Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

Колись вірили: щоб упізнати злодія, потрібно у свято Апостола Івана СилиІвана Воїна (12 серпня) потримати у церкві перед його іконою запалену свічку, перевернуту полум'ям вниз. Якщо вона горітиме, то крадій почне мучитись, на нього нападуть хвороби. Доти хворітиме, допоки не поверне вкрадене...

Попри повір'я, але з цього дня можна було починати сіяти озимину. Кажуть: “Жито, посіяне на Силу, родить сильно”, що віками перевірено на практиці українськими селянами. Адже цієї пори Сонце віддає найбільше енергії, виявляє найбільшу силу. Воно не тільки гріє, а й своїм життєдайним промінням наше небесне світило сприяє життю в усіх його формах та проявах. Тому, за народними повір'ями, на Сили кожна людина відчуває потяг до досконалості.

Народна прикмета стверджує: “Дощ на Івана Сили — благодать для озимини”.

 

 

(0 Голосов)

 

 

У день Прокопа (21 липня) на більшості терен України, окрім півдня, де хліб дозріває скоріше, починалися жнива.

Женці святково одягались, сходились до ланів і кланялись ниві зі словами: “Дай, Боже, легко почати і легко дожати!”. І тільки після молитви починали жати збіжжя.

Перший сніп - “дідух” - прикрашали барвистими стрічками, польовими квітами і зберігали його до Різдва. В'яжучи перевеслами снопи, строго дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю зв'язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо - торішніми. Готові снопи складали в “бабки” (11 снопів), “п'ятнадцятки”, “полукіпки” (30 снопів) та “копи” (60 снопів). А сам сніп мав становити оберемок — те, що охопиш рукою, притуливши долоню до грудей.

Способи складання зжатого хліба також були чітко визначеними: “бабка” формувалась із восьми снопів, які стояли сторч, та трьох “на дах”; “п'ятнадцятки” і “півкопи”  складалися з перехресно покладених снопів колоссям усередину та одного “на шапку”; так само “копи”. І добре висихало, і менше “затікало” під час дощу, і зручно було класти на воза.

Вижавши лан, залишали “спасову бороду” (інколи називали “велесова борода”). Кілька стебел обв'язували стрічкою (найчастіше червоною, голубою, зеленою) і прикрашали польовими квітами. Між стеблами розпушували серпом землю і засівали її зерном з трьох колосків. “Спасова борода” так і залишалося красуватися аж до початку оранки. Орючи, проходилися по ній плугом.

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято апостолів Петра і Павла (12 липня) символізує підготовку до жнив; а в деяких регіонах України — вже їх початок. Тому до цього дня, як вважали, потрібно було зжати хоча б один сніп...

За народними уявленнями, Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп — своєрідна безкровна жертва покровителю жнив. До цього зажинку готувалися заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, готували жниварський реманент.

Напередодні свята Петра і Павла (а то й у саме свято, після церковного Богослужіння) селяни обходили свої лани, а священик освячував водою хлібні злаки, щоб їх не пошкодили ні граді, ні зливи, ні буревій, ні пожежа від блискавки. Пізно ввечері чи до сходу сонця (ще до початку Служби Божої у церкві) господині потайки від усіх виходили в поле робити “закрутки” - своєрідні обереги поля: скручували кілька жмень стебел і зв'язували їх особливим способом, виголошуючи при цьому певні замовляння. Такі ж “закрутки” робили і після завершення жнив.

Зажинки (це вже з використанням серпа) починали вдосвіта, але не у саме свято Петра і Павла, бо таке — гріх. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця зробити почин — нажати обрядовий сніп. Перед початком зажинок розстеляли скатертину, клали на неї хліб-сіль і шматочок свяченої паски, інші страви. Потім присідали на кілька хвилин до скатертини і, помолившись та почастувавшись, бралися до роботи. Після слів найстаршого: “Боже, благослови!” господар або найстарша жінка починали жати, а за ними — уся сім'я. Навіть діточок брали у поле.

Нажавши по дві жмені стебел, складали їх навхрест. Саме цей “зажинковий хрест” з першим снопом символізував початок жнив.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Липень називають верхівкою або полуднем літа і вважають, що на цій “верхівці” сидять святі безсрібники Кузьма і Дем'ян, яких християни східного обряду вшановують 14 липня.

Святі чудотворці, брати-лікарі жили у другій половині III століття, недалеко від Риму. 284 року були вбиті за намовою заздрісного лікаря-язичника. В описі життя Кузьми і Дем'яна йдеться, що вони отримали від Бога дар зцілювати людей, лікувати найважчі недуги.І робили це не тільки використовуючи трави, мінерали, а й через щиру молитву. Також лікували тварин. Тому їх вшановують, як своїх покровителів, і фахівці ветеринарної медицини. Плати за свої послуги ніколи не брали, за що їх назвали Безсрібниками.

І тепер хворі часто звертаються до них у молитві за допомогою.

День пам'яті святих Кузьми і Дем'яна відзначають двічі на рік — 14 липня і 14 листопада. Липневий час у селянському побуті дуже напружений, тому святкування влітку не було таким поширеним, як восени. Адже у липні жнивують, збирають овочі, а в листопаді можна трохи відпочити від нагальних господарських робіт.

Побутували приповідки:

- Кузьма і Дем'ян згубили жупан. (Не дивно, бо це початок літньої спеки, а за старим календарем - “полудень літа”).

- Стережися “пекла” (спеки) на Кузьми і Дем'яна!

- Кузьма і Дем'ян прийшли — на косовицю хліба пішли.

 

 

(0 Голосов)

 

6 липня, напередодні Різдва Івана Хрестителя (або ж Івана Купала, як цей день зветься у побуті), вшановують мученицю Агрипину. Вона народилася у Римі, з юних літ увірувала у Христа і постраждала за християнську віру у часи правління імператора Валеріана (253-260 рр.) Її мощі були перенесені у Сицилію.

Нерідко Агрипину (Горпину) у народній традиції називають Купальницею. Адже з 6 на 7 липня зустрічають Купальську ніч. Та найважливіше те, що на Агрипини збирають трави і коріння для лікування різних недуг. Тому за святою достойницею закріпилося ще одне ймення — Травниця. Справді, цей день вважався у знахарів одним з найсприятливіших для заготівлі цілющого зілля. Всюди на Україні люди удосвіта, до сходу сонця, вирушали в ліс, у поле, на луки та левади, щоб поповнити і поновити запаси домашньої зеленої аптеки. Навіть на городі серед бур'янів знаходили природні зцілювачі. Заборонялося заготовляти трави лише вагітним жінкам. Але якщо вони робили це виключно для себе, для немовлятка, що ось-ось з'явиться на світ, то не існувало жодних заборон чи обмежень.

Оскільки свято Агрипини — переддень Купала, тому старші люди неодмінно купалися у річках та озерах, вірили, що таке купання додасть їм сили і здоров'я, можливо, поверне молодість і красу...

Кажуть: “На Агрипини доцільно сіяти ріпу, бо добре вродить!”.