Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

Воскресіння Христове, Великдень, Пасха - найрадісніше і найурочистіше свято для всіх християн. Воно дає нам надію на життя вічне через Воскресіння Ісуса Христа. Його урочисто святкують ще з апостольських часів. А за рішенням Першого Вселенського Собору, Великдень святкується в першу неділю після весняного рівнодення і першого повного березневого Місяця.

Великдень - це свято радості для всіх: і для дітей, і для дорослих, і для живих, і навіть для мертвих. Бо коли Христос Воскрес, то цим переміг диявола і смерть. Воскресіння Христове стверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, мов та нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення.

Дуже поширений серед нашого народу звичай благословення на Великдень їжі - паски, ковбаски, крашанок... Після тривалого посту Церква дозволяє всіляку їжу, щоб люди одержували духовну радість і радість від земних дарів. Освячення пасхальної їжі відбувається урочисто, після Святої Літургії на церковному подвір'ї. Святять пасхальні страви у кошиках у саме Воскресіння Христове, або (цим миряни користаються масовіше) напередодні у суботу.

У давнину був звичай: люди приходили у Великдень до високопоставленої особи (скажімо, у селі до війта) з якимось дарунком. Звідки він походить? Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тіберія, подала йому червону крашанку зі словами: «Христос Воскрес!». І після цього почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати одне одного крашанками та писанками. Зрештою, розписане яйце - це атрибут нашої культури ще з трипільських часів. «Як із мертвої шкаралупи яйця з'являється нове життя, так й Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя», - вчить Церква. Червона крашанка є символом нашого спасіння через кров Ісуса Христа.

Свято Воскресіння Христового відбувається навесні, коли оновлюється природа і земля вкривається зеленню та квітами. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо про них Церква співає: «Один одного обнімімо і простімо всім ради Воскресіння». Негоже у це свято чинити гріх. Гріх чинити взагалі негоже!

Великдень - цей час поминання померлих на кладовищах. Це час дитячих і молодіжних ігор, розваг, забав, веснянок і гаївок, веселих хороводів на церковному подвір'ї, обміну писанками та крашанками, пасочками. Адже яйце споконвіку вважалося першоосновою буття. А великоднє яйце має особливу силу!

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Хоч народні приказки говорять, що «Не кожен день Великдень», «Великдень раз на рік буває», «Тільки день Великдень у році», але, насправді, празник Воскресіння Христового святкують три дні поспіль. Отож після величної неділі є ще й Великодні понеділок та вівторок. Вони мають свої особливі звичаї та традиції

У Великодній понеділок люди ходять один до одного в гості, обмінюються крашанками та писанками, цілуються-христосуються: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», як і напередодні в неділю віталися. Таке вітання лунає аж сорок днів, до свята Вознесіння Христового. У першу чергу слід відвідати родичів, друзів, хресних батьків. Урочистий обов'язок віднести комусь пасочку, крашанки, писанки покладався на дітей. За це вони отримували грошенята та солодощі. Причому грішми обдаровував господар, а солодощами частувала та й давала «на дорогу» - господиня.

Біля церкви діти й далі водять хороводи з веснянками та гаївками, випробовують, у кого крашанка міцніша, чия лусне, а чия ні, вдаряючи ними одна до одної. Смакують пасочками, у кого смачніша, у кого солодша. Не змовкають церковні дзвони. Вони мають дзвонити три дні поспіль. Бо як змовкнуть, то цар пітьми запанує...

Тим часом парубки обливають дівчат водою, адже Великодній понеділок називають Обливаним, Обливальним. Дівчата відкуповуються або поцілунками, або крашанками чи писанками. Це - одна з форм залицяння. Корені традиції обливатися водою - віра в її очисну силу.

У вівторок - продовження свята. Тепер вже дівчата обливають хлопців водою. Однак відкупу для них не існує, доводиться терпіти таку «купіль». За всім цим дійством, інколи не без доброї заздрості, спостерігають старші люди, згадуючи, що і вони колись такими були.

Цього дня молодіжні громади збиралися на танці, свої ігри та розваги. Починалася так звана «вулиця» - вечори просто неба, які тривали аж до свята Семена (14 вересня).

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято Благовіщення (7 квітня) у народі має свій особливий “статус”, і не тільки з огляду на церковні канони. Воно навіть вважається “первиннішим” від Великодня. У побуті сповнене багатьма пересторогами...

Від Введення до Благовіщення не можна працювати на землі, бо вона відпочиває і набирається сили. А від Благовіщення можна працювати, бо «в цей день Бог благословляє землю і всяке дихання».

Вранці, коли ще в церкві правиться Служба Божа, випускають пташок з неволі, щоб співали, прославляли Бога та приносили щастя-удачу тому, хто їх випустив. З цією метою перед святом навіть купували диких голубів.

Прийшовши з церкви, господар випускає погуляти «на сонці» всіх домашніх тварин - корів, овець, кіз, щоб погрілися. Котові та псові також нема місця в хаті.

Якщо в день Теплого Олекси пасічник не виставляв на пасіку вулики, то у свято Благовіщення він їх виставляє за будь-якої погоди.

У церквах цього дня святять проскурки. Їх перетирають на порошок і додають до меду, яким підгодовують бджіл, щоб вони добре роїлися. Закопують у землю, аби град не побив посіви. Благовіщенська проскурка, як і стрітенська вода, вважається цілющою, лікує від пропасниці.

Дівчата на виданні мали свій звичай: шукали первоцвіт. Його пелюстки кидали у полумисок з водою і вмивалися. Отоді, вважали, личко буде гарним.

Про цей день існує багато прикмет:

- Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо - буде добрий врожай на збіжжя.

- Яка погода на Благовіщення - така на Великдень.

- Якщо на Благовіщення сніг - літо буде неврожайне.

- Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.

 

 

(0 Голосов)

 

 

За тиждень до Великодня, у день славного входу Ісуса Христа до Єрусалима, ми святкуємо Квітну або Вербну неділю, в яку у церквах освячують вербові галузки...

У нас напровесні починають цвісти лише гілки верби. В інших країнах освячують гілки інших дерев. Насправді ж, Ісуса Христа вітали пальмовим гіллям, кидали його Сину Божому під ноги.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Свято Верби». Згадує про вербу а також про пальмове гілля і Данило Паломник (1095-1103 роки), який відвідав Єрусалим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. Кажуть, що гріх топтати ногами свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишалося після освячення, палили на відкритому вогні (у полі, на городі, у саду), щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Вербі приписується магічна сила. Тож після свячення «б'ють» один одного, щоб здоровими були і приповідають:

- Не я б'ю, верба б'є!

Будь великий, як верба,

Будь здоровий, як вода,

Будь багатий, як земля!..

Ковтають вербові котики, аби горло не боліло. Вперше навесні худобу виганяють на пасовисько саме свяченою вербою, бо тоді «нечисть не буде чіплятися до тварин». Крім того, гілля свяченої верби викидали на двір під час граду. Вірили: стихія відразу вщухне і не завдасть шкоди посівам.

Свячену вербу разом з цілющими травами використовували й використовують у народній медицині для лікування від головного болю, пропасниці, ревматизму, гарячки...

 

 

(0 Голосов)

 

 

Одиниці мір, які використовували у Київській Русі, виникли на основі народних звичаїв, що доведено науковцями. Інколи ці слова, але вже як архаїзми та історизми, вживаються і тепер. Але що вони означають?.. Наприклад:

- П'ЯДЬ МАЛА - 19-20 см (відстань між великим і мізинним пальцями дорослої людини).

- П'ЯДЬ ВЕЛИКА - 22-23 см.

- САЖЕНЬ - 176 см (довжина витягнутих рук).

- ВЕРСТА МАЛА - 500 саженів.

- ВЕРСТА ВЕЛИКА - 1000 саженів.

- ПОПРИЩЕ - 1000 кроків (приблизно 720 м).

- ПЕРЕСТРІЛ - відстань, які пролітає стріла, випущена з лука. (Тут завжди враховувалися специфіка військового чи мисливського спорядження).

- ДЕСЯТИНА - міра площі, узвичаєно ділянка землі.

- ВИТЬ - 6-8 десятин.

- ЗОЛОТНИК - міра ваги (4,3 грама).

- ГРИВНА (саме із закінченням на літеру «А») - 96 золотників (409,5 грама).

- ПУД - 40 гривен.

- ГОНИ - міра довжини, яка дорівнювала довжині зораного протягом дня поля. Враховувалася кількість «перекидів» землі плугом від краю поля до краю поля.

Науковці небезпідставно стверджують, що в усіх одиницях виміру чітко простежується характер людини-землероба, хлібороба, гречкосія, а ще - воїна.