Здоров'я

(1 Проголосовало)

Якщо запитати читачів: «Що таке кваша?», то, впевнені, більшість з них (особливо представники молодшого покоління) правильної відповіді не дадуть. Хоча зрідка, але це слово ми таки вживаємо, навіть, бува, як образливий епітет, насмішку над кимось.

Квашу мені доводилось коштувати, коли школярем проводив літні канікули у своїє бабусі на Тернопіллі, вправної селянки-господині. Але це було вже років з 35 тому. На жаль, немає моєї бабусі, і квашу я давненько не їв. Щоправда, кваша, як повсякденна пісна страва, також давно вийшла з ужитку…

Ось що розповіли мені про способи її приготування жінки-господині старшого віку. Послухавши їх, я наче повернувся у дитинство.

Для приготування кваші потрібно взяти три різних сорти борошна: гречане, житнє і солодове – житнє чи пшеничне. (Солодове борошно роблять із пророслого зерна). Кожне окремо  розвести літеплою водою, щоб тісто не тягнулося за ложкою, а лилось, мов сметана. Тоді змішати все разом і запарювати окропом до такої густини, яка кому до вподоби. Для приємного смаку інколи додавали жменьку калинових ягід чи пучечок вишневих гілочок.

Поставити добре накритий горщик (а готували квашу тільки у глиняному горщику) у теплий закуток, щоб солодала. Коли викисне, тоді зварити. При кипінні помішувати тільки деревяною ложкою. Щоб не збігла. Бо у верхньому шумі (піні) якраз і зберігається її смак.

Кваша – давня страва і, звісно, корисна. Українці про таку кажуть: «Здорова їжа!». Приблизно аналогічний рецепт наводив відомий український етнограф Михайло Максимович ще у 1860-му році у своїй книзі, присвячені українській народній кухні.

Їли квашу у будні і свята, особливо у дні посту.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(0 Голосов)

 

Деякі господині вирощують у себе на городі доволі цікаву рослину, яку називають мир, миро, тоя, але справжня її назва (літературна) — гуньба сінна. Цим зіллям прикрашають букети квітів, які освячують у церквах, приміром на Маковія. Воно вважається обереговим. Навіть у засушеному вигляді довго зберігає приємний ароматичний запах.

На жаль, не всі знають, що чай з гуньби сінної має тонізуючі властивості, додає організмові енергії. Горнятко такого чаю (1 чайну ложку подрібленого листя рослини запарюють 200-250 г окропу, а якщо хочете міцнішою чаю, то зменшіть порцію води) заміняє горнятко кави і не завдає шкоди серцю.

 

Отож, смачного!

(0 Голосов)

Майже біля кожної сільської хатини, у садку ростуть білі лілеї, милують людське око. Не випадково про білу лілею кажуть – квітка Божої Матері. На іконах Пресвята Богородиця часто тримає її у руках.

Виявляється, що ця рослина має й лікувальні властивості. Ось яку лілеєву олію готує моя дружина. А навчила її тому ще бабуся.

Щойно зірвані пелюстки квітів покласти у банку (достатньо півлітрову), утрамбувати і залити соняшниковою олією так, щоб в’язка рідина покрила пелюстки. Два місяці настоювати у темному прохолодному місці. Такі народні ліки допомагають швидше загоїтися ранам, порізам. (Ми вже переконалася!). Варто лише ретельно змастити хворі місця.

Цей «препарат» називають – миро від Божої Матері. Воно й справді має дуже приємний, ароматизований запах.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(1 Проголосовало)

Люблю з дружиною і сином погуляти літнім лісом, назбирати Іванової ягоди – королеви липня. Найактивніше вона достигає перед святом Різдва Івана Хрестителя (Івана Купала), 7 липня. Звісно, мова – про чорницю, смачну і корисну.

Незалежно від того, чи багато потрапить ягід у відерце, чи не вельми, однак наснаги, бадьорості додає вже сама прогулянка, спілкування з природою.

Як тільки збираємось до лісу, мати постійно нагадує нам: «Назбирайте чорничника!». Це – зірвані стебла рослини з листочками, бува, що й з ягодами і корінцями. З них варять цілющий чай. Можна варити і зі щойно принесених з лісу рослин, можна й засушити на зиму. Чай з чорничника корисний для шлунка, допомагає обміну речовин в організмі, навіть лікує від застуди.

Смачного! Та краще не хворіти!

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(1 Проголосовало)

Хто не любить щавлевий борщ?.. Мабуть, важко такого знайти. У нас, на Сокальщині, його ще називають «зелений». І небезпідставно. Особливо апетитно він споживається у літню спеку, бо тоді  і наситишся стравою, і спрагу втамуєш.

Зелений борщ  кожен  готує на свій смак. Хтось додає побільше картопельки, хтось городньої зеленини (щавель – обов’язковий!), хтось кине у кастрюлю зайве зварене яйце, жменьку рису і долиє сметанки… А ще, як зясував для себе в однієї господині, корисно додавати до нього… кропиву, бажано молоду.

Але перед тим, як дрібно нарізати до борщу кропиву (пропорція: один до одного зі щавлем), її слід ошпарити окропом. Кидають у кастрюлю, коли страва вже кипить. Через 10 хв борщ – готовий.

Справді, виходить доволі смачно та корисно!

Кропиву, як і щавель, можна заготовляти на зиму, зберігаючи в поліетиленових пакетах в морозильній камері.

Тарас ЛЕХМАН

 

м. Червоноград  Львівської області