Історія міста

ІСТОРІЯ МІСТА. 1692 року на берегах річки Західний Буг постало містечко Кристинопіль. Його заклав польський магнат Фелікс Потоцький. У 1951 році Кристинопіль перейменували на Червоноград, а його землі увійшли до складу УРСР. Відтоді місто почало перетворюватися на індустріальний центр (передусім – вуглевидобувний) Львівської області. Минуле Кристинополя збереглося у спорудах Палацу Потоцьких, костелу Святого Духа (тепер – Собор Святого Володимира Великого, УПЦ-КП), комплексу монастиря Святого Юра, який належить отцям-василіянам,  а ще в людській пам’яті, бо і тепер поряд з назвою Кристинопіль зберігаються назви інших, колись прилеглих до нього населених пунктів, які місто поступово «захоплювало», - Клюсів, Новий Двір. Вони вже давно зникли з географічних карт.

Протягом трьох століть Кристинопіль – Червоноград пережив війни та пожежі, епідемії, поневолення та репресії… Однак працьовиті люди дали йому друге дихання.

Червоноград розташований у північній частині Львівської області, на відстані 80 км від обласного центру (м. Львів) та 70 км до кордону з Польщею; займає територію площею 21 кв. км., у ньому проживає 80 тисяч осіб.

Сьогоднішній день Червонограда завтра стане історією… А скільки її сторінок, раніше написаних, ще не прочитано дослідниками, скільки приховано у глибинах століть… Детальніше – у рубриці «Історія міста».

(9 Голосов)

Червоноград.

15 листопада 1951р. була укладена нова угода про радянсько-польський кордон. Кристинопіль увійшов до складу Української РСР і був перейменований. Більшість корінного населення так і не змогла повернутися до Червонограду.

Основою, на якій почав розвиватися радянський Червоноград, стали розвідані поклади кам'яного вугілля. Ще в 1938р. розпочато свердлування грунту в районі Тартакова, Сокаля, Задвір'я. Геолог Я.Самсонович знайшов у глибині вугленосні поклади, але нестача фондів, потім війна зупи¬нили дальшу роботу.

Знали про залягання тут вугленосних покладів совєти. В 1940 р. було пробурено декілька свердловин. І лише після 1951р. геолого-розвідувальні роботи були відновлені на стиках Львівської і Волинської областей. В Західній Україні створювалися промислові підприємства і їм необхідне було місцеве паливо. Підготовка шахтних полів і будівництво шахт почалося з шахти № 1 на Волині у 1950 р.

у Червонограді проходку стволів шахти № 1 «Великомостівська» розпочали восени 1952р. (такі назви вугільні підприємства одержували тому, що розташовувались на території тодішнього Великомостівського району). В 1953—1954 pp. у Червонограді будуються вже три шахти, а в 1955 починається спорудження ще вісьмох вугільних підприємств. Перша шахта на Львівщині, збудована за чотири роки, була здана в експлуатацію 25 грудня 1957р. Усі вони разом з шахтами Волині увійшли до складу виробничого об'єднання «Укрзахідвугілля» Львівсько-Волинського вугільного басейну.

Основною робочою силою, яка зводила шахти і будувала Червоноград, були місцеві жителі, мешканці навколишніх сіл і прибулі на допомогу шахтарі Донбасу. Вони і стали основою робітничого люду нашого міста.

Тепер в Червонограді дванадцять діючих шахт і потужна центральна збагачувальна фабрика . Усе паливо, добуте важкою працею гірняків, йде на потреби енергетичного комплексу областей Західної України. Воно надходить на Добротвірську і Бурштинську гідроелектростанції, частково на Макіївський і Авдіївський коксохімічні заводи Донбасу, промислово-побутові потреби суміжних областей.Проектна потужність шахт у 1992р. розрахована на видобуток 8,1 млн. тонн вугілля. У виробничому об'єднанні «Укрзахідвугілля» працює біля 30 тис. робітників, з них 17 тис. — на підземних роботах.

Поряд з вуглевидобутком, який безумовно визначає промислове обличчя Червонограда, в місті розвинена легка промисловість. Продукція виробничо-торгового панчішного об'єднання і швейно-галантерейної фабрики користується попитом в межах України. Створено потужний будівельний комплекс у складі державної будівельно-монтажної фірми «Прибужжя» та тресту «Укрзахідвуглебуд». У місті працюють деревообробний комбінат, заводи залізобетонних виробів, металоконструкцій, комбінат підсобних підприємств, чотири автопідприємства. Перепрофільовується військовий завод «Зміна». Розпочали діяльність біля 100 кооперативів і малих підприємств.Сьогоднішній Червоноград — місто обласного підпорядкування, в якому проживає 92,5 тис. мешканців, у тому числі місті-супутнику Соснівці — 13,7 тис, селищі міського типу Гірнику — 3,6 тис.

(6 Голосов)

Кристинопіль.

На цих, заселених здавна землях, постало місто Кристинопіль. Біля 1692 р. Фелікс Казимир Потоцький, ставши воєводою Краківським і коронним гетьманом Польщі, заложив на частині земель села Новий Двір містечко, назване на честь його дружини Кристини Любомирської — Кристинополем.

Мабуть, намір заснувати нове місто виник у Фелікса Казимира значно раніше. Тому, що вже в 1609р. Потоцькими був побудований на цих землях костел Святого Духа і монастир. Спочатку костел був дерев'яний. Другою спорудою міста став палац, збудований у 1691р. Відомо, що дерев'яний костел простояв недовго і згорів. На тому ж місці син Потоцького Йозеф Філіціан своїм коштом будує новий кам'яний костел (біля 1703p.), який у 1988р. у зруйнованому вигляді переданий громаді церкви Святого Володимира УАПЦ. Сьогодні п'ятикупольна церква Святого Володимира після реставрації та ремонту прикрашає в'їзд у місто з південної сторони.

Навколо палацу і костелу почало рости місто, споруджувалися приватні будинки, які у ті часи будувалися з дерева.Славитися Кристинопіль почав з моменту, коли тут осів син Йозефа Потоцького — Франц Салезій Потоцький, воєвода Київський, один з наймогутніших у ті часи магнатів польських. Його маєток, разом із спадщиною і староствами, складався з 170 міст і містечок і кількасот сіл з 400 тисячами підданих. Нічого дивного, що воєводу сучасники називали «малим королем на Русі». Столицею-осідком «малого короля» стає Кристинопіль. Жив Салезій Потоцький у новій прекрасній резиденції, збудованій на місці старого палацу його діда Фелікса Казимира. В своєму маєтку він тримав власне військо, яке складалося з піхоти, кавалерії і артилерії.

(6 Голосов)

Новий Двір. 

Неподалік Волсвина зароджується поселення Новий Двір. Ймовірно, що новозбудовану садибу назвали таким чином у зв'язку з її переносом з більш давнього центру, розташованого або в Городищі, або в Старому Селі. На такі висновки наштовхує прикметник «новий» у назві поселення. Так, переважно, називали оселі, що були збудовані поруч аналогічних більш давнього походження, або споруджені на тому місці, де давній двір існував, але був знищений. Мабуть, така причина була визначальною для випадку з Новим Двором.

Перша письмова згадка про Новий Двір відноситься до 1613 року. Згадує його бернардинський хроніст у монастирській пропам'ятній книзі. Згадка ця стосується Христофора Тимінського, власника Нового Двору, що поховав там свого сина Войтеха. В подальшому це поселення, яке з часом стало передмістям Кристинополя, утримувало певну автономію і було заселене переважно українцями.

У XV—XVII столітті дворами називали цілком ви¬значений тип поселень, досить розповсюджений в Польщі та Україні. Центральною частиною структури такого селища була панська садиба. її найчастіше будували з дерева, двоповерховою з декількома репрезентативними хатами та численними алькерами — невеличкими житловими кімнатами. На деякій відстані від будинку стояла кухня. Окремо також будувалися офіцини — приміщення для слуг, які жили при дворі. Уся ця забудова розміщувалася переважно по периметру квадрата або прямокутника.

(6 Голосов)

Древні поселення.

Територія, де знаходиться тепер місто Червоноград, здавна приваблювала своїми природними умовами людей. Племена селились на берегах річок Західний Буг, Солокія та притоки Бугу Рати. Звідси можна було добратися на човні до Причорномор'я та Прибалтики. Підтвердженням цього можуть служити знахідки бурштину і римські монети IV століття н. є. Найдавніші оселі датуються IV—III тисячоліттями до н. є. і знаходилися вони у місці впадіння Солокії в Західний Буг. Віднайдено три глиняні посудини землеробсько-скотарських племен лендельської археологічної культури.

До культури лійчастого посуду належить багатошарове поселення на північній околиці села Добрячин в урочищі Бузькове гніздо. З трьох боків воно оточене болотистою заплавою річки і струмком. Саме тут зібрані уламки посуду, крем'яні та кам'яні знаряддя, кістки тварин різних епох. В мідно-кам'яному віці мис заселяла община культури лійчастого посуду, в бронзовому віці — племена культури шнурової кераміки. Цій же культурі належали крем'яні наконечники списів. Це були племена індоарійців. Не відомо, чи були вони пришельцями з Прикаспійських і Причорноморських степів, чи це корінне населення, частина якого (арії, арійці) пішла в Індію, Іран та на захід. Однак, очевидно, що маємо унікальний випадок матеріальних свідчень їхнього перебування на цій території. Вчені вважають, що ці племена — предки слов'ян, балтів та германців. В їх господарстві переважало скотарство та землеробство.