Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

Ось ми й дочекалися місяця серпня, перший день якого у народу називають Мокрининим.

Свята великомучениця Мокрина народилася в Каппадокії (Мала Азія) на початку IV століття, померла у 380 році. Доводилася сестрою Святим Отцям Церкви Василію Великому і Григорію Ніському.

За народними спостереженнями і віруваннями, свято Мокрини – це останній день фенологічного літа (ні, не календарного). Інколи Мокрину називають ще Мокридою (Макридою) і придивляються, яка погода:

- Якщо у цей день дощ - то осінь буде мокрою, з частими дощами.

- Якщо видасться сухий день – сухо буде й восени.

Казали:

- Як на Мокрини дощ – то горіхи вимокнуть, а як сухо – то бджоли повилітають з вуликів і ще будуть роїтися.

День Святої Мокрини вважався важливим для прогнозування погоди на наступний рік:

- Коли на Мокрини дощить – наступного року вродить жито.

Отже, селянин міг ретельніше розподілити свої запаси хліба.

Але найцікавіша Мокринина прикмета така:

- Якщо у цей день падає дощ, то дощитиме сорок днів. (А свято Мокрини, до речі, любить бути мокрим).

Виявляється, що в прогностичному календарі українців є два визначальних дні, за якими завбачали і завбачають тривалу дощову погоду. Окрім Мокрини, це ще й свято Мокія (24 травня). Прикмети – ідентичні. А й справді, цього року на Мокія дощило увесь день. Відтак – кінець травня і перша декада червня були з дощами, й опісля, хоч з перервами, але дощі таки випадали…

Безперечно, наші предки були таки добрими синоптиками!

(4 Голосов)

День 28 липня в українській історії позначений двома визначними датами: церкви східного обряду вшановують пам'ять Святого рівноапостольного князя Володимира Великого, а віднедавна святкуємо ще й День Хрещення Київської Русі. Цій події виповнюється 1025 років.

Святий князь Володимир (у хрещенні – Василій) – онук княгині Ольги та син князя Святослава і простої дівчини Малуші, у ранньому віці був запрошений новгородцями на правління. Під началом свого дядька Добрині пішов до варягів і, зібравши там військо, оголосив війну старшому братові Ярополку. Міжусобиці між братами, боротьба за київський престол були звичною справою того часу. Аби ослабити свого брата, князь Володимир розбив половецького князя – союзника Ярополка та взяв собі за дружину його дочку Рогведу,  і таким чином забезпечив мир з колишнім супротивником.

Ярополк загинув від  рук варягів, а Володимир з 980 року почав князювати у Києві. Перша за все, він об’єднав Київські землі, приборкав ворогів – радимичів, хорватів, половців. Але найважливішою справою його життя стало впровадження на теренах Київської Русі християнства. Відбулося це за таких обставин. Візантійський імператор Василій звернувся до Володимира з проханням допомогти йому у боротьбі з Вардом Фокою, який очолив хозарське військо і виступив проти візантійського імператора. Князь Володимир погодився, але за умови, якщо імператор Василій віддасть за нього свою сестру Анну.

Князь Володимир розбив хозарів і не без зволікань з боку візантійського правителя все ж одружився з цесарівною Анною.

(1 Проголосовало)

Петра і Павла (12 липня) – одне з найвеличніших свят літнього циклу у церковному та народному календарях українців. Його повна назва – Славних і всехвальних первоверховних  апостолів Петра і Павла. Вони були Христовими учнями.

Згідно з Євангелієм, апостол Петро доводився старшим братом Андрію Первозванному. До зустрічі з Ісусом Христом мав ім’я Симон. Разом з  Андрієм займався ловлею риби. Тим брати  заробляли собі на хліб насущний. Апостольське ім’я Петро (у перекладі з грецької – камінь, твердиня, скеля) дав йому Ісус, коли покликав слідувати за собою. У церковній традиції апостол Петро сприймається як той камінь, на якому збудована Церква Господня.

Ісус Христос наділив свого учня здатністю зцілювати людей, а також, коли це було необхідно, ловити стільки риби, що під тягарем рвалися сіті. Та головне, що Петро став «ловцем»  людей, навертаючи їх до Христа.

Він першим з усіх апостолів повірив у божественне призначення Ісуса Христа і був особливо відданий своєму Вчителеві – Сину Божому, за що удостоївся особливої близькості до Спасителя. Апостоли Петро, Яків та Іван стали свідками воскресіння дочки Іаіра, про що пише євангеліст Лука; Петро знаходився поруч у мить Преображення Господа Ісуса Христа на горі Фавор. Він бачив страхітливі фізичні і душевні страждання Сина Божого у Гетсиманському саду і, захищаючи Вчителя, відсік рабу первосвященика вухо.

Сам Петро щиро вірив у свою безмежну відданість Ісусові. І коли Господь передбачив малодушне зрадництво своїх учнів, Петро вигукнув: «Господи! Чому я не можу іти за Тобою тепер? Я душу покладу за Тебе». На що Ісус відповів: «душу свою за мене покладеш? Істинно говорю тобі: не проспіває півень, як ти відречешся від мене тричі» (Євангеліє від Івана).

Апостол Петро щиро розкаявся у своєму вчинку і одержав прощення від Ісуса Христа. З цього часу почав проповідувати від Вавилону до Риму.

У день П’ятидесятниці апостол Петро навернув у християнство п’ять тисяч людей, а потім ще три тисячі. Ім’ям Ісуса він зцілював хворих, воскрешав померлих. За свою діяльність на християнській ниві Ісусового учня двічі кидали до в’язниці, і коли його прирекли до страти, ангел чудесним способом врятував апостола.

(3 Голосов)

Безперечно, княгиня Ольга належить до найзагадковіших постатей української історії. З її іменем пов’язано більше легенд, ніж конкретних достовірних фактів, що ще більше інтригує науковців. Але вона в людській пам’яті вже понад тисячоліття. І тепер ми захоплюємося мужністю та величчю славної християнки, мудрого державного правителя, стратега та дипломата.

Саме 24 липня українські церкви вшановують пам'ять Святої рівноапостольної княгині Ольги (у хрещенні – Олени, Єлени).

Вона була дружиною Київського князя Ігоря, волею долі стала керманичем держави і першою українською християнкою.

Літописці по-різному оповідають про місце народження та походження Великої  Княгині. Одні пишуть, що вона була родом із Ізборська, інші – що вона доводилася правнучкою Гостомислу, який князював у Новгороді; приписують їй варязьке, болгарське, візантійське походження…

(3 Голосов)

«Ой Купалочка купалася,
Та на берегу сушилася,
Та й тому люди дивувалися.
Ой не дивуйтеся сему люди,
Бо я бачила дивнішеє:
Щука-риба красно ткала,
А рак на байрак цівки сукає,
А муха – горюха діжу місить,
Комар пищить, воду носить…».

Хоча ми і втрачаємо народні традиції, але цей день, краще сказати ніч, що йому передує, добре знає молодь: ніч з 6 на 7 липня – Купальська ніч, ніч молоді, ніч закоханих, ніч розваг, дозвілля, веселих ігор та пісень. От тільки б ці розваги були добрими…

У народному побуті Купала ще має назви Купайла, Іванів день. Свято пов’язане з постійною датою і пристосоване до літнього сонцевороту. Колись його святкували з 23 на 24 червня (за старим стилем).

А хто такий Купало? Він – давньослов’янський бог родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту.

З прийняттям християнства його витіснив Іван Хреститель. (Власне,  свято Купала витіснило свято Різдва Івана Хрестителя). Тому згодом до імені Купала додалося ще й ім’я Іван. Відтак стало – Івана Купала. Вважають, що саме з цього дня можна купатися у річках і озерах, бо чи то Купало, чи то Іван Хреститель вигнали з водойми злих духів. А якщо скупатися до зорі – матимеш здоров’я.

За повір’ями, у Купальську ніч не можна спати, тому що саме у цей час уся нечиста сила стає найактивнішою. У цю ніч бешкетують відьми, чорти, упирі, вовкулаки, русалки, водяні, лісовики, навіть миролюбні домовики. Кияни вважали, що нечестиві збиралися у Купальську ніч на Лисій горі і влаштовували свій шабаш.

Характерна риса свята Івана Купала – перекази, звичаї та обряди, пов’язані з рослинністю.

Вважалося, що в цю ніч всі рослини, тварини та птахи одержують чудодійну здатність розмовляти між собою, а дерева можуть переходити з місця на місце. Тож неважко у лісі заблукати, навіть коли йдеш добре знайомою стежиною. А хто у Купальську ніч підслухає і вивчить мову рослин, тварин і птахів – матиме неймовірну силу над людьми.

Для знахарів головним мотивом свята і ночі, що передує йому, було збирання цілющих трав та коріння, бо, за віруваннями, вони розпускаються саме у ніч на Івана Купала, коли настає літній сонцеворот й природа досягає свого найвищого розквіту, а трави та коріння набираються найбільшої чудодійної сили.

Однак, зазначимо, що у знахарів є кілька періодів збору цілющого зілля.