Здоров'я

(1 Проголосовало)

- Береза – деревце не просте, а чарівне, має магічну силу! – так, принаймні,  стверджували ще наші далекі пращури. До речі, воно єдине на світі з білою корою.

Східні словяни-язичники вклонялися березі, влаштовували на її честь свята, довкола водили хороводи, у березовому гаю зустрічали весну, а з її приходом – і Новий рік, бо у прадавні часи Новий рік вітали якраз весною. Зрештою, це деревце дало назву місяцю березню.

Береза – не тільки гарне, а й вельми корисне дерево. Колись оселю освітлювали найчастіше скіпками з берези, а зігрівали людей у господі березові дрова. Вони горять чистим, рівним полумям, та й нарубати їх відносно легко.

Однак деревина берези годиться не лише на дрова. З неї, наприклад, роблять лижі – легкі і пружкі. Із березових бруньок та цвіту («сережок») здавна готували ліки, настоянки, і нині виготовляють активоване вугілля. Без березового віника годі уявити лазню. А який цілющий березовий сік! Березовим листям фарбували тканини. Тепер би сказали: екологічно чистий барвник.

Люди доволі часто використовували бересту – тонкий шар кори берези. З-поміж іншого, вона слугувала для виготовлення дьогтю. Ним і вісь від воза змазували, щоб не скрипіла, і взуття натирали, а ще – лікували ним. Сьогодні народні умільці, зберігаючи давні ремесла, виготовляють з берести кошики, скриньки, шкатулки, хлібниці (добре зберігають хліб!), сільнички, навіть капці, у яких і зручно, і корисно ходити.

Якщо для музичних інструментів - ріжків і карпатських трембіт – первинним матеріалом є смерека, то обгортають їх тією ж свіжозрізаною березовою корою. Береста, висихаючи, щільно стягується. Не потрібно жодних клеїв.

Також вважали (і вважають), що береза віддає добру, здорову енергетику. Тільки пртуліться до неї…

А якби я жив у часи Київської Русі, то писав би цю замітку на березовій корі – така собі берестяна грамота.

Підготував Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(0 Голосов)

- Пане Левко, але ж смачні у вас огірочки, хрумкі та ще й всі один в одиного! – хвалю сусіда і дякую за гостинця.

- Це рецепт треба знати, як їх підживляти! – не без гордості відповідає господар.

- То, може, поділитися ним? – хитрувато запитую.

- Залюбки! – погоджується він.

А рецепт доволі простий. Потрібно назбирати піввідра попелу від спалених дров. Бажано з плодових дерев – яблуні, груші, вишні, сливи… Налити по вінця у це ж відро води і поставити на вогонь. Найкраще це робити на відкритому вогні. Помішуючи, кипятити 20 хвилин.  Далі саму воду, коли охолоне, злити в окрему посудину, закрити і зберігати в прохолодному місці.

Як тільки огірочки почнуть сходити, злегка поливати водою, навареною на попелі, між рядками. Можна злегка й оприскувати паростки, що відлякуватиме комах-шкідників. Робити це слід кожних 3-4 дні, допоки огірки не зацвітуть. Далі процес підживлення припинити.

Урожай гарантовано!

Тарас ЛЕХМАН

 

м. Червоноград Львівської області

(0 Голосов)

 

Нещодавно мене пригостили трояндовим чаєм і залюбки поділилися рецептом приготування. Заварюють його з пелюсток квітки, які вже мають опадати перед відцвітанням рослини. Не подрібнюють. Сушать і зберігають у марлевих торбинках. Ніколи не беруть пелюсток зі зрізаних на букет троянд, коли ті вже зівяли.

15-18 пелюсток запарюють 0,5 л окропу. Достатньо настоятися 7-10 хв. Такий чай навіть не підсолоджують. Він добрий лікувальний засіб проти грипу.

Не менш корисне, доволі смачне і пахуче трояндове варення. Незів’ялі пелюстки, щойно зірвані, ополіскують холодною водою, аби змити пилюку, дають трохи просохнути і перетирають з цукром до однорідної маси. Використовують для цього традиційну українську макітру і макогін.

Тарас ЛЕХМАН

(0 Голосов)

Наближається Різдвяний піст, який в Україні ще називають Пилипівкою. Для християн східного обряду він розпочинається 28 листопада, але готуються до нього заздалегідь. Глибоковіруючі люди строго дотримуються його приписів. А як постили перед Різдвом і що споживали у далекому минулому?...

Важко у часи Різдвяного посту (як і Великоднього) доводилося тим, хто не мав достатніх запасів риби, грибів, бобових – головних постачальників білків у пісні дні. Нерідко такі люди хворіли на курячу сліпоту, а діти отримували малокрівя або рахіт. Тому для малих дітей робили послаблення, дбаючи про здоровя нового покоління. Навіть у часи Великого посту, у його строгі дні, де обмеження ще категоричніші у порівнянні з Різдвяним постом, дітям давали споживати молоко, сир, сметану, яєшню. Бо, звісно, якщо мова про дитину, то це – не гріх. Гріх – шкодити здоровю.

А ось для дорослих здорових людей строгий піст був обовязковим. У середу та пятницю, як кажуть, жили на воді, нічого не споживали; тільки увечері – скибку хліба. Деякі господарі навіть тримали окремий посуд для пісних страв. Інші ж - ретельно випарювали і виварювали, щоб, бува, ніде не залишилося й сліду та запаху від скоромної страви – ні всередині, ні ззовні.

Перший день Різдвяного посту зустрічали прісними коржами. Коржі замішували з житнього борошна на воді й пекли «насухо», тобто, без олії, тим паче без тваринного жиру, не додавали солі, маку, не поливали медом. Бо це вже – розкіш. Інколи для прикраси на коржах виліплювали з тіста хрестики, вертепні зірочки, як ознаку наближення Різдва Христового.

Багатші селяни споживали кашу. Неодмінним продуктом харчування були запечена картопля, квашена капуста, варений буряк та інша городина. Борщ – тільки пісний.

Втім, одноманітні пісні страви трохи скрашували квашею – типовою їжею українського селянина. Готували квашу з помолу (борошна) зерен гречки, пшениці, жита та солодового (пророслого) зерна жита або пшениці. Навколо її приготування виникло безліч різноманітних забобонів, пересудів, пересторог, і то часом досить кумедних. Наприклад, вірили, що найкраща кваша вдається у жінки, яка має довгі пяти… Не повинні готувати квашу дівчата, щоб не втопити в ній своєї долі. Парадоксально, але вважали, що кваша не вдасться, коли під час її приготування увійде добрий чоловік. А от коли до хати завітає нероба, волоцюга, пяничка, то страва неодмінно вдасться.

Напівжартома – напівсерйозно, але жінки-господині твердо вірили: кваша тоді буде особливо смачною, коли для викисання накрити її… чоловічими штанами.

Побутували й інші забобони. Приміром, у перший тиждень Різдвяного посту (особливо у його перший день) не ходили в гості. А жінкам не годилося заходити до чужих бодай на хвильку, аби щось позичити. Боялися, що разом з ними (жінками) до хати можуть зачаститися злидні. Тож не позичали ні хліба, ні солі, навіть не давали жару для розпалювання печі…

Однак, все це – лишень марні повіря…

До Різдва готувалися передусім духовно!

(0 Голосов)

 

Застудитися, захворіти ангіною можна будь-коли, будь-якої пори року. І як неприємно, коли болить горло. Не те що важко ковтати їжу, а й слину. Для лікування ангіни є багато простих, але надійних засобів народної медицини.

Наприклад, приготувати трипроцентний теплий розчин лимонної кислоти і полоскати ним горло через кожну годину протягом дня. Або ж 1 чайну ложку лимонного соку влити у склянку (200 г) теплої води і так само полоскати горло протягом дня, щоразу готуючи новий розчин.

Якщо відразу взятися за лікування, то через день ви майже одужаєте; якщо ангіна задавнена, то доведеться лікувати горло 2-3 дні. Отож, ніколи не зволікайте!