У серпні Земля пересікає метеоритний потік – Персеїд. У нічному небі можна побачити яскравий «зорепад». Уламки небесних тіл летять з неймовірною швидкістю, миготять, згоряють, врізавшись в атмосферу нашої планети. Деякі дрібні часточки метеоритів падають на Землю, трапляються й крупні прибульці. Знайти їх, розрізнити з-поміж іншого каміння надзвичайно важко, складно. Та таки є серед нас щасливці, які знаходили космічне каміння.

Ще з сивої давнини з цим астрономічним явищем люди пов’язували певні повір’я, перестороги. І дотепер збереглося чимало такого марновірства, але доволі цікавого з огляду на давню духовну культуру нашого народу.

…Зорепад, звісно, явище видовищне. Та колись за ним боялися спостерігати старші люди. Вони вважали, якщо з неба впала зірка (про метеорити не йшлося, бо тоді не знали, що існують такі, а називали їх каміннями з неба), то значить – хтось помер. Відтак – «невдовзі і моя смерть настане». Казали й таке: «Це чорти трусять небо, тому зорі падають і гаснуть. Бо лиходії люблять темряву». Долучали і відьму: «Згасла зірка – то відьма сховала її у свою ступу».

Господарі були впевнені: якщо зірка впаде у криницю, то вода у ній стане живою, нею можна воскресити мертвого.

Спостерігаючи за зіркою, що падає, молодь загадувала бажання, як правило, на скорий шлюб, щасливе подружнє життя.

Батьки кепкували над дітьми. Ввечері виставляли під зоряне небо полумисок з водою (ставили посеред подвір’я), а вранці заохочували дітей шукати у полумиску зорю. (Може потрапила…). Хто знайде, той буде щасливим. Звісно, всім хотілося щасливого дитинства, але зорі у полумиску так ніхто і не знайшов…

По-своєму трактували таке дійство юнки на виданні. Вони також увечері виставляли під зоряне небо полумисок з водою, а вранці умивалися у цій воді, щоб гарними були.

Народні прогностичні прикмети:

-Багато зір на небі – до погожого дня.

-Чітко видно падаючі зорі (метеорити) і вони не мерехтять – наступний день буде без дощі.

-Зорі блимають перед дощем.

-Червоні зорі – на вітер.

Тарас ЛЕХМАН