Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Надія Олемар

Друкується в різних часописах. Авторка збірки поезій «Перо жар-птиці». Член ЛМО «Третій горизонт» та Львівського відділення Української асоціації письменників. Її поезія різножанрова, тематичний діапазон – широкий. Поетеса прагне подолати різні табу, що запанували в сучасній українській поезії, зокрема намагається повернути їй суспільну значимість.

(4 Голосов)

Світ вирує, світ воює,

Браття б’ються – хтось жирує.

Той, що збоку, спритно юдить,

Хай встромляють вила в груди.

Світ вирує, світ воює,

Кров десь ллється – хтось жирує.

Мали Першу, мали Другу,

Третя – в замкненому кругу.

Йде війна, нова, жахлива,

Метастазами пухлини.

Їй початок – хворі душі.

Зло, ненависть розум сушить.

Беззаконня у законі,

Правда в дикому загоні…

(4 Голосов)

Язик його – меча гостріший,

Стинає душу, з нею – волю.

Хоч нарекли його «святійший»,

Та дружить він із сатаною.

Бо ж в нього на умі -  не Боже,

Імперське жало на язиці.

Готує хитро смертне ложе

Для України, українцям.

Він самозванно Русь присвоїв,

Йде в нашу хату, як «хазяїн»,

Так, ніби ми вже під Москвою,

А він – «до самих, до окраїн»…

(4 Голосов)

Занадився, як лис до курника,

Чужий владика із хрестом й кропилом

Та тягне в хитрі сіті павука

Нас, наче мух, туманить «русскім міром».

А нам то що? У небі Бог один.

Не має значення, хто службу править:

Аби блистів у ризах, красно говорив,

А мова – то пусте: він Бога славить!

О люде легковірний! Як той кріт,

Боїшся вийти з вічної темниці.

Ще мало проливав ти кров і піт

Невже тобі неволя звична сниться?

(4 Голосов)

…Ми – на перехресті. Й хрести нам – як доля.

Розп’яття Ісуса для нас теж хрестом,

Бо з іменем Бога готує неволю –

Облудний «мір русскій» - брехнею  новою

Московський вітія з кропилом й хрестом.

 

Душа наша прагне очищення, Бога,

До нього, на  жаль, ми йдемо, як сліпці.

З давен розбрелися по різних дорогах,

Йдемо до чужих – не до свого порога:

Покраяли віру мамони жерці.

 

Тож краяли душу, а цим – Україну.

Коли ж ми збагнемо, що й Бога крадуть?

Аби не були ми народом єдиним,

Щоб навіть не знали: ото - Батьківщина,

На предків землі, тій, що звалася «Русь»…

 

Москви не було ще, коли ми хрестились,

Там пуща була, угро-фінська земля…

Ми правди про себе не знаєм – не вчили.

Та доки нас будуть дурити кирили,

Майбутнє для нас – лиш кремлівська петля…

(3 Голосов)

Ми від паралічу сраждаємо,

Душі – не тіла.

В якомусь ступорі.

Нам байдуже: які ми, хто ми, де ми.

Ляльками з вати обертаємось,

Без крові в жилах,

В чужих руках. Доріг

Не бачимо до власного едему.

 

Ми стали картою обмінною,

Лишень об’єктом,

Чужі історії.

Її за нас для нас сусіди пишуть.

Пишались славою нетлінною,

Своїм безсмертям –

Спинились зморено,

Ледь дихаєм, без коней біля дишла…