Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

У нас свято Валентина (14 лютого) стало ширитися відносно недавно, і то серед молоді, як День закоханих. Що ж?.. Хай буде і така традиція! Але дослідники не можуть встановити походження цього свята, оскільки у Давньому Римі в II столітті жило два християни на ім'я Валентин, які загинули мученицькою смертю в один день — 14 лютого.

Перший Валентин - єпископ Текійський. Він усупереч наказу імператора Клавдія II таємно вінчав закоханих, тоді, коли правителю потрібні були не подружні пари, а неодружені солдати. Другий Валентин - лікар, захисник і рятівник хворих дітей, подорожуючих, молодят і наречених. За вірність Христовій Церкві потрапив до в'язниці. Діти, яких колись молодий зцілитель вилікував, прибігали до вікна в'язниці і потайки передавали йому записки з подяками та привітаннями. Таким чином вони намагалися показати свою любов і вдячність, підтримати свого рятівника добрим словом. Отож першими «валентинками» вважалися саме ті дитячі записки. Тепер такі передають один одному тільки закохані...

Є й інші версії походження свята, але тоді йдеться про інших Валентинів - достойників Христової Церкви.

Як би там не було, бережімо усе добре, бережімо любов!

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

24 лютого  відзначаємо свята Власа.

...За доби запровадження християнства на Русі не вдалося остаточно знищити пам'ять про всіх язичницьких богів, зокрема про Велеса - покровителя великої рогатої худоби.

Його ім'я часто згадується в літописах, навіть в документах, приватних угодах. Вже з прийняттям християнства функції Велеса перебрав на себе святий Влас. Дослідники історії церкви вважають, що він жив у IV столітті, опікувався простими людьми й дикими звірами, лікував домашніх тварин, також був покровителем худоби. Тому цього дня кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном. За старих часів господарі служили молебен прямо у своєму дворі, носили до хліва чи кошари образ святого Власа, щоб їхня худоба була здоровою та плідною.

Колись у цей день молодиці пили горілку у корчмі, а потім, повернувшись додому, жартома били чоловіків дошкою для прядіння льону. Вважалося, що від того худоба буде слухняною... Отакої!..

Кажуть, що на свято Власа не можна прясти, запрягати коней до роботи... Народна прогностична прикмета говорить:

- Якщо на другий день після святого Власа гарна погода, то ще будуть великі морози й хурделиця.

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

15 лютого - велике церковне свято Стрітення Господнє. У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо - де була зима. За давніми віруваннями, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення та в день Святої Анни (20 листопада). При зустрічі на Стрітення стара зима і молоде літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатись. Якщо до вечора стало тепліше - літо перемогло зиму, а якщо холодніше, то переможцем є зима, і вона скоро не відступить.

Ясна і тепла погода в цей день віщує добрий урожай польових культур і роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Відлига - жди пізньої весни. А «якщо на Стрітення півень води нап'ється з калюжі, то ще жди стужі».

У цей день у церквах святять воду і свічки-громниці. Їх запалюють і ставлять під образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу, усе майно від блискавки. А на саме Стрітення запалювали свічку-громницю, щоб повінь не зашкодила посівам і мороз дерева не побив. Таку ж свічку давали в руки вмираючому, коли читали над ним відхідну молитву.

Стрітенська вода так само має цілющі властивості, як і йорданська. Нею натирали хворі місця. Вірили: найкраще вона допомагає від пристріту - хвороби, що її спричинило погане око. Чумаки брали стрітенську воду у дорогу. Нею кропили худобу і напували її, щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі при молодому місяцю.

 

 

(0 Голосов)

 

 

7 лютого — день пам'яті святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського, який жив у 328-390 роках. Він, як і Василій Великий, Іван Золотоустий, належить до найславетніших Отців Церкви. А їхній спільний день вшанування (Собор) — 12 лютого.

Мати Григорія Богослова доклала чимало зусиль, щоб схилити його до служіння Господу. Виховання, яке дала йому мати, святитель Григорій вважав найважливішим. Будучи здібним і талановитим, він здобув прекрасну освіту: навчався у школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, в Афінах, де потоваришував зі святителем Василієм Великим. Дружбу з ним вважав кориснішою за найвищу школу.

Святитель Григорій за життя написав чимало церковних творів, мав неабиякий ораторський хист, за що був названий Богословом й одержав звання вселенського вчителя. А за здатність проникати думкою в найглибші таємниці віри Церква в одній з молитов називає його «найвищим розумом». Проповіді Григорія Богослова насичені такою поезією, що багато фраз із них були використані для святкових співів.

У народі кажуть:

- Яка погода в цей день зранку до полудня - такою буде перша половина наступної зими.

 

 

(0 Голосов)

 

2019-тий, за східним календарем, - рік Свині. Вважають, що він має бути вдалим, з достатком та добробутом, народиться багато дітей. А люди, які вже народилися у рік Свині (1911, 1923, 1935, 1947, 1959, 1971, 1983, 1995, 2007) - дуже ввічливі, толерантні, чуйні, доброзичливі. Однак здатні й на непередбачувані вчинки. Якщо їх образити, то у відповідь можуть «підсунути свиню».

Не будемо вдаватися до аналізу східного календаря, гороскопу, бо й в українців є свої міркування про свиню. На жаль, чомусь її сприймають тільки негативно: вона - вередлива, вересклива, неохайна, нечепурна, нахабна, аж ніяк не викликає симпатії. Пригадайте дитячу пісеньку:

- Порося в дворі ходило,

Верещало дуже,

Потім землю носом рило

І лягло в калюжу.

Потім його із калюжі

Витяг наший татко.

Я в калюжу не полізу,

Я - не поросятко!

Зате старші люди кажуть, що це господар винен, коли свиня брудна. Хлів потрібно чистити, і то ретельно, і то щодня!..

У народних приказках та прислів'ях також нічого доброго не знайдеш про свиню:

- Не будь свинею (поросям)!

- Або свиня знає, що перець, а що гречка.

- Всюди свині єдина честь.

- Дай свині роги, то й людей поколе.

- Свиня болото шукає.

- Зі свинячою мордою у гості не ходи.

Марно вона зазнала такої зневаги. Чомусь забувають, що без свинини не обходиться Різдво, Великдень, інші свята та будні, якщо не піст. Шинка, ковбаска... Аж слину ковтаєш!.. Запечене поросятко на іменини чи інші оказії - символ багатства столу, щедрості. Це вже коли почастувалися, хтось таки та й скаже: «Шкода його, поросятка, симпатичне було». І додасть: «Смачне!». Та толку тому поросяті з такого співчуття...

Неправда й те, що у свиню здатна вселитися нечиста сила. Самі надумали. Як тільки смакуємо свининою, то про це чомусь не згадуємо.

А який же українець обходиться без сала:

- Давай, що попало, як не хліб, то сало.

- Живу добре: сало їм, на салі сплю, салом укриваюся.

І ото така людська невдячність перед свинею?!.

У народній медицині несолоний жир (смалець) використовували для лікування ран, порізів, опіків, туберкульозу. Бідний селянин не завжди міг придбати медикаменти. Та й тепер вони не всім «по кишені».

Втім, ми забуваємо, що свиня - дуже хороша мама, пильно глядить свої чада. Навіть на господаря, що їх годує, може кинутися, коли той наблизився до її маляток-поросяток.

Колись майновий стан хазяїна визначали не тільки за кількістю худоби, а й свиней - скільки їх має для власного спожитку, скільки на продаж. Адже за цим бачили й інше - можливість забезпечити їх кормами, особливо взимку. Бо «з голодної свині толку не буде». А випасати свині після гусят та качат - це вже ставало для дитини вищою школою, вищою наукою. Було колись таке, було...

Та що б там не стверджували східний календар чи українська народна традиція, дай Боже, аби кожен рік був для нас щасливим, мирним, і менше свинства у суспільстві, серед людей, яке сами творимо.

Підготував Маркіян ЛЕХМАН,

студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.