Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афіша

У Червонограді відбувається чимало цікавих мистецьких заходів, зокрема у школах та інших навчальних закладах, бібліотеках; не раз приїжджають творчі колективи, актори, аматори сцени, навіть з-за кордону. Як не прикро, більшість таких  заходів залишається поза увагою місцевих ЗМІ. Заповнити ці прогалини й оперативно інформувати про мистецьке життя нашого міста покликана рубрика «Культурна мозаїка».

(0 Голосов)

 

Навіть під час шкільних канікул творчим дітям спокою нема. Вони завжди у пошуку. А ще так хочеться поспілкуватися з іншими, поділитися враженнями, обмінятися ідеями, набути нових знань. Тому не випадково у новорічно-різдвяні канікули у Червоноград до школярів завітали їхні ровесники зі Світловодська (Кіровоградська область) — вихованці міського осередку ГО “Інформаційно-ресурсний центр “Крок вперед!” Даяна Коваленко, Софія Дика, Павло Цоусфал, Єлисей Цоусфал та їхній керівник Євгенія Аболмасова.

Гостей зі Сходу України радо вітали на галицькій землі учні шкіл Червонограда (а серед них — і слухачі МАЛіЖу) та вихованці ГО “Ніка” (керівник Наталія Хайсанова), яке опікується неповносправними дітьми. Саме з ініціативи Наталії Хайсанової відбулася ця акція. Вона всіляко сприяє реалізації національної програми обмінів “Діалог: Схід-Захід”.

Місце зустрічі — Червоноградська міська бібліотека для дітей — обрано не випадково. Адже тут неповносправні діти з різними захворюваннями, вадами мають абсолютно вільний доступ до книжкових фондів, інтернету, можуть організовувати свої творчі заходи, експонувати виставки художніх робіт, проводити дозвілля за обговоренням прочитаних книг, демонструвати театральну майстерність (вони беруть участь у самодіяльному драмгуртку). А як це все відбувається, чим займаються і наскільки ці діти обдаровані, талановиті (!) - продемонстрували слайди на екрані.

Вітаючи гостей, заступник директора по роботі з дітьми міської централізованої бібліотечної системи Надія Дуда попросила повіншувати їх колядками, різдвяними піснями, щирими галицькими побажаннями. Цю місію виконали учасники художньої самодіяльності — учні ЗШ №9 (музкерівник Юлія Цюпа). Зрештою, весь зал співав гостям, колядував, підтримував оплесками. Погодьтесь, через мистецтво діти також спілкуються з ровесниками, зі суспільством, напрацьовують власні цікаві моделі комунікації. Головне — дорослим навчитися слухати!

А далі Євгенія Аболмасова разом зі своїми вихованцями провела майстер-клас на тему “Методи інтерв'ю. Як спілкуватися?”. (Її підопічні якраз активно займаються журналістикою). Вона відразу запропонувала провести зустріч, як невимушене спілкування. Почалося з: “Як вас звати? Який у вас улюблений колір?”. Потім методом вибірковості вся дитяча аудиторія розподілилася на чотири команди. У кожній з них опинилися діти різного віку, різних вподобань, ті, що вже кілька років займаються творчістю (в т.ч. - журналістикою, літературою), і ті, які щойно почали проявляти свої творчі задатки, реалізовувати здібності; у кожній команді були “гості” і “свої”. За складом учасників групи виявилися “нарівні”.

Перше завдання: створити портрет ідеального журналіста. Мало того, що словесно описати, потрібно було ще й намалювати, додати коментарі. Переможців, звісно, й бути не могло, бо всі доповнювали один одного. “Журналіст” справді вийшов ідеальним!

Під час виконання другого завдання команди створювали прес-реліз, але про “умовну подію”, яка мала б відбутися, скажімо, через років тридцять. Фантазії не бракувало! Однак з усіх чотирьох прес-релізів можемо дізнатися, що земна цивілізація є дуже розвинутою не тільки в технічному, а насамперед в моральному аспекті, люди стали толерантними, забули, що таке війна, хочуть навести якнайтісніші мирні контакти з інопланетянами.

Третє завдання — прес-конференція — виявилося найскладнішим. Гості зі Світловодська (вони відповідали на запитання) виступали в ролі інопланетян, які прилетіли з доброю місією на Землю, в юні червоноградці — в ролі журналістів-землян... Навіть через таку ігрову манеру вдалося з'ясувати: що таке “відкриті” і “закриті” запитання, що таке журналістська етика, чи готовий ти спілкуватися, робити записи, аби потім твоє інтерв'ю надрукували у пресі тощо. Так, безперечно, ще багато потрібно вчитися, зрештою, вчитися потрібно все життя. Але очевидним, відчутним стало таке: ніхто не хотів образити запитаннями і відповідями один одного!

 

 

(0 Голосов)

 

Бажаємо Вам добра

Від Різдва і до Різдва.

Щоб здоров'ям, щастям в хаті

Ви були завжди багаті!

Спокій в домі, сонце ясне

Хай ніколи не погасне!

Хай у добрі проживає

Вся ваша родина!

Колядуйте, веселіться,

Бо радісна днина!

PROBI

 

(0 Голосов)

 

“Слідами війни. Книга третя” (Червоноград: Додаток до газети “Літературний Червоноград”, 2017. - 82 с.) - нове документально-публіцистичне видання письменника Ігоря Даха. Як і дві попередніх, книга народилася після чергових поїздок автора (а таких він здійснив десяток) на гарячий схід України.

Вона наповнена новими враженнями від побаченого, новими розповідями про українських бійців — учасників АТО, про грузинський легіон, який захищає терени України. Окремі сторінки висвітлюють гучні події, пов'язані з блокадою залізниці. Письменник не приховує від читача і тих моментів, які мають негативні наслідки у бойових підрозділах. З-поміж іншого, цього разу зроблено акцент на роботі волонтерів, з якими Ігор Дах побував у черговому “творчому відрядженні”, добровільно взявши нелегку ношу військового журналіста. Збираючи матеріал для книги, йому довелося побувати у Бахмуті, Троїцькому, Сєвєродонецьку, Оріховому, Щасті....

Важливо, що Ігор Дах не вдається до “сухої” розповіді, статистичного наведення фактів. Тут багато емоційних авторських роздумів, публіцистичного аналізу, “живих” діалогів з бійцями, а дехто з них тримає зброю в руках ледь не з часів Майдану. Наприклад: “Було приємно зустріти Романа Кравця (“Рамзес”) зі Сокаля. Роман з 2015 року в армії, з боями пройшов Мар'їнку, Красногорівку, а ось тепер воює в Щасті. Після демобілізації перейшов на контракт. Не міг зрозуміти запитань від знайомих, за що він воював. Приховавши групу інвалідності, разом із побратимами знову пішов боронити рідну землю...”. Таких епізодів, присвячених нашим краянам з Прибужжя, у книзі чимало.

Кого з читачів не схвилює розповідь про санінструктора Наталію Олійник. Жінка на війні... Згідний, таке жорстоко звучить. Але це — наші реалії. Українці — люди мирні, і не хочемо воювати. Однак вже вкотре взяти зброю до рук змусила нас імперська Росія. І нехай Путін не теревенить про “рускій мір”, братерство народів. Після Криму, Іловайська, Дебальцевого ми вже добре його вивчили.

Шкода, що не запам'ятали (або просто не захотіли врахувати) урок Грузії. Ось чому грузинський легіон взяв зброю до рук, аби захищати Україну, вважайте, що і Грузію. Тим вони ще раз хочуть напоумити нас: ніколи не вірте Москві! Цитую окремі фрагменти з книги:

“З броні зіскочив високого росту, з сріблястою бородою, підтягнутий, у косинці на голові усміхнений чоловік, який, як згодом виявилося, є командиром легіонерів, Нодар. Яків з пересторогою попросив у командира обережно рушати, щоб не розірвати навпіл буса, який на тлі бойової машини виглядав майже іграшковим.

- Слушай, дарагой, ети парни по две-три войни прошли, они сделают всьо, как в аптеке! - заспокоїв його Нодар. Все відбулося, як сказав легіонер.

І ось ми у селі Сухумі, так його назвали після визволення бійці-легіонери. Зупинилися біля покинутої будівлі сепаратистів. У ній оселилися воїни легіону “Георгія”. Львів'яни на цей раз привезли рації, гумові чоботи, кисневі балончики та всілякі смаколики...”.

“- Дарагой, у нас рядовиє не воюють! Ми здесь офіцери с опитом войни. Ми пришлі защітіть Україну от нашего общего врага. Только ваше правительство не дайот нам воєвать...”.

Оте слово “офіцери” прозвучало для мене зі сторінок книги якось особливо піднесено. Їхня держава — Грузія втратила частину території, але офіцери таки не втратили своєї честі. Вони — не найманці, як дехто каже у спокійному ситому тилу. Вони — добровольці, патріоти Грузії й України!

Можливо, що хтось із читачів заперечить: “У їхньому легіоні виявили агентів Кремля”. Так, трапляється й таке. Але прокоментуйте, будь ласка, що й у нашому Кабінеті Міністрів та СБУ також виявили агентів Кремля. Добре, що “шпигували” їх так званою “дезою” (мовою розвідки, контррозвідки — надавали неправдиву інформацію для передачі господарям, бавилися з ними у “котика і мишки”).  Облишмо це...

Так само українські офіцери не втратили своєї честі ні в Криму, ні в Донбасі, коли змушені були відступати перед сильнішим ворогом, який часто може наступати, прикриваючись цивільним населенням, ставити поперед себе беззахисних жінок і дітей, стріляти з градів, розташованих у густонаселених житлових кварталах.

Автор детально розповідає про життя, побут мирних мешканців визволених територій. Книга ілюстрована багатьма фотографіями.

Завершується видання післясловом члена НСПУ Андрія Грущака “Заради збереження державності” - про творчість Ігоря Даха.

Загалом, всі три книги “Слідами війни” (до речі, написані дуже оперативно) — це своєрідна хронологія подій на Сході України, їхнє бачення автором.

...Коли пишу ці рядки, достеменно знаю, що Ігор Дах збирається у чергове “творче відрядження” в зону АТО. Частину тиражу книги обов'язково передасть  українським бійцям, а пощастить, то ще й тим, про кого написав, кого згадав добрим словом у творі.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

(0 Голосов)

 

Свій творчий вечір-бенефіс, який відбувся у Червоноградській міській бібліотеці для дітей, поетеса, прозаїк Оксана Легуцька-Карнага приурочила Міжнародному дню волонтера. І не дивно, бо сама багато займається волонтерськими справами, як і члени очолюваного нею літературно-мистецького об'єднання “Оберіг”. Стати на цю стезю вирішила ще в часи Майдану, Революції Гідності. А коли на сході України розпочалася кровопролитна війна, вона ще активніше стала займатися волонтерством. Не тільки тому, що її сини Микола та Андрій залишили мирну працю на шахті “Відродження” і ледь не з перших днів війни зі зброєю в руках пішли захищати Україну. До речі, вони зі своїм побратимом Іваном Білецьким отримали короткотермінову відпустку і якраз завітали на творчий вечір мами, дякували за допомогу, усіх присутніх запевнили: “Донбас не віддамо! Коли такий надійний тил, то з ворогом легше воювати”.

- Вони всі для мене рідні сини, бо захищають нашу Україну, не ділю їх на своїх чи не своїх (чужих тут не буває), - щиро, по-материнськи, зі сльозами на очах промовила Оксана Легуцька-Карнага. - А яким щастям було, коли одна з маскувальних сіток, сплетених під час ініційованої мною акції, таки потрапила у військовий підрозділ, де служать Микола та Андрій. І найвища для мене нагорода — не медаль за волонтерство, а щира синівська подяка українських бійців, можливо, навіть чиєсь врятоване життя.

- Загалом пан Оксана здійснила зі своєю командою волонтерів 33 поїздки в зону АТО, на передову, відвідувала поранених бійців у військових госпіталях, лікарнях, - повідомив депутат Львівської обласної ради, також волонтер Ігор Грабінський. - Цю подвижницьку працю належно оцінить тільки Господь Бог!

Відкриваючи творчий вечір-бенефіс Оксани Легуцької-Карнаги, заступник директора по роботі з дітьми Червоноградської централізованої бібліотечної системи, її колишня однокласниця Надія Дуда зазначила:

- Цього автора нема сенсу зайвий раз представляти. Вона доволі відома в нашому краї, знають її в Україні і за кордоном, свої вірші читала у Мюнхені на могилі Степана Бандери. Видала 17 поетичних та прозових збірок, на її тексти створено понад 30 пісень, регулярно друкується у пресі, виступає в ефірі радіостудії “Новий Двір”...

Народилася майбутня письменниця 1956 року в Інті, куди була вислана її сім'я за націоналістичні переконання і “ворожу” для радянської влади діяльність. “Я — бандерівка!”, - завжди буде пишатися її мама, а згодом цей дух націоналізму перейме і п. Оксана. Після повернення в Червоноград, закінчила школу №10, де і написала перші вірші, Львівський університет, здобула фах хіміка, працювала на педагогічні ниві...

Виступаючи на вечорі, завідувач бібліотеки ЗШ №12 Людмила Зубрицька, промовила такі слова:

- На основі творчості Оксани Легуцької-Карнаги учні пишуть науково-дослідницькі роботи, які займають призові місця на Всеукраїнських конкурсах. Тут є що досліджувати і висвітлювати, навіть з огляду на життєвий шлях сім'ї українських патріотів.

Завідувач бібліотеки гімназії Ірина Кус доповнила:

- Книга письменниці допомагають у створенні сценаріїв для проведення різноманітних шкільних свят, зустрічі з нею з нетерпінням чекають учні. Її вірші звучать заворожуюче. Вона уміє поєднати свою громадянську позицію з вірою у Бога.

Та найкраще було послухати самого автора. Звучала її духовна лірика, героїко-патріотичні вірші, серед яких - “Благословляю, синку, на війну...”, гумор, сатира.

- Мені страшно слухати радіо, дивитися по телебаченню інформаційні випуски новин, - розповідає п. Оксана. - Боюся почути лиху звістку про загибель наших бійців, адже, не доведи Господи, серед них можуть бути і мої сини... Якось підійшла до мене літня жінка і говорить: “Ви — немудра! Невже не могли відкупити, “відмазати” від армії своїх синів...”. Я промовчала. Їй цього не збагнути, що вони добровільно пішли на фронт. Але серце не мовчало. Згодом написала вірш “Ви думаєте, що мені не страшно...”.

Окрім авторського виконання, вірші Оксани Легуцької-Карнаги звучали й з уст школярів. Добре слово про неї мовили друзі, однокласники, побратими-волонтери й колеги по перу Ігор і Людмила Басараби, Микола Лебезун, Марія Дзік, Юлія Ломакіна, Надія Сидор, Зінаїда Сабан, Оксана Білань, Михайло Репецький...

Цікавим доповненням творчого вечора-бенефісу стала виставка вишитих бісером ікон (12 робіт) п. Оксани. Кожний хрестик, кожний штрих на іконі — це її молитва за синів, бійців АТО, за Україну.

Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Львів-Винники приймали фіналістів IX обласного конкурсу юних прозаїків ім. Катрі Гриневичевої, організаторами якого є Департамент освіти і науки Львівської ОДА, Львівська обласна організація “Товариства українок ім. Ольги Басараб”, Винниківська міська рада. Гостей радо вітала місцева школа № 29.

Наш автор Маркіян Лехман — учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу зайняв I місце. Його нагороджено медаллю, дипломом, а ще добрячим стосом книг і солодкими подарунками. Зрештою, ніхто з учасників фінальної частини конкурсу не був “обділений”. Нагороди та призи вручали директор видавництва “Каменяр” Дмитро Сапіга, письменник, журналіст, сценарист Зиновій Суходуб, письменниця Людмила Пуляєва-Чижович, журналіст Соломія Онуфрів та інші культурні і громадські діячі.

Найціннішим подарунком для юних прозаїків стала збірка “Красава”. У ній надруковано кращі конкурсні твори 17 авторів, зокрема оповідання Маркіяна Лехмана “Смерть лелек” і “Мандрівка у червень”. До речі, до збірки увійшли твори ще двох юних прозаїків з Червонограда (шахтарське місто може пишатися талантами!) - Вікторії Багач (ЗШ №2), яка зайняла III місце, та Ольги Гапон (ЗШ №9). Хоча Ольга не зайняла призового місця, але ввійшла до когорти кращих.

Своїм успіхом Маркіян Лехман завдячує вчительці української мови і літератури Ользі Ромасевич, керівнику Червоноградського відділення МАЛіЖ, члену Української асоціації письменників Наталії Кічун-Лемех за мудрі поради, цікаві ідеї.

Степан ГРИЦАЙ