Малахія, якого у Східній Церкві вшановують 16 січня, - останній з так званих “менших пророків” або “малих пророків” у хронологічному порядку.

Старий Завіт, у якому викладені його пророцтва, та інші книги Святого Письма не дають жодних свідчень про родовід і життя Малахії. Але, за загальною думкою богословів, цей пророк жив майже за 400 років до Різдва Христового. Іноді його називають «печаткою пророків», адже він був останнім з них. У своїй книзі пророцтв Малахія головним чином викриває гріхи та беззаконня іудейського народу, урочисто провіщає прихід Месії, перед яким з'явиться Предтеча Іван Хреститель.

За народними віруваннями, тільки у день пророка Малахії можна було вилікувати хворого на напади (епілепсію), «скаженого», виганяючи з нього нечисту силу. Але, вважалося, що ця ж нечиста сила, виходячи з людини, вселялася у домашніх тварин. У цей день, казали старі люди, голодні відьми доїли корів до смерті. Аби такого не сталося, просили захисту у Малахії. Втім, це лишень повір'я...

19 січня — велике двонадесяте свято Богоявлення Господнє, Хрещення Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. У народному побуті воно має назви Водохреща, Водохресті, Йордан...

За переказом, рівно о півночі на кожній річці відбувається чудо: спокійна перед тим вода несподівано починає хвилюватися. Те ж саме можна побачити й біля ополонки - враз з'являються хвилі, знак того, що Ісус Христос увійшов у воду. Вважають, що водохрещенська вода здатна зцілити від найтяжчої хвороби. Її зберігають під образами про всяк випадок.

У день Хрещення Господнього, як тільки перший церковний дзвін покличе до заутрені, благочестиві віруючі розпалювали на березі водойми багаття, щоб Ісус Христос, який хрестився в Йордані, міг зігрітися біля вогнища.

Перед святом Водохреща починали готувати символічний «Йордан» - прорубували ополонку, випилювали з льоду великий хрест, інколи обливали його буряковим відваром і ставили над ополонкою. З льоду виготовляли престол, прикрашали ялиновими гілками.

Вранці, у день свята, після церковного Богослужіння всі йшли до річки. Після освячення води присутні набирали її у свій керамічний посуд. Тільки-от ріки у давнину були чистими...

Опісля йшли додому. Поки жінки накривали на стіл, старший у родині  чоловік окроплював йорданською водою всіх домочадців, усе господарство. За святковим столом спершу годилося скуштувати водички-йорданички.

Існувала пересторога: після Йордану протягом тижня не можна прати білизни, щоб воду не зіпсувати, або лихого не витягнути з води.

У народі кажуть:

- Якщо на Водохрещі дерева вкриваються інеєм - весною у той же день тижні треба сіяти пшеницю. Тоді врожай буде багатим

18 січня святкуємо Надвечір'я Богоявлення Господнього, другий хрещенський Святий вечір, Голодну кутю...

Як і у Різдвяний переддень віруючі строго постять, сідають вечеряти, коли на небі з'явиться перша вечірня зоря. Страви такі ж, як і на Святий вечір - смажена риба, гриби, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар. Після вечері діти «проганяли» кутю, говорячи: «Тікай, кутя, із покуття».

Повечерявши, пощедрувавши (щедрували насамперед дівчата, навіть ходили гуртами в гості), виносили з хати дідуха і спалювали його у садку, щоб «дерева добре родили».

Переддень Водохреща відзначається ще й освяченням води у храмах. Після читання Апостола й Євангелія від Марка промовляється особлива молитва, в якій закликається благодать Святого Духа на воду та усіх, хто її п'є. Цією водою відразу після Богослужіння та освячення скроплюють оселі, подвір'я, домашніх тварин, один одного. На одвірках та дверях малюють крейдою хрести.

Вважається, що вода, освячена у переддень Богоявлення, як і на саме Водохреща, не псується,  має надзвичайні цілющі властивості. Її зберігають протягом року, дають пити важкохворим. У давніші часи цього дня для лікування збирали сніг. Ним натирали ноги, щоб не боліли.

У народі кажуть:

- Якщо в переддень Водохреща на деревах багато інею - рік буде урожайним.

- Якщо в Богоявленську ніч небо чисте - буде багато гороху.

- На Голодну кутю був сніг - буде й гречка.

До введення християнства на Русі використовувався місячно-сонячний календар з 19-річним циклом.

Існування його зумовлювалося тим, що в наших широтах зімну пір року і сам рік (365, 25 доби) визначали за рухом Сонця (правильно - Землі навколо Сонця), а тривалість місяця (29, 53 доби) - періодом змін Місяця («сусіда» Землі), починаючи з народження молодого Місяця. Рік же починали з народження Місяця, найближчого до весняного рівнодення.

Сонячний рік у слов'ян дорівнював 365 дням, а 12 місячних місяців, що входили до нього становили 354 дні. Після завершення першого року циклу різниця між наступним весняним рівноденням і найближчим до нього початком місяця становила 11 днів. Тобто наступний рік починався за 11 днів перед початком місяця. А до завершення другого року ця різниця зростала до 22 днів.

Щоб уникати такої невідповідності, слов'яни в межах 19-річного циклу періодично додавали сім 30-денних місяців. У результаті цього на початку нового 19-річного циклу весняне рівнодення (початок року) і початок місяця збігалися.

Підготували Тарас ЛЕХМАН, Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ