ЗАМОЛОТ

Надрукувати

До маловідомих форм колективної взаємодопомоги селян належить замолот, або, по-іншому, молоча, молотика — традиційний особистий найм для обмолоту зеронових культур, у давнину — одне з найважливіших джерел існування зубожілих селян, яких називали молотниками, вимолотниками.

Договір (а це, як правило, усна домовленість) про замолот укладався задовго до жнив або ж одразу після них. Часто замолот із зажинком входив у загальний договір. Крім обмолоту найняті селяни ретельно очищували зерно від полови (провіювали), підбирали та в'язали солому у сніпки-оберемки.

Залежно від господарського призначення зерна було два етапи замолоту. Так звана “перша молотьба” починалася з другої половини серпня (поки зерно відійшло від сирості після жнив) і тривала не більше двох тижнів. Її головна мета — заготівля добірного зерна для насіння. Зазвичай, праця молотника в цей час оплачувалася особливо щедро, бо потребувала нагальних якісних робіт. Тут час гаяти — годі! Другий етап молотьби тривав з вересня по березень, а його пік припадав на жовтень-листопад. Молотили, як кажуть, порціями.

Розраховувалися при замолоті коробами (мірками), у які набирали зерно під час посіву. Плата: від 6 до 13 коробів. Багато чого залежало від врожаю. У деяких місцевостях України існував звичай наділяти господаря міркою вщерть, а молотників — з верхом. Словом, господар не скупився. А якщо був задоволений працею молотників, то відразу домовлявся з ними про замолот на наступний сезон. Бувало, що за роботу платили грішми. Як і при зажинках, в обов'язок господаря входило частування молотників. Жартували: “На голодний шлунок важко ціпом махати”...

 

Тарас ЛЕХМАН