Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Червоноград

Чим живе наше місто і шахтарський Прибузький край, діяльність органів місцевої влади, соціальна сфера, медицина, заклади освіти, спорт.., новини, факти, події, люди… Про це читайте у рубриці «Червоноград».

(0 Голосов)

 

(Нотатки з журналістського блокнота)

Десяток років тому написав і надрукував у пресі рецензію на збірку духовної лірики авторки вже старшого віку. (З етичних міркувань не називатиму її прізвища). Перед тим вона отримала схвальні рецензії-рекомендації на друк збірки від трьох священиків — представників УГКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП. Як кажуть, повний екуменізм! Вірші справді заслуговують уваги, цікаві, оригінальні, насичені образністю, глибокими філософськими роздумами. Тож духовні отці не помилилися, коли давали своє “добро”, “благословення” на видання рукопису. До речі, частину віршів авторка написала російською мовою, адже виховувалася в російськомовній сім'ї. І ця мова для неї — материнська. Гріх її забути! Зрештою, кожен має право молитися до Господа своєю рідною мовою. Тим паче, що її вірші — це своєрідні молитви.

Коли рецензія вже була надрукована у пресі, авторка, наче “на сповіді”, щиро розповіла мені таку цікаву історію про себе...

... Я — росіянка, Але бачите, що розмовляю і пишу українською. Після закінчення педагогічного інституту все своє трудове життя присвятила школі, викладала російську мову і літературу, була переконаною атеїсткою. Хоча бабуся (дай їй, Боже, Царство Небесне) завжди напоумлювала мене: “Пам'ятай, що ти хрещена!..”.

Ще наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття, коли почали відроджуватися церкви, тим паче, коли Україна стала незалежною, а люблю Україну всім серцем своїм, почала і я відвідувати храм. До того ж, вийшла на заслужений відпочинок — часу вільного вдосталь. Зізнаюся, що відвідувала церкву з цікавості, зрештою, тому, що й інші відвідують, але робила це без глибокої віри, без належного осмислення.

Та якось заманили мене до себе Свідки Єгови, все цупкіше і цупкіше обмотували своїми тенетами. Проте, у деяких питаннях не хотіла погоджуватися з ними, бо вже багато чого дізналася з вчення християнської Церкви, почула з уст священиків, ревних практикуючих християн. Наприклад, бентежило, чому Єгови не визнають святою Діву Марію, не визнають її Богородицею, чому не визнають Ісуса Христа нашим Господом... Тому сама, без стороннього впливу і коментарів вирішила ретельно вивчати Святе Письмо. І ось натрапила на розповідь про перше чудо Ісуса Христа, яке Він здійснив на прохання своєї Матері у Кані Галилейській, перетворивши воду на вино. (Хоч спочатку завагався). Ще раз і ще раз прочитала цей уривок з Нового Завіту і зробила такий висновок: “А якщо попросити Богородицю, попросити через щиру молитву, щоб Вона попросила (даруйте за повторювання слова) свого Сина, аби Той здійснив чудо (ні-ні, не для мене, а, скажімо, для сусідського хлопчика, який важко хворіє, щоб одужав), то невже Богородиця Мати не вислухає це прохання і не попросить свого Сина, а Син не послухає Матері?..”.

Хай звучить це наївно, але цими міркуваннями я поділилася зі Свідками Єгови. Ой,що тоді було! Налетіли на мене, мов те чорне вороння, каркають:

- Це все образи, метафори. Це все побрехеньки!..

- Викинь це з голови, викинь зі свого серця!..

Так, тоді я викинула дещо з голови і зі свого серця, але не Богородицю, Ісуса Христа, Христову Церкву...

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

P.S. Звісно, як журналіст, я не маю права і не хочу ображати релігійні почуття інших. Отож, подаю ці нотатки, як дискусійні...

 

 

 

(0 Голосов)

 

Навіть під час шкільних канікул творчим дітям спокою нема. Вони завжди у пошуку. А ще так хочеться поспілкуватися з іншими, поділитися враженнями, обмінятися ідеями, набути нових знань. Тому не випадково у новорічно-різдвяні канікули у Червоноград до школярів завітали їхні ровесники зі Світловодська (Кіровоградська область) — вихованці міського осередку ГО “Інформаційно-ресурсний центр “Крок вперед!” Даяна Коваленко, Софія Дика, Павло Цоусфал, Єлисей Цоусфал та їхній керівник Євгенія Аболмасова.

Гостей зі Сходу України радо вітали на галицькій землі учні шкіл Червонограда (а серед них — і слухачі МАЛіЖу) та вихованці ГО “Ніка” (керівник Наталія Хайсанова), яке опікується неповносправними дітьми. Саме з ініціативи Наталії Хайсанової відбулася ця акція. Вона всіляко сприяє реалізації національної програми обмінів “Діалог: Схід-Захід”.

Місце зустрічі — Червоноградська міська бібліотека для дітей — обрано не випадково. Адже тут неповносправні діти з різними захворюваннями, вадами мають абсолютно вільний доступ до книжкових фондів, інтернету, можуть організовувати свої творчі заходи, експонувати виставки художніх робіт, проводити дозвілля за обговоренням прочитаних книг, демонструвати театральну майстерність (вони беруть участь у самодіяльному драмгуртку). А як це все відбувається, чим займаються і наскільки ці діти обдаровані, талановиті (!) - продемонстрували слайди на екрані.

Вітаючи гостей, заступник директора по роботі з дітьми міської централізованої бібліотечної системи Надія Дуда попросила повіншувати їх колядками, різдвяними піснями, щирими галицькими побажаннями. Цю місію виконали учасники художньої самодіяльності — учні ЗШ №9 (музкерівник Юлія Цюпа). Зрештою, весь зал співав гостям, колядував, підтримував оплесками. Погодьтесь, через мистецтво діти також спілкуються з ровесниками, зі суспільством, напрацьовують власні цікаві моделі комунікації. Головне — дорослим навчитися слухати!

А далі Євгенія Аболмасова разом зі своїми вихованцями провела майстер-клас на тему “Методи інтерв'ю. Як спілкуватися?”. (Її підопічні якраз активно займаються журналістикою). Вона відразу запропонувала провести зустріч, як невимушене спілкування. Почалося з: “Як вас звати? Який у вас улюблений колір?”. Потім методом вибірковості вся дитяча аудиторія розподілилася на чотири команди. У кожній з них опинилися діти різного віку, різних вподобань, ті, що вже кілька років займаються творчістю (в т.ч. - журналістикою, літературою), і ті, які щойно почали проявляти свої творчі задатки, реалізовувати здібності; у кожній команді були “гості” і “свої”. За складом учасників групи виявилися “нарівні”.

Перше завдання: створити портрет ідеального журналіста. Мало того, що словесно описати, потрібно було ще й намалювати, додати коментарі. Переможців, звісно, й бути не могло, бо всі доповнювали один одного. “Журналіст” справді вийшов ідеальним!

Під час виконання другого завдання команди створювали прес-реліз, але про “умовну подію”, яка мала б відбутися, скажімо, через років тридцять. Фантазії не бракувало! Однак з усіх чотирьох прес-релізів можемо дізнатися, що земна цивілізація є дуже розвинутою не тільки в технічному, а насамперед в моральному аспекті, люди стали толерантними, забули, що таке війна, хочуть навести якнайтісніші мирні контакти з інопланетянами.

Третє завдання — прес-конференція — виявилося найскладнішим. Гості зі Світловодська (вони відповідали на запитання) виступали в ролі інопланетян, які прилетіли з доброю місією на Землю, в юні червоноградці — в ролі журналістів-землян... Навіть через таку ігрову манеру вдалося з'ясувати: що таке “відкриті” і “закриті” запитання, що таке журналістська етика, чи готовий ти спілкуватися, робити записи, аби потім твоє інтерв'ю надрукували у пресі тощо. Так, безперечно, ще багато потрібно вчитися, зрештою, вчитися потрібно все життя. Але очевидним, відчутним стало таке: ніхто не хотів образити запитаннями і відповідями один одного!

 

 

(1 Проголосовало)

 

31 грудня члени Апостольства Доброї Смерті церкви св. Йосафата м. Червонограда вирушили до с. Підгірці Бродівського району до Свято-Благовіщенського монастиря на нічні чування. Сюди з'їхалися апостоляни з Івано-Франківська, Радехова, Белза, Червонограда... Таке паломництво напередодні Нового року та Різдва Христового вже стало доброю традицією. Дуже приємно бачити тих людей, які люблять Христа і, відклавши, здавалося б, нагальні справи, все ж приїхали до Підгірців. Нічні чування — це духовні ліки у цей важкий для України час. Важливість їх полягає в тому, що ми можемо випросити у Бога різні ласки, жертвуючи відпочинком і сном.

Розпочалися нічні моління о 20.00 подячною Святою Літургією, яку відслужили о. Віктор (настоятель Підгорецького монастиря) та о. Порфирій (духовний наставник АДС по Україні), де ми подякували Богові за всі отримані ласки за минулий рік. Приступили до Таїнства Покаяння. Наймолодша апостолянка 10-річна Настя Булега привітала о. Віктора з прийдешніми Різдвяними святами і Новим роком. Всіх учасників пригостили гарячим запашним чаєм з канапками.

Після цього — виставлення Найсвятіших Тайн та молебень до Святого Духа, роздуми о. Порфирія біля Євхаристійного Ісуса. Під час Адораційних молитов у храмі - тиша, наш погляд притягує живий Бог Ісус, утаємничий у хлібі, якому можемо все довірити, за все Йому дякувати і все випросити. Це особлива атмосфера затишку і любові, яка відкривала серця людей. Слова розважання о. Порфирія, ЧСВВ просвітлюють розум, западають в серця добрими настановами.

Звучить подячна пісня св. Амвросія “Тебе Бога хвалимо”.Новий рік, який ступав на землю зустріли святково, вийшовши з храму до церковних дзвонів, які почали дзвонити о 24.00. Потім поколядували, повернулися до храму і заспівали “З нами Бог”. Оскільки наближався день народження св. Терези, яка є також покровителькою нашого братства, було відправлено молебень до св. Терези від Дитятка Ісуса, Акафіст “Подяка Пресвятій Тройці”, в третій годині ночі читали молитви до Божого Милосердя і співали Вервицю. Далі — молебень до Різдва Христового, суплікація. Молитовне єднання з Богом завершилося урочистою Святою Літургією, окропленням свяченою водою, апостольським благословенням. На закінчення — подячна Вервиця до семи мечів болю Страждальної Богородиці. Духовно піднесені, з миром, любов'ю, спокоєм повернулися додому.

Галина КІЩАК, ревнителька АДС церкви св. Йосафата м. Червонограда.

 

(0 Голосов)

 

Бажаємо Вам добра

Від Різдва і до Різдва.

Щоб здоров'ям, щастям в хаті

Ви були завжди багаті!

Спокій в домі, сонце ясне

Хай ніколи не погасне!

Хай у добрі проживає

Вся ваша родина!

Колядуйте, веселіться,

Бо радісна днина!

PROBI

 

(0 Голосов)

 

“Слідами війни. Книга третя” (Червоноград: Додаток до газети “Літературний Червоноград”, 2017. - 82 с.) - нове документально-публіцистичне видання письменника Ігоря Даха. Як і дві попередніх, книга народилася після чергових поїздок автора (а таких він здійснив десяток) на гарячий схід України.

Вона наповнена новими враженнями від побаченого, новими розповідями про українських бійців — учасників АТО, про грузинський легіон, який захищає терени України. Окремі сторінки висвітлюють гучні події, пов'язані з блокадою залізниці. Письменник не приховує від читача і тих моментів, які мають негативні наслідки у бойових підрозділах. З-поміж іншого, цього разу зроблено акцент на роботі волонтерів, з якими Ігор Дах побував у черговому “творчому відрядженні”, добровільно взявши нелегку ношу військового журналіста. Збираючи матеріал для книги, йому довелося побувати у Бахмуті, Троїцькому, Сєвєродонецьку, Оріховому, Щасті....

Важливо, що Ігор Дах не вдається до “сухої” розповіді, статистичного наведення фактів. Тут багато емоційних авторських роздумів, публіцистичного аналізу, “живих” діалогів з бійцями, а дехто з них тримає зброю в руках ледь не з часів Майдану. Наприклад: “Було приємно зустріти Романа Кравця (“Рамзес”) зі Сокаля. Роман з 2015 року в армії, з боями пройшов Мар'їнку, Красногорівку, а ось тепер воює в Щасті. Після демобілізації перейшов на контракт. Не міг зрозуміти запитань від знайомих, за що він воював. Приховавши групу інвалідності, разом із побратимами знову пішов боронити рідну землю...”. Таких епізодів, присвячених нашим краянам з Прибужжя, у книзі чимало.

Кого з читачів не схвилює розповідь про санінструктора Наталію Олійник. Жінка на війні... Згідний, таке жорстоко звучить. Але це — наші реалії. Українці — люди мирні, і не хочемо воювати. Однак вже вкотре взяти зброю до рук змусила нас імперська Росія. І нехай Путін не теревенить про “рускій мір”, братерство народів. Після Криму, Іловайська, Дебальцевого ми вже добре його вивчили.

Шкода, що не запам'ятали (або просто не захотіли врахувати) урок Грузії. Ось чому грузинський легіон взяв зброю до рук, аби захищати Україну, вважайте, що і Грузію. Тим вони ще раз хочуть напоумити нас: ніколи не вірте Москві! Цитую окремі фрагменти з книги:

“З броні зіскочив високого росту, з сріблястою бородою, підтягнутий, у косинці на голові усміхнений чоловік, який, як згодом виявилося, є командиром легіонерів, Нодар. Яків з пересторогою попросив у командира обережно рушати, щоб не розірвати навпіл буса, який на тлі бойової машини виглядав майже іграшковим.

- Слушай, дарагой, ети парни по две-три войни прошли, они сделают всьо, как в аптеке! - заспокоїв його Нодар. Все відбулося, як сказав легіонер.

І ось ми у селі Сухумі, так його назвали після визволення бійці-легіонери. Зупинилися біля покинутої будівлі сепаратистів. У ній оселилися воїни легіону “Георгія”. Львів'яни на цей раз привезли рації, гумові чоботи, кисневі балончики та всілякі смаколики...”.

“- Дарагой, у нас рядовиє не воюють! Ми здесь офіцери с опитом войни. Ми пришлі защітіть Україну от нашего общего врага. Только ваше правительство не дайот нам воєвать...”.

Оте слово “офіцери” прозвучало для мене зі сторінок книги якось особливо піднесено. Їхня держава — Грузія втратила частину території, але офіцери таки не втратили своєї честі. Вони — не найманці, як дехто каже у спокійному ситому тилу. Вони — добровольці, патріоти Грузії й України!

Можливо, що хтось із читачів заперечить: “У їхньому легіоні виявили агентів Кремля”. Так, трапляється й таке. Але прокоментуйте, будь ласка, що й у нашому Кабінеті Міністрів та СБУ також виявили агентів Кремля. Добре, що “шпигували” їх так званою “дезою” (мовою розвідки, контррозвідки — надавали неправдиву інформацію для передачі господарям, бавилися з ними у “котика і мишки”).  Облишмо це...

Так само українські офіцери не втратили своєї честі ні в Криму, ні в Донбасі, коли змушені були відступати перед сильнішим ворогом, який часто може наступати, прикриваючись цивільним населенням, ставити поперед себе беззахисних жінок і дітей, стріляти з градів, розташованих у густонаселених житлових кварталах.

Автор детально розповідає про життя, побут мирних мешканців визволених територій. Книга ілюстрована багатьма фотографіями.

Завершується видання післясловом члена НСПУ Андрія Грущака “Заради збереження державності” - про творчість Ігоря Даха.

Загалом, всі три книги “Слідами війни” (до речі, написані дуже оперативно) — це своєрідна хронологія подій на Сході України, їхнє бачення автором.

...Коли пишу ці рядки, достеменно знаю, що Ігор Дах збирається у чергове “творче відрядження” в зону АТО. Частину тиражу книги обов'язково передасть  українським бійцям, а пощастить, то ще й тим, про кого написав, кого згадав добрим словом у творі.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст