Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Здоров'я

(0 Голосов)

Напровесні у лісах, де ростуть листяні дерева, зацвітає петрів хрест (у народі – заразит, заразита, заразиха).  Біологічні довідники так подають опис рослини: від добре розгалуженого корневища з біло-рожевими м’ясистими лусками відростає квітконосне стебло заввишки 8 – 25 см, вкрите лускуватими листками. Тому його повна назва – петрів хрест лускатий.  У верхній частині квітконосних пагонів квітки утворюють густі однобічні китцевидні суцвіття; квіти досить великі, пониклі, з дзвониковидною оцвітиною.

Прогулюючись лісом, на жаль, доволі рідко, але таки бачив його при самому корневищі ліщини, вільхи, інших листяних дерев. Він – паразит, живиться чужими соками. Проте нещодавно довідався про лікувальні властивості петрового хреста, який використовують проти грибкових захворювань шкіри на ногах. Для цього зірвану рослину слід подрібнити і залити оцтом. Зберігати в темному, прохолодному місці. Якраз такою настоянкою змащують хворі місця, прикладають компреси. Бажано це робити на ніч, перед сном. Вона може зняти свербіж.

Петрів хрест заготовляють на ліки здебільшого влітку, коли він відцвіте, навіть у липні-серпні. Однак, зриваючи його, будьте бережними, дбайливо ставтесь до природи. Достатньо кількох рослинок. Бо петрів хрест –рідкісний мешканець зеленого світу.

 

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

Нещодавно мене пригостили трояндовим чаєм і залюбки поділилися рецептом приготування. Заварюють його з пелюсток квітки, які вже мають опадати перед відцвітанням рослини. Не подрібнюють. Сушать і зберігають у марлевих торбинках. Ніколи не беруть пелюсток зі зрізаних на букет троянд, коли ті вже зівяли.

15-18 пелюсток запарюють 0,5 л окропу. Достатньо настоятися 7-10 хв. Такий чай навіть не підсолоджують. Він добрий лікувальний засіб проти грипу.

Не менш корисне, доволі смачне і пахуче трояндове варення. Незів’ялі пелюстки, щойно зірвані, ополіскують холодною водою, аби змити пилюку, дають трохи просохнути і перетирають з цукром до однорідної маси. Використовують для цього традиційну українську макітру і макогін.

Тарас ЛЕХМАН

(1 Проголосовало)

Якщо запитати читачів: «Що таке кваша?», то, впевнені, більшість з них (особливо представники молодшого покоління) правильної відповіді не дадуть. Хоча зрідка, але це слово ми таки вживаємо, навіть, бува, як образливий епітет, насмішку над кимось.

Квашу мені доводилось коштувати, коли школярем проводив літні канікули у своїє бабусі на Тернопіллі, вправної селянки-господині. Але це було вже років з 35 тому. На жаль, немає моєї бабусі, і квашу я давненько не їв. Щоправда, кваша, як повсякденна пісна страва, також давно вийшла з ужитку…

Ось що розповіли мені про способи її приготування жінки-господині старшого віку. Послухавши їх, я наче повернувся у дитинство.

Для приготування кваші потрібно взяти три різних сорти борошна: гречане, житнє і солодове – житнє чи пшеничне. (Солодове борошно роблять із пророслого зерна). Кожне окремо  розвести літеплою водою, щоб тісто не тягнулося за ложкою, а лилось, мов сметана. Тоді змішати все разом і запарювати окропом до такої густини, яка кому до вподоби. Для приємного смаку інколи додавали жменьку калинових ягід чи пучечок вишневих гілочок.

Поставити добре накритий горщик (а готували квашу тільки у глиняному горщику) у теплий закуток, щоб солодала. Коли викисне, тоді зварити. При кипінні помішувати тільки деревяною ложкою. Щоб не збігла. Бо у верхньому шумі (піні) якраз і зберігається її смак.

Кваша – давня страва і, звісно, корисна. Українці про таку кажуть: «Здорова їжа!». Приблизно аналогічний рецепт наводив відомий український етнограф Михайло Максимович ще у 1860-му році у своїй книзі, присвячені українській народній кухні.

Їли квашу у будні і свята, особливо у дні посту.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(0 Голосов)

 

У давнину український садок годі було уявити без любистку. З нього приймали ванни, купали немовлят, щоб шкіра була ніжно і не хворіли. Недарма кажуть: «Купаний у любистку». І тут мовиться не тільки про красу. Дівчата вмивали у любистковому відварі голови, аби не випадало волосся, навпаки, ставало пишним.

Коли мав народитися наш син Маркіян, бабуся насадила любистку і наказала нам з дружиною: «Будете кидати дитині до купелі листя цієї рослини!». Дільничний дитячий лікар підтвердила: «Це - добра порада!»

І тепер господині (здебільшого у селах) використовують любисток, як ароматизовану приправу до перших страв – борщу, супу. Він містить поживні вітаміни, очищає організм.

Крім того, любисток має сечогінні властивості. З нього готують чай. 2-3 чайних ложки подрібленого листя, дехто додає і стебло, запарюють 0,5 л окропу. Достатньо настоятися 5-7 хв – і заварка готова.

 

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

 

Деякі господині вирощують у себе на городі доволі цікаву рослину, яку називають мир, миро, тоя, але справжня її назва (літературна) — гуньба сінна. Цим зіллям прикрашають букети квітів, які освячують у церквах, приміром на Маковія. Воно вважається обереговим. Навіть у засушеному вигляді довго зберігає приємний ароматичний запах.

На жаль, не всі знають, що чай з гуньби сінної має тонізуючі властивості, додає організмові енергії. Горнятко такого чаю (1 чайну ложку подрібленого листя рослини запарюють 200-250 г окропу, а якщо хочете міцнішою чаю, то зменшіть порцію води) заміняє горнятко кави і не завдає шкоди серцю.

 

Отож, смачного!