Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

Поминання усопших, вшанування культу пращурів, що відійшли у Вічність, - давні елементи духовної культури кожного народу. Вони притаманні різним релігіям та релігійним конфесіям.  Об’єднуючим чинником  виступає віра у безсмертя душі. Тому в українців перша неділя після Великодня йменується Провідною або Поминальною. Таких великих  поминальних днів є кілька у році (перед Святим Вечором і на самий Святий Вечір, у Переддмитрову суботу та ін.), але  неділя після Великодня – найважливіша.

За церковною традицією – це Фомина неділя і Фомин тиждень, що передує їй. Він присвячений одному з учнів Ісуса Христа – апостолу Фомі, який отримав прозвище Невіруючий, бо спочатку не повірив у Воскресіння Ісусове, а потім в Успення та Вознесіння  Богородиці. В цей час, за давнім звичаєм, поминають померлих предків. Така традиція прийшла на терени Київської Русі з Візантії і навіть органічно поєдналася з дохристиянськими віруваннями східних слов’ян.

Говорячи про церковну установу поминання померлих у часі Великодніх свят, то Святий Іван Золотоустий запитував свою паству: «Чому Отці наші, залишивши молитвенні будинки у містах, встановили сьогодні збиратися поза містом і на цьому саме місці?», і  відповідав: «Сьогодні Ісус Христос зійшов до мертвих; тому й ми  збираємося тут, тому саме це місце називається кладовищем».

(10 Голосов)

«В кошику – яєчко,

Шиночка , ковбаска,

Писаночка, крашанка,

Ну і, звісно, паска…»

Величне свято Воскресіння Христового, або ж Великдень. У народному побуті його ще називають Паска, Пасха.  Невже назва спричинена лише паскою – великодньою стравою страв?..

Отож, 19 червня 325 року Перший Вселенський Собор у Нікеї визначив час святкування Пасхи для всіх християн – після весняного рівнодення та наступного за ним першого повного місяця. Усього Пасха триває сорок днів. Великодній цикл починається неділею  Митаря і Фарисея, а завершується неділею Всіх святих. Щоправда, у церковній традиції це свято називають Воскресіння Господа Ісуса Христа.

Слово «пасха» походить від давньоєврейського «песах» - переходити, проходження. Виникнення цього свята пов’язане з визволенням єврейського народу з єгипетської неволі, проходженням ним через пустелю.

У Святому Письмі (Новому Завіті) сказано, що востаннє Ісус Христос відзначив це свято у четвер, який згодом назвали Великим, під час Тайної Вечері з апостолами. За традицією, вони їли пісний хліб – мацу, тому що використання у дні свята дріжджового чи квасного тіста було суворо заборонене законом. Пояснюється це тим, що тісто, яке підіймається в дріжджах, символізує егоїстичне начало в людині, чванство, гординю. Тісто маци, яке виготовляють лише з борошна та води, символізує скромність, невибагливість, чуйність та піклування про інших.

Однак у нас великодня паска далеко не пісна. На це і є свято Великодня!

Святкування християнської Пасхи пов’язане з євангельськими подіями. В Євангелії від Матея розповідається, як вранці у неділю після Великодньої суботи дві благочестиві жінки пішли до гробу Ісуса Христа, що знаходився у печері, аби помазати Його тіло пахучим миром, чого не могли зробити під час погребіння. У цю мить стався великий землетрус, бо ангел відвалив камінь від входу у гробницю та сидів на ньому. «Вигляд у нього був як блискавка, і одежа його біла як сніг».

(12 Голосов)

Після Чистого четверга настає Страсна п’ятниця (цього року – 3 травня). І християни вже не дні, а години лічать до світлого свята Воскресіння Христового.

У Страсну п’ятницю віруючі люди нічого не їли до самого виносу у церкві  плащаниці. А це, зазвичай, відбувається в обідню пору. Після повернення з церкви обідали, але обід був пісним. Споживали лише городину. Найчастіше варену або запечену у печі картоплю і квашену капусту. Навіть обмежували себе у хлібі.

Працювати у Страсну п’ятницю вважалося великим гріхом, особливо не можна було рубати дрова чи щось майструвати сокирою.  У цей день дозволялося тільки дві справи: пекти паски і садити капусту, аби дала добрий врожай. Капусту йшли садити тоді, коли паски вже поставили у піч, «щоб капуста вродила здоровою, як паска».

Вважалося, що від цього, як вдасться паска, залежить достаток в домі, доля кожного члена сім’ї. Якщо верх паски западе, або вона виявиться порожньою всередині – це віщує нещастя; розтріскується зверху – теж погана прикмета; а якщо паска вийде високою та смачною – родина проживе рік щасливо і в  усьому буде достаток.

Старовинний рецепт випікання пасок такий: робили опару на молоці, до опари додавали борошна та яєць і замішували тісто. В тісто клали жовтий та білий імбир.  Жовтий – для зовнішнього вигляду, білий – для ароматного запаху. Додавали ще й шафран, щоб випічка мала приємний жовтий колір. Тісто для пасок клали у високі форми, а зверху прикрашали хрестом чи рослинним орнаментом, теж з тіста. На деякий час форми з тістом ставили у тепле місце, аби воно підросло. Лише тоді садили у гарячу піч.

Погодьтесь, паска, спечена у традиційній селянські печі, куди смачніша, ніж спечена у газовій чи електричній духовці. Пригадую, як моя бабуся пекла паски у селянській печі, на живому жару. Смачні виходили. З нетерпінням хотілося скуштувати хоча б скибку такої пасочки. Бабуся зупиняла  мене і застерігала: «Неосвяченої паски не їдять. Але ти – ще дитина, тобі можна. Проте зачекай, щоб вистигла…». Ось тоді хвилини видавалися мені годинами.

(9 Голосов)

У народному побуті Страсний тиждень, який передує самому Великодню, має назву – Білий. Найважливішим підготовчим днем до світлого свята Воскресіння Христового вважається четвер. Він теж отримав особливі найменування – Чистий, Світлий, Великий, Страсний, Живий. Цього року ми відзначаємо його  2 травня.

Вважалося, що Чистий четвер – це день весняного очищення, тому й у господарстві все має бути чистим. Роботу починали ще до сходу сонця: прибирали у стодолах, коморах на подвір’ї, у хатах, очепурили світлиці, бо все повинно бути чистим та виглядати по-святковому. Тим паче, що в інші передсвяткові  дні припадатиме інша узвичаєна робота. А Великдень бруду не любить.

Одним з головних народно-побутових обрядів Чистого четверга (він  був доволі поширеним у минулому) – очищення водою, так званий передсвятковий купіль.

Вчені стверджують:  такий звичай сягає сивої давнини (язичницьких дохристиянських часів). Спочатку він існував як омовіння перед весняними аграрними роботами. Від їх успішного проведення залежали добробут і навіть саме життя людини. За повір’ями, воду для цього треба було брати до сходу сонця, бо такий час вважався найбільш придатним для здійснення магічних дій. Підтвердження – безліч фольклорно-етнографічних джерел, які навіть відображені в художній літературі.

І тепер старожили говорять, що до схід-сонця ворон носить своїх дітей купатися до річки. Хто встиг викупатися до того, як ворон скупав своїх воронят, той не хворітиме протягом усього року. Тому хворі люди  купалися навіть вночі, до світанку, «поки ворон дітей не купає». Після цього людина з недугою набирала відро води, несла його на перехрестя доріг та пила цю воду, щоб болячки щезли. Знаючи про такий звичай, обережні люди у Чистий четвер оминали перехрестя доріг, аби хвороби до них не чіплялися. Бо тоді недуга може перейти від однієї людини до іншої.

У Чистий четвер неодмінно готували обрядову сіль, яка, як вважалося, також має магічну силу. Її застосовували від усіх хвороб. Нею солили хліб на Великдень, додавали до інших великодніх страв, давали спожити худобі.

(13 Голосов)

Сьомий тиждень Великого посту, останній перед  світлим празником Воскресіння Христового,  у народі називають Страсною Седмицею, або Страсним тижнем. За ним також збереглися назви Білий тиждень, Чистий тиждень. А ось за церковною традицією Седмиця має назву Великий або Передвеликодній тиждень, і кожний його день відповідає євангельській історії життя Ісуса Христа, закінчуючи розп’яттям та мученицькою смертю на хресті Сина Божого.

У Великий понеділок проводиться чудо засохлої смаковиці, про яке розповідається у Євангеліях від Матея і Марка. Ця історія доводить, що віра має велику силу, вона здатна творити дива.

У Великий вівторок під час Богослужіння читають останні бесіди Ісуса Христа перед  розп’яттям, Його розмови з учнями, передбачення та останні притчі.

У Велику середу увага привернута до блудниці, що розкаялася. Під час церковної служби  наголошується на різниці між спасенною  грішною жінкою та Іудою, обраним апостолом. Перша віддає своє багатство Ісусу Христу та цілує Його ноги; інший – зраджує Ісуса Христа поцілунком в обличчя та продає за гроші.