Історія міста

ІСТОРІЯ МІСТА. 1692 року на берегах річки Західний Буг постало містечко Кристинопіль. Його заклав польський магнат Фелікс Потоцький. У 1951 році Кристинопіль перейменували на Червоноград, а його землі увійшли до складу УРСР. Відтоді місто почало перетворюватися на індустріальний центр (передусім – вуглевидобувний) Львівської області. Минуле Кристинополя збереглося у спорудах Палацу Потоцьких, костелу Святого Духа (тепер – Собор Святого Володимира Великого, УПЦ-КП), комплексу монастиря Святого Юра, який належить отцям-василіянам,  а ще в людській пам’яті, бо і тепер поряд з назвою Кристинопіль зберігаються назви інших, колись прилеглих до нього населених пунктів, які місто поступово «захоплювало», - Клюсів, Новий Двір. Вони вже давно зникли з географічних карт.

Протягом трьох століть Кристинопіль – Червоноград пережив війни та пожежі, епідемії, поневолення та репресії… Однак працьовиті люди дали йому друге дихання.

Червоноград розташований у північній частині Львівської області, на відстані 80 км від обласного центру (м. Львів) та 70 км до кордону з Польщею; займає територію площею 21 кв. км., у ньому проживає 80 тисяч осіб.

Сьогоднішній день Червонограда завтра стане історією… А скільки її сторінок, раніше написаних, ще не прочитано дослідниками, скільки приховано у глибинах століть… Детальніше – у рубриці «Історія міста».

(3 Голосов)

Червоноградці, гості міста пам'ятають, як у 2013 році у День шахтаря і в Народному домі, і на Вічевій площі звучав щойно написаний Гімн шахтарів. Ідея створення такої пісні визрівала давно. Один з ініціаторів – член Національної спілки журналістів України, редактор ВЕБ-сайту «Шахтар Галичини» ДП «Львіввугілля» Олександр Харламов. Та ось за роботу взялися місцеві автори – композитор Віктор Коваленко і поет-шахтар Олександр Кульбачний. Першим гімн виконав Лев Миколайович Мащак у супроводі учасників театру-студії «Апельсин». Ніхто тоді й подумати не міг, що трохи менше, ніж через рік Лева (Левка – так завжди зверталися до нього друзі) Мащака не стане, до наступного Дня шахтаря  виконавець не доживе два тижні…

Він народився 15 березня 1946 року у с. Смільниця Старосамбірського району. Невдовзі сімя була переселена у с. Острів Сокальського району. Так наш виконавець пісень, музикант (баян, акордеон, фортепіано…  – що тільки не було йому підвласне?..) опинився на теренах Прибужжя.

Після здобуття шкільної освіти, закінчив Львівське музично-педагогічне училище. Служив в армії, виступав у славнозвісному ансамблі ПрикВО, працював у колгоспі і, звісно, не полишав художньої самодіяльності. Музика, пісня супроводжували його протягом усьго життя. У складі різних мистецьких колективів бував на гастролях навіть за кордоном.

1970 року Лев Мащак нерозривно повязав свою трудову і творчу біографію з Палацом культури вугільників м. Червонограда (тепер – Народний дім). Працював художнім керівником, завідувачем Червоноградською філієюЛьвівської обласної філармонії, заступником директора Народного дому, керував Червоноградським відділенням  Львівського обласного фонду культури…

Навіть попри таку зайнятість адміністративною роботою, громадськими обовязками, організацією зустрічей ледь чи не всіх прибулих у Червоноград на концерти артистів (особливо у передсвяткові та святкові дні), він і сам встигав виходити на сцену, не відчуваючи жодної втоми, навпаки, виступаючи пристрасно, з наснагою.  Впродовж двох десятків років залишався незмінним учасником хору «Просвіта».

Лев Мащак відійшов у Вічність 11 серпня 2014 року. Та його голос довго памятатимуть вдячні слухачі, він звучатиме у їхніх серцях.

Тарас ЛЕХМАН.

(2 Голосов)

Наш Великий Кобзар увіковічений багатьма пам’ятниками не лише в Україні, а й за кордоном. Тарас Шевченко, відтворений у бронзі, постав і в Червонограді.

У цій публікації скористаємося фрагментами есе місцевого автора Валентини Ковальчук «З Шевченком у серці», яке вона люб’язно надала нашому сайту.

«Вічева площа. Одне з найкрасивіших місць Червонограда, - пише Валентина Ковальчук. – Тут, на фоні зеленого парку, величаво вимальовується пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Поет сидить замислившись, закривши книгу, яку щойно читав. Погляд звернений у далечінь і одночасно заглиблений в себе. В поставі відчувається сила і спокій».

Кошти на новий пам’ятник почали збирати ще в 1989 році. До цього долучилися небайдужі мешканці міста, церква, громадські та культурні організації (зокрема – РУХ, Товариство української мови), шахтарі, представники діаспори. Бо державі (маємо на увазі Радянський Союз), яка вже конала, було не до пам’ятників Шевченку… Адже почали демонтувати постаменти Леніну…

Так, це були спочатку радянські карбованці на банківському рахунку, які нещадно поглинала інфляція. Потім українські купони-гривні. І вони не втішали своєю стабільністю. Та, як кажуть, зі світу потроху – тож назбирали необхідну суму.

Ще перед встановленням пам’ятника, у 1990 році іменем поета назвали центральну вулицю Червонограда, а площу – Вічевою.

Сам пам’ятник з’явився завдяки старанням талановитого авторського колективу: скульптора С.Якуніна, архітекторів Б.Захаряка та В.Ісарова і був урочисто відкритий 24 серпня 1996 року, у п’яту річницю Незалежності України.

«Всі найважливіші для міста події, - далі цитуємо Валентину Ковальчук, - відбуваються саме тут, біля Шевченка: збирається громада, щоб висловити свою думку, прийняти важливі рішення, вшанувати пам’ятні для України дати. Тут вчувається подих історії і схвильоване дихання сьогодення. До Тараса червоноградці приходять в будні і свята. Молодята кладуть квіти до підніжжя, бабусі приводять сюди внуків, у День Незалежності України площа розквітає вишиванками, і всім хочеться мати світлину на пам'ять про визначну подію саме біля Поета у цей омріяний ним день».

Тарас ЛЕХМАН.

(1 Проголосовало)


Червоноградська центральна міська бібліотека проводить не тільки цікаві літературні зустрічі, презентації збірок віршів і прози, альманахів, представляє книжкові виставки, а й організовує мистецькі акції, які збирають багатьох шанувальників художньої творчості, народних промислів.

18 травня тут відбулася авторська виставка робіт відомого вишивальника бісером Романа Магоцького «Розлився бісер, як макове зерно…». Його вишивки зберігаються в багатьох приватних колекція, у музеях в Україні і за кордоном. Народний майстер має схвальні відгуки у засобах масової інформації.

Цей захід блискуче провели Руслана Федюк і Віра Олеш. Несподівано представляли вишивки (тут і портрети, релігійні мотиви, народні орнаменти…) учні Червоноградської школи №3. З їхніх уст звучали пісні. Також учениця школи №5 Юлія Ващук виконала «Українську душу» (слова Людмили Ржегак, музика Наталії Зіньків).

Про митця і народне мистецтво говорили о. Володимир Ващук, бібліотечні працівники, поети Іван Гентош, Людмила Ржегак та ін. Безперечно, літератори читали свої вірші.

Тарас ЛЕХМАН.

(1 Проголосовало)

Доволі багатою і насиченою виявилася програма святкування Міжнародного Дня музеїв у Палаці Потоцьких (Червоноградській філії Львівського музею історії релігії).

Відвідувачі (а вхід цього дня для них був вільний – подарунок музейних працівників) оглянули діючі виставки «Українські ікони XVII – XIX ст.», «Кристинопіль у XVII-XIX ст.», «Кристинопіль – Червоноград. Місто у фотографіях», «Страсті Христові», дереворити Ярослава Гладкого – «Чудодійна ікона Кристинопільської Матері Божої», «Забави Ісуса Христа та Івана Предтечі», фотороботи Романа Данилюка – «Незалежність без монтажу… Відновленню не підлягає» та інші експозиції.

Також відбулися відкриття виставки «Вишиті рушники» майстрині зі Соснівки Ірини Мрочко й майстер-клас художниці зі Львова «Живопис руками від Соломії Ковтун».

Тарас ЛЕХМАН.

(1 Проголосовало)

Попри засилля телебачення і радіо, Інтернету, все ж багато споживачів інформації, особливо людей старшого віку, не обходиться без газет та журналів. І хоч через економічні негаразди їх тиражі стрімко падають, однак друковані ЗМІ займають чільне місце в інформаційному просторі.

А що газетярі робили б без друкарні? Погодьтесь, питання звучить доволі риторично. Тож багато журналістів завдячують в т.ч. і Червоноградській міській друкарні, яка, без перебільшення, є посередником між ними і читачами. Тільки тут виходять друком газети «Гірник», «Новини Прибужжя» (Червоноград), «Народна справа» (Радехів), «Наше місто» (Нововолинськ), «Відродження» (Жовква), «Прикордоння» (Рава-Руська), альманах «Провесень» та інша періодика.

Трохи історії…

Червоноградська міська друкарня заснована на базі Забузької районної друкарні (м. Белз), яка діяла з 1954 по 1961 рік і належала до Львівського облвидаву. У грудні 1959 року на його замовлення розпочалося будівництво нового приміщення Забузької друкарні за адресою: м. Червоноград, вул. Будівельна, 22, яку здали в експлуатацію 1962 року. За цією ж адресою і в тому ж приміщення друкарня знаходиться і тепер.

Рішенням виконкому Львівської обласної ради від 30 червня 1962 року (це вже внаслідок реорганізації районів, їх укрупнення та визначення міст обласного підпорядкування) створено Червоноградську міську друкарню.

У 1991 році підприємство стало власністю Львівського обласного управління у справах преси, а через десять років – Львівської обласноїради.