Здоров'я

(0 Голосов)

Наближається Різдвяний піст, який в Україні ще називають Пилипівкою. Для християн східного обряду він розпочинається 28 листопада, але готуються до нього заздалегідь. Глибоковіруючі люди строго дотримуються його приписів. А як постили перед Різдвом і що споживали у далекому минулому?...

Важко у часи Різдвяного посту (як і Великоднього) доводилося тим, хто не мав достатніх запасів риби, грибів, бобових – головних постачальників білків у пісні дні. Нерідко такі люди хворіли на курячу сліпоту, а діти отримували малокрівя або рахіт. Тому для малих дітей робили послаблення, дбаючи про здоровя нового покоління. Навіть у часи Великого посту, у його строгі дні, де обмеження ще категоричніші у порівнянні з Різдвяним постом, дітям давали споживати молоко, сир, сметану, яєшню. Бо, звісно, якщо мова про дитину, то це – не гріх. Гріх – шкодити здоровю.

А ось для дорослих здорових людей строгий піст був обовязковим. У середу та пятницю, як кажуть, жили на воді, нічого не споживали; тільки увечері – скибку хліба. Деякі господарі навіть тримали окремий посуд для пісних страв. Інші ж - ретельно випарювали і виварювали, щоб, бува, ніде не залишилося й сліду та запаху від скоромної страви – ні всередині, ні ззовні.

Перший день Різдвяного посту зустрічали прісними коржами. Коржі замішували з житнього борошна на воді й пекли «насухо», тобто, без олії, тим паче без тваринного жиру, не додавали солі, маку, не поливали медом. Бо це вже – розкіш. Інколи для прикраси на коржах виліплювали з тіста хрестики, вертепні зірочки, як ознаку наближення Різдва Христового.

Багатші селяни споживали кашу. Неодмінним продуктом харчування були запечена картопля, квашена капуста, варений буряк та інша городина. Борщ – тільки пісний.

Втім, одноманітні пісні страви трохи скрашували квашею – типовою їжею українського селянина. Готували квашу з помолу (борошна) зерен гречки, пшениці, жита та солодового (пророслого) зерна жита або пшениці. Навколо її приготування виникло безліч різноманітних забобонів, пересудів, пересторог, і то часом досить кумедних. Наприклад, вірили, що найкраща кваша вдається у жінки, яка має довгі пяти… Не повинні готувати квашу дівчата, щоб не втопити в ній своєї долі. Парадоксально, але вважали, що кваша не вдасться, коли під час її приготування увійде добрий чоловік. А от коли до хати завітає нероба, волоцюга, пяничка, то страва неодмінно вдасться.

Напівжартома – напівсерйозно, але жінки-господині твердо вірили: кваша тоді буде особливо смачною, коли для викисання накрити її… чоловічими штанами.

Побутували й інші забобони. Приміром, у перший тиждень Різдвяного посту (особливо у його перший день) не ходили в гості. А жінкам не годилося заходити до чужих бодай на хвильку, аби щось позичити. Боялися, що разом з ними (жінками) до хати можуть зачаститися злидні. Тож не позичали ні хліба, ні солі, навіть не давали жару для розпалювання печі…

Однак, все це – лишень марні повіря…

До Різдва готувалися передусім духовно!

(0 Голосов)

 

Нещодавно мене пригостили трояндовим чаєм і залюбки поділилися рецептом приготування. Заварюють його з пелюсток квітки, які вже мають опадати перед відцвітанням рослини. Не подрібнюють. Сушать і зберігають у марлевих торбинках. Ніколи не беруть пелюсток зі зрізаних на букет троянд, коли ті вже зівяли.

15-18 пелюсток запарюють 0,5 л окропу. Достатньо настоятися 7-10 хв. Такий чай навіть не підсолоджують. Він добрий лікувальний засіб проти грипу.

Не менш корисне, доволі смачне і пахуче трояндове варення. Незів’ялі пелюстки, щойно зірвані, ополіскують холодною водою, аби змити пилюку, дають трохи просохнути і перетирають з цукром до однорідної маси. Використовують для цього традиційну українську макітру і макогін.

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

У давнину український садок годі було уявити без любистку. З нього приймали ванни, купали немовлят, щоб шкіра була ніжно і не хворіли. Недарма кажуть: «Купаний у любистку». І тут мовиться не тільки про красу. Дівчата вмивали у любистковому відварі голови, аби не випадало волосся, навпаки, ставало пишним.

Коли мав народитися наш син Маркіян, бабуся насадила любистку і наказала нам з дружиною: «Будете кидати дитині до купелі листя цієї рослини!». Дільничний дитячий лікар підтвердила: «Це - добра порада!»

І тепер господині (здебільшого у селах) використовують любисток, як ароматизовану приправу до перших страв – борщу, супу. Він містить поживні вітаміни, очищає організм.

Крім того, любисток має сечогінні властивості. З нього готують чай. 2-3 чайних ложки подрібленого листя, дехто додає і стебло, запарюють 0,5 л окропу. Достатньо настоятися 5-7 хв – і заварка готова.

 

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

- Пане Левко, але ж смачні у вас огірочки, хрумкі та ще й всі один в одиного! – хвалю сусіда і дякую за гостинця.

- Це рецепт треба знати, як їх підживляти! – не без гордості відповідає господар.

- То, може, поділитися ним? – хитрувато запитую.

- Залюбки! – погоджується він.

А рецепт доволі простий. Потрібно назбирати піввідра попелу від спалених дров. Бажано з плодових дерев – яблуні, груші, вишні, сливи… Налити по вінця у це ж відро води і поставити на вогонь. Найкраще це робити на відкритому вогні. Помішуючи, кипятити 20 хвилин.  Далі саму воду, коли охолоне, злити в окрему посудину, закрити і зберігати в прохолодному місці.

Як тільки огірочки почнуть сходити, злегка поливати водою, навареною на попелі, між рядками. Можна злегка й оприскувати паростки, що відлякуватиме комах-шкідників. Робити це слід кожних 3-4 дні, допоки огірки не зацвітуть. Далі процес підживлення припинити.

Урожай гарантовано!

Тарас ЛЕХМАН

 

м. Червоноград Львівської області

(1 Проголосовало)

Якщо запитати читачів: «Що таке кваша?», то, впевнені, більшість з них (особливо представники молодшого покоління) правильної відповіді не дадуть. Хоча зрідка, але це слово ми таки вживаємо, навіть, бува, як образливий епітет, насмішку над кимось.

Квашу мені доводилось коштувати, коли школярем проводив літні канікули у своїє бабусі на Тернопіллі, вправної селянки-господині. Але це було вже років з 35 тому. На жаль, немає моєї бабусі, і квашу я давненько не їв. Щоправда, кваша, як повсякденна пісна страва, також давно вийшла з ужитку…

Ось що розповіли мені про способи її приготування жінки-господині старшого віку. Послухавши їх, я наче повернувся у дитинство.

Для приготування кваші потрібно взяти три різних сорти борошна: гречане, житнє і солодове – житнє чи пшеничне. (Солодове борошно роблять із пророслого зерна). Кожне окремо  розвести літеплою водою, щоб тісто не тягнулося за ложкою, а лилось, мов сметана. Тоді змішати все разом і запарювати окропом до такої густини, яка кому до вподоби. Для приємного смаку інколи додавали жменьку калинових ягід чи пучечок вишневих гілочок.

Поставити добре накритий горщик (а готували квашу тільки у глиняному горщику) у теплий закуток, щоб солодала. Коли викисне, тоді зварити. При кипінні помішувати тільки деревяною ложкою. Щоб не збігла. Бо у верхньому шумі (піні) якраз і зберігається її смак.

Кваша – давня страва і, звісно, корисна. Українці про таку кажуть: «Здорова їжа!». Приблизно аналогічний рецепт наводив відомий український етнограф Михайло Максимович ще у 1860-му році у своїй книзі, присвячені українській народній кухні.

Їли квашу у будні і свята, особливо у дні посту.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст