Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(17 Голосов)

Богородчанські свята в українців завжди були в глибокій пошані, і не тільки з огляду на церковну традицію, а й на народний побут. До таких свят належить Успіння  Пресвятої Богородиці (ще називають його Успення), яке завжди припадає на 28 серпня і завершує Успенський піст (Спасівку). Повна назва празника – Успіння Пресвятої Владичиці нашої і Пріснодіви Марії.  Це – дванадцяте свято у церковному календарі, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Апостоли зберегли пам'ять про життя Богородиці лише в усному переказі. Ця подія також зафіксована у Протоєвангелії Якова, яке не належить до церковних канонічних книг, а до апокрифічних. Оскільки апокрифи не суперечать церковному вченню, то вони не заборонені для читання. Більше того, церква сама послуговується апокрифами у часі відзначення окремих свят.

Згідно з протоєвангелійним переказом, Божа Мати часто молилася на Єлеонській горі – місці вознесіння Сина свого, Ісуса Христа. Одного разу під час молитви Вона побачила архангела Гавриїла, який сповістив, що через три дні закінчиться її земне життя і буде Вона взята на Небо, де Христос чекає на свою Матір у Царстві Небесному, і де Вона перебуватиме з Ним одвічно. На підтвердження цих слів архангел Гавриїл вручив Пречистій Діві Марії гілку райського фінікового дерева – символ нетління та благодаті. Інколи з такою гілкою Богородицю зображають на іконах.

З приводу свого успіння Богоматір просила не сумувати, а радіти, тому що перед  своїм Сином обіцяла не залишати людей у їхніх турботах і смутку навіть після смерті. Богородиця заповіла, щоб її тіло поховали біля підніжжя Єлеонської гори, де покояться її рідні.

Поховальну процесію супроводжувало осяйне, неймовірної краси світло сонця, а з Небес линув чарівний спів ангелів, які величали Богоматір. Навіть ніч видалася дивовижно короткою, бо й, власне, ночі, як такої, не було, а лише сутінки на коротку мить сповили землю. Це ще раз підтверджувало Богообранство Діви Марії.

У селі Добрячин Сокальського району  мені вдалося записати від старожилів таку приповідку: «Перша Пречиста сліз не любить» і тлумачення до неї. Мовляв, Вона просила не оплакувати її успіння, бо не полишає нас, а переходить у стан заступництва над нами, грішними. Інше тлумачення цієї приповідки пов’язане з прогностичними спостереженнями за погодою: справді, на свято Успіння рідко коли падає дощ, отож і знову – «сліз не любить…». А коли ж накрапає, то кажуть, що це сльози людської радості за подаровану надію заступництва.

Перед кончиною Богородиця хотіла побачити всіх апостолів, і Бог здійснив чудо: над будинком, де Вона перебувала з апостолом Іваном Богословом, і який після  страти Ісуса Христа опікувався Його Матір’ю, нависло багато хмар. На них з різних країн зібралися апостоли, і самі були здивовані тим, що сталося. Інша версія: вони отримали звістку через Святого Духа і прийшли до Матері Божої.

(6 Голосов)

І хоча на календарі ще літо, але, за фенологічними спостереженнями, його прекрасні дні вже сплинули.

  Давні повіря гласять: на свято Винесення чесних древ  Животворящого Хреста Господнього, або ж свято Всемилостливого Спаса та Пресвятої Богородиці (у народі ще званого – Маковія, Першого Спаса), яке припадає на 14 серпня, ми вступаємо в осінь. Поки що вона ще не золотить дерева, не скидає на землю листя, не жовкне трава, однак щедрий врожай садовини та городини свідчить про осінню пору. Це підтверджують й інші фенологічні спостереження, наприклад, птахи потроху вже  гуртуються у зграї, збираються летіти у вирій.

  У народі кажуть: «Маковій відчиняє вікно в осінь, а Преображення – двері». Тому спочатку кілька слів про церковну сутність свята Преображення  Господнього, або Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (19 серпня).

  Воно належить до дванадцяти найвеличніших церковних свят. Його відзначають з четвертого століття на спомин про величну та знаменну подію у житті Ісуса Христа, її значення для всього людства, коли Він, здійснивши половину свого земного служіння і достатньо довівши свою Божественність вченнями та чудесами, вирішив ще надзвичайним способом довести учням славу свого Божества.

  Про подію, що пов’язана з цим святом, розповідається у Євангеліях від Луки та Матея. Самі  ж євангелисти не були свідками цієї події, а писали про неї зі слів безпосередніх очевидців-апостолів Петра, Якова та Івана. Про них же згадують й в описах.

  Розповівши учням про таємницю своєї смерті і Воскресіння, а також про близькі страждання, Ісус почув від них заперечення. Тоді, докоряючи їм у  маловірстві і непослідовності, Він взяв трьох  апостолів (Петра, Якова та Івана) і вирушив з ними на гору Фавор, де під час молитви Його обличчя засяяло, наче сонце, а одяг став білим-білим та блискучим, мов світло. Враз зявилися пророки Мойсей та Ілля і почали розмовляти з Ісусом. Раптом надзвичайно біла хмара накрила усіх. (Білий колір – в іконописі  є символом небесної досконалості). Із хмари почувся голос Бога: «Це є Син Мій Улюблений, на Якому Моє благовоління; слухайте Його».