Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

Свято Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, яке завжди відзначаємо 13 вересня, - останнє у церковному році. Адже наступного дня, коли вшановують Симеона Стовпника, розпочинається новий церковний рік...

Було це в часи правління імператора Лева IV Філософа (886-912 роки). Його дружина Зоя важко захворіла, що навіть найславніші лікарі Візантії нічого не могли вдіяти. Тоді, після довгих щирих молитов, цариця удостоїлася Божого об'явлення, що одужає, коли на неї покладуть чудесний Пояс Пресвятої Богородиці. Цей пояс імператор Аркадій (395-408 роки правління) переніс із Єрусалима до Царгорода, а його дочка Свята Пульхерія зложила безцінну річ в золотому ковчезі у церкві Пресвятої Богородиці. І коли Бог об'явив цариці Зої, що має шукати порятунок саме у цьому поясі, то Царгородський патріарх відкрив ковчег і знайшов реліквію неушкодженою. Пояс поклали на хвору царицю — і вона відразу одужала.

Потім чудесний пояс знову поклали у ковчег і запечатали царською печаткою. А на честь дива було встановлене церковне свято.

 

 

(0 Голосов)

 

 

14 вересня християни східного обряду вшановують преподобного Симеона Стовпника і його матір, благочестиву Марфу. У народі це свято називають днем Семена, Семенів день. Воно знаменує початок нового церковного року.

Симеон Стовпник до вісімнадцяти років служив чабаном у своїх багатих родичів. Згодом таємно втік до монастиря. Започаткував новий вид чернечого подвижництва — стовпництво. На стовпі, заввишки 4 метри, облаштував “площадку” і провів там майже 50 років, віддаючись молитві, строгому посту. Бог наділив його даром пророцтва, здатністю читати чужі думки. Прожив старець 80 років. Помер у V столітті.

За козацьких часів у цей день хлопців уперше садовили на коней; проводили пострижини — це важлива подія у житті молодого вояка. Хоча, як стверджують історики й етнографи, така традиція сягає ще княжих часів.

Побутує повір'я, що на Семена злітаються в очерет горобці, а чорти там міряють їх на мірки: виходить, що все, що в мірці, належить чорту, а поза міркою — людині. Начебто саме тому після 14 вересня горобців біля людських осель меншає...

У цей день колись починалися вечорниці (ще їх називали — осінні вечорниці). Від Семена господарі копали картоплю. Роботу намагалися завершити до Другої Пречистої — 21 вересня. За народними уявленнями, якщо спекти щойно викопану картоплю і погріти нею руки, то вони не будуть мерзнути всю зиму.

У народі кажуть:

- Якщо в цей день сонячно і тепло, то бабине літо буде теплим.

- Якщо погода видалась похмурою, то кілька днів дощитиме, а далі осінь буде сухою.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято Різдва Пресвятої Богородиці (або ж Другу Пречисту) завжди відзначаємо 21 вересня.

За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді, усе більшого поширення набували забобони, марновірство; моральні сили людства танули з кожним днем. Люди навіть і самі усвідомлювали, що потрібна якась надзвичайна подія, безпосереднє втручання Бога в земні справи, аби спасти духовність. І Син Божий прийняв людську подобу, щоб прийти на землю і врятувати людство від гріхів.

Через свою благочестивість Діва Марія була обрана на роль Матері Ісуса Христа. Тому Різдво Пресвятої Богородиці святкуємо як день, коли почали здійснюватися наміри Божі щодо спасіння роду людського від диявольського гріха.

Не тільки в церковній, а й у народний традиції із цим святом пов'язаний день породіль. Жінки, які були бездітними, у Різдво Пресвятої Богородиці після Служби Божої у храмі замовляли окремий молебень, щоб люди помолилися Пресвятій Богородиці за їхнє майбутнє потомство, запрошували на обід гостей.

За фенологічними спостереженнями, на Другу Пречисту в Україні (принаймні,на більшості її території) встановлюється дощова погода. Якщо задощило, то дощ може падати протягом двох тижнів. Кажуть, що це сама Пречиста плаче через гріхи наші. І тільки щира людська молитва і покаяння можуть Її заспокоїти.

 

 

(0 Голосов)

 

 

У народному календарі українців є окремі дні вересня (останньої декади), за якими, як вважали у давнину, можна прогнозувати погоду на зиму.

23 вересня — свято Мінодори. Дивилися: якщо вродило багато горобини — осінь заплаче дощами, а зима вдарить морозами.

Важливим для прогнозу є і напрям вітру: якщо на Мінодори дме північно-західний вітер — зима буде люта, а південно-східний — тепла, або з частими відлигами.

24 вересня — свято Феодори, осіннє рівнодення. За народними спостереженнями, початок затяжних дощів. Тому кажуть: “Всякому літу приходить кінець”. Народна прогностична прикмета стверджує: “На Феодори падає рясний дощ — чекай зиму з морозами”.

25 вересня — свято Автонома. З цього дня природа лаштується до зимової сплячки. Якщо на Автонома вдарив морозець — зима буде рання.

26 вересня вшановують Корнелія Сотника і приповідають: “Як Корнелій скаже — так зима покаже”.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Святого Тадея, пам'ять якого християни східного обряду вшановують 3 вересня, слід відрізняти від Святого апостола Тадея — одного з дванадцяти апостолів. Тому у народі навіть виникла своєрідна назва дня — Вересневого Тадея...

Він був юдеєм, родом з Едеси. Слухав повчальні проповіді Святого Івана Хрестителя — Предтечі і прийняв з його рук хрещення. Згодом Ісус Христос вибрав Тадея як одного із сімдесяти своїх учнів. Після Зішестя Святого Духа Тадей пішов до Едеси й охрестив царя Авгара та його двір, а також багато мешканців міста, зокрема переконав і поганських жерців прийняти хрещення.

Святий Тадей утвердив Христову віру в Едесі, призначив єпископа і священиків, проповідував Слово Боже спочатку у Месопотамії, а потім у Фінікії (у місті Вирит), де помер природною смертю у 44 році.

За іншими джерелами, Тадей прийняв мученицьку смерть у Вірменії. Ще за життя Господь прославив його силою творити чуда, про що згадував цар Авгар у своєму листі до царя Асирії Нарзеса.

У народі кажуть: “На Тедея селянин не журився, бо у хаті на столі новий хліб з'явився”.