(0 Голосов)

 

(Дещо з наших традицій)

Дівочий головний убір — вінок — здавна відомий на Україні. Можливо, його поява пов'язана з тим далеким минулим, коли наші пращури поклонялися сонцю, а коло символізувало сонячний диск, сонцерух і виступало оберегом.

Під час археологічних розкопок курганів, зокрема полянських, знайдені предмети, датовані IX-X  століттями. Вони дають підстави стверджувати, що вже тоді в Україні були поширені начільні обручі-вінки. Дівчата носили начільну пов'язку зі шкіри, або ткали з вовни. На скронях звисали один або два кільця, прикріплені до пов'язки чи обруча. Винятком було 5-7 кілець. Інколи до нижнього краю прикріплювали бубонці та дрібні металеві підвіски різних форм.

Дівчата з багатих родин виготовляли власноруч обручі з шовкових, золототканих тканин, вишиваючи на них узори кольоровими нитками. Цей обруч називали «вінце», «вінець», «вінок». Його носили знатні дівчата та княгині. Та й тепер наречену називають княгинею, бо одягає шлюбний вінок...

В Україні дівочий вінок побутував ще на початку XX століття, а в Галичині - аж до середини XX століття. Він займав особливе місце серед дівочих головних уборів. Адже був не тільки окрасою, але й символом молодості, повноліття, чистоти, а також знаком молодої на весіллі.