Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(1 Проголосовало)

У народному побуті цей піст називають Петрівка. Він присвячений Святим всехвальним первоверховним апостолам Петру і Павлу. Починається піст у неділю Всіх Святих – останній день Пасхального торжества. Тому Петрів піст буває то коротшим, то довшим. Найбільше триває шість тижнів, найменше – вісім днів. Але завжди завершується у свято Петра і Павла (12 липня). Цього року початок Петрівки – 16 червня.

Традиція дотримуватися Петрового посту сягає перших століть після Різдва Христового. Найчастіше про нього згадують у IV столітті.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

(1 Проголосовало)

Одне з найвеличніших церковних свят – Різдво Івана Хрестителя, яке завжди припадає на 7 липня, має доволі цікаві традиції і в народному побуті.

Після церковної відправи вся родина збирається за обіднім столом і неодмінно споживає Іванів борщ. А готують цю страву, звісно, з молодої городини. Вона хоч пісна, але смачна і, головне, корисна. Таки додає сили та здоровя. Селянам особливо можна порадіти – все вирощено своїми руками, споживаємо плоди власної праці!

На Іванове Різдво також харчуються молодою картоплею. Якщо її багато вродило, і вона не псується в землі, то господар може розраховувати на добрий врожай цієї городньої культури.

Як десерт – ласують варенням з ягід та плодів садовини, дарами лісу, зокрема чорницею. Тому її ще називають Іванова ягода. До свята Івана вона якраз дозріває.

Будень чи свято, але прагматичний селянин завжди вів фенологічні спостереження, стежив за погодою. Тож з Івановим днем, або Купалом, пов’язано багато прогностичних прикмет. У народі кажуть:

- Коли на Івана проса з ложку, то восени буде і на ложку.
- Велика роса на Івана – буде врожай огірків та горіхів.
- Іванова ніч зоряна – добре вродять гриби.
- Іванів день дощовий – на неврожай хліба.
- Якщо на Івана побачиш веселку, то далі літо буде дощовим.

Все ж у народній традиції за цим днем закріпилася назва Купала, Івана Купала, Купайла. Побутують такі прислів’я:

- Зелене Купало в літо упало.
- До Івана Купала просять дощу, а після Купала він і сам прийде.
- На Івана Купала баба муки не мала, а на свято Петра пирогів напекла. (Адже в деяких регіонах України, зокрема, на Півдні, цієї пори вже починаються жнива).
- Після Купала не треба жупана.

Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

(1 Проголосовало)

Святу Різдва Івана Хрестителя (Івана Купала) передує день Святої мучениці-християнки Агрипини (6 липня).

Відомостей про життя і мученицьку смерть преподобної збереглося доволі мало, і то – суперечливі. Однак у народній традиції вона має неабияку «популярність» і її називають Горпина Купальна. Цей день вважається одним з найкращих для заготівлі лікарських трав. Загалом, таких періодів (днів) є кілька в році, наприклад, перед Трійцею.

Всюди на Україні люди вдосвіта, до сходу сонця, вирушали в ліс, на левади, у поля, щоб запастися чудодійним зіллям – і для себе, й інших зцілювати. Такі знання народної медицини, знахарства передавалися усно від покоління до покоління. Існували й перестороги: заборонялося збирати трави «нечистим» жінкам. Бо у них зілля не буде помічним, або навіть завдасть шкоди.

Народна прикмета говорить: «На Горпини зоряна ніч – суха погода довго протримається».

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН

(1 Проголосовало)

Цей місяць – найспекотніший в році. Але «хто в липні жари боїться – той взимку немає чим погрітися». Після Івана Купала дні помітно коротшають. І знову про спеку: «У липні день відбуває, а спека прибуває; у липні сонце йде на зиму, а літо – на спеку». Такі спекотні дні здебільшого тривають аж до свята Спаса (Преображення Господнього), 19 серпня.

Ще липень називають місяцем грибів і ягід. Справді, у лісах зявляються гриби, дозрівають чорниці та малина, можна назбирати суничок.

Прогностичні прикмети пов’язані ледь не з кожним днем місяця. Наприклад:

- Якщо на Мефодія (2 липня) йде дощ, то він може йти з перервами сорок днів.
- На Івана Купала (7 липня) велика роса – буде врожай огірків та горіхів.
- Купальська ніч зоряна – вродять гриби.
- На Самсона (10 липня) любить розгулятися вітер, задощити. Тож «на Самсона бійся мусона».
- Якщо на Петра і Павла (12 липня) спека – на Різдво буде мороз.
- Якщо на Фотія (15 липня) з’явилися жовті листочки на деревах і кущах – на ранню осінь і зиму з морозами та снігами.
- Якщо на Гаврила (26 липня) сильна злива з грозою – на дощову осінь.

Інші народні прикмети та фенологічні спостереження стверджують:

- Три дні поспіль землю сповивали ранкові тумани – йди по гриби.
- Ліс без вітру шумить – на дощ.
- Нічна роса не висихає – бути грозі.
- Похолодання під час дощу – ознака того, що погода невдовзі поліпшиться.

Добрими синоптиками є «брати наші менші» - мешканці полів, лісів, водойм…

- Мурахи ховаються у мурашник – на грозу.
- «Двері» мурашника відчинені – на погоду.
- На добру погоду бджоли відлітають далеко від вулика.
- На дощ жаби кумкають.
- Якщо павук вилазить зі схованки і тче довгу павутину – буде гарна погода.
- Якщо п’явки «бунтують», судорожно звиваються – бути грозі.
Для деяких регіонів України (зокрема Півдня) липень – початок жнив. Тож його ще називають зажнивним місяцем.

Підготували
Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ

(1 Проголосовало)

Не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. Тож після жнив по всій Україні велично й урочисто справляли обжинки, з піснями і навіть із застіллям.

А в самий день завершення жнив, коли дожинали останню смужку ниви, допомагаючи один одному, окремі женці ходили по полю,збирали колоски і плели спільний вінок.

На Поділлі, крім вінка, плели й «квітку» - п’ять або шість невеличких снопиків сплітали так, що це справді нагадувало квітку. Її і вінок давали найгарнішій і найвправнішій дівчині. З ними вона йшла попереду громади з поля у село.

Господар (старійшина села, війт) виходив на ганок чи поріг хати, брав «квітку», розпитував женців про те, про се (для годиться) і всіх запрошував на вечерю, щедро частував. Як правило, це була спільна вечеря – гуртом приносили все, хто що міг. Навіть вечеряли на церковному подвірї, винаймали троїстих музик. Веселилися до ранку. Мали право на такий перепочинок!

Також прогнозували майбутній врожай, який посів буде кращим наступного року – ранній, середній чи пізній. Для того від обжинкового вінка відривали три колоски і закопували їх у землю, попередньо «нумеруючи». Який колосок швидше дасть зелені пагінці – такий робити й посів.

У деяких селах обжинки справляли вже після того, як снопи позвозили з поля і обмолотили їх. На столі неодмінно мав бути коровай із зерна нового врожаю. Тому обжинки інколи називали святом короваю.

Загалом такі свята справляли колективно, що символізувало колективізм селянської праці. Адже спершу гуртом жали ниву священику, допомагали вдовам, сиротам, немічним, самотнім людям похилого віку, а лиш потім працювали «на себе». Вчинити по-іншому вважалося великим гріхом, піддавалося громадському осуду.

Тепер ниву жнуть комбайни і відразу молотять. Втім, селяни про обжинки не забувають…

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН