(0 Голосов)

 

Авторитетні дослідники побуту стародавніх слов'ян мовою цитат із стародавніх текстів (даруйте за таке повторення слів) зображають стародавній слов'янський похорон (тризну), як велике пирування, гульбище. Таке дійство, почасти, зберігається і тепер, зокрема на Гуцульщині, навіть може грати скрипка і то не сумних мелодій...

І справді, на похороні є один давній звичай, що зветься роздаванням колива. Після панахиди на середину церкви виходить старша жінка, що є споріднена померлому, із горшком колива і ложкою. Кожний присутній підходить до неї і вона кожному дає по ложці колива (готують так само, як і кутю).

Чи це коливо не замінює символічно тіла самого померлого, чи ця жінка посеред церкви не постає у ролі священнодійниці-жриці, виконуючи дуже-дуже стародавній обряд?.. А саме поєднання світу живих і мертвих, своєрідно подає тлумачення вічності життя.

Отож виходить, що звичайнісінькі наші щоденні слова, як кусати (їсти). куштувати (пробувати на смак), кусень, кусок (частинка від цілого), належать до грона куті (колива) й відображають відтінки жертовних актів.

Збереглася форма, але зміст не зовсім зрозумілий. Це ще належить з'ясувати історикам, етнографам...