Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
(0 Голосов)

 

 

Мистецьким явищем на теренах Прибужжя ще у 1961 році став самодіяльний колектив на тоді Палацу культури м. Червонограда (тепер — Народний дім). Упродовж багатьох десятиліть (очолив театральну трупу у 1966 році) незмінним творчим керівником театру був Дмитро Винничок, непересічна особистість, патріот, людина активної життєвої позиції. Він своїм внеском у театральне та мистецьке життя краю загалом надав внутрішнього імпульсу до започаткування та розвитку національно-патріотичного відродження краю. Дух вольности і прагнення змін відчувались у кожній таетральній постановці як класики так і сучасних творів. Самодіяльному театральному колективу у 1968 році присвоєно звання — народний, а в 1971-му — ім'я Лесі Українки.

Активною участю у громадсько-політичних заходах театр відзначався впродовж всієї історії свого становлення, наближаючи незалежність України — визначну подію, якої прагли своєю самовідданою творчою діяльністю, і яка пронизувала кожну театральну постановку. У театрі режисера Дмитра Винничка зростали громадянами і патріотами творчо обдаровані, багаті внутрішнім духовним світом самодіяльні актори, котрі згодом поповнили кращі театральні колективи країни: академічний оперний театр ім. Тараса Шевченка — А. Кожуховський, Київський молодіжний театр — О. Заболотний, Львівський театр ім. Марії Заньковецької — Л. Никончук, Львівський молодіжний — Р. Скоровський, Львівський ляльковий — В. Курилко, Донецький — О. Тістечок, Сімферопольський — К. Лисяк, Чернівецький — Г. Волинець, Київська телевізійна студія — Ю.  Шпачинська.

Червоноградський народний театр ім. Лесі Українки добре відомий на театральній мапі України. Кращі традиції колективу перейняла і розвиває режисер сучасного бачення і креативного втілення Алла Мельник. Під її керівництвом колектив постійно творчо розвивається, шліфуючи театральну майстерність. Серед акторів у діючому складі залишився Іван Бахмачук. Він впродовж багатьох років працював пліч-о-пліч із Дмитром Винничком, власне завдяки йому відбулось театральне життя гірника за професією, а за покликанням — Актора. Його спогади якнайкраще ілюструють і мистецьку постать Дмитра Винничка як режисера, і діяльність очолюваного ним театрального колективу, і внесок цього мистецького осередку у національно-патріотичний розмай краю, відродження кращих традицій українства.

- Маю 38 ролей, допоки я є в театрі, - розповідає Іван Бахмачук, - і з них сім головних, зокрема Назар Стодоля в однойменній виставі, Вакула в “Ніч перед Різдвом”. Свою першу роль зіграв 20 листопада 1977 року: Андрій в “Синіх росах”.

У театр прийшов відразу після закінчення школи. Думка спробувати себе на театральній ниві зріла давно, однак постановив зробити це після здобуття освіти, на тоді — десятирічка. Так і вчинив. Той день, 3 вересня 1977 року, пам'ятаю дотепер: несміло підійшов до дверей, за якими проходили репетиції театру. Вочевидь була одна з них. Якось лячно було наважитись зайти. Навіть подумав відступити. Але почув голос, причинив двері — і переді мною Дмитро Павлович Винничок. Мені запропонували зачитати текст з вистави, вислухали.

- Добре, може бути, можеш приходити до нас, - ці слова режисера стали перепусткою для мене в театральний колектив.

І я був дуже втішений, що отак відразу допомогли приступити до втілення моєї заповітної мрії. У подальшому щоразу більше відчував і переконувався, як Дмитро Павлович майстерно втілював постановки, розробляв режисуру, визначав ролі... Сам демонстрував, як має виглядати той чи інший образ. У цьому сприяло його художнє обдарування, розуміння внутрішнього світу героїв та вистави. Дмитро Павлович малював, і робив це професійно, вправно: декорації до вистав виходили виразними і промовистими. То була ще одна грань його мистецького обдарування, і мав він загалом цільне відчуття драматичного твору.  Вважаю це особливим даром: перейматись ще й художнім фоном, увиразнити виставу перед глядачем. Покроково Дмитро Павлович із самодіяльними акторами творив виставу - від першого читання у класі до генеральної репетиції перед прем'єрою. Як режисер, приділяв ретельну увагу відпрацюванню сценічного матеріалу, до кожної мізансцени.

Імпонував нам, як патріотам краю, і вибір вистав. У радянські часи Дмитро Винничок мав сміливість обрати до постановки, скажу так - твори українського напрямку, зокрема «Алмазне жорно» Івана Кочерги. Це - золотий фонд нашого театру. Зі сцени у виконанні червоноградських аматорів вже тоді звучали національно-патріотичні мотиви, боротьба за волю, незалежність. «За дев'ятим порогом» - козацька вистава, котра показувала боротьбу за державність. На початку 90-х років Дмитро Павлович буквально кинувся у сподвижницьку роботу.Театр став осередком, де Народний Рух зароджувався, де утверджувалась у сценічному мовленні і гордо звучала українська мова. Пам'ятаю, яки ми шили костюми січових стрільців, як Дмитро Винничок сам одягав артистів у козацьке вбрання. Я працював ковалем на другій «Великомостівській» шахті і мав можливість виготовляти декоративну зброю, зокрема козацькі шаблі. З якою гордістю у цих костюмах ми їздили у Сокаль, Нововолинськ, Володимир-Волинський, піднімаючи синьо-жовті прапори.

Потужною стала участь Червоноградського драмтеатру в громадсько-політичних заходах: у 1989 році - День Злуки у Львові, у 1990-му відбулися поїздки в Нікополь, Капулівку, на Микитинську Січ і Запоріжжя - на 500-річчя Козацтва. Актори театру відкривали музей козацької слави у Берестечку у 1989 р. Із успіхом йшла вистава О. Коломійця «Запорізька Січ».

Щедрою на гастролі була й географія поїздок, починаючи відтоді, як театральний колектив очолив Дмитро Винничок: Волинська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Закарпатська, Кіровоградська області. У селах і містах тамтешні мешканці могли почути, пізнати і збагнути українське театральне слово у виставах обдарованих червоноградців. Репертуар доволі багатий - «Алмазне жорно», «Олекса Довбуш», «Степовий гість», «Безталанна», «Запорізька Січ»... Яскравими подіями запам'ятались вистави, що їх показували у 1989 році на Покрову під час обрання гетьмана Українського козацтва, і цього ж року в Жовтих Водах. А ще, як несли Хрещатиком національний прапор і піднімали його над міськрадою в Києві.

* * *

Іван Бахманчук підсумував, що театр займає у його життя визначне місце. Він дякує Богу, що зміг тут зреалізувати своє покликання, що мав знайомство із багатьма талановитими непересічними особистостями, що гартував характер і хист у такому театральному колективі.

Кожен, хто багато років віддав Червоноградському народному драмтеатру ім. Лесі Українки, також вважає його вагомою часткою свого життя, невід'ємною від національно-патріотичного відродження, дякує долі, що мав змогу долучитись до цього через театральне мистецтво. Це ціла плеяда творчих особистостей, зокрема С.Склянчук, В.Гладкий, М.Левкун, О.Кудлайчук, І.Подолець, В.Іваш, І.Коваль, В.Березюк, П.Остап'юк, М.Дию, І.Пушинська, К.Семів, А.Березюк, Ю.Шпачинська.

Українська мова - жива, українська класика - вічна, Україна буде сильною і незалежною! Вони доводили це творчою, натхненною працею під керівництвом світлої пам'яті Дмитра Винничка, справжнього патріота, котрий боронив рідну землю у лавах УПА, творчою режисерською роботою наближав незалежність України.

Світлана РАТУШНЯК, журналіст

 

P.S. Колегія Червоноградської міської ради ухвалила проект рішення про присвоєння (посмертно) звання Почесний громадянин Червонограда Дмитрові Винничку.