Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

21 квітня у церквах східного обряду вшановують Святого Руфа — одного із 70-ти апостолів, сина Симона Киринеянина, який разом з Ісусом ніс хрест на Голгофу. Відомо лише, що апостол Руф служив єпископом у Фівах і, очевидно, загинув мученицькою смертю.

У народі вважають, що на свято Руфа вся рослинність рушиться з землі, проростає, тягнуться до сонця кожна травинка, кожна квіточка. Головна ж прикмета цього дня: не можна людині йти до лісу, бо свято Руфа належить гадюкам. Хто змію потривожить — того вона неодмінно вжалить. Справді, цієї пори гадюки прокидаються від тривалої зимової сплячки, настає їхній шлюбний період і вони дуже агресивні. А якщо вже й вжалила гадюка, то у давнину навіть виголошували спеціальні замовляння, аби не померти; хутчій бігли до чистого джерела помити рану. Так само “замовляли”, коли гадюка вжалила домашню тварину — корову, коня, вівцю... І тепер ці словесні формули використовують карпатські мольфари.

Таке негативне ставлення до гадюки викликане тим, що вона вважається породженням диявола. (Як тут не згадати біблійну історію про яблуко).

За народними повір'ями, на Руфа сонце зустрічається з місяцем. Якщо зустріч відбулася добре — буде ясний сонячний день, а потім і все літо буде погожим. Коли ж погано зустрілися — день буде хмарним, непривітним, і все літо видасться таким.

Кажуть, що в це день Святий Руф може дороги порушити, викликати бездоріжжя...

 

 

(0 Голосов)

 

 

Трапляється, що зима довго не хоче віддавати владу весні, вперто дошкуляє холодом, сіє снігом. І таке може тривати аж до Антипа — 24 квітня.

У народі кажуть: “Коли на Антипа не розтанули сніги, лід тримається — літо буде кепське, на добрий врожай не сподівайся”. Проте старші люди тлумачать, що цього дня все залежить від ведмедя. Бо саме на Антипа він остаточно прокидається від зимової сплячки і виходить із свого лігва. А якщо ведмідь вчасно не прокинеться, то й земля під снігом буде разом з ним дрімати. Тому у давнину навіть ходили до лісу ведмедя будити, щоб сніг розтанув і повінь пішла. Але краще цього не робити!..

Коли ж на Антипа вперше загримить, то слід підперти плечима пліт, тоді і блискавка у тебе не влучить.

День Святого Антипа не тільки з повінню пов'язаний. Вважали, що цей достойник лікує зуби. Щоби назавжди позбутися зубного болю, слід у цей день потримати біля зуба монету, потім пробити в ній дірку та повісити цю монету під образами. Однак, сприймімо це за повір'я...

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

30 квітня вшановують преподобного Зосима. Цей день, як і Теплого Олекси (30 березня), Медового Спаса (19 серпня) можемо вважати ще одним святом пасічників (попри те, що офіційно встановлений День пасічника відзначають таки 19 серпня). Адже Зосима називають покровителем бджіл, і навіть величають Пасічником, моляться до його ікони.

Бджільництво — один з основних і найдавніших видів господарської діяльності українців. Але цією справою займалася лише певна частка населення — пасічники, які були неабиякими знавцями природи і навіть знахарями. Це ремесло пройшло кілька стадій розвитку. Спочатку — бортництво: віднайдення у лісі диких бджіл, які оселялися у дуплах дерев. Пізніше на таких деревах робили позначку власності. Також видовбували у стовбурах дупла для оселення бджіл. Принаймні, такий метод практикувався за часів Київської Русі. Із середини XVI століття почали майструвати штучні бортні (колоди, дуплянки, вулики), які підвішували на деревах, або ставили на землю. Таким чином розпочалася епоха культивованого бджільництва. І як тут не згадати заслугу українського вченого XIX століття П.І. Прокоповича, який першим змайстрував розбірний рамковий вулик.

В українців протягом віків нагромадився багатий досвід розведення бджіл. Пасіки звичайно розташовували у затишних сонячних місцях, багатих на квіткову рослинність, огороджували невеликим тином.

При догляді за бджолами вдавалися до багатьох оберегових дій, обрядів. І тепер пасічники святкують дня Теплого Олекси, Зосима, Саватія, Преображення Господнього, окремі ритуали справляють на Святий Вечір, Йордан. У календарі пасічників були окремі визначені дні, коли вони безкоштовно роздавали мед вбогим, сиротам, вдовам, лікували ним хворих, за що також плати не брали, бо негоже.

Українські пасічники добре оволоділи багатьма способами природного та штучного роїння бджіл, зокрема вмінням затримати новий рій, що відокремився від бджолосім'ї та відлітав, відсаджувати його у порожній (резервний) вулик. Вельми багаті практичні навички підгодовування бджіл, медової взятки (скільки взяти меду, а скільки залишити бджолам — Божим комахам). Щодо меду, то насамперед продукували липовий, гречаний, квітковий.

Запримітили, що вся бджолина продукція корисна: той же прополіс, вощина. Їх використовують у лікуванні, в кулінарії, виготовляють свічки (в т.ч. для церковних потреб), які пахнуть медовим ароматом.

 

 

(0 Голосов)

 

Українці з прадавніх часів надавали воді особливої святості, беззастережно вірили у її первинну чистоту, чудодійну силу. Наші пращури ревно охороняли й з мистецьким смаком прикрашали джерела та криниці, наділяючи їх магічними властивостями.

Вважали, що велику здатність зцілювати має так звана “непочата” вода з криниці. Дівчата використовували її для проведення різноманітних обрядів під час свят, на вечорницях. У народних обрядових піснях (зокрема весільних) співається, що воду для ритуального вжитку слід брати з трьох або семи криниць чи святити її у трьох або семи церквах (Пресвята Трійця, Сім Таїнств). Святять й у дванадцяти церквах (дванадцять апостолів). Особливо цінується вода, освячена на Йордан та Стрітення.

В окремих регіонах ще досі зберігається обряд освячення води. Для його здійснення воду беруть у тому місці, де збігаються в один три чистих потічки з чистих джерел. (На жаль, тепер таке місце важко знайти...). Потім її проливають через полум'я, підставляючи миску. Така вода, вважали, добре лікує підступні хвороби, проти неї безсилі будь-які чари.

Якщо купали хвору дитину, то воду брали при сонці (принаймні, до заходу сонця), бо, як нема сонця, то “вода не має сили”, “може бути зіпсута”, а це зашкодить дитині. Не дозволялося ні з ким розмовляти, коли несли воду на купіль. Як принесуть воду до хати, то там має горіти вогонь у печі. Одну жаринку кидали у воду. Це своєрідний обряд її повнішого очищення та освячення. У давнину, звісно, таких приписів дотримувалися строго.

У народних традиціях українців вода доволі часто виступає символом парування. Існує весільний обряд спільного вмивання молодих біля криниці.

Вода також символ чистоти. Тому надзвичайно великим гріхом є плювати у воду. Вона відмовляється приймати в себе щось нечисте...

 

 

(0 Голосов)

 

Другий тиждень після Великодня — Поминальний. Існує кілька його назв — Фомин (Томин) тиждень, Радуниця, Проводи, Гробки, Могилки, Поминки, Бабський Великдень...

Радуниця — це весняна радість. За народними повір'ями, померлим дуже приємно, коли про них згадують живі, згадують добрим теплим словом. Тим паче, коли моляться за їхні душі у церкві та вдома, відвідують могили.

Ще перед Великоднем люди йдуть на цвинтар, щоб впорядкувати могили своїх родичів, прибрати, посадити квіти або кущі чи деревця, запалити свічку, лампадку. Добра традиція — громадський догляд за колективними похованнями героїв чи символічними могилами, упорядкування могил, за якими вже нікому доглянути, прикрасити їх квітами та вінками.

На Томину неділю (першу неділю після Великодня) після обіду родина, бажано в повному складі, йде на цвинтар, аби помолитися над могилами, взяти участь у відправі, яку здійснює священик. (Щоправда, часто такі відправи на кладовищах здійснюються і на самий Великдень, або на другий-третій дні свята). Нерідко ще беруть зі собою крашанки, паску і “частують померлих” аж до вечора. У цей час “христосуються” зі спочилими у Бозі. Вітаються з ними: “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”. А потім, як вважають, потрібно відразу з'їсти крашанку і скибку паски.

Увечері на широкому відкритому місці (на лузі, майдані, церковному подвір'ї) починаються ігри, хороводи з веснянками та гаївками, інші розваги. Тільки-от участь у них здебільшого вже бере не молодь, а старші жінки. Звідси й назва — Бабський Великдень.