Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

10 квітня – день вшанування Святого ісповідника і чудотворця, ігумена Триглійського – Стефана, який помер мученицькою смертю за часів правління візантійського імператора Лева Вірменина (813-820 рр.).

Ще з юних літ Святий подвижник Стефан посвятив своє життя Богові і прийняв чернечий постриг, а згодом став настоятелем Триглійського монастиря поблизу Константинополя.

Коли почалася іконоборча боротьба, скидали та спалювали святі ікони, розп’яття , жорстоко переслідували і карали тих християн, хто їх переховував, отця-ігумена Стефана викликали на допит, де змушували підписати зречення від іконопочитання. Преподобний Стефан - Ісповідникрішуче відмовився від цього і сміливо звинуватив імператора в безчесті та безбожності.

Тоді його піддали страшним мукам, після чого у 815-му році кинули до в’язниці. Виснажений, хворий і покалічений ісповідник Стефан невдовзі помер, там же, у в’язниці. Біля його гробу тривалий час ставалися дива зцілення хворих.

Деякі біографічні джерела стверджують про Святого Сефана, що він ще за життя зцілював людей молитвами, за що і був прозваний – Чудотворцем.

У народній традиції в окремих місцевостях цей день називають Весняного Степана, бо є ще Зимовий Степан – Святий первомученик Христової Церкви, якого вшановують 9-го січня.

Отож кажуть:

- На Весняного (або Квітневого) Степана вітряно – травень буде прохолодним , але рік врожайним.

Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

(4 Голосов)

Квітень завжди називають поетично – юний місяць.

Якщо березень і відкрив весні дорогу, то все ж природа починає буяти саме у квітні. Тоді, після зими, спів пташок видається особливо чарівним, а дрібнесенькі квіточки, які, здавалося б, несміло цвітуть, однак неабияк милують людське око. У народі кажуть:

- Квітневий день рік годує.

- Хто в квітні не сіє, той у вересні не віє.

- Квітневої роботи на вересень не відкладай.

- У квітневу погоду і сумний стає веселим.

Багато народних квітневих прикмет пов’язано з прогнозуванням майбутнього врожаю, достатку, плануванням подальших аграрних та інших сільськогосподарських робіт. Отож:

- Квітень з водою – травень з травою.

- Сухий квітень – голодний рік.

- Мокрий квітень, сухий май – буде в клуні рай.

- Де багато пташок – там нема комашок.

(1 Проголосовало)

Написав: Тарас ЛЕХМАН. 11 березня 2014

Що не кажіть, але батьки Шевченка не випадково назвали свого сина Тарасом. Народився він 9 березня, у переддень вшанування, за церковним календарем, Святого патріарха Тарасія, а спочив у Бозі наш Кобзар 10 березня, в день успення свого небесного покровителя.

Отож, насамперед кілька слів про Святого Тарасія.

Коли царгородський патріарх Павло III через погрози фізичної розправи, висловлені цісарем Левом IV, підписав єретичний акт про невизнання святих ікон, зрікся патріаршого престолу й 781 року смиренно закінчив своє життя в монастирі, його наступником, за порадою самого ж Павла III, одноголосно обрали писаря молодого цісаря Костянтина і його матері Ірини – Тарасія (Тараса).

Тарасій, який походив зі старовинної християнської родини царгородських вельмож, спочатку противився такому обранню, бо вважав, що патріархом повинен бути обраний священик, духовна особа, а не світська, навіть, якщо вона і ревний християнин. Та все ж змирився з волею інших. Однак при цьому наполіг: таке рішення має бути підтверджене Вселенським Собором.

У часі вибору Святого Тарасія (звісно, він був канонізований Церквою після своєї смерті) патріархом іконоборча війна вже йшла на спад. Бо цариця Ірина, яка управляла державою замість свого десятилітнього сина Костянтина IV (до речі, той згодом завдав чимало клопотів патріарху Тарасію), була правовірною християнкою, своїм впливом намагалася зупинити переслідування священиків, монахів та вірних за вшанування святих ікон.

Собор мав відбутися 786 року. Коли ж зібралися всі єпископи, іконоборці підбурили військо до бунту, що загрожувало учасникам Собору вірною смертю. За бажаннями цариці Ірини проведення Собору відклали на наступний рік. Тоді всі 360 єпископів підтвердили патріарші повноваження Тарасія й визнали необхідним вшановувати святі ікони. Це був Сьомий Вселенський Собор.

Послушний соборним постановам, патріарх Тарасій ретельно потрудився над їх впровадженням.

Сам він вів аскетичне життя, їв обмаль, багато молився, жорстко, безцеремонно ставився до тих (зокрема духовенства), хто порушував принципи християнської моралі. Зневажав цісаря Костянтина IV за його постійні подружні зради, невірність і безглузде втручання у справи Церкви. Тим, звісно, викликав ненависть і самого цісаря, і вельмож, і багатьох представників духовенства, наприклад, за критику останніх щодо їхнього розкішного життя, чревоугодство, грошолюбство, пихатість, марнословя, а головне – втрату духовності.

Вороги постійно зводили на патріарха Тарасія наклепи, а то й жадали відвертої помсти за сказану правду. Тоді йому було непереливки, але Бог оберігав Тарасія…

Тільки за часів правління цісаря Никифора, який, до речі, прийшов до влади через змову, але прийшов, аби врятувати державу й християнську віру, Святий Тарасій зміг вести відносно спокійне життя, сповна віддався духовним справам, а не політичним інтригам .

Помер Святий Тарасій 806 року на 22-му році патріаршого служіння. Його поховали у монастирі над Босфором. Цю обитель він сам же і збудував. Гріб Святого Тарасія Господь прославив численними дивами зцілення хворих.

Загалом цей патріарх відзначався доволі непокірною вдачею, бунтівничим характером. Та й імя «Тарас» у перекладі з грецької – «бунтар», «непокірний».

Ось тут знову повернемося до постаті Тараса Шевченка. Духом бунтарства, непокори, непримиренності щодо фальші, жорстокості, несправедливості, здирництва був сповнений його характер, як і творчість нашого Кобзаря. І цьому годі заперечити! Чи закономірно таке?.. Не вдаюся в астрологію та гадання на іменах, бо ставлюся до цього скептично, та все ж – поміркуймо…

(0 Голосов)

У народному календарі українців доволі цікавим є осіннє Воздвиженське свято, або, як його ще називають – Воздвиження, Здвиження, Чесного Хреста, і воно завжди припадає на 27 вересня.

Та все ж найчастіше зустрічається назва Здвиження (від слів – «двигатися», «рухатися», «зрушити з місця») і з ним пов’язували всі прикмети цього дня у повсякденному житті та побуті українського хлібороба. Назву свята тлумачили так: на Здвиження земля движеться ближче до зими, а тому день помітно коротшає, щораз стає холоднішим, особливо холоднішають ночі, птиці масово відлітають у вирій. Це вже й останній термін збирання городини.

Вважалося, а це підтверджують і фенологічні спостереження, що на Воздвиження все гаддя (вужі, гадюки, полози…) збирається у кубла, ховається у листя, дупла порохнявих пеньків, у землю, аби перезимувати.  За повір’ями, перед тим у них має відбутися рада, на якій кожний плазун повинен відзвітувати за свої вчинки. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці не вжалити людини чи домашньої тварини, мають право відпочивати аж до дня Руфа (21 квітня), коли гаддя знову прокидається від зимового сну. А ті, що вжалили людей або тварин, не мають права на відпочинок, бо їх і так не прийме земля. Відтак – цих гадів побратими проганяли геть, прирікали на погибель. Тому таке приречене гаддя на Чесного Хреста особливо небезпечне, жалить людей, насамперед дітей. Отож на Воздвиженське свято дітям заборонялося ходити до лісу, щоб не зустрітися з плазунами, а також не провалитися у яму, у якій збираються зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то, знову ж за повір’ями, протягом усієї зими буде лизати гадючий камінь.

Інше повір’я стверджує, що це чорти зляться на Воздвиження Чесного Хреста і насилають на людей зміїв.

(0 Голосов)

21 вересня в українських церквах східного обряду і в християнському побуті – величне свято Різдва Пресвятої Богородиці Пріснодіви Марії. У народі його називають Мала Пречиста, а найчастіше – Друга Пречиста. Воно належить до двонадесятих (дванадцяти) найвеличніших свят церковного календаря.

Християнські письмові джерела констатують: батьки Марії – праведні Яким та Анна – були бездітними, але вони ревно молили Бога, щоб Він дарував їм дитину. Господь вислухав щирі молитви. Коли народилася донечка, то назвали її Марією. У честь народження дівчинки, за звичаєм, батьки принесли до храму великі дари й влаштували багатий бенкет.

Згодом у пам'ять про цю подію було встановлено свято Різдва Пресвятої Богородиці. Його святкування співпало в часі із закінченням основних польових робіт. Богородицю вшановували й дякували в цей день Пресвятій за зібраний врожай. Адже після Хрещення  Київської Русі з часом Її також почали вважати покровителькою землеробства та самих хліборобів.