Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

Хто з нас не зачаровувався веселкою, її барвами?.. Байдужих до цієї краси, мабуть, не знайдеш. У християнській традиції (хай це дещо символічно звучить) її називають “намистом Божої Матері”.Саме так, починаючи ще з XIV століття, українці трактували веселку. Сяйво її кольорів наші славні предки порівнювали з коштовним намистом Діви Марії, знаками Її Милосердя та безмежної Любові до своїх дітей — нас з вами. Семицвіт небесної дуги тоді вважали мостиком, перекинутим із Старого Завіту до Нового Завіту, сходинками між тимчасовим земним життям і вічним життям на Небі.

Рідкісні ікони представляють Ісуса Христа-Суддю, котрий сидить верхи на веселці. В іконописі небесну дугу вважають зв'язком людини з Богом. Веселка, зображена на святих образах, символізує сяйво Слави Господньої.

У середньовічній християнські семіотиці головні кольори веселки символізували етапи становлення людства в біблійній історії: синій — всесвітній потоп; червоний - війни і лихоліття; зелений — колір оптимізму, надії, колір нової землі, де оселяться праведники після Другого Пришестя Ісуса Христа.

Є ще і такі трактування кольорів веселки: червоний — гнів Божий, жовтий — щедрість Творця, зелений — надія на спасіння, синій — мир у серці, фіолетовий — велич Господа. Їх також використовують в іконописі.

Про сім кольорів веселки говорять і як про сім Святих Таїнств та сім Дарів Святого Духа, або як про шість днів творення світу і сьомий — день відпочинку Господа.

Насправді веселка — це білий (радше сказати — прозорий, невидимий) промінь, розшарований під впливом атмосфери на сім кольорів, які здатні сприйняти людське око. Досконалий фізичний спектральний аналіз може виявити їх набагато більше, однак ми їх так і не побачимо.  Білий колір -  колір чистоти, небесного світла, божественності. Головне значення білого кольору у церковній малярській символіці — це колір Ісуса Христа, небесної досконалості.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

(0 Голосов)

 

Здебільшого ми сприймаємо сережки, кульчики як суто жіночу прикрасу. Хоча під впливом моди, різних течій магії, неокультури носять їх і хлопці-підлітки, і дорослі чоловіки. Зазначимо, що таке явище не є оптимальним для психофізичного стану і духовного здоров'я осіб чоловічої статі (а мова — про них), насамперед, з огляду на християнське вчення, традиції. Тоді чому їх носили козаки, яких аж ніяк не запідозриш у безбожництві?!. Виявляється, що це був доволі незвичний, але прагматичний атрибут, який зовсім не пов'язаний з марновірством та забобонами.

Трохи передісторії. Східні слов'яни (в т.ч. - праукраїнські племена) запозичили традицію носити кульчики (як талісмани, обереги) від скандинавів. Тоді і ті, і ті ще перебували у стані язичництва. Мав цей звичай, як на їхню думку, суто утилітарне значення. Немовляткові чоловічої статі чіпляли одну срібну сережку, яка, начебто, могла вберегти дитину від грижі. Дівчаткам чіпляли сережки на обидва вуха, щоб захистити їх від пристріту. Але найперше сережки (кульчики — вони завжди круглої форми і помітно більші) допомагали розрізнити стать.

Сучасний український автор Любомир Стринаглюк дослідив, чому запорозькі козаки носили кульчики, про що розповів у книзі “Знаки часу”. Так ось, кульчик у лівому вусі українського лицаря означав — єдиний син матері-одиначки; у правому — єдиний син у батьків; в обох вухах — останній годувальник і продовжувач роду.

За козацькою традицією отаман або осавул по-батьківськи оберігав таких особливих вояків. Козаків з кульчиком у вусі під час війни не мали права (без згоди самих запорожців) піддавати смертельному ризикові, не відсилали на вірну загибель у саме пекло бою. Отож кульчик міг трактуватися і як своєрідний захисний талісман. (Втім, вважаймо це додумуванням). Але головне те, що військовий керманич козацького підрозділу добре бачив, кого слід насамперед берегти у бою. Бо він — і керманич, і батько!

Правда це чи ні — сказати важко. Однак одна з гіпотез стверджує, що військова команда “Шикуйсь!” породжена саме кульчиками. Вояки повертали голови, щоб командир побачив, у кого на вусі є кульчики.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

(0 Голосов)

 

14 вересня — свято преподобного Симеона Стовпника і його матері Марфи. Саме з цього дня (у народному побуті — Семена) починається новий церковний рік. У давнину на Семена зустрічали ще й новий календарний рік. Якщо врахувати двотижневу різницю у літочисленні, то тепер це початок нового навчального року (1 вересня). Отож саме він кличе діточок до школи...

Симеон Стовпник (IV-V століття) до 18 років був пастухом овець у своїх багатих родичів. Згодом таємно втік до монастиря. Строго дотримуючись аскетизму, смирення, дивуючи всіх чудесним умінням читати чужі думки, відданістю Богові, він започаткував новий вид монашого подвижництва — стовпництво. Прожив на стовпі заввишки 4 метри у хижі, облаштованій на нім, майже 50 років, віддаючи весь час молитвам та пророцтвам. Поради просили у нього навіть вельможі.

Колись в Україні це свято було сповнене цікавими народними традиціями. У багатьох козацьких та селянських громадах на Семена влаштовували пострижини хлопців і вперше садовили їх на коней. Приповідали: “На Семена дитя підстригай, на коня саджай і на лови виїжджай”. Цей звичай походить ще з княжих часів, коли князі, воєводи, бояри садовили на коней своїх синів, везли їх до храмів, де після церковної відправи ієрархи здійснювали пострижини. Серед “нижчих” верств населення це робили хресні батьки.

У містах на Семена починали ярмаркувати. Оскільки його вважають покровителем вогню, то влаштовували обряд “весілля свічки”.  Тип паче цієї пори робили багатий запас свічок на довгі зимові ночі, що наближаються. Запрошували гостей, готували весільні страви, прикрашали велику воскову свічку барвистими стрічками, добували “живий вогонь” (тертям поліна до поліна), запалювали “весільну” свічку і веселилися. Так могло тривати весь тиждень. Зокрема цього обряду строго дотримувалися ремісники. І тільки після належного виконання всіх ритуалів бралися до праці, набирали учнів.

Тим часом жінки влаштовували вечірні “посиденьки” у хаті котроїсь з господинь. Зносили своє ремісниче знаряддя. Згодом, після святкувань, будуть на ньому прясти, ткати... Молодь з вуличних вечорниць також перебиралася до хати, яку винаймали найчастіше у вдовиці, старих самотніх господарів. Але парубки і дівчата не тільки веселилися, а й не забували допомагати власникам помешкання по господарству, частували принесеними гостинцями.

Існує стародавнє повір'я: цього дня злітаються в очерет горобці, а чорти їх ловлять і на мірки міряють; що в мірці — то чортяче, що понад мірку — відпускають. Тому з дня Семена горобців меншає.

У деяких регіонах України цього дня проводили обряд очищення оселі від комах. Їх “вимітали” з хати полином, що зберігали із Зелених свят у троїцькому букеті.

За народними уявленнями, якщо на Семена спекти у полі на відкритому вогні картоплю з нового врожаю і погріти нею руки, то вони не будуть мерзнути всю зиму...

Та все ж, краще не забувайте про рукавиці взимку!

 

 

 

(0 Голосов)

 

17 вересня — церковне свято ікони Неопалимої Купини (інша назва — Мойсея, пророка і Боговидця). І хоч воно не належить за церковним календарем до визначних, великих (хіба що в окремих селах, містах справляють храмове свято), так тільки не сама ікона, яку вважають захисницею від пожеж і блискавок. Селяни ревно молилися до неї, прохаючи вберегти від стихії, захистити дім, людей і худобу.

Назва ікони походить з біблійного переказу. У книзі Вихід, де сказано про першу зустріч Мойсея з Богом, є розповідь, як пророк сидів у терновому кущі, що палав, але не згорав. Тобто Неопалима Купина — це незнищенна константа, безсмертя й постійне самооновлення.

На іконах Неопалима Купина, відомих ще з XVII століття, Богородиця, як правило, зображається в оточенні вогню, що символізує Її чистоту і непорочність на нашій грішній землі. (А гріх то творимо ми, люди). Ця Купина також символізує собою непорочне зачаття Матір'ю Божою Ісуса Христа від Духа Святого, яка залишається чистою та безгрішною й після народження Сина Божого. Вважається, що Матір Божа своєю благодаттю від ікони Неопалима Купина охороняє церкви, монастирі й будинки під час пожежі, відвертає полум'я від людей.

Є й інші типи ікони Неопалима Купина — восьмикутна зірка, в центрі якої Богородиця з Дитятком Божим на руках. Контури такої ікони (зірки) — емблема українських пожежників-вогнеборців.

Для українців біблійний вислів “Неопалима Купина” асоціюється з рідною Батьківщиною, яка навіть за найтяжчих часів зберігає свою велич, волю, духовність і традиції. Це особливо актуально тепер!

Українці завжди намагалися мати в оселях Неопалиму Купину. А на випадок пожежі брали ікону і з молитвою обходили навколо будівлі, охопленої полум'ям.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

м. Червоноград

 

(0 Голосов)

 

 

Рослини життєво необхідні людині. Протягом тисячоліть цей зелений світ використовують у найрізноманітніших сферах господарської діяльності, у медицині, кулінарії. Здавна поряд з утилітарно-прагматичною, споживацькою функцією рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв, обрядів, навіть часто сповнених забобонними пересторогами.

Обряди, повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуальним освяченням у церкві. Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали і відіграють важливу роль в календарних святах, насамперед — церковних. Та й на рівні державних свят, пам'ятних днів, відзначення історичних подій, офіційних зустрічей та заходів, на рівні побутового спілкування — відзначення днів народжень близьких людей, друзів, ювілеїв не обходиться без квітів. Навіть на могилу чи до труни спочилого несуть квіти. І нове життя вітають квітами — букети дарують породіллі. Завжди щиро звучить побажання: “Хай квітнуть квіти на вашій дорозі!”. Українське подвір'я, домівку, сад, город годі уявити без квітів. А про господиню, яка зневажливо ставиться до квітів, не доглядає їх, так само зневажливо говорять. Щодо церковних обрядів, то вважається, що рослини, освячені у храмах, мають забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі, збільшити приплід худоби, домашньої птиці, вберегти людей і їхнє майно, господарство від стихії, нечистої сили, а головне — лікувати від недуг.

А й бо справді, особливе місце займали і займають рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали весільний коровай та вінок молодої. Рослинні мотиви та образи широко представлені в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих художніх виражальних засобів. Вони зустрічаються в орнаментиці візерунків українських вишивок, ткацтва, писанок, кераміки, у народному малярському мистецтві; дівчата малювали їх на традиційних українських печах і чисто вибілених стінах хат...

Тарас ЛЕХМАН