Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

Це церковне свято, яке ще отримало назви Права середа, Переплавна середа (бо воно завжди святкується у середу), відзначають на 26 день після Великодня, і воно символізує середину (переділ) між святами Воскресіння Христового і Трійцею. Цього року Переполовинення (традиційна церковна назва) припадає на 29 травня.

Його святкують вісім днів, починаючи з середи четвертого тижня після Великодня і до середи наступного (п’ятого) тижня. Передусім це відзначається у Богослужіннях.

Таку назву церква запозичила з Євангелія  від Івана, де говориться, що Ісус Христос у Переполовинення старозавітного свята Кущей «у храм увійшов і навчав.»

Про Переполовинення згадує й Іван Золотоустий.

У церквах у цей день особливо прославляється вчення про таємничу воду, що символізує саме вчення Ісуса Христа та благодатні дари Святого Духа. Відтак – здійснюється мале водосвяття.

В українських селах поступово відновлюється давня традиція: цієї пори йти у поле урочистими церковними процесіями, відправляти молебні  і просити у Всевишнього доброго врожаю.

Проте, якщо глибше «пірнути» у нашу історію, звичаєвість, то, з’ясовується – в українців була поширеною ще одна побутова назва свята Переполовинення – Рахманський Великдень. Вона породила багато повір’їв та легенд.  Власне в одній з них мова про те, як з’явилася сама назва свята. Коли їдять крашанки на Великдень, то лушпиння від них кидають у річку. Вода несе його аж за моря до самих рахманів, і воно припливає до них на десяту  п’ятницю. Ось тоді приходить Рахманський Великдень. Згідно з цією легендою,  рахманами  вважали старців-пустельників, святих отців, які ізолювалися від мирського світу, а весь час проводили в молитвах, молилися і за нас, грішних. Пізніше рахманами називали християн-бранців, які потрапили у турецьку неволю.

У деяких легендах говориться, що рахмани живуть на «тому світі», а лушпиння, яке припливає до них, - є звісткою, коли  саме треба святкувати Великдень, бо без цього вони не знають, коли він буває.

Також була поширеною апокрифічна легенда, у якій назва свята Переполовинення перетворилося на Переплавлення (сенс слова – перепливати річку). У ній ідеться, як одного разу розбійники погнались за Богородицею, що несла на руках Немовля. Втікала-втікала Діва Марія, дивиться – ріка перед нею. Вона  кинулася у воду, розраховуючи переплисти на протилежний берег, але з Дитятком важко було плисти, доводилось гребти однією рукою. І ось Богородиця почала молитися до свого Немовляти:

- Сину мій милий, дай мені третю руку, а то плисти вже не маю сил.

Ісусик почув материну молитву і у неї з’явилася третя рука. Богородиця благополучно досягла  протилежного берега.

(1 Проголосовало)

22 травня церкви східного обряду вшановують день Перенесення мощів Святого Миколая Чудотворця з Мір Ликійських, що у Малій Азії, до італійського міста Бар.

Сталося це на початку XI століття, коли Малу Азію захопили варвари і нищівно спустошували її, загрожували всьому християнському люду та всім християнським святиням. Тож у безпечному місті Бар Святий Миколай Чудотворець знайшов  нове місце свого спочинку.

Спочатку Великого Божого Угодника поховали у церкві Святого Івана Предтечі. А через деякий час вдячні мешканці міста Бар збудували величний храм на честь Святого Миколая і встановили там золоту раку. У присутності великої кількості людей мощі Святого урочисто було перенесено з церкви Івана Предтечі до новозбудованого храму та покладено у раку при вівтарі.

Вперше святкування цієї події встановив у цьому ж столітті Папа Римський Урбан II.

(12 Голосов)

 

 24 травня церкви східного обряду вшановують рівноапостольних братів Солунських Кирила і Мефодія.

  Кирило (християнське ім’я – Костянтин), якого ще в юначі роки називали Філософом, народився у 827 році в місті Солуні. Він був молодшим сином грецького воєначальника Лева. З дитинства відзначався кмітливістю та феноменальною пам’яттю.

  Знайомство з творами Григорія Богослова викликало у нього захоплення церковними науками. Талановитого юнака запросили жити до палацу, де він виховувався разом з малолітнім імператором Михайлом III. Разом з царевичем вивчав граматику, арифметику, музику, астрономію, філософію, риторику, християнське богослів’я під керівництвом видатних учених того часу. Кирило досяг великих успіхів у науці і завжди отримував перемоги в християнських диспутах.

  Подальше своє життя він присвятив Богові і разом з рідним братом Мефодієм жив у монастирі. Під час місіонерських подорожей, зокрема до Херсонесу в Криму, вони навернули до християнства багатьох язичників.

(14 Голосов)

Те, що травень – місяць Матері Божої і те, що у травні вшановуємо рідних матерів – не лише щасливий збіг, а й ласка від Всевишнього. Тож у другу неділю травня – Свято Матері. З цієї нагоди у Народному домі села Добрячин  Сокальського району відбулося цікаве концертне дійство. Після церковного Богослужіння, яке відправив отець-парох Василь Білецький, і під час якого молилися за матерів, мешканці Добрячина і гості зібралися на свято. Відразу зазначимо, що такого масового заходу тут давно не було. Тому слід віддати належне молодому ентузіастові, завідувачу Народним домом Олегові Кузьмаку. Змістовний сценарій свята підготувала член Української асоціації письменників Ганна Кузьмак. Музичний супровід забезпечили Тарас  Годіш й Ігор Дещиця.

Як і годиться, цього разу головними акторами сцени були діти Добрячина – Максим Василишин, Володимир Годіш, Орест Білецький, Максим Процюк, Ганя та Марія Смілки, Марта Батюх, Віталій Боярчук, Ірина Гордій, Таня Бігус, Сніжана і Руслана Гетьманчуки, Христина Ожга, Роман Гудко, Богдан Шумило, Олег Козак, Маркіян Лехман, Ірина Коляда, Тетяна Гаврилюк, Ігор Мащак, Юліана Самсін, Уляна Кузів. Віршами та піснями вони славили маму, танцювали, читали власні художні твори, присвячені найдорожчій у світі людині – ненці. А з ролями ведучих блискуче впоралися Тетяна Бакало і Володимир Цьох.

Не забули на святі і про бабусь. Недарма жартують: дитина для мами – лялька, а для бабусі – це вже дитина.

Духовні пісні та твори про матір виконували й дорослі – учасники церковного хору і художньої самодіяльності Любов Подолець, Ольга Мельничук, Олександра Лехман, Леся і Мирон Керницькі, Олег Гейко, Степан Король. Вони ж читали вірші, які звучали настановою для дітей:

«Учися, дитино, бо вчитися треба,
Учися, голубко, хай розум не спить!..».

(18 Голосов)

Щороку у другу неділю травня ми святкуємо День Матері! У цього свята давня історія. Вона пов’язана з долею Анни Джервіс, дівчинки-американки, яка рано втратила найдорожчу у світі людину – МАМУ, але не забула наймилішого слова – МАМА.

Серед сірих сирітських буднів Анна Джервіс виплекала думку: люди повинні мати один день на рік, коли б всі разом вшановували неньку. На її клопотання 1914-го року Конгрес США встановив нове державне свято – День Матері. Невдовзі його узаконили й інші держави світу, і воно почало асоціюватися з матір’ю - ненькою,  з Богородицею, державою, із землею – годувальницею.

1929-го року з ініціативи Союзу Українок, яких палко підтримали «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт» та інші культурно-освітянські товариства, цей урочистий день започаткували  в Галичині.