Людмила Ржегак

Член Української асоціації письменників, автор понад п'ятнадцять поетичних збірок. Багато пише для найменших читачів. Редактор часопису “Літературний Червоноград”.

(1 Проголосовало)

 Збірка віршів Людмили Ржегак “Лети, літай, Любові Птах” - своєрідний підсумок прожитого, осмислення сутності людського буття на грішній землі (насправді, земля — свята, це ми — грішні; так визнає автор у розмовах з читачами) й одвічне запитання: “А що там, у Вічності?..”. Поетесу неабияк болить серце за долю України. У своїх творах вона ніколи не залишає поза увагою проблеми сьогодення, війни на Сході, долі бійців АТО.

Нам так бракує Любові, елементарної уваги один до одного та поваги, доброзичливості, ввічливості з боку молодшого покоління до старшого, дітей до батьків. На жаль, трапляється у нашому суспільстві, що через гарячковість, надмірну зайнятість особистим життям, молодь нехтує старшими, навіть нехтує батьками, позбавляє їх опіки, турботи. І ті, наче опиняються над прірвою життя, нікому не потрібні. Але ж і молодь колись зістариться... Варто замислитись! Та найгірше, коли у ставлення до батьків проявляється тільки корисливість. Це вже окремий лейтмотив віршів Людмили Ржегак, багато чого приховано у рядках...

 

Та все ж, автор тяжіє до прекрасного, духовності, гармонії Природи, до мистецтва. Отож, нехай Птах Любові приносить усім радість, щастя, повагу, Любов!

(4 Голосов)

Якщо поет приходить у школу на запрошення учнів, то, зазвичай, читає їм свої вірші. А тут сталося навпаки…

Учні-другокласники Червоноградської школи №9 разом з бібліотечним працівником Галиною Лех і класним керівником Надією Медюк підготували літературне свято за віршами члена Української Асоціації письменників Людмили Ржегак і запросили автора в гості. Тож читали її твори, аналізували їх і таким чином зробили поетесі приємний подарунок.

- Дитячими устами мої вірші звучать куди краще! – розчулено зізналася Людмила Ржегак.

Цим свято не обмежилося. Пісню на слова червоноградської поетеси (музика Наталії Зіньків) виконала учениця сусідньої школи №8 Яна Турко.

Тарас ЛЕХМАН.

(3 Голосов)

Я була у Лесинім саду,

Чула шепіт трав й дерев столітніх.

Подумки й тепер по стежці йду

Повз шеренги хризантем розквітлих.

Дуб кремезний пам'ять береже,

Білий дім зітхає серед ночі,

Тишу у окрузі стереже,

Тайни Лесі й помисли дівочі.

Тихо спить у роздумах ставок,

Верби ледь колишуть надвечір'я.

Наче в змові стовбур і листок -

Сторожують Косачів подвір'я.

Зупинився тут двадцятий вік.

Хто лиш не гортав його сторінки…

Та повік не змиє часу лік

Велич духу Лесі Українки.

(5 Голосов)

Я бачила те чудо Вероніки.

Леся Українка

Я збираю сльози, наче Вероніка,

Хоч дрижать при цьому руки і вуста,

Це не забаганка, а любов велика,

Що з промінням серця маком розцвіта.

 

Слово, фарби, звуки западають в душу,

Щоб знайти в ній місце—долі опертя,

Підшукать їм гавань, порятунок мушу,

Бо таке поета непросте буття.

 

Виплакане ж слово піснею озветься,

Полетить на крилах у захмарну даль,

Від землі і неба сили набереться,

Щоб скорить лиху, непрошену печаль.

(6 Голосов)

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут на нашій рідній Волині

Л. Українка

В очереті, вкрита рястом, плине Тур'я - річка,

Кучерявиться весело, наче синя стрічка.

Тут колись коваль Данилу диво-меч скував,

Вклавши в нього грізну силу і красу заграв.

Переможцем князь вернувся з дальнього походу,

Низько кланявся умільцю і всьому народу.

Він сказав: ” Нехай святиться ця в віках місцина,

“ Ковле ” хай тепер зоветься, прославляє сина. ”

Сурми грали на Волині - сурми перемоги,

Як вертався князь Данило з дальньої дороги.

Пам'ятає ймення Лесі, Лесиним зоветься,

Як у давню, сиву пору, вужем Тур'я в'ється.

Берегами огортає ковалеве місто,

Зорі хвилями гойдає, як живе намисто.