла зроблену, і дав повісити її при чудотворних святої великомучениці Варвари мощах. Запитаний був сей: «Що знаменує зроблене тобою?», оповідав під присягою: «Сильна найшла хвороба на руку мою і скорчила була так, аж навіть розігнути не міг. На ту незцілиму хворобу страждаючи, згадав святу великомученицю Варвару, яка тут чуда творить: що при мощах її святих подаються зцілення. Молився отже до святої великомучениці про зцілення руки моєї і обітницю сотворив - піти на прощу до чесних її мощей. І так з допомогою святої великомучениці Варвари рука моя скорчена зцілилась. Я ж, обітницю свою виконуючи, сюди прийшов мощам її святим з вдячністю поклонитися і руку цю срібну в ознаменування моєї, зціленої допомогою святої великомучениці Варвари, до мощей її святих приніс».

* * *

Той же пречесний Свято-Михайлівський ігумен Феодосій оповідає, що літа 1660, під час міжусобної війни, засмутився він через бідність свого монастиря і збідніння необхідного для здоров'я та життя. І коли заснув, привиділося йому, що знаходиться біля чесних мощей святої великомучениці Варвари. І бачив святу великомученицю Варвару, яка лежить в єлеї масляному, яким наповнена її рака. І що говорить свята Варвара до нього: «Не засмучуйся. Я з вами перебуваю». По тому видіння, вставши, почав він тлумачити про себе, що у Святому Письмі єлей знаменує милість... І таке виповнення єлеєм, в якому, - каже, - бачив, як лежала свята великомучениця Варвара, знаменням є, що молитвами її святими у монастирі тому не буде нестатків і бідності, але помилування достатком без ніяких нестач, як насправді і сталося».

* * *

Потім, літа 1666 у святий піст перед святом Різдва Христового, в який і пам'ять святої великомучениці Варвари святкується, двоє людей - Андрій і Федір, служиві люди, побачивши на мощах святої великомучениці Варвари дорогоцінні прикраси, вирішили їх вкрасти. І, прийшовши вночі, відчинили злодійським знаряддям південні двері Свято-Михайлівської церкви і, увійшовши всередину, попрямували до мощей святої великомучениці Варвари. Коли ж до чесної її раки наблизилися - раптово вдарив грім страшний, і іскри вогняні від раки святої на лиця їхні посипалися. Вони ж від страху того впали на землю, немов мертві, і один з них оглух, а другий став біснуватим і втратив розум. Потім той, який оглух, прийшовши трохи до тями, зрозумів, що покарали його Бог і свята великомучениця Варвара. Вивів друга свого божевільного з церкви і знову зачинив її. І, нічого не взявши, пішли по домівках. Про це чудо сам той оглухлий по семи днях оповідав духовному своєму батькові ієромонаху Симеону, прийшовши знову з покаянням до церкви Свято-Михайлівської та привівши друга свого божевільного. Той же Симеон, по можливості наставивши їх, аби істинно покаялися, з надією на допомогу святої великомучениці Варвари, відомої зціленнями, відпустив. І по тому ігумену своєму, Свято-Михайлівському ієромонаху Феодосію оповів те під присягою під Вівтарем Святим, ідучи на служіння Божественної літургії.

* * *

Потім, року 1668, місяця серпня, 12 дня воїн один, прийшовши у церкву до чесних мощей святої великомучениці Варвари і з великим благоговінням поклоняючись, зітхнув і оповів паламарю й іншим багатьом людям, які були тоді біля тих святих мощей, таке: «Великого, - каже, - сподобився заступництва чудесного святої великомучениці Варвари: одного бо разу, як у полку перебував, поїхали були з численними друзями нашими по траву. І ось напали на нас татари і всіх друзів моїх у полон побрали, я ж лише один рук їхніх уникнув. І коли дякував Богу, жаліючи друзів моїх, явилася мені свята діва Варвара у такому ж одязі, як тут лежить. І говорить до мене: «Знай, чоловіче, що я є мучениця Варвара, яка від варварів тебе порятувала». Тому прийшов, - каже воїн той, - сюди до мощей її святих, аби вдячно поклонитися за чудесне те заступництво. І вам, хто чує, це чудо оповідаю».

* * *

Потім, літа наступного 1670 громадянин чесний, а пізніше і бурмистер Богобереженого міста Києва Іван райця, охоплений тяжкою хворобою вогневицею, прохворівши чимало, згадував подумки святу великомученицю Варвару, яка подає від мощей своїх чудесні зцілення, і не маючи сил до них самому дійти через тяжку хворобу, яка не давало йому й з постелі вставати, послав до монастиря Свято-Михайлівського, просячи води, политої на руку святої великомучениці Варвари, вірячи, що від того зцілиться. У той же час таким вогнем палений був, що аж язик його зсохся. Радили йому ближні, аби чого випив для охолодження вогню того. Він же відповідав: «Навіть якщо помиратиму - не питиму нічого, доки не буде принесено води з руки святої великомучениці Варвари», - таку мав віру в святу. По тому, коли принесено було від руки тих мощей святих воду, прийняв її Іван, радіючи і помолившись, з вірою напився. Тоді негайно заснув міцно - не міг бо раніше спати зовсім. І ось у сні тому явилася йому прекрасна дівчина, що стояла у церкві святого архістратига Михаїла. І каже: «Чоловіче, чи знаєш, хто я є?». І відповів він: «Не знаю!». По тому дівчина мовить: «То знай, що я є мучениця Варвара. Багато хто не вірить, що мощі мої у монастирі цьому Свято-Михайлівському істинними є. І сам знай, що ті мощі мої - істинні, і всім проповідуй, аби тому вірили. На знамення того - ти вже здоровий!». Це сказавши, лягла сама у раку свою, що стояла на прикрашеному місці. А Іван, у той час пробуджений від сну, відчув себе таким здоровим, ніби анітрохи не хворів. І, дякуючи Богу та святій великомучениці Варварі, повідав про те під присягою не лише ігумену Свято-Михайлівському Феодосію, по плоті брату своєму старшому, але й усім те чудесне своє з допомогою святої великомучениці Варвари зцілення і достовірне звіщення про істинність її мощей святих, що тут знаходяться.

* * *

Численні непристанно при тих чесних святої великомучениці Варвари мощах у Свято-Михайлівському Золотоверхому Київському монастирі бувають чудеса та зцілення різноманітні, що множаться від цілющої святої води, що зливається на священну руку її праву.

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу - ліву - та не буде невідомим, що при нетлінному тілі її святому тут у церкві Свято-Михайлівській здавна не знаходиться, але залишена була у грецькій землі. По довгім часі, коли постав православний митрополит Київський блаженної пам'яті Петро Могила, перенесена була до польської держави одним чесним греком, який переселився до неї, що, як вважають, походив з роду царського Кантакузинського, премудрим вченням Геленова лікарського майстром, який називався Мозеля, і покладена у збудованій ним у Луцьку кам'яній церкві Братській Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Коли ж по багатьох літах, за єпископа Луцького православного преосвященного Гедеона, князя Четвертинського, який по цьому був митрополитом Київським, безбожні жиди обікрали церкву Братську Луцьку, тоді й руку ту святу у кіотці срібному серед іншого начиння церковного викрали і кинули її у піч палаючу винокурну, де увесь день і всю ніч вогнем палена, рука та свята перебувала неушкодженою. Побачивши це, безбожні ті крадії вийняли з печі ту святу руку неушкоджену і нищили її таємно вночі молотами залізними. Ледве ж розбивши на маленькі шматочки, кинули знов у ту палаючу піч. По цьому невдовзі завдяки належному слідству у тій крадіжці і почутому там сусідами биттю молотів, що кості розбивали, виявлений був дивним промислом Божим злочин безбожних тих жидів, які, коли їх під час тортур про руку ту святу допитували, не хотіли зовсім відповідати. Тоді спало на думку благочесним вигребти попіл з печі тієї і просіяти через решето, в якому після просіяння знайдено малі частинки розбитих мощей руки тієї святої. Там же знайдено її знамення - прикрасу з коралу, що на ній була, яка не перетворилася на попіл, а лише побіліла. А по цій знахідці руки тієї святої, на малі часточки розбитої, оповіли про те уже й самі ті безбожні жиди, вдруге катовані. І по тому з благословення тодішнього єпископа Луцького, блаженної пам'яті Гедеона, князя Четвертинського, руку ту святу розбиту вкладено було з усіма знайденими її часточками і з тими ж коралами, що на неї вказали, вогнем побіленими, у кіотець чесний, для того зроблений, і внесено було з честю у супроводі освященного собору і народу численного зі святими хрестами й свічками, й усякими святоліпними прикрасами, і з проповіддю Слова Божого до престольної православної єпископії Луцької - святого Іоана Богослова церкви.

По декількох літах преосвященний, вище пом'янутий пастир Гедеон, через гоніння на православ'я, переселяючись з єпархії Луцької до малої Росії, привіз з собою той кіотець з чесною святої великомучениці Варвари рукою розбитою і, коли зведений був на престол митрополії Київської, тоді й ту святу руку в тому ж кіотці поклав чесно у вівтарі церкви першопрестольної митрополитської Київської святої Софії Премудрості Божої, де вона благоговійно вшановуються.

Підготував Тарас ЛЕХМАН