Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

Святий апостол і євангеліст Іван Богослов, автор четвертого Євангелія у Новому Завіті й Одкровення (Апокаліпсису), посідає особливе місце в ряду обраних учнів Ісуса Христа. Православні і греко-католики в Україні вшановують його пам'ять 9 жовтня. І ця дата є незмінною в церковних календарях.

Нерідко в іконографії Іван Богослов зображується лагідним, величним і духовним старцем з рисами дівочої ніжності на обличчі, з печаттю повного спокою на чолі та з глибоким проникливим поглядом. Очі звернуті до Неба, звідки він черпає Одкровення. Бо Слово, написане ним, насправді – продиктоване Богом. Інша головна особливість образу Івана Богослова відкривається через його вчення про Любов. Тому цього Святого закономірно ще називають апостолом Любові.

Любов’ю пронизане все Євангеліє Івана Богослова, основна думка якого – «Бог є Любов». Іван Богослов був (та і залишається, принаймні для тих, хто постійно читає його євангельський текст) великим учителем Любові до ближнього і Бога, а ще Логосу – глибокого проникливого Слова, бо «Спочатку було Слово, І Слово було Бог…». Це єдиний з дванадцяти Ісусових учнів, який помер природною смертю. Адже решта апостолів прийняли мученицьку смерть за Христа. Однак це аж ніяк не говорить, що й Іван Богослов не терпів за Сина Божого моральними, духовними та фізичними стражданнями. Він відійшов у Вічність сотого року від Різдва Христового  у віці 94-х років.

Святий Епіфаній оповідає: коли Іван Богослов зістарівся і так ослаб, що вже не міг проповідувати, то наказав своїм учням нести його на ношах на збори вірних, де щоразу повторював одні і ті ж слова: «Мої дітоньки, любіть один одного». А коли ж вони запитали, чому він це повторює, то апостол відповів: «Бо це Слово Господнє, якщо ви виконаєте його, то цього буде досить».

(0 Голосов)

Що не кажіть, але український народ таки спостережливий!  З прадавніх часів,  ще у пору язичництва, наші пращури ретельно стежили за змінами у природі та погодою і прогнозували майбутній врожай, визначали, що можна спожити, що залишити на посів, а що зберегти  на «чорний день». Погоду на найближчі дні й сезон вони завбачали ще і за поведінкою мешканців лісів, степів, полів, лук, навіть водойм – звірів, пернатих, риб, а також – домашніх тварин і птиці. Так з’явилася сила силенна народних прикмет.

Цей безцінний багаж народних знань зберігся і з прийняттям християнства. Не відразу, а поступово прогностичні прикмети, фенологічні спостереження приурочували до церковних свят -  більш і менш значимих.

З ефективнішим розвитком аграрництва, появою  нових садових та городніх культур база прикмет поповнювалася, спрямовувалася на доцільніше господарювання. Так постав народний календар.

(0 Голосов)

Скажіть, хто з нас не ставав жертвою злодіїв, які щось крадькома поцупили, і годі з’ясувати – хто це зробив. Мабуть, на жаль, таких доволі багатенько…

Аби знати істину, у давнину для того вдавалися до послуг ворожок, гадалок, мандрівних циганів, мольфарів, а ще – у день Івана Сили (Івана Воїна) ставили у церкві запалену свічку, але… полум’ям униз і загадували на ймовірного злодія. Отоді лиходій  буде  мучитися, важко хворіти і видасть себе. Однак не робіть такого, бо де ж тоді християнська мораль і вміння прощати?..  Зрештою, це – повір’я.

Насправді, за церковною традицією, 12 вересня вшановують трьох царгородських  патріархів – Олександра, Івана та Павла, - які жили у різні часи, але виконували спільну справу: утверджували християнство, виступали проти єресі.

Отож, кілька слів про кожного з них.

Олександр – Царгородський патріарх, оборонець Христової віри від хибного єретичного вчення Арія, прославився багатьма добрими ділами. Помер 340 року.

Іван (його ім’я дало назву дню) спочатку був антіохійським адвокатом, згодом Царгородським патріархом, автор  збірки церковних канонів «Номоканон». Святий Іван також виступав проти хибних релігійних течій. Спочив у Бозі 577 року.

(16 Голосов)

ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ – такі знайомі і близькі кожному серцю слова. Вони стали прекрасними милозвучними жіночими іменами. Мудреці стверджують: «Без віри не можна жити, без любові – поготів, а в усьому додає наснаги надія…».

30 вересня  в Україні, у церквах східного обряду вшановують Святих сестричок-християнок, мучениць Віру, Надію, Любов і їхню матір Софію. Цей день ще називають іменинами всіх жінок.

Церковна історія та життєписи святих розповідають, що вони жили в Римі у II другому столітті за часів правління імператора Адріана. Софія була вдовою-християнкою, яка сама виховувала дітей, мудрою (Софія у перекладі – мудрість) і вольовою жінкою, надзвичайно побожною. На цей час її донечками виповнилося: Вірі – 12 років, Надії – 10, а Любові – лише 9. Мати не випадково дала донечкам імена, що означають християнські чесноти – Віру і Любов до Господа, а також жити Надією на Нього. Змалку дівчатка навчилися читати Євангеліє, і це надало їм сили та твердості духу.

…Одного разу до імператора дійшли чутки, що вдова Софія та її донечки – християни. Він негайно викликав матір до себе і почав розпитувати про її віросповідання. Це був страшний суд (власне, судилище) для  всіх християн, коли за віру в Єдиного Животворящого Бога їм доводилося розплачуватися муками і навіть смертю. Софія не зреклася свого Бога, не пішла на компроміс зі совістю та власним сумлінням, а підтвердила, що беззастережно вірує лише у Нього – Ісуса Христа. Тоді імператор наказав служниці, жінці-язичниці наглядати за Софією, а через три дні викликав християнку разом з дітьми на суд.

Ці дні Софія провела у духовних бесідах з донечками, багато розповідала про Господа, чим ще більше посилила їхню віру та надала їм духовної  сили й упевненості.

(1 Проголосовало)

«Листочок багряний,
Листочок жовтенький
В повітрі,
Мов килим літає.
Збентежена осінь,
Зворушлива осінь
Дерева додолу
Схиляє…».

  Ці поетичні рядки досить влучно характеризують місяць жовтень. Бо саме у цю пору ми спостерігаємо активний падолист. Зокрема, за днем Трохима (2 жовтня) прогнозували:

  - Рясно опадає листя – на ранню зиму.

  А тепер кілька слів про Святого Трохима та його побратимів.

  …Діялося це 280 року в Малій Азії, в місті Антіохії. Одного дня там погани справляли урочистості на честь бога Аполлона, святиня якого стояла у передмісті Дафне. Саме того дня прибули до Антіохії два ревні побожні християни – Трохим і Саватій. Побачивши, як погани пияцтвом і розпустою начебто приносять жертви Аполлонові, а, насправді, гублять свої душі, крізь сльози стали благати Істинного Бога, щоб зглянувся на нещасних поган, просвітив їхні уми та врятував душі. Ув’язнені за це поганами, християни сміливо визнали свою віру в Ісуса і категорично відмовилися принести жертви язичницьким богам, зокрема Аполлонові. За це їх засудили на страхітливі муки. Так,  від роздирання тіла гаками, помер Святий Саватій. А покаліченого Трохима староста наказав завести до цісарського намісника в місті Синаді.  Йти неблизькою дорогою Святого Трохима змусили у залізних ходаках з цвяхами. Але він мужньо витримав цей шлях. У Синаді його знову побили, закували у колоди і кинули до в’язниці.

  У в’язниці вірного Божого слугу Трохима відвідував знатного роду християнин Доримедонт. Там вони обидва неустанно молилися. За те Доримедонта представили на суд та піддали жорстоким тортурам. Опісля намісник Діонісій  наказав зарубати мечем обох Святих мучеників.