Червоноград

Чим живе наше місто і шахтарський Прибузький край, діяльність органів місцевої влади, соціальна сфера, медицина, заклади освіти, спорт.., новини, факти, події, люди… Про це читайте у рубриці «Червоноград».

(0 Голосов)

 

У золоті вересневі дні Червоноград стає центром літературного свята... Підбито підсумки VIII Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Володимира Дроцика. Його учасників, лауреатів, переможців уже вп'яте поспіль зустрічала Червоноградська ЗШ №9. На ці урочистості також завітали Кир Михаїл Колтун, правлячий єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ (він ще й безпосередній учасник конкурсу), о. Василь Дяків, канцлер курії єпархії, о. Володимир Ващук, адміністратор парафії церкви Пресвятої Богородиці — Владичиці України, піддиякон Богдан Садовський. Традиційно захід відкрився піснею на слова Володимира Дроцика “Місто над Бугом” у виконанні Ольги Голузинець (автор музики) й Любові Степчук. Цей пісенний твір -  гімн конкурсу.

Поет, журналіст Володимир Дроцик (1940-1993 рр.) народився на Яворівщині. Але його життя тісно пов'язане з Червоноградом. Працював гірничим майстром на шахті, виступав з публікаціями у газетах, літературних журналах, колективних збірках. Хоча пішов він за межу Вічності зовсім молодим, але встиг багато зробити для рідного краю, рідної України.

- Тому Володимир Дроцик і далі живе у слові! - сказали ведучі літературно-мистецького заходу, педагоги Надія Малко й Оксана Кульчицька-Вачініч. - З ініціативи письменника, видавця Ігоря Даха йому присвячено літературний конкурс, адже шахтарський поет вартий того, щоб про нього пам'ятали.

Це свято набуває все більшої популярності. Цього року на розгляд надійшло 30 книжкових видань 26 авторів з п'яти областей України - Херсонщини, Київщини, Хмельниччини, Житомирщини і, звісно, найбільше з Львівщини. Дехто не вперше бере участь, надсилає свої твори. На жаль, не всі автори змогли прибути... Творчі доробки оцінювало журі у складі директора ЗШ №9 Любові Денисюк, завідувача шкільною бібліотекою Галини Лех, учителя-філолога Оксани Боднарчук.

Урочиста мить нагородження. Дипломи, грамоти, цінні подарунки вручали заступник міського голови Червонограда Наталія Турко, директор ЗШ №9 Любов Денисюк, бібліотечний працівник Галина Лех, меценат Володимир Коваль, ініціатор проведення конкурсу, військовий кореспондент газети «Акцент» Ігор Дах.

Дипломом лауреата у номінації «Духовна поезія» нагороджений владика Кир Михаїл Колтун за збірку віршів «Подяку Богові возношу». Отримуючи відзнаку, духовний отець з трепетом промовив: «Нам Бог дає життя не тільки, щоб ми жили, а й любили життя, дароване Богом. І Бог дає нам ще талант. Не закопуйте, а реалізовуйте його у Доброму Слові, як це робив Володимир Дроцик. А він таки живий, живе серед нас, живе у наших серцях, він присутній з нами, допоки його пам'ятаємо!».

Скажемо відверто: збірки духовних проповідей, повчань владики Кир Михаїла Колтуна добре знайомі для зацікавленого читача, а от поезія стала для багатьох приємним відкриттям!

У номінації «Проза» дипломом I ступеня нагороджено Богдана Дячишина за книги «Пережите-перечитане», «Слово Андрія Содомори у дзеркалах часу», «Крихти живого часу Андрія Содомори»; II ступеня - Івана Кахнича за книгу «Визвольний рух в селі Гурицько»; III ступеня - Івана Сала за книгу «Дорогами життя і творчості» (принагідно, колишнього однокурсника Володимира Дроцика з факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка) й Лесю Ковалюк за збірку творів «Тихий сон по горах ходить...».

У номінації «Поезія» диплом I ступеня отримали Олег Олексюк, «Від берега «Я» до пристані «Ти»; Вікторія Бондаренко, «Золоті вітрила». II ступеня - Марія Лобай, «Калинова сопілка»; Павло Ризвинюк, «Злітають орли»; Наталія Калиновська «Мелодія дощу». III ступеня - Сергій Гейшев, «Рифмовані думки»; Богдан Бовшик та Людмила Пуляєва, «А ти приходиш тільки в сни»; Надія Олемар, «Карби пам'яті й душі». Окремо грамотою-подякою нагороджено Ірину Ракус за поетичні збірки «Відлуння весен» та «Строкаті вітри».

Приємно, що на конкурс постійно надходять збірки творів для дітей, які зацікавлюють і надихають до роздумів, розширюють кругозір маленького читача, плекають, зміцнюють національно-патріотичний дух української дитини. У номінації «Книга для дітей» дипломом I ступеня нагороджена Світлана Соболевська за дитячий детектив «Подарунок із Романівки». II ступеня - Марія Магдзяк, «Крилаті самоцвіти»; Лідія Яцкова, «Корабель на планеті Медунія». III ступеня - Раїса Обшарська, «Промінчик у долонці»; Олег Олексюк, «Аби не плакало...»; Сергій Гейшев, «Пригоди в школі лісовій».

З-поміж інших, не менш цікава номінація «Краєзнавство. Колективні збірки та альманахи». У ній дипломом I ступеня нагороджено колектив авторів та упорядників путівника «Культурна спадщина Жовківщини», а також Віру Олеш, упорядника альманаху «Галицький меридіан». II ступеня - колектив авторів та упорядників путівника «Яворів - місто з королівською історією» і редактора-упорядника альманаху «Третій горизонт» Ольгу Голузинець. Зазначимо, що в деяких номінаціях кількість призових місць була обмежена.

Організаторами конкурсу передбачена окрема нагорода - лауреат. Вважайте її своєрідним гран-прі. У різних номінаціях такі дипломи й цінні подарунки отримали Леся Гук, «І сповідь, і молитва, і розмова...» (Поезія); Степан Павлюк, «Тіні неправди не кажуть» (Проза); Сергій Рачинець «Чудеса Ісуса» (Книга для дітей).

У процесі нагородження конкурсантів звучали пісні у виконанні учнів школи Марії Сердюхи, Романа Стахура, Вероніки Василишин, Вероніки Дмитришин, Надії Жук, Софії Ковалів (ансамбль «Гармонія», керівник - Юлія Цюпа), солістів Софії Хмілевської, Аліни Рибій, а також хору вчителів.

На завершення урочистостей директор школи Любов Денисюк сказала присутнім:

- Мене часто запитують: «Чому цей літературний конкурс назвали іменем Володимира Дроцика?». Я ж відповідаю, що Володимир Дроцик був так само знаменним для Червонограда, як свого часу Володимир Сосюра для Донбасу, а згодом і для всієї України. Не забуваймо його!

Керівник навчального закладу щиро подякувала о. Володимиру Ващуку і меценату Володимиру Ковалю за матеріальну підтримку, надану для проведення конкурсу, і запевнила, що всі книги конкурсантів будуть передані у бібліотеки Червонограда, а також нашим бійцям на Схід України. Хай Добре Слово долине і до них.

...З портрета дивиться на усіх присутніх Володимир Дроцик.

- Я з вами, бо ви зі мною.., - шепочуть його уста.

Тарас ЛЕХМАН.

Прес-секретар Всеукраїнського конкурсу ім. Володимира Дроцика

 

 

 

 

(0 Голосов)

 

Катедральний собор Святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла (м. Сокаль) запрошує на нічні чування за участю духовного провідника Апостольства Доброї Смерті в Україні о. Порфирія Шумила, ЧСВВ, які відбудуться 6-7 жовтня 2018 р.

17.30 — мобелень у церкві Святого Духа (смт. Жвирка);

19.00 — початок нічних чувань у соборі Петра і Павла (м. Сокаль).

Збір членів АДС і всіх бажаючих о 16.00 біля церкви Священомученика Йосафата (м. Червоноград).

Довідки за тел.: 095-21-66-389

 

(0 Голосов)

 

 

Жодне інтернет-видання не замінить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким духовним змістом, відповідає запитам і вподобанням багатьох читачів. Саме з такою ідеєю ще рік тому започаткували у Червонограді видання альманаху “Солокія” місцеві меценати Михайло Чемерис і Михайло Махник, люди не байдужі до рідного слова, української літератури і культури, історії та традицій нашого народу.  І не помилилися, хоча скептиків не бракувало. Цей історико-краєзнавчий і літературно-мистецький щорічний часопис вже з першого номера став відомим не тільки у Прибузькому краї. Знають про нього у Львові, на Сході України, у Польщі. Не сумнівайтесь, що хвилі-сторінки “Солокії” покотяться і далі до читача! Є чимало охочих придбати альманах, надрукуватися у ньому. Редколегія завжди чекає на цікаві дописи!

У Червоноградській центральній міській бібліотеці відбулася презентація другого номера «Солокії». Відкриваючи урочистості, а вони, без перебільшення, стали літературно-мистецьким святом, бібліотечний працівник Руслана Федюк насамперед щиро подякувала тим, хто взяв на себе нелегку ношу у створенні часопису, членам громадської ради та редколегії Михайлові Чемерису, Ігорю Грабінському, Михайлові Махнику, Ользі Голузинець,Олександрі Червінській - директору ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», Оксані Лехман, Ірині Фещин - технічним редакторам, а також  авторам, яких понад 80. У порівнянні з попереднім номером це коло стрімко розширилося, і то не суто в кількісному показнику. Серед авторів публікацій - народний депутат України, лікар за фахом Олег Мусій («Медслужба Майдану, вияв професійної честі»), Шевченківський лауреат, мистецтвознавець зі Львова  Ірина Гаюк, також зі Львова, але таки родом з Червонограда, художниця Соломія Ковтун.

Вітання, поезія, проза, публіцистика, духовне слово, статті на суспільно-політичні теми, зарисовки про шахтарів - воїнів АТО, публікації на економічні теми, мистецтвознавчі та історико-краєзнавчі дослідження, архівні ілюстрації (окрема вкладка «Вернісаж»), репродукції картин - така багата палітра «Солокії».

Свою подяку творцям альманаху висловив о. Володимир Ващук. Він наголосив: «Якщо серце наповнене любов'ю, наповнене добром, то успіх у справі гарантований!». В унісон прозвучали й слова о. Дмитра Дмитраша, найстаршого за віком автора часопису. Духовний отець не випадково поділився своїми спогадами про перебування у Ватикані (1996 р.), зустріч з Папою Римським Іваном Павлом II, розповів, як понтифік відправляв українською мовою Святу Літургію для делегації греко-католицьких священиків та мирян з України. Це не дивно, адже коріння Кароля Войтили родом з українських земель, з Яворівщини. Цікавий підтекст промови мудрого душпастиря о. Дмитра: бережіть рідне українське слово, а «Солокія» посприяє.

«Солокія! поєднала різні часові простори - минуле, сьогодення, упевнено дивиться у майбутнє. Тим альманах важливий для читача. Про це та інші фактори, важливі виховні чинники наголошували у своїх виступах помічник народного депутата України Олега Мусія - Галина Крук, депутат Львівської обласної ради Ігор Грабінський, секретар Червоноградської міської ради Олександр Грасулов, публіцист, член НСЖУ Мирон Слука, гірник шахти «Степова», учасник АТО Василь Коріньовський (герой, однієї з публікацій), науковий співробітник Червоноградської філії Національного музею у Львові Галина Гораль, голови літературно-мистецьких об'єднань «Третій горизонт» Ольга Голузинець, ім. Василя Бобинського Михайло Репецький, «Оберіг» Оксана Легуцька-Карнага, директор ТзОК «Червоноградська міська друкарня» Олександра Червінська, директор Червоноградської ЗШ №6 Роман Ковалик (школа відзначила 50-річний ювілей, а «Солокія» присвятила їй окремі сторінки), поетеси Надія Марценюк, Марія Васько... Звучали пісні у виконанні Любові Степчук, Ольги Голузинець, Ярослава Третяка.

Одна з концептуальних засад редакційної політики « Солокії» - широко представляти дитячу, юнацьку творчість, доробки тієї молоді, яка пробує себе, шукає свої шляхи у літературі, журналістиці, образотворчому мистецтві.

- Приємно, що юні автори мають де друкуватися, долучаються до участі у такому цікавому виданні, - сказала на презентації керівник Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики, член Української асоціації письменників Наталія Кічун-Лемех.

Поетичні та прозові твори, легенди, записані у нашому краї, надрукували учні місцевих шкіл - слухачі МАЛіЖу, а дехто вже з них стали студентами вишів, Ольга Бучек, Олена Федюра, Магдалина Волжаніна, Тетяна Коваль, Юлія Симак, Маркіян Лехман. Юним авторам також було надано слово.

На завершення зустрічі видавці «Солокії» Михайло Чемерис і Михайло Махник запевнили, що альманах буде виходити друком! Розпочалася робота над третім номером!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, відповідальний секретар альманаху «Солокія»

 

 

 

(1 Проголосовало)

 

- Бережіть рідне українське слово! - навіть у часи тотальної русифікації настирливо повторювала Мирослава Іванівна Козак, вчитель української мови і літератури з Червонограда, яка 45 років пропрацювала на педагогічній ниві. А за цією фразою — гучний підтекст: “Любіть Україну, як сонце любіть!..” із забороненого тоді вірша Володимира Сосюри. Вона бездоганно знала напам'ять “Кобзаря”. Надійним учням у важкі шістдесяті (це - зі спогадів її учнів) давала читати заборонені радянською цензурою твори Тараса Шевченка, як от “Розрита могила”. 2 вересня їй виповнилося б 83 роки (народилася 1935 р., хоча у паспорті подана дата — 1934 р.). Та не дожила до цього дня 4 місяці. Померла 9 травня 2018 р.

Вечір пам'яті Учителя, одного з ініціаторів створення міського осередку Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, який організувало Незалежне жіноче товариство «Прозерок», дочка покійної Галина Мирослава, колеги невтомного талановитого педагога, активного громадського діяча, відбувся у Народному домі Червонограда, у музеї-світлиці писанкарства ім. Тараса Городецького. Відкрила захід членкиня «Прозерку» Надія Пащук. Присутні вшанували світлу пам'ять Мирослави Козак хвилиною мовчання.

А далі на екрані з'являються фотослайди із сімейного альбому. Під час виступів промовців - тих, хто знав Мирославу Іванівну, приятелював з нею - фото регулярно змінюються, плине ріка життєпису.

Кілька штрихів з біографії. Мирослава Козак народилася у с. Низи (тепер Радехівського району). Батько походив з родини Осипа Турянського, знаного українського письменника. Є тут щось пророче! Любов до літератури, національної культури, релігійна духовність постійно панували у сім'ї. Тож змалку Мирослава виховувалася в цій атмосфері. Вже згодом любов до рідного слова, потяг до творчості передала своїй дочці Галині Мирославі, поетесі, яка проживає у Львові. До речі, на зустрічі звучали її вірші, авторські пісні. А перед тим Мирослава Козак закінчила Лопатинську десятирічку, вступила на заочне відділення філологічного факультету Львівського педагогічного інституту. Вчорашній школярці, а нині студентці-першокурсниці довірили вчителювати у сільських школах Радехівщини. Справді, село відчувало брак педагогічних кадрів, однак, погодьтесь, довіряли не всім. З 1957 року до виходу на заслужений відпочинок працювала у школах Червонограда - №№1, 10, 11. Про неї, її педагогічну майстерність, творчі напрацювання, здібності педагога-організатора, впровадження нових методів навчання не раз писала місцева й республіканська преса, сама дописувала до газет. Гріх не сказати, що свого часу їй пропонували навчання в аспірантурі, але відмовилася заради учнів, яких безмежно любила.

Неабиякі емоції, зворушливість викликав «живий голос» (прижиттєве радіоінтерв'ю) Мирослави Козак. Її, здібного педагога, змусили вступити у компартію. Не раз органи держбезпеки, міліція викликали Мирославу Іванівну на «червоний килим», мовляв, подає учням український буржуазний націоналізм, переслідували, допитували за публічні лекції про Івана Франка, Лесю Українку, з якими виступала перед громадськістю міста. Багато довелося натерпітися. Але вона жила насамперед школою, учнями, що додавало натхнення, твердості духу. А з друзями, колегами, звісно, з ріднею святкувала і Різдво, і Великдень... Радісно ставало на душі, коли приходили колядувати школярі, чи вранці на Старий Новий рік переступав поріг хати хлопчик-посівальник.

Як тільки Україна стала незалежною, вийшла з підпілля УГКЦ, Мирослава Козак вступила в Апостольство Молитви при церкві Св. Юра Кристинопільського монастиря отців-василіян. Про неї, як практикуючу християнку, людину, сповнену любові до Бога і ближнього, говорили ревнителі Апостольства Марія Дюмен і Богдан Сметана.

Мирослава Козак ожила у світлих спогадах своїх колег, друзів, учнів, сусідів - Галини Гораль, Надії Киричук, Марії Тусар, Феофанії Заманегре, Мирослави та Ярослава Яреми... Кілька фрагментів і промовистих фактів. Вона ніколи не дистанціювала від молодих педагогів, не цуралася, переймалася їхніми проблемами, підказувала, учила, радила (за що і тепер вони дякують), але й вимагала відповідальності, сумлінності у праці. Уроки завжди проводила нестандартно, виходила за строгі рамки шкільної навчальної програми, а учні (любила їх понад усе!), завдяки інноваціям талановитого педагога, здобували блискучі знання. На кожного письменника у неї була своя тека із зібраними цікавими «позашкільними» матеріалами, які могли глибше донести до учня сутність творчості того чи іншого автора, його новаторство у літературі. Адже, погодьтесь, шкільні підручники подавали доволі скупу інформацію. Як педагог-організатор, самостійно готувала сценарії до різноманітних свят, не хотіла користуватися стандартними методичними розробками та інструкціями, вказівками. Можемо таке назвати літературною творчістю.

На завершення зустрічі згадувала про свою маму Галина Мирослава. Останні слова Мирослави Козак: «Боже, забери від людей біль!». І мова не лише про нестерпний фізичний біль, а й біль духовний, біль нашої України.

Цей захід-реквієм вилився у спільну молитву присутніх за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга, колегу, учителя, патріота, ревну християнку.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

 

 

(0 Голосов)

 

У рамках програми книжкової толоки “Червоноград читає” (організатори — Червоноградська міська централізована бібліотечна система, Червоноградська міська рада, відділ культури Червоноградської міської ради) відбулося чимало цікавих заходів, зустрічей з письменниками, видавцями, авторських читань, майстер-класів. Один з таких майстер-класів (зустріч проходила у бібліотеці-філії №9; Народний Дім) - “Створення статті у Вікіпедії” провів Юрій Пероганич, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, засновник ГО “Вікіпедія України», голова правління ГО “Творча еліта України”.

Всесвітню електронну Вікіпедію — вільну енциклопедію засновано у 2001 р. В Україні вона почала функціонувати з 2004 р. Тепер статті до неї подаються 301 мовою світу. Позиція статей, написаних українською мовою, 16-та. І це досить високий рейтинг. В Україні 10 мільйонів відвідувачів Вікіпедії, щомісяця вона поповнюється 2,5 тисячами статей. Станом на липень 2018 року ця цифра сягає 807 тисяч статей. Наприклад, у Большой Советской Энциклопедии — 100 тисяч статей. Не враховуємо окремих томів-додатків, які виходили друком ледь не щороку. Але електронна Вікіпедія дає неабияку економію матеріального і фінансового ресурсу, не потребує друку на папері. Бо якби роздрукувати ці статті в окремо виданих томах, то книжкова поличка сягала б 14 метрів.  Це щойно сягала б...

Головна відмінність текстів від академічних енциклопедій  полягає в тому, що вони здебільшого написані науково-популярною мовою. Для школярів, студентів — це благо! (Відразу застерігаємо: потрібно бути обачним при їх використанні, таки трапляються помилки, варто звірити й з іншими джерелами). При написанні статті, яку прагнете розмістити у Вікіпедії, все ж потрібно дотримуватись певних правил, принципів: нейтральна точка зору, жодних оригінальних досліджень, посилання на авторитетні друковані джерела, перевіреність. Допустима дискусія (вона автоматично взаємодоповнюється у статті чи статтях різними авторами, редакторами). Наприклад, окрему постать одні читачі можуть сприймати як героя, а інші ворогом. Тому тут можна подавати різні позиції.

Марна справа займатися плагіатом, тим паче, якщо така інформація вже міститься у Вікіпедії. Буває, що авторедактор виявляє плагіат і вилучає статтю відразу ж (через мить) після публікації, або через день-два. Рано чи пізно система проти злодія спрацює.

І як практичне заняття, Юрій Пероганич разом з присутніми в аудиторії слухачами (радше - учасниками) майстер-класу створив статтю «Різдвяні дзвіночки» - про Всеукраїнський фестиваль, який регулярно відбувається у Червонограді, продемонстрував, як її поставити на сторінки Вікіпедії, налаштувати текст на ефективні коди-посилання.

...Здається, у Вікіпедії все можна знайти. Але це не так! Вона щодня поповнюється новими й новими сторінками, правками, уточненнями, додатками до надрукованих позицій.

- Не будьте байдужими до цього і ви, - резюмував Юрій Пероганич. - Пишіть про свій край, його історію, культурні надбання, його людей. Залишіть пам'ять про себе!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій Української академії друкарства.

м. Львів