13 липня християни східного обряду святкують Собор дванадцятьох апостолів. У народному побуті цей день отримав назву Полупетра, або Петрового батька.

Щодо походження назви, то існують різні версії. Наприклад, дехто вважав, що ця назва на честь Петрового батька, а дехто пояснював, що це свято «наполовину менше» за церковним значенням від свята Верховних Апостолів Петра і Павла» Побутувала думка й про те, що це є продовженням свята Петра і Павла...

Господині у цей день варили борщ із трьох півників (як правило, брали молоду птицю). З трьох, бо Петро тричі зрікся Ісуса Христа і тричі проспівав півень.

На Полупетра вшановували пастухів і домашніх тварин. Частенько у цей день не виганяли корів на пасовисько. Тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора». Адже пастухами здебільшого були саме діти.

З Полупетром пов'язано чимало охоронних молитов, присвячених домашнім тваринам, які закінчувалися словами: «Нехай прибуває нашій худобі усього з роси, з води, з усякого цвіту, що цвіте на нашій землі».

Приповідають:

- Щаслива хата, де худоби багато.

- Як корова у хліві, то є харч на столі.

12 липня - день пам'яті Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Це велике церковне свято пов'язане з багатьма народними повір'ями та апокрифічними легендами.

Зокрема, серед обов'язків святих було й стежити за своєчасним збором врожаю, адже після Петра і Павла починаються жнива на більшості терен України.Взагалі, ці апостоли вважаються опікунами аграріїв. І не тільки під час жнив. Не випадково приповідають:

«Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло воли водить».

До їхнього свята люди готувалися заздалегідь - білили хати, прибирали подвір'я тощо. А у саме свято неодмінно йшли до церкви. На честь Петра і Павла названо багато храмів. Тому у багатьох містах і селах відзначають ще й престольні празники. І до них потрібно ретельно приготуватися.

Побутує апокрифічна легенда про Петра і Господа. Якось саме цього дня вони мандрували світом, щоб подивитися, хто як з людей працює на жнивах. Побачили двох дівчат - одна жито жне, а друга спить під копою; побачили й двох парубків - один жито косить, а другий під возом у затінку дрімає. Подумали-поміркували святі і вирішили злучити до пари цих дівчат і парубків, але так, щоб з голоду ніхто з них не помер. Отож працьовита дівчина дісталася ледарю, а ледача - працьовитому. З тих пір, мовляв, так і повелося: чоловік і жінка в одній сім'ї один одному протиставляються за працьовитістю.

У свято Петра і Павла батьки, сусіди пекли дітям-пастухам солодкі мандрики - пампушки з сиру, сметани та цукру або меду. Ті влаштовували собі колективну трапезу. На пагорбі, щоб було добре видно корів, викопувала канавку на глибину по коліна, застеляли її скатертиною, розкладали мандрики, сідали по «берегах» канавки і частувалися. Власники корів вже самі зголошувалися приглянути за тваринами. Нехай діти відпочинуть, повеселяться.

Інша апокрифічна легенда розповідає про те, чому зозуля перестає кувати саме у цей день. Вона, виявляється, мандриком вдавилася, якого поцупила у Петра і Павла. А, може, вона поцупила його у дітей-пастухів?.. Багатовікові фенологічні спостереження підтверджують: зозуля й справді перестає кувати цієї пори.

Ще один цікавий звичай на Петра і Павла: діти-пастухи плели з квітів вінки і чіпляли їх коровам на роги, та то так, щоб корова не скинула. Увечері, коли стадо поверталося додому, господарі мали розрахуватися з дітьми за такий вінок.

У народі кажуть:

- Якщо цього дня дощить - похмура й дощова погода збережеться протягом тижня.

- Якщо зозуля перестала кувати на Петра і Павла - зима буде ранньою; якщо продовжує кувати - на довгу й теплу осінь.

Скільки б дощів не падало у липні, а земля все одно залишається сухою. Сонце вмить випаровує вологу, таку жадану для картоплі, огірочків та іншої городини. Однак народний прогностик стверджує: «Якщо на Самсона (10 липня) падає дощ, то аж до бабиного літа (вересня)». Тому його називають Сіногноєм. Адже такі затяжні дощі неабияк шкодять жнивам, у стіжках загниватиме солома. А ще кажуть: «Якщо на Самсона дощ, то через сім тижнів він знову повториться».

До речі, Самсон у перекладі з грецької - сонячний. Мабуть тому у цей день так прискіпливо стежили за погодою. Бо сонячний день на Самсона обіцяє сонячні жнива.

7 липня - Різдво Івана Хрестителя. Однак, з огляду на прадавні вірування, у народі і тепер побутує своє уявлення про це свято.

...У цей день Іван Хреститель освятив воду та прогнав злі сили. Отож вже можна купатися у водоймах. Існувало повір'я, що сонце цього дня занурюється у воду, «купається» і знову піднімається у небо, від чого вода сяє всіма кольорами веселки.

Народ дав святу свої назви - Івана Купала, Івана-травника (бо збирають лікарські трави), Івана-яаклуна, у яких позначилися язичницькі нашарування.

З народним звичаєм, у ніч напередодні Івана Купала молодь зі співами й жартами прямує до річки, розкладає багаття, танцює навколо нього, проводить обрядові ігри, зокрема стрибає через вогонь, щоб «очиститися», а дівчата ще й пускають за течією ріки щойно сплетені вінки, загадуючи бажання на швидке заміжжя.

«Практичні» господарі брали попіл з купальського багаття і підживляли ним грядки. Були упевнені: городина краще родитиме.

Ніч на Івана Купала обіцяє розкрити багато таємниць. Спати цієї ночі не можна, тому що відбувається збіговисько-шабаш відьом, чортів, русалок, мавок та іншої нечистої сили. Щоб вберегтися від них, потрібно мати при собі часник, полин та галузку осики.

У чарівну Купальську ніч рівно о півночі розпускається вогняна квітка папороті. Той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин та птахів. Колись старі люди стверджували, що зірвати цю квітку майже неможливо, адже цвіте вона лише одну-єдину мить (хай це буде секунда). Але якщо вже вдасться побачити таке, зірвати квіту, то слід підкинути її у повітря, і вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб.

Легенда, можливо, виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, адже папороть не цвіте, а розмножується спорами...