Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Історія міста

ІСТОРІЯ МІСТА. 1692 року на берегах річки Західний Буг постало містечко Кристинопіль. Його заклав польський магнат Фелікс Потоцький. У 1951 році Кристинопіль перейменували на Червоноград, а його землі увійшли до складу УРСР. Відтоді місто почало перетворюватися на індустріальний центр (передусім – вуглевидобувний) Львівської області. Минуле Кристинополя збереглося у спорудах Палацу Потоцьких, костелу Святого Духа (тепер – Собор Святого Володимира Великого, УПЦ-КП), комплексу монастиря Святого Юра, який належить отцям-василіянам,  а ще в людській пам’яті, бо і тепер поряд з назвою Кристинопіль зберігаються назви інших, колись прилеглих до нього населених пунктів, які місто поступово «захоплювало», - Клюсів, Новий Двір. Вони вже давно зникли з географічних карт.

Протягом трьох століть Кристинопіль – Червоноград пережив війни та пожежі, епідемії, поневолення та репресії… Однак працьовиті люди дали йому друге дихання.

Червоноград розташований у північній частині Львівської області, на відстані 80 км від обласного центру (м. Львів) та 70 км до кордону з Польщею; займає територію площею 21 кв. км., у ньому проживає 80 тисяч осіб.

Сьогоднішній день Червонограда завтра стане історією… А скільки її сторінок, раніше написаних, ще не прочитано дослідниками, скільки приховано у глибинах століть… Детальніше – у рубриці «Історія міста».

(0 Голосов)

 

З Кристинополем-Червоноградом, який святкує 325-річчя, пов'язано чимало імен видатних постатей - Митрополит Андрей Шептицький, Блаженна Тарсикія, поет Василь Бобинський... Окрасою міста є давні споруди — Палац Потоцьких, монастир отців-василіян, церква Святого Володимира Великого (колишній костел Святого Духа), на Старому цвинтарі й ділянці поблизу школи №1 — польські й українські поховання часів Першої світової війни та національно-визвольних змагань... Як про все це розповісти гостям? І чи не варто до проведення таких екскурсій залучити здібну творчу юнь? Адже, досліджуючи джерела минувшини, вони неабияк пізнають історію свого міста, краю і переповідатимуть іншим.

Саме з цією метою на заняття Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики завітали керівник проекту “Кристинопіль-Червоноград: історичний код міста (15 QR-кодів)” Світлана Бордун та історик, співредактор альманаху “Солокія” Михайло Махник. Вони детально розповіли про мету таких екскурсій Кристинополем-Червоноградом, підготовку історико-краєзнавчого буклету, інтернет-публікацій про рідне місто, запропонували слухачам МАЛіЖу подавати свої пропозиції, сценарії-маршрути екскурсій, тексти окремих досліджень та ілюстрації до них, які неодмінно будуть надруковані.

Червоноградські маліжани заздалегідь підготувалися до цієї зустрічі. Свої пошуково-дослідницькі проекти вже представили Олена Федюра (учениця гімназії) та Ольга Бучек (учениця ЗШ №1), чим приємно здивували гостей. У підготовці їхніх текстів багато допомогла керівник відділення Академії, член Української асоціації письменників Наталія Кічун-Лемех.

Така тісна співпраця з краєзнавцями буде цікавою і корисною для юних дослідників. І тільки спільними зусиллями можна глибоко вивчити історію Кристинополя-Червонограда.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

(2 Голосов)

 

Міська бібліотека для дітей у м. Червонограді запрошує юних поетів віком 8-17 років (будуть розподілені на дві вікових категорії: 8-14 та 15-17 років) до участі у XX загальноміському поетичному конкурсі “Мій перший вірш”, який проходитиме під гаслом “ЧЕРВОНОГРАД — ЄВРОПЕЙСЬКЕ МІСТО!”. Цього разу літературний захід приурочений Дню Європи у Червонограді та 325-літтю Кристинополя-Червонограда.

На конкурс слід представити три твори у друкованому вигляді: два — на довільну тему, один — про рідне місто (обов'язково!).

 

Заявки на участь у конкурсі приймаються до 1. 05. 2017 року за адресою: м. Червоноград, вул. А. Шептицького, 1, міська бібліотека для дітей. Телефон: (03249) 2-10-90. Електронна адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

(1 Проголосовало)

 

(325-річчю Червонограда-Кристинополя

присвячую)

Вітер бентежний тріпоче знаменом,

Наче гойдає небес синяву...

Рідними стали каштани і клени

Міста над Бугом, в якому живу.

Град наш веселий, як рій гомінливий,

Гавань шахтарської долі і слави.

Мудрий і світлий, як легінь, вродливий.

Він є надійним форпостом держави.

Банями сяють намолені храми,

Дихають вільно сади і поля.

Радо відкрила карбовані брами

Галицька щедра, як матір, земля.

Канули в Лету минулого роки,

Зболені рани, скорботні жалі.

Смутком сповиті історії кроки

Вдаль відлетіли на часу крилі.

Вітер бентежний тріпоче знаменом,

Наче гойдає небес синяву...

Рідними стали каштани і клени

Міста Героїв, в якому живу!

Людмила РЖЕГАК, м. Червоноград

 

(0 Голосов)

 

Спекотного літа 1962 року у прикордонному містечку Белз при редакції нової районної газети зібрався гурток аматорів красного письменства на своє установче засідання. Так виникло літературне об'єднання, яке з легкої руки тоді ще зовсім молодого поета Володимира Дроцика назвали іменем Василя Бобинського. Він — наш краянин, поет, прозаїк, публіцист, представник славного покоління січових стрільців народився у Кристинополі 11 березня 1898 року. Доля не була до нього прихильною. Потрапив у вир репресій, організованих радянською владою, і загинув 2 січня 1938 року.

На цьому засіданні першим головою літоб'єднання обрали уже відомого тоді письменника Євгена Куртяка.

Невдовзі колектив газети “Шахтар Червонограда”, а з ним і літоб'єднання перебралися у Червоноград. У міській газеті стали регулярно друкуватися твори “бобинців”, з'явилася літературна сторінка “Калинове гроно”. Першими “бобинцями” стали поети, прозаїки Євген Кравчук, Семен Давидюк, Олександр Сікачов, Богдан Козярський, Ігор Галащук, Дмитро Горішний, Панас Дерев'янко, Михайло Ковальчук, Богдан Мороз, Олександр Кульбачний, Олекса Назарук, Віктор Татаєв, Ісак Петрук, Іван Красько, Зіновій Лис, Зіновій Сковрон, Ганна Кузьмак...

Згодом у 80-90-х роках минулого століття до них долучилися Марія Мохналь, Михайло Щурко-Вігор, Людмила Ржегак, Анастасія Хімко, Марія Козакевич, Дарія Юристовська, Василь Розлуцький,  Олена Білецька, Мар'яна Правдолюбенко, Ярослав Третяк, Марія Лобай, Юрій Хома, Михайло Репецький, Тарас Лехман, Микола Клебан... Приємно, що ці ряди не покидає молодь, студенти, учні шкіл.

У різні роки літоб'єднання ім. Василя Бобинського очолювали Віктор Татаєв, Олекса Назарук, Степан Кузів, Дмитро Горішний, Євген Кравчук, тепер — Михайло Репецький.

Твори “бобинців” друкувалися не тільки у місцевій пресі, а й в республіканській - журналах “Жовтень” (“Дзвін”), “Дніпро”, “Ранок”, у газеті “Літературна Україна”, колективному збірнику “Пісня і праця” (1984 рік), в альманасі “Поезія”. У радянські часи (часи тоталітарної цензури) власні книги змогли видати Степан Кузів, Геннадій Родічев, Володимир Храмцов. Це вже тільки за роки незалежності України з власними збірками прийшли до читачів Євген Кравчук, Людмила Ржегак, Марія Мохналь (стала першою у Червонограді членом НСПУ), Марія Козакевич, Михайло Репецький, Ганна Кузьмак, Анастасія Хімко, Юрій Хома, Михайло Щурко-Вігор та інші.

Новою віхою у житті літературного об'єднання ім. Василя Бобинського став вихід альманаху “Провесень” (започаткований у 1998 році; всього вийшло вісім номерів), у якому друкуються автори не тільки з Червонограда та Сокальщини. На його сторінках частими гостями стали відомі письменники зі Львова.

На жаль, про багатьох авторів доводиться говорити у минулому часі. Але пам'ять про них «бобинці» свято бережуть!

 

(0 Голосов)

 

 

Мистецьким явищем на теренах Прибужжя ще у 1961 році став самодіяльний колектив на тоді Палацу культури м. Червонограда (тепер — Народний дім). Упродовж багатьох десятиліть (очолив театральну трупу у 1966 році) незмінним творчим керівником театру був Дмитро Винничок, непересічна особистість, патріот, людина активної життєвої позиції. Він своїм внеском у театральне та мистецьке життя краю загалом надав внутрішнього імпульсу до започаткування та розвитку національно-патріотичного відродження краю. Дух вольности і прагнення змін відчувались у кожній таетральній постановці як класики так і сучасних творів. Самодіяльному театральному колективу у 1968 році присвоєно звання — народний, а в 1971-му — ім'я Лесі Українки.

Активною участю у громадсько-політичних заходах театр відзначався впродовж всієї історії свого становлення, наближаючи незалежність України — визначну подію, якої прагли своєю самовідданою творчою діяльністю, і яка пронизувала кожну театральну постановку. У театрі режисера Дмитра Винничка зростали громадянами і патріотами творчо обдаровані, багаті внутрішнім духовним світом самодіяльні актори, котрі згодом поповнили кращі театральні колективи країни: академічний оперний театр ім. Тараса Шевченка — А. Кожуховський, Київський молодіжний театр — О. Заболотний, Львівський театр ім. Марії Заньковецької — Л. Никончук, Львівський молодіжний — Р. Скоровський, Львівський ляльковий — В. Курилко, Донецький — О. Тістечок, Сімферопольський — К. Лисяк, Чернівецький — Г. Волинець, Київська телевізійна студія — Ю.  Шпачинська.

Червоноградський народний театр ім. Лесі Українки добре відомий на театральній мапі України. Кращі традиції колективу перейняла і розвиває режисер сучасного бачення і креативного втілення Алла Мельник. Під її керівництвом колектив постійно творчо розвивається, шліфуючи театральну майстерність. Серед акторів у діючому складі залишився Іван Бахмачук. Він впродовж багатьох років працював пліч-о-пліч із Дмитром Винничком, власне завдяки йому відбулось театральне життя гірника за професією, а за покликанням — Актора. Його спогади якнайкраще ілюструють і мистецьку постать Дмитра Винничка як режисера, і діяльність очолюваного ним театрального колективу, і внесок цього мистецького осередку у національно-патріотичний розмай краю, відродження кращих традицій українства.

- Маю 38 ролей, допоки я є в театрі, - розповідає Іван Бахмачук, - і з них сім головних, зокрема Назар Стодоля в однойменній виставі, Вакула в “Ніч перед Різдвом”. Свою першу роль зіграв 20 листопада 1977 року: Андрій в “Синіх росах”.

У театр прийшов відразу після закінчення школи. Думка спробувати себе на театральній ниві зріла давно, однак постановив зробити це після здобуття освіти, на тоді — десятирічка. Так і вчинив. Той день, 3 вересня 1977 року, пам'ятаю дотепер: несміло підійшов до дверей, за якими проходили репетиції театру. Вочевидь була одна з них. Якось лячно було наважитись зайти. Навіть подумав відступити. Але почув голос, причинив двері — і переді мною Дмитро Павлович Винничок. Мені запропонували зачитати текст з вистави, вислухали.

- Добре, може бути, можеш приходити до нас, - ці слова режисера стали перепусткою для мене в театральний колектив.

І я був дуже втішений, що отак відразу допомогли приступити до втілення моєї заповітної мрії. У подальшому щоразу більше відчував і переконувався, як Дмитро Павлович майстерно втілював постановки, розробляв режисуру, визначав ролі... Сам демонстрував, як має виглядати той чи інший образ. У цьому сприяло його художнє обдарування, розуміння внутрішнього світу героїв та вистави. Дмитро Павлович малював, і робив це професійно, вправно: декорації до вистав виходили виразними і промовистими. То була ще одна грань його мистецького обдарування, і мав він загалом цільне відчуття драматичного твору.  Вважаю це особливим даром: перейматись ще й художнім фоном, увиразнити виставу перед глядачем. Покроково Дмитро Павлович із самодіяльними акторами творив виставу - від першого читання у класі до генеральної репетиції перед прем'єрою. Як режисер, приділяв ретельну увагу відпрацюванню сценічного матеріалу, до кожної мізансцени.

Імпонував нам, як патріотам краю, і вибір вистав. У радянські часи Дмитро Винничок мав сміливість обрати до постановки, скажу так - твори українського напрямку, зокрема «Алмазне жорно» Івана Кочерги. Це - золотий фонд нашого театру. Зі сцени у виконанні червоноградських аматорів вже тоді звучали національно-патріотичні мотиви, боротьба за волю, незалежність. «За дев'ятим порогом» - козацька вистава, котра показувала боротьбу за державність. На початку 90-х років Дмитро Павлович буквально кинувся у сподвижницьку роботу.Театр став осередком, де Народний Рух зароджувався, де утверджувалась у сценічному мовленні і гордо звучала українська мова. Пам'ятаю, яки ми шили костюми січових стрільців, як Дмитро Винничок сам одягав артистів у козацьке вбрання. Я працював ковалем на другій «Великомостівській» шахті і мав можливість виготовляти декоративну зброю, зокрема козацькі шаблі. З якою гордістю у цих костюмах ми їздили у Сокаль, Нововолинськ, Володимир-Волинський, піднімаючи синьо-жовті прапори.

Потужною стала участь Червоноградського драмтеатру в громадсько-політичних заходах: у 1989 році - День Злуки у Львові, у 1990-му відбулися поїздки в Нікополь, Капулівку, на Микитинську Січ і Запоріжжя - на 500-річчя Козацтва. Актори театру відкривали музей козацької слави у Берестечку у 1989 р. Із успіхом йшла вистава О. Коломійця «Запорізька Січ».

Щедрою на гастролі була й географія поїздок, починаючи відтоді, як театральний колектив очолив Дмитро Винничок: Волинська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Закарпатська, Кіровоградська області. У селах і містах тамтешні мешканці могли почути, пізнати і збагнути українське театральне слово у виставах обдарованих червоноградців. Репертуар доволі багатий - «Алмазне жорно», «Олекса Довбуш», «Степовий гість», «Безталанна», «Запорізька Січ»... Яскравими подіями запам'ятались вистави, що їх показували у 1989 році на Покрову під час обрання гетьмана Українського козацтва, і цього ж року в Жовтих Водах. А ще, як несли Хрещатиком національний прапор і піднімали його над міськрадою в Києві.

* * *

Іван Бахманчук підсумував, що театр займає у його життя визначне місце. Він дякує Богу, що зміг тут зреалізувати своє покликання, що мав знайомство із багатьма талановитими непересічними особистостями, що гартував характер і хист у такому театральному колективі.

Кожен, хто багато років віддав Червоноградському народному драмтеатру ім. Лесі Українки, також вважає його вагомою часткою свого життя, невід'ємною від національно-патріотичного відродження, дякує долі, що мав змогу долучитись до цього через театральне мистецтво. Це ціла плеяда творчих особистостей, зокрема С.Склянчук, В.Гладкий, М.Левкун, О.Кудлайчук, І.Подолець, В.Іваш, І.Коваль, В.Березюк, П.Остап'юк, М.Дию, І.Пушинська, К.Семів, А.Березюк, Ю.Шпачинська.

Українська мова - жива, українська класика - вічна, Україна буде сильною і незалежною! Вони доводили це творчою, натхненною працею під керівництвом світлої пам'яті Дмитра Винничка, справжнього патріота, котрий боронив рідну землю у лавах УПА, творчою режисерською роботою наближав незалежність України.

Світлана РАТУШНЯК, журналіст

 

P.S. Колегія Червоноградської міської ради ухвалила проект рішення про присвоєння (посмертно) звання Почесний громадянин Червонограда Дмитрові Винничку.