Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

Місяць травень, або ж у народній традиціїмісяць май, завжди під Покровом Божої Матері. Тож в українських церквах східного обряду правлять окремі Богослужіння (здебільшого вечірні), присвячені Богородиці, які ще називають маївками.

Сама етимологія назви місяця доволі загадкова. Деякі лінгвісти пов’язують її з буянням трав, що припадає саме на цей період. У Київській Русі і навіть у пізніші часи його називали «травеснем». Слово «май» запозичене з латинської і походить від імені богині Майї. Згодом «травень» і «май» стали в українській мові словами-дублетами. Кажуть: «На Зелені свята треба хату замаїти», тобто прикрасити рослинністю. А Зелені свята (Трійцю) часто відзначаємо у травні.

До речі, словом «май» послуговувалися Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Володимир Гнатюк, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко. Постійно його зустрічаємо і в народних пареміях.

Прогностичні прикмети та фенологічні спостереження стверджують:

- Два дощики в маю – бути доброму врожаю.
- Май холодний – рік хлібородний.
- На Юрія (6 травня) мороз – вродить овес.
- На Бориса і Гліба (15 травня) заспівав соловейко – чекай похолодання.
- Якщо початок травня холодний, то наприкінці місяця буде тепло, і навпаки.
- Прилетіли ластівки – поспішай завершити сівбу.
- Доки не заспіває соловейко – не сій гречки.
- Зозуля вперше закувала хмарного ранку – рік буде врожайний; якщо ж ясного вечора – на недорід.
- Багато хрущів – на сухе літо.
- Часті тумани у травні – на мокре літо.
А короткотермінові прогностичні прикмети говорять:
- Якщо жайворонок багато і довго співає – втримається ясна погода; коли ж мовчить – бути дощу.
- Багато кажанів увечері – на ясну погоду вдень.
- Озерна жаба вилазить на берег – перед дощем.

Підготували Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

(1 Проголосовало)

Завершальним акордом квітня (30-тий день місяця) є вшанування східними церквами Святих Симеона, Акакія та Зосима Соловецького.

Єпископа Симеона засудили кинути в темницю, а коли вели до неї, то на шляху трапився цісарський євнух, який навернувся до Христа завдяки Симеону. За це цісар наказав стратити обох.

Акакія Мелітинського замолоду висвятили на священика, опісля він став єпископом, опікувався хворими та бідними. Також взяв участь у Вселенському Соборі в Ефесі, на якому Пресвятій Діві Марії надали титул Богородиці.

Святий Зосим був засновником чернечого життя на Соловецькому острові.

Все ж у народній традиції українців цей день називають Зосимовим. Він, як і Святий Саватій, Теплий Олекса (його свято – 30 березня, коли бджоли вже починають вилітати з вуликів), вважається покровителем бджіл. Тож всюди на пасіках з початком медозбору виставляли ікони цього захисника Божих комах, молилися до Зосима і просили допомоги та благословення.

Також у день Святого Зосима (30 квітня) власники пасік тричі обходили свої бджолині господарства зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею всі вулики.

У народі кажуть: «Теплий Зосим – красне літо і багато меду».

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.

(1 Проголосовало)

 

21 квітня (цього року це ще й Світлий понеділок) церкви східного обряду вшановують окремих з числа 70-ти Христових учнів – апостолів. Отож небесними покровителями цього дня є Іродіон, Агав, Руф, Асинкрит, Флегонт і Єрма.

Церковна історія розповідає, що Іродіон, родич Святого Апостола Павла, єпископ, прийняв мученицьку смерть у Римі того ж дня, коли Святого Апостола Петра розіп’яли на хресті. Разом з Іродіоном за Христову Віру загинули й інші єпископи – Агав, Руф, Асинкрит, Флегонт, Єрма.

У народному побуті цей день отримав назву – Руфин. А самого Святого Руфа українці вважають покровителем зміїв.І небезпідставно. Бо, за фенологічними спостереженнями, у цю пору плазуни прокидаються від зимової сплячки. Тож навіть застерігали, що до лісу краще не ходити.

Свого часу відомий етнограф Василь Скуратівський писав: період, коли сонце зустрічається з місяцем, у давнину вшановували диких звірів і плазунів. Це підтверджують численні обряди в різних регіонах України.

Старші люди руфами називали і самих плазунів, і таких собі невидимих міфічних істот.

У цей день господині намагалися вперше винести на подвіря маленьких качат, курчат та гусят із зав’язаними очима. Це для того, щоб «ворони та шулики осліпли». Натомість, побачивши вперше журавлів, брали грудочку землі, розмішували її зі зернами проса, які призначалися для посіву, бо вірили, що тоді просо добре вродить.

(0 Голосов)

 

Цього року 17 квітня ми вступаємо у Великий (Світлий, Чистий) четвер, який передує Великодню, і у церквах відправляють Страсті із запаленими свічками та лампадками. Їх зберігають як оберіг.

Також 17 квітня вшановують Святого Йосипа Піснеписця і Святого Платона, ігумена.

Святий Йосиф, священик, шукав у Римі захисту для вірних в часи переслідування християн, які вшановували ікони. Іконоборці ув’язнили Йосипа, але Святий Миколай Чудотворець, який з’явився вночі, звільнив його невидимим способом від кайданів.

Цей отець прославився ще й тим, що написав багато пісень, восхваляючи у них Господа Бога, Пресвяту Богородицю, святих достойників, а також складав церковні співані канони. За це й отримав прозвище – Піснеписець.

До речі, помер він у Світлий четвер 883 року.

Святий Платон, сучасник Йосипа Піснеписця, був спочатку ігуменом монастиря отців – студитів в Малій Азії, а пізніше – в Константинополі. Його кинули у в’язницю за вшанування ікон, вислали на заслання, а після повернення він помер у своєму монастирі.

У народі (щоправда, не у всіх етнографічних регіонах України) цей день називають Йосиповим, або Весняного Йосипа.

Народна прикмета говорить: «Якщо цього дня зберігається повінь, то вродить гарна трава, але літо може бути дощовим».

У Галичині цей день вважали оптимальним садити картоплю

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.

(1 Проголосовало)

У християнстві існує прекрасна традиція – вшановувати мощі того чи іншого святого достойника Церкви, доторкатися до раки чи саркофагу, у яких вони зберігаються, з надією отримати зцілення та Боже Благословення. Такі мощі (зокрема Шарбеля, Варвари та інших святих) не раз бували і в церквах Червонограда.

Так хто ж такі святі? Святими є ті люди, які померли в стані Божої ласки, перебувають вже у Небі і прославляють Господа. А особливо називаємо святими тих, яких Церква канонізувала. І навіть слово «Святий» інколи пишемо з великої літери, особливо, коли це стосується конкретної постаті.

Загалом, Церква користується кожною нагодою, щоб заохотити мирян до вшанування святих і брати приклад святості з їхнього життя, наслідувати його конкретними вчинками, бути непохитним у вірі. Тож закономірно, що під час хрещення Церква дає кожному віруючому ім’я когось зі святих, щодня вшановує пам'ять одного або кількох з них.

Віддаючи пошану мощам святого, ми таким чином прославляємо і Господа Бога, зцілюємося духовно, а, бува, що і тілесно,коли приступити до мощів з глибокою вірою та у ревній молитві.

Усі ми бездоганно знаємо, що після смерті людське тіло розкладається. Однак не всіх людей стосується цей, здавалося б, закономірний природний процес. І мова навіть не про бальзамування. Є святі постаті, чиї тіла залишаються ледь не в тому ж стані, в якому були поховані багато років тому. Такі мощі Церква і миряни називають нетлінними, і такі випадки в церковній історії зустрічаємо досить часто. Наприклад, мощі Святого Партенія, який загинув мученицькою смертю ще вIII столітті. Ми не випадково про них згадали, бо це безпосередньо пов’язане і з нашим краєм. До речі, Церква вшановує Святого Партенія 20 лютого.