Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

Водохреща, Водохрещі, Хрещення, Йордан — народні варіанти назви величного християнського свята Богоявлення Господнього, яке завжди відзначаємо 19 січня. Воно знаменує завершення дванадцятиденних різдвяних свят (зимових святок). Водохреща увібрало багато елементів язичницьких традицій (але це один з небегатьох випадків, коли церква “не вельми” забороняє дотримуватися їх) і християнських обрядів, визначальне місце серед яких займають обряди, пов'язані з водою (водосвяттям) — джерелом життєдайної сили, очищення від усього лихого, навіть зцілення від, здавалося б, невиліковних хвороб.

Вечір напередодні Водохреща (друга кутя, голодна кутя, “сумна” кутя) повторює обряди Святого Вечора перед Різдвом Христовим, але дещо у “спрощеному” варіанті. Тут ще й зважмо на усвідомленні людьми швидкоплинності часу, його невпинної скороминучості: начебто вчора святкували Різдво, Василія (зустрічали Старий Новий рік), а вже звучить завершальний акорд свят. І якщо на Різдвяний Вечір колядують, то на Богоявленський (Надвечір'я Богоявлення), не нехтуючи колядками, таки більше щедрують. Прерогатива належить дівчатам.

Увесь день 18 січня — перед святом Водохреща також, як і перед Святим Вечором, строго постять. Надвечір неодмінним було йти до церкви, де відправляється Служба Божа, яка завершується освяченням води.

У часи минулі (та й тепер), принісши в глечику свячену воду додому, і то якнайхутчій, господар кропив нею всіх членів сім'ї, помешкання, подвір'я, криницю, свійських тварин (коровам обов'язково давали ще й шматочок хліба, аби з людьми “повечеряли”), пасіку. Наказував дітям бігцем іти до сусідів, родичів, знайомих, якщо ті занедужали, немічні і не змогли відвідати Богослужіння, та і їх окропити свяченою водою, почастувати гостинцями.

Щоб відлякати, витурити нечисту силу, траплялося, обкурювали хату, хліви, всі прибудови ладаном чи пахучим зіллям, яке здебільшого збирали на Трійцю, на одвірках і дверях малювали крейдою хрестики, тригвери (символ єдності та єдиносущності Пресвятої Трійці). Хрестики також виготовляли зі соломинок, витинали з паперу, прикріплювали їх на вікнах (на склі). Замість клею використовували білок курячого яйця. Надійно тримає!

Гуцули у Надвечір'я Богоявлення розпускали вівсяний сніп, принесений в хату на Святий Вечір. З нього робили перевесла, якими господар обв'язував (підперезував) кожне фруктове дерево в садку, аби давало плоду так рясно, як овес зерен.

Після вечері “проганяли кутю”. Цікаве обрядове дійство! Виходячи з хати, зчиняли галас: “Іди, кутя, із покутя!”. При цьому били макогоном чи поліном по плоті, барабанили у порожні відра, цебрики. Чим гучніше — тим краще! Ото сміху і радощів було дітям, тим паче, що вони ставали неодмінними учасниками усіх діств та розваг.

Саме свято Водохреща (Богоявлення Господнього) після церковної відправи продовжувалося на річці, озері, ставку. Якщо поблизу не було водойм, то збиралися біля громадської криниці. Завжди наспівували: “Йордан воду розливає...”. Це ще й побажання, щоб криниця завжди була повноводною і чистою.

Напередодні на річці вирубували з льоду великий хрест, прорубували ополонки, ставили з того ж льоду імпровізований церковний престіл. Для краси, хрест обливали буряковим соком.

Кульмінаційний момент свята — занурення священиком хреста у воду. Після цього вона вважалася освяченою. Цей обряд у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з мисливських рушниць, у небо випускали голубів. Адже, за Новим Завітом, коли Ісус Христос хрестився у ріці Йордані, у небі з'явився голуб — Дух Святий.

Освяченій йорданській воді (водичці-йорданичці) приписують чудодійні властивості. Її давали людям, що важко занедужали, помираючим, нею напували хворих домашніх тварин. Особливо ціниться вона у пасічників. До крижаної купелі в ополонці насамперед вдавалися хворі, зрештою, просто відчайдухи, навіть парубки таким чином хотіли привернути увагу дівчат. Добре, що й тепер в Україні йорданські купання набувають не тільки популярності, а й масовості. Щось не пригадую випадку, щоби хтось захворів. Воістину, сила йорданської води!

У Надвечір'я Йордану і на саме свято Богоявлення Господнього господар просив у Всевишнього міцного морозу і багато снігу, щоб було його по пояс, так, щоб годі перейти. Народна прикмета стверджує: “Чим більше снігу на Водохреща — тим краще вродить озимина”. Однак, “На Йордан, мороз, тріщи не тріщи, вже бличже до весни!”.

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

(0 Голосов)

 

Кажуть: “Знайдеш підкову на дорозі — матимеш щастя”. І це доволі давня приказка.

Справді, з підковою пов'язано багато повір'їв, однак їх не варто сприймати за щось серйозне. Так, наприклад, аби в домі панував достаток, добробут, уся сім'я була щасливою, прибивали на одвірку (над дверима) підкову. Прибити у середині хати — означало, щоб щастя не виходило з неї, не покидало; прибити знадвору — щоб щастя входило, прибувало. Аби лихий “не псував” коней, корів, не забирав в останніх молоко, підкову прибивали до порога хліва, і то її ріжки мали вказувати на вихід з приміщення, а не на вхід, щоб відлякувати нечисту силу, щоб не сміла заходити. Мовляв, “рогатий рогатого боїться”...

Ох, а який смачний український рогалик у вигляді підкови! Зрештою, хліб святий на столі — це завжди щастя! І дай Бог, щоб у кожного було вдосталь хліба на столі і до хліба!

А французький аналог українського рогалика — солодкий круасан (півмісяць), який французи завжди споживають вранці з кавою, знаменує перемогу християнства над ісламом. Півмісяць якраз і є символом ісламу. Мода на такий продукт з'явилася у Франції, та й у деяких інших регіонах Європи, після кількох переможних битв проти військ Османської імперії. Але і це не варто сприйматий серйозно, тим паче ображати релігійні переконання, віросповідання інших людей. Круасан — (підкова) — просто смачний рогалик, який продається і в Україні. (Ковтнули слину?.. Смачного!..).

Та все ж, чому підкову “знаходять на щастя”? Відповідь, здавалося б, проста, навіть банальна, але така ж давня, як і сама... підкова. У давнину метал, а з нього і виготовляють підкови, був доволі дорогим матеріалом (сировиною), і не кожен господар міг дозволити для своїх коней, волів таку розкіш, бо просто не мав за що придбати. Загубити підкову — лихо для бідняка. В той же час у Київській Русі деякі князі, заможні бояри, воєводи навіть оздоблювали підкови для своїх коней дорогоцінними металами — сріблом, було, що й золотом. (Ще один цікавий вислів - “золота підкова”). Знайдену підкову (як бачимо, у ній нема нічого містичного) господар міг продати чи обміняти на якийсь товар, зерно тощо. Чим не щастя?!,

...Підкови знаходьте, але не вдавайтеся до марновірства, і хай Вам завжди щастить!

Маркіян ЛЕХМАН.

 

Учень 10-А класу Червоноградського НВК СШ-колегіум №3, слухач МАЛіЖу.

(0 Голосов)

До численних хліборобських обрядів українського народу належать обжинки — стародавній звичай завершення святкування жнив. Його назва походить від слова “обжинатися” - завершувати жнива. У Галичині, натомість, вживали слово “дожинки”. Дійство нагадувало толоку. В останній день жнив женці збиралися гуртом на чиїсь ниві і під обжинкові пісні в'язали останній сніп. Було, що цю ниву допомагали дожинати сиротині, вдовиці.

Вважали: в цьому снопі зібрана вся життєва сила поля, його енергія родючості. У деяких етнографічних регіонах України з першого зжатого снопа виготовляли різдвяного дідуха, а в деяких (таких більшість), навпаки, з останнього, прикрашали його квітами, калиною, барвистими стрічками, та й ставилися до нього, мов до живої істоти, примовляли, голубили, обнімали. Це робив кожен господар на своєму полі. Зерна з нього також святили у церкві (як і з першого снопа), а опісля змішували з посівним насінням. Жменьку давали курям, бо будуть добре нестися.

Важливого значення в кінці жнив надавалося обряду завивання “Спасової бороди”. Нею слугувала невеличка кількість зумисне нескошених колосків, які залишалися в полі, щоб наступного року добре родило і перепелиці було на гніздо. Між стеблами розпушували землю і засівали її зерном із трьох колосків. Місце такого засіву мітили червоними стрічками. Клали скибку хліба, дрібку солі і залишали посудину з водою. Приповідали:

- Оце тобі, борода, хліб-сіль і вода.

- Роди, Боже, на всякого долю: бідного, щоб багатий був...

Після закінчення жнив женці качалися по полю, бо тоді спина не болітиме.

Жінки на обжинках вдавалися ще й до такого дійства — ворожили на врожай, тричі кидаючи позад себе серпа. Якщо він, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то наступного року буде багатий врожай; якщо впаде держаком чи плоско (боком) — погана прикмета.

Крім цих магічних дій, під час обжинків гуртом виконували спеціальні обрядові пісні, які славили працю хлібороба. Й у них було “закодоване слово” з побажанням достатку. Яскравим дійством ставав вибір царівни поля (Польової Царівни) — дівчини, молодиці, обов'язково працьовитої, на голову якої одягали вінок з колосся і квітів, піснями супроводжували її в село. На Поділлі на знак завершення жнив виготовляли унікальну “квітку” з 5-6 невеличких снопків, сплетених разом. Сплести її гарною, чепурною, правильної форми могла далеко не кожна господиня, навіть та, що найзаповзятіше працювала під час жнив. Тут — справжнє народне мистецтво! Тепер й важко сказати, скільки такий артефакт коштує на виставках, вернісажах.

...З часом, коли комбайни замінили серпи і коси, на основі обжинків (традиція вшанування хліборобов не канула в Лету) виникло інше свято — Свято Врожаю. Але й тепер у деяких господарствах останній оберемок хлібних злаків таки жнуть серпом, віддаючи належне традиціям минулого. Бережімо своє!

 

Тарас ЛЕХМАН.

(0 Голосов)

 

 

У давнину початок жнив не обходився без багатьох обрядових дійств, які, навіть попри глибокі християнські вірування людей, мали й магічний характер, увібрали елементи язичницької культури. Хлібороби були впевнені, що це неодмінно забезпечить добрий врожай. До таких обрядів належить свято першого снопа. Проте, у своїй більшості, такі обряди давно вже у минулому...

Вийшовши в поле на зажинки, господарі розстеляли скатертину із хлібом-сіллю та запалювали свічку. Помолившись, снідали всім сімейством. На узбіччі ниви господиня тричі кланялася землі, примовляючи: “Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати”. Жнива розпочинали в так звані “легкі дні” - вівторок або п'ятницю, щоб робота легко йшла. Бажаним також було, щоб початок робіт не збігався з новим Місяцем. Працювали, співаючи, жартуючи.

Якщо це були колективні (толочні) зажинки, то, як правило, починав косити найшанованіший у селі чоловік — вправний і хвацький до роботи. Щоб спина не боліла, за пояс втикали гілку ясеня або дуба. Інколи зажинки починали у присутності священика. Той благословляв працю.

У деяких етнографічних регіонах України, за звичаєм, перший зажинок робила господиня. Трьома захватами лівої руки вона стинала три жмені поспіль хлібних злаків, потім жмені зжатих колосків клала навхрест на обочині, край поля чи на межах нив. Вони мали пролежати тут до кінця жнив. Іноді першу жменю зжатих стебел з колоссям зберігали аж до Різдва Христового. На Святий Вечір вносили до господи, щоб поворожити на багатий врожай наступного року. Наосліп витягали по стеблині. Якщо на ній повний колос — на добрий врожай, бідний — хліба вродить мало.

Особливі обряди проводили із першим зжатим снопом. З нього (щоправда, не по всій Україні) виготовляли різдвяного дідуха. Його ставили на покуті під образами — найпочесніше місце у світлиці. Згодом перший сніп обмолочували, але окремо. Дійство так і називали — молотити дідуха, молотити перший сніп. Воно також набувало своєрідної урочистості. Зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою змішували з посівним насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли, давали багато молока. Дехто дотримувався іншого звичаю: солому спалював, а попіл розсипав по грядках, щоб добре родили.

Крім зажинків, робили ще й “закрутку”. Це для того, аби рука чи погляд лихої людини не зіпсували хліба. На “закрутку” жменю колосся закручували вузлом. Вона могла й відлякати... відьом.

Як бачимо, тут побутувало багато марновірства. Та про самі обряди мало хто вже пам'ятає, хіба що старожили. Однак незмінним залишається возвеличення, вшанування хліборобської праці, побажання кожному доброго врожаю, достатку на столі. Чого бажаємо і Вам!

Тарас ЛЕХМАН.

 

 

(0 Голосов)

 

У православному і греко-католицькому календарях українських церков, попри домінуючу спільність, ідентичність, є певна різниця. Пов'язана вона насамперед з поминаннями православними християнами багатьох помісних святих. (Звісно, УГКЦ має своїх достойників, але, з огляду на розвиток історичних процесів, їх значно менше й проголошені вони такими значно пізніше; а саму святість канонізованих українських православних отців аж ніяк не заперечує). Так, наприклад, 20 жовтня обидві церкви вшановують Святих мучеників Сергія і Вакха, які жили у III столітті, але в українському православ'ї ще й вшановують ченця Києво-Печерського монастиря Сергія Послушливого (Послушного), який жив у XIII столітті. Однак така різниця зовсім не позначилася на народному календарі українців. Здавна цей день отримав назву Сергіїїв. За ним завбачали прихід зими і погоду на люту пору року, прогнозували майбутній врожай.

Народні прикмети стверджують:

- Зі снігом прийшов Сергій Послушний — зима буде слушна (зі снігом та морозами).

- Сергій зі снігом прийде — зерна принесе.

- Сергій снігом повіє — зерна насіє (буде врожай хліба).

- Якщо сніги випали на Покрову та ще й на Сергія, то чекай ранньої зими.

- Лапатий сніг на Сергія скоро розтане, дрібний і хрусткий протримається довго. Але після Сергієвого снігу справжня зима прийде через місяць.

- Чим більше снігу на Сергія випаде — тим крутіша зима вдасться.

- Звідки летять сніжинки на Сергія — звідти найчастіше віятимуть вітри взимку.

Після спекотного літа і посушливої осені просили Сергія Послушливого послухати людей і покрити снігом землю, щоб озимину напоїв вологою і зберіг під білою ковдрою посіви від раптового морозу.

 

Тарас ЛЕХМАН.