(0 Голосов)

 

Чи важко дитині навчитися грати на музичному інструменті? Безперечно, важко! Потрібна наполеглива праця, терпіння, відповідні музичні дані, природні задатки. Не легше, якщо вона й блискуче опанує ним, ще й виступати в оркестрі, де маєш відчувати “лікоть” партнера, партнерів, зосереджено стежити за диригентом та й заглядати у ноти. Над цим не раз замислювалася музичний керівник навчально-реабілітаційного центру «Світанок» для дітей з особливими (!) потребами Тетяна Ленько, педагог з 22-річним стажем. Для навчання дітей музиці обрала народні шумові інструменти - дощовицю, горіхові «тарахалки» (сув'язь горіхових шкаралуп), діатолічні кольорові дзвіночки (колір допомагає при диригуванні), металеві трикутники, у хід ідуть навіть дерев'яні ложки, бублиці, зубчасті пралки, які колись використовували для прання білизни, прасування, керамічні свистульки тощо.

- Таким дітям, на жаль, здебільшого надто складно опановувати гру на інструментах, які пропонують у музичній школі - скрипка, акордеон, саксофон... Та й чи зможуть вони її відвідувати з огляду на стан здоров'я, фізичні вади, - розповідає Тетяна Юріївна. - Тож у мене виникла альтернативна ідея для розвитку музично-мистецьких задатків (а кожен з них такі має, тільки треба відкрити), долучення до прекрасного світу музики дітей-дошкільнят з особливими потребами: використовувати саме шумові інструменти. Більшість з них виготовила власноруч. Ними можна забезпечити солідний дитячий оркестр. Тільки дощовиць у мене понад тридцять. Займаюся цим вже чотири роки. Діти охоче грають на них. Серед них відкриваю справді юні таланти. Навчаємо з трьох років.

Як пояснила педагог, коли такі діти грають, співають, танцюють, у них розвивається належна координація, відчуття ритму і такту, додається соціальна психологічна наснага. Шумові інструменти, гра на яких аж ніяк не вимагає надмірних мистецьких здібностей, а тільки зосередженості, сприяють тому, що дозволяють позбутися відчуття певних комплексів, бо і я можу грати, виступати на сцені, бо і мені можуть аплодувати. Коли малюки беруть до рук інструменти, то кожен відчуває себе й індивідуальним митцем, й учасником оркестру, всі - одна згуртована команда. Цьому, звісно, передує велика клопітка праця усіх педагогів - вихователів, помічників вихователів. У результаті вони не розгублюються перед великою аудиторією, коли на якесь свято у «Світанок» приходять батьки, матері, дідусі, бабусі, хресні, запрошені... Словом, «маса народу», що може налякати, викликати напружений стан, спричинити негативний психологічний стрес у дитини. А так юні маестро нікого не бачать, грають у своє задоволення, пильно дивляться на диригента (музкерівника), який показує їм жестами та кольоровими малюнками-знаками кожний ритмічний рух, прислуховуються до партнера. У процесі виконання мелодії вони навіть можуть змінювати свої інструменти: грав на одному, а тепер - на іншому. Хіба не цікаво?..

Від таких концертів отримують задоволення усі - і виконавці (насамперед!), і глядачі. Щирі посмішки, бурхливі аплодисменти, які інколи переростають в овації, є найвищою оцінкою для педагога, належне визнання результатів його невтомної праці, наполегливості та старань. Погодьтесь, без любові до дітей та обраної професії успіху не досягти!

Тетяна Ленько дала мені послухати і подивитися записи таких концертів на відео. Звучить фонограма оркестрової музики - коломийки, аркан, веснянки... У її супроводі діти захоплено виграють на шумових інструментах. Хтось з недолугих песимістів, хто не чув і не бачив, скептично посміхнеться: «Безглузда дитяча гра!». Ні! Не так! Ці звуки відтворюють шум смерек, гірських потоків, тріск багаття ватри, дихання гір, дихання Землі, невгамовний переспів птахів (використовують свистульки)... Це ще не все. Тут словами не описати, а справді краще послухати та побачити. Уявіть: гра дітей на шумових інструментах супроводжує виконання мелодії концерту... Фредеріка Шопена! Отож і класика їм під силу!

- Але народні шумові інструменти створені насамперед для української народної мелодії. Вони їй найбільше личать, - коментує музкерівник.

На жаль, далеко не у кожному садочку практикуються такі заняття (беремо до уваги всю Україну).

З-поміж усього «добра» мене найбільше зацікавила дощовиця, виготовлена з борщівника - доволі неприємної рослини, адже якщо доторкнешся до неї, то наслідки від опіків можуть бути непередбачувані. Це, гарантуємо вам, не кропива!..

- Не така вона вже й страшна, - заспокоїла Тетяна Ленько. - Пізньої-пізньої осені, після перших міцних приморозків борщівник стає «смирним». Тому заготовляю його саме тієї пори. Знаходжу на березі Західного Бугу, біля Червонограда. Стебло рослини не має серцевини, а лишень цупку кору. Зрізані стебла очищаю від оболонки. Щоправда, заготовлену сировину доводиться сушити місяць, а то й більше часу. Приємно слухати, як він потріскує... Закриваю тканиною чи іншим матеріалом один отвір. Тоді у стеблі вже роблю дірочки, вставляю у них перетинки з дерев'яних зубочисток, сірників, насипаю крупу, насіння гречки (дуже добрий матеріал), бісер. Закриваю інший отвір. Опісля стебло покриваю акриловими фарбами (для кожного інструмента - окремий колір, що зручно при диригуванні), або лаком на воді, щоб не спричинити у дітей алергію. Використані мною барвники завжди безпечні! Ось таким чином і поповнюю оркестровий інвентар. Грайте, діточки, веселіться, розвивайтеся і долучайтеся до прекрасного! Технологію виготовлення розвідала в Інтернеті. У Південній Азії такі дощовиці виготовляють з бамбука, у Карпатах - з того ж борщівника. Тільки коштує він мінімум 600 грн.

За цим, що розповіла Тетяна Ленько, ще й збереження та розвиток давніх народних промислів, ремесел. Кожний інструмент має у неї свій розмір, параметри, тож і звучить неповторно, бо виготовлений власноруч, а не методом фабрично-заводської «штамповки». У нього вкладені хист, чуття, душа майстрині, педагога.

Тарас ЛЕХМАН