Марія Лобай

 

Авторка  двох збірок  для дорослого читача і однієї дитячої  - “Стежками дитинства”. У 2010р. прийнята в Українську асоціацію письменників. Керівник літературного гуртка “Джерельце” при Сілецькій середній школі.

(4 Голосов)

Плигав коник-стрибунець

У зеленім житі.

Дочекався врешті-решт

Він тієї миті,

Коли сонечко ясне

Промінці зливає,

Коли літо чарівне

Піснею співає.

(3 Голосов)
Курличуть журавлями наші дні.
Як зупинити час такий безцінний?
Летять роки, мов в прірву  навісні
І лиш слова лишаються нетлінні.
 
Щасливий той, хто цінить кожну мить
Та суть життя скоріш хоче збагнути,
Кого душа несказанно болить
За тим, чого вже нам не повернути.
 
Душі вогонь у творчості зберіг,
Його у слові вік не погасити.
Чому життя років спинило біг?
Був молодим і міг ще досі жити.
 
Змахнув крильми, злетів у височінь,
Упав, обпалений, на яблунь руки.
Залишив для майбутніх поколінь
В своїх творіннях біль гіркий розлуки.
 
Короткий вік – душі безцінний дар,
Бо лиш в словах віки живуть поети.
Ти соколом піднявся аж до хмар,
Нащадкам залишаючи куплети.
(4 Голосов)
Долею сумною, зіркою ясною -
Сяєш, Лесю, людям з тих далеких днів.
Ніжності стрілою, серця теплотою
Світ увесь втішає волелюбний спів.
 
Слава тобі лине із землі Волині,
Де усіх чарують луки і ліси.
Йду до Тебе, Лесю, на розмову нині,
Щоб душа напилась із озер краси.
 
Всі осінні квіти і небес привіти,
Лесю, це для тебе осінь розсіва.
І найкращі  в світі калинові віти,
А між них  сопілка плаче, мов жива.
 
По Волинськім краю, ще Лукаш блукає,
Він шукає Мавку, згублену свою.
Ти у серці маєш те, що не вмирає,
Тож неси між люди творчості зорю.
 
Серцю в грудях тісно – чую Мавки пісню.
Запливаю в казку Лесиних надій.
Вітер свище злісно, та не страшно, звісно.
Він не заморозить вічних слів і мрій.