Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

21 червня у церквах східного обряду вшановують великомученика Феодора Стратилата, який був закатований за віру у Христа 319 року, коли імперією правив жорстокий переслідувач християн Ліціній. У народі святого достойника називають Колодязьником...

Вважають, що у цей день треба копати колодязі. Аби дізнатися, де саме копати, щоб криниця була повноводною, та й сама вода чистою, увечері, як тільки зайшло сонце, клали сковорідки на місця, призначені для копання. Вранці, коли сонце зійшло, дивилися: якщо сковорідка рясно вкрита росою, а ще й проступили на ній водяні струмені — значить тут у землі багаті водяні жили. А сковорідка, яка тільки трохи вкрита краплинами води, обіцяє маловодний колодязь. Якщо сковорідка зовсім суха, то копати у цьому місці — марна справа.

У давнину про хазяйновитість і дбайливість господаря судили, з-поміж іншого, й з того, чи має він на своєму подвір'ї криницю, а чи користується громадською або сусідською; а про щирість і щедрість господаря — чи дозволяє він будь-кому набрати води зі своєї криниці.

Не дозволити набрати води з криниці — це великий гріх! Бо вода — це Дар Божий для всіх!

 

 

(0 Голосов)

 

Уже засаджено городні культури, зріють хлібні злаки на полях А яким буде врожай?.. Цим постійно переймався дбайливий господар, з дня у день стежив за погодою, використовуючи багатовіковий досвід предків. “Підказати” йому могли й преподобні отці Євтихій і Микита Халкедонський, яких у церквах східного обряду вшановують 10 червня.

Царгородський патріарх Євтихій зазнав багато страждань за сповідування Христової віри, виступив проти хибних течій у християнстві. Помер 582 року.

У народі кажуть:

- Якщо на Євтихія день тихий — до врожаю.

- На Євтихія сильний вітер дме — хліб виляже у полі; приб'є стебла зернових до землі, і вони вже не піднімуться до жнив.

- На Євтихія дрібний дощ накрапає — золотом грядки посипає. (Буде врожай на овочі).

- Євтихій має бути тихий. (Без вітру).

Ще один небесний покровитель дня — Микита Халкедонський замолоду вступив до монастиря, що й сам збудував, згодом став Царгородським патріархом. Опікувався вдовами, сиротами, бідними, хворими. Терпів переслідування за те, що не хотів змиритися з єретиками-іконоборцями, яких підтримував цісар Лев Вірменин. Помер преподобний отець на засланні 828 року.

У деяких етнографічних регіонах України цей день отримав у народі назву — Микитиного. Але сутність народної прогностичної прикмети не змінилася:

- День Микити тихий — чекай доброго врожаю!

 

 

(0 Голосов)

 

І все ж, у народній традиції за церковним святом Різдва Івана Хрестителя (7 липня) таки надійно закріпилася назва Івана Купала, Купайла. Ким же був Купайло для наших пращурів, що його ім'я і дотепер береже людська пам'ять?..

Він — язичницький бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду. Щоправда, наші пращури вшановували Купайла не в липні, а 23-24 червня, після найкоротшої ночі у році. Лінгвісти вважають, що ім'я походить від слова “купа” - поєднання статей, вступ у шлюб. Купальницею називається ритуальне вогнище цього свята, де священну, очищаючу роль виконують вогонь і вода (згадаймо сучасне слово “купатися”).

Велесова книга донесла нам таке тлумачення купальського свята: “Це бог Купайло гряде до нас і говорить нам, що повинні стати горді й чисті тілами та душами нашими”.

В Україні збереглася цікава назва купальського вогнища — собітка. Очевидно, що походить вона від “со+битіє” - зібрання, перебування разом, буття. Наші Купайло та купальниця (ритуальний вогонь) за значенням близькі до римського Купидона та грецької Кибели, які виступали в античності богами шлюбу, нестримної пристрасті, любові.

На думку археологів, у лісостеповій зоні України Купайла (або ж Собітку) святкували вже три тисячі років тому.

На честь цього свята у поляків названа священна гора (принаймні, такою вона вважалася у часи язичництва) — Слєнжа (Собутка).

В обрядах Купайла довго зберігалося (навіть з прийняттям християнства) священне значення вогню — стрибання через вогнище, спалювання непотрібних речей; а також священне значення води — купання, перепливання через річку. Знову ж таки у Велесовій книзі читаємо: “Сварог установив ті омовіння і Купалища і вказав, що не сміємо те покинути і умиємо тіла, й умиємо душі свої в чистих водах живих”.

Звісно, тепер купальські ігри відбуваються лише як розваги молоді, театралізовані дійства. Часом і старші люди беруть в них участь.

Втім, у нічна Івана Купала, й у саме свято не тільки шукали цвіту папороті, щоб стати всесильним відуном, не тільки шукали скарбів, веселилися, співали, водили хороводи, стрибали через багаття, а й стежили за погодою. Народні прогностичні прикмети стверджують:

- Велика роса на Івана — буде врожай огірків та горіхів.

- Купальська ніч зоряна — вродять гриби.

- Дощовий день на Купала — на неврожай хліба.

Також приповідали: “Коли до Івана проса буде з ложку, то буде і в ложку”.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Народний аграрний календар українців чітко регламентував дні посіву тих чи інших городніх та польових культур. Наші предки строго його дотримувалися, щоб потім не нарікати на неврожай. Наприклад, вважали, що льон доцільно сіяти у свято Костянтина та Олени (3 червня), тим паче, що воно не належить до великих церковних свят, отож можна працювати в полі. Тому в народі (зокрема мешканці Полісся) цей день називали льоносівка.

Тієї пори земля вже остаточно набиралася сили, закінчувалися останні приморозки (а такі інколи траплялися), чого льон не любить, відтак — кидай насіння у родючу землю. А щедрий врожай льону забезпечував сім'ю продуктами харчування (олією), ліками, тканиною для пошиття одягу.

Розпочинаючи посів льону, господиня (здебільшого це була жіноча праця) примовляла: “Боже, допоможи посіяти рідко, а вродити густо!”. Без молитви і звернення до Бога селянин не починав жодної роботи!

За цим днем прогнозували й погоду:

- Якою буде льоносівка, то такою видасться й осінь — сонячною або дощовою.

Хоч і казали: “До Олени вже царює зелене”, тобто — буйнотрав'я, тепло, все ж раніше сівбу не починали, бо добре пам'ятали, що тільки “Олена з Костянтином уміють сіяти льон”.

 

(0 Голосов)

 

25 червня — свято преподобного Онуфрія Великого, якого в народі називають Онупрієм або Онопрієм.

... Дні досягли свого апогею, більш ніж удвічі перевищують ніч. Тому й кажуть: “Онуфрій небо підпирає...”. Луки, поля, ліси вражають багатством квітів. У давнину на Онуфрія дівчата в обідню пору порушали на околиці сіл, щоб нарвати букети квітів і прикрасити ними у хаті ікони, усі закутки, заплести в коси. Пелюстками польового маку натирали обличчя,”щоб рум'янець не сходив на щоках”. Звичай цей, на думку етнографів, доволі давній. Можливо, що навіть пов'язаний з якимось невідомим нам язичницьким божеством, яке “опікувалося” квітами. Це вже з прийняттям християнства такі повноваження передали преподобному Онуфрію, щоб “беріг квіти від морозу”. Відомо: наші предки побожно, з великою любов'ю ставилися до всього живого, до  її величності Природи. Квіти ж — на особливому рахунку.

Цієї пори починає цвісти біб. У народі кажуть: “Коли цвіте біб — тяжко на хліб, а коли цвіте мак — то не так”. Спостережливий селянин придивлявся, яким на Онуфрія буде ранок: якщо випала роса — на добрий врожай; сухо — хліб погано вродить. Тому потрібно завбачливо розподілити запаси торішнього врожаю.

У деяких регіонах України на Онуфрія вже закінчували першу косовицю сіна (а то й привезли стіжки сіна додому), бо “сонце йде на зиму, а літо — на спеку”. Перестояна, вигоріла на сонці трава на корм коровам не годиться.

Приходив час розпочинати жнива — косовицю раннього ячменю.

...У лісах помітно змовкають пташині голоси, у лузі на калині вже не чути співів соловейка. Жартували: “На Онуфрія соловейко ячмінним колосом вдавився”.