12 вересня християни східного обряду вшановують Святих Олександра, Івана та Павла — Патріархів Царгородських. У народному побуті українців за цим днем закріпилися назви - Івана Воїна, Івана Сили.

Дехто з марновірних у це свято зумисне (!), адже свято не належить до великих, йшов до церкви, купував свічку, перевертав гнітом униз і запалював її. І так тримав полум'ям униз протягом усієї відправи. Вважав, що таким чином помститься злодію, якого свого часу не викрив «по гарячих слідах». Злодій щось колись у нього поцупив, залишився безкарним, а тепер помре у страшних муках. Над сутністю християнської моралі, милосердям скривджений навіть не замислювався. Жага помсти засліпила очі...

Однак з огляду на етнографію, день Івана Воїна (Сили) цікавіший з інших причин. Адже знахарі починали заготовляти осіннє зілля, корінці лікарських рослин, які зберігали чудодійну силу впродовж року. У домашній аптеці завжди мали все напоготові - як засушений збір, так і настоянки з нього. Ними надавали допомогу всім, хто потребував цього. До речі, травами Івана Сили лікували навіть домашніх тварин. Вважали: таким лікам додає сили сам Іван Сила.

Можливо, що це парадоксально звучить, але Іваном Силою (Воїном) інколи називали Івана Хрестителя-Предтечу, якого вшановували днем перед тим. Однак у таке свято (Головосіки) збирати зілля не велено. Тож Іван Предтеча  лише нагадував, що осіннє зілля вже набуло лікувальної сили і час рушати за ним, збирати, запасатися. І це не одноденна праця, а розпочався знахарський сезон, який триває аж до пізньої осені. Принаймні у вересні заготовляли плоди нетреби, листя шавлії, корені аїру, валеріани, вовчуга, дудника, дягелю, гадючника, кульбаби...

Та не завжди виникала потреба ходити у ліс, на луг. У власному садку заготовляли пелюстки чорнобривців, айстри, збирали ягоди калини, горобини, шипшини... Навіть на городі серед бур'янів знайдеш цілющі рослини.