Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(4 Голосов)

Ми вже з вами звикли зустрічати Новий рік з Дідом Морозом і вважаємо, що так доцільно. Тим часом ще не так давно в Україні Новий рік зустрічали зі Святим Миколаєм, більш знаним, як Миколай Чудотворець. Принаймні в Галичині ця традиція (безперечно, підпільно) зберігалася і в радянські часи.

…Кажуть, що у зимову ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай спускається на срібній вервичці з Неба. Сивобородий, у довгому золотистому фелоні, у супроводі ангелів, він приходить до кожної домівки і потайки розкладає під подушки подарунки, передусім – чемним, слухняним діточкам. Інколи своєю увагою не оминає й дорослих. А діточки приспівують Святому:

«Ой хто-хто Миколая любить,
Ой хто-хто Миколаю служить,
Тому Святий Миколай
На всякий час помагай, Миколає!».

Дякують йому за подарунки, просять здоров’ячка для себе, братиків та сестричок, тата і мами, рідних та близьких. Погодьтесь, у Діда Мороза і Снігуроньки такого не попросиш…

Незважаючи на те, що життя Святого Миколая сповнене неймовірних чудес, але навіть люди, які далекі від християнства, не сумніваються в його існуванні, оскільки Миколай Чудотворець є одним з тих святих, в біографії якого зустрічаємо факти з життя реальної людини.

Ким же насправді був Святий Миколай?

 

(4 Голосов)

В грудневий день
Такий урочистий Київ!
Вбирає велич пісень
Небес височінь сива.
Ясніють бані церков,
Хрестами торкаються неба.
З молитвами знов і знов
Ідуть християни до Тебе:
«Варваро, зміцни! Захисти!» -
Чолом торкаємось Неї.
І будем в душі нести
Той повів святий єлею…
Вже близько тисячі літ
Варвара – на Україні.
Та Віри Її Завіт
Відкриємо заново нині.
І в намірах будьмо тверді,
Правдиві в ділах, у слові…
Щоб серцем відчути в собі
Безмежну силу Любові.

Ось так про Святу Варвару – покровительку шахтарів пише червоноградська поетеса, член літоб’єднання «Третій горизонт» та Української асоціації письменників Мар’яна Правдолюбенко.

День Святої Варвари відзначають 17 грудня. Її доля склалася трагічно, але своїм вчинком та самопожертвою в ім’я Ісуса Христа Свята Варвара дала приклад стійкості та непохитності християнки у вірі.

…За царювання імператора Максиміана у фракійському місті Іліополі жив багатий і знатний чоловік Діоскор. Дружина його померла і він сам виховував свою єдину дочку Варвару. Будучи ревним язичником, всіляко оберігав свою улюбленицю від впливу християн.

Та юна Варвара перейнялася думкою про те, що має бути Єдиний Творець Всесвіту. Її світлий розум відкидав могутність язичницьких богів, творіння рук людських, а її чутливе серце шукало невідомого (поки що для неї) Єдиного Бога. Вона не вірила, що кам’яні ідоли-божки могли створити небо, місяць, зорі, сонце, землю…

Минав час… Батько порадив дочці вийти заміж, але вона відмовилась. Діоскор спочатку подумав, що на це категоричне рішення вплинуло її самітне життя. Він дозволив Варварі зустрічатися з дівчатами її віку, навіть мати подруг. Та сталося так, що серед її подруг були й християнки, які розтлумачили Варварі сутність Христової віри, Правду Ісусового вчення. З великою радістю вона сприйняла звістку про Спасіння Сином Божим роду людського. Тому твердо вирішила теж стати християнкою і невдовзі прийняла Святу Тайну Хрещення від священика, який прибув у її місто з Олександрії.

Батько, звісно, довідався, що його дочка стала християнкою, жорстоко побив її, зачинив у кімнаті високої вежі і поставив біля дверей сторожу. Проте, погрози та побої аж ніяк не скорили Варвару.

(4 Голосов)

До Святого Андрія Первозванного, день якого вшановують 13 грудня, в українців виробилась неабияка пошана – і в церковному, і в народно-побутовому аспектах. А ще – приходу Андріївського свята з нетерпінням чекала українська молодь, парубки та дівчата…

Він був одним з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, походив з Віфсаїди в Палестині. Доводився братом апостолу Петру, з яким вони ловили рибу в Галилейському морі неподалік Копернаума. Тоді Ісус покликав Андрія слідувати за ним (Євангеліє від Матея, 4: 18). Згідно з Євангелієм від Івана, Андрій був одним з учнів Івана Хрестителя, і ще раніше за його брата Андрія покликав Христос на Йордані. Саме за цим переказом Андрій набув прозвища Первозванний.

Обидва брати-апостоли перебували у колі найближчих учнів Ісуса. За церковним переказом, вони проповідували християнство народам, які жили на південних, східних та північно-східних берегах Чорного моря. Святому апостолу Андрію доводилось бувати в Малій Азії, Фракії, Македонії й Ахаї (Греція), в Європі.

У літописі «Повість времяних літ» знаходимо таке свідчення: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня вже близько до Дніпрового гирла. І пішов, і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа буде великий город, і Бог збудує багато церков». І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром». (За переказом, на місці, де апостол Андрій поставив хрест, тепер стоїть церква Андрія Первозванного. Однак більшість істориків цей уривок тексту вважають вигадкою).

 

(4 Голосов)

7 грудня в Україні церкви східного обряду вшановують Святу великомученицю Катерину. Її життя припало на кінець III – початок IVстоліть – період найжорстокішого гоніння на християн. Тоді імперією правив Максиміан.

Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Олександрія, де мешкала її родина, вважалася на той час справжнім центром наук і мистецтва. Здібна, допитлива дівчина Катерина вивчила риторику, ораторське мистецтво, філософію, була обізнана з працями лікарів і навіть сама практикувала у медицині, знала чимало мов.

Мати Катерини таємно сповідувала християнство, і завдяки їй дівчина була посвячена у це релігійне вчення, яке справило на неї надзвичайне враження. Але тоді сповна так і не збагнула його. (Про це – згодом). Однак завдяки розуму та обізнаності в багатьох науках Катерина все ж навернула до християнства чимало язичників і завжди перемагала їх у філософських дискусіях, використовуючи засади риторики.

Все це разом з чарівною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі.

(4 Голосов)

Перше найвеличніше свято, яке українські християни східного обряду відзначають у грудні, це – Введення у храм Пресвятої Богородиці, або ж, за повною церковною назвою, Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Воно завжди припадає на четвертий день місяця (тобто – 4 грудня). У народі його називають – Введення, Введениє,Видіння. Святкують його з восьмого століття на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм – Її посвячення Богові.

Ця подія відома лише з церковного переказу.

Батьки Діви Марії, праведні Йоаким (Яким) та Анна, на подяку за щастя мати донечку у глибокій старості, пообіцяли посвятити її Богові – віддати на виховання та служіння при храмі.

Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як дівчині вже минуло три роки, і треба було виконати обітницю, дану Богові – відвести її до Єрусалимського храму. Апокрифічне Євангеліє Якова цю подію описує так: «Дитині виповнилося три роки, і сказав Йоаким: «Позвіть непорочних дів єврейських, і хай   не повертається назад дитина, і дух її не віддалиться від Храму Божого».

Урочистим і прекрасним був той похід. Одягнені у святковий одяг, із свічками в руках, дорослі дівчата повільно та поважно йшли одна за одною, співали пісень, восхваляючи Бога. Серед них була і трирічна дівчинка Марія, яка несла в своєму серці благовійну любов до Бога. Процесію завершували батьки Марії, родичі, багато інших людей.

Первосвященикові Захарії було дано знати від Духа Святого, що у храм увійде майбутня Богородиця, і він разом із священиками (очевидно, нижчого рангу) у найкращому одязі вже чекав Діву Марію на паперті (місці входу у храм). Коли нарешті маленька Марія прийшла, Її поставили на першу сходинку, а далі вона сама піднялася на всі п'ятнадцять , що вели до первосвященика Захарії. Окремі джерела подають, що це було тридцять три сходинки. Число – знакове і символічне. Адже стільки років прожив Її Син – Ісус Христос.