Один з днів, коли знахарі збирали лікарські трави (зілля), припадав у давнину на свято Симона Зилоти (23 травня; а за старим стилем — 10 травня). Відтак постав своєрідний зільницький обряд. Почасти, як стверджують етнографи, він зберігся і тепер, зокрема на Волині та у Карпатах.

Участь у ньому брали лише жінки й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні свята, жінки смажили яєшню, варили вареники, готували інші страви та гуртом ішли до лісу, у поле, на луг, леваду збирати цілющі квіти і трави. До цього “рослинного списку” входили (і входять) золототисячник, ромашка, череда, ведмежі вуха, м'ята, полин, деревій, п'ятилисник та інші дари зеленої аптеки. Зілля намагалися збирати до схід сонця, коли ще не випала роса, і то робили потайки від чужого ока. Тож у лісі жіночки-збиральниці розходилися подалі одна від одної. При цьому нерідко виголошували магічні замовляння. Приміром:

- Святий Авраам на це зілля орав, а Бог садив, а Спас родив, Мати Божа поливала і на поміч це зілля давала.

Закінчивши збирати трави, тут же “на природі”, влаштовували колективну трапезу. Бувало, що не показували один одному, хто що назбирав, щоб, часом, “не зурочили” зілля. Однак, це — марновірство!

У деяких місцевостях України побутувало й таке обрядове дійство: жінки вибирали поміж себе вдову, яку називали — Симон. Її першою купали у великій діжі, підливаючи туди відвари зі щойно зібраних трав. Потім цю церемонію купелі повторювали з усіма іншими жінками. Завершення обряду відзначали спільним застіллям у садку та виконанням “зільницьких” пісень.

Підготував Тарас ЛЕХМАН.