Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(17 Голосов)

Найвеличніше церковне та народне свято, яке безпосередньо передує Великодню, це – Вхід Господній у Єрусалим, або Неділя Ваїй. У народному побуті українців вона отримала назву Квітної неділі, Вербної. Цього року ми її святкуємо 28 квітня.

Церковні служби на свято Входу Господнього у Єрусалим продовжують Богослужіння Лазаревої суботи. На Всеношній свята читають пророцтва  Старого Завіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про Вхід Ісуса Христа до Єрусалиму.  На Утрені благословляються вербові гілки, які парафіяни тримають у руках під час всієї Служби Божої, і це є  свідченням, що вони також зустрічають Ісуса Христа як Царя та Спасителя. Потім ці галузки освячують.

За християнським тлумаченням, усі вірні Церкви, як і єрусалимський натовп, грішні  у тому, що спочатку захоплено вигукували: «Осанна!», а потім кричали: «Розіпни його!». Своїми свідомими чи несвідомими вчинками ми не раз зраджуємо Ісуса. А така церковна традиція вкотре застерігає нас: «Не розпинай!..».

А звідки ж пішли народні назви – Шуткова неділя, Квітна або Вербна?..

В Єрусалимі Ісуса Христа зустрічали та вітали пальмовими гілками, які там вважалися священними. Але в Україні, звісно, пальми не ростуть, і щоб замінити їх, вибір випав на вербу. По-перше, це дерево раніше від інших зацвітає в Україні; по-друге,  вербі здавна приписувалася магічність – захист від різних недуг, від злих духів та всіляких бід. (Це ще з часів язичництва).

(22 Голосов)

В українців особливе ставлення до журавлів, як і до лелек, ластівок, лебедів та інших птахів. А скільки образних порівнянь вигадав наш народ, пов’язаних із журавлем!.. «Високий, мов журавель», «хлопець – журавлик…» тощо. Навіть криниці, у які спускали відра довжелезною жердиною, називали «журавлями».

День 17 квітня у народному побуті українців називають – журавлиним. Фенологічні спостереження стверджують, що саме в цей день прилітають з вирію останні журавлі. Тому його ще називають днем весняного журавлиного лету.

Адже є ще й осінній журавлиний лет, коли ці птахи ключами відлітають у вирій, журливо курличуть, прощаючись з рідною землею.

Журавель в народній уяві завжди постає мудрим, розсудливим, поміркованим, добрим і щирим, але справедливим. Він є персонажем багатьох українських народних казок – «Лисиця і Журавель», «Вовк і Журавель». А ще він спритний, величний та гордий птах. Тому кажуть: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі».

Хоч журавель і «брат» лелеці, але приручити його, наблизити до людського житла майже неможливо.

Журавлів в Україні, на жаль, меншає. Вони люблять селитися на болотах, однак чистих, незабруднених, подалі від людського ока.

Народна прикмета говорить:

- Якщо в день весняного журавлиного лету ці птахи летять низько-низько над землею – то на холодну погоду; високо – на тепло.

А народне повір’я гласить:

- Якщо побачите у небі журавля, то загадайте бажання, і воно неодмінно збудеться!

Отож зичимо читачам сайту, щоб збувалися усі Ваші бажання!

(14 Голосов)

8 квітня, відразу після свята Благовіщеня, в українських церквах східного обряду вшановують Собор архангела Гавриїла. За Старим та Новим Завітами – це один з найвищих ангелів, який з’являється  завжди серед людей, щоб сповістити їм радісну новину. Так первосвященикові Захарії він сповістив у храмі, коли той приносив пожертву Богові, що у нього народиться син Іван Хреститель. Діві Марії у Назареті – приніс благу вість про народження Ісуса Христа – Спасителя світу. Тому відразу після свята Благовіщеня вшановують Благовісника Гавриїла.

На іконах архангел Гавриїл  здебільшого зображається зі свічкою та дзеркалом в ознаку того, що наміри Господа до певного часу бувають незрозумілими для людей, але стають зрозумілими, якщо ретельно вивчити Слово Боже та прислухатися до голосу своєї совісті і сумління.

У народному побуті цей день має назву Благовісника, або Благовісника Гавриїла. Саме так його назвали селяни і святкували цей день, «щоб Гаврило хати не спалив».

Вірили, що Святий Ілля – володар грому, а Святий Гавриїл – блискавки. І тому, що грім та блискавка завжди разом бувають, то, святкуючи цей день, згадували обох, і навіть називали їх побратимами. Вважали, що після цього дня слід очікувати грому та блискавки – першої весняної грози.

(8 Голосов)

Благовіщеня Пресвятої Богородиці – свято, яке належить до дванадцяти найбільших у річному церковному календарі, і яке завжди відзначають 7 квітня. В його основі – поява архангела Гавриїла перед Дівою Марією з благою вістю, що Вона народить Сина Божого – Спасителя світу. Про саму подію розповідається лише в Євангелії від Луки, але досить детально, що відповідає її важливості.

Святкування Благовіщеня встановлене церквою у IV столітті, після того, як почали самостійно святкувати Різдво Христове. Дату Благовіщеня встановили, відрахувавши дев’ять місяців від Різдва.

Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщеня ще й тим, що Бог створив чоловіка в день 25 березня (7 квітня).

Відповідно значенню цього дня святкування Благовіщеня не відміняється церквою, навіть якщо воно співпадає з Великоднем, а піст заради нього послаблюється.

У Назареті, на тому місці, де архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудовано храм в пам'ять Благовіщеня Богородиці, який щороку відвідують сотні тисяч паломників.

За давніми народними віруваннями, від Введення до Благовіщеня не можна чіпати землі, бо вона відпочиває та набирається сил. А від Благовіщеня можна працювати на земельці, тому що у цей день сам Господь благословляє землю, відкриває її для сівби. Звідси звичай напередодні цього свята або на саме свято освячувати насіння.

(5 Голосов)

Четвертий тиждень Великого посту звуть Хрестопоклонним або Середохресним тижнем. За церковною традицією, третя неділя, що передує четвертому тижню Великого посту, має назву Хрестопоклонної. У цей день хрест виносять на середину храму для поклоніння. Ця дія нагадує усім присутнім на Богослужінні, що Ісус Христос відпокутував усі гріхи людства. Також  у цей день хрест пошановують ще й як шлях спасіння кожного.

Під час четвертого тижня Великого посту, завжди у середу (цього року – 10 квітня), настає час Середопістя. За народним тлумаченням, у цей день піст «ламається» навпіл: до Великодня залишається половина днів від початку Великого посту. Існувало повір’я, що коли прислухатися опівночі, то можна навіть почути звук перелому.