Традиційне зібрання української молоді – вечорниці – мало у давнину кілька етапів, періодів, кожен з яких характеризувався певними особливостями.
Весною і влітку молодь збиралася просто неба. Такі зібрання, зустрічі називали – вулицею. Звідси походять характерні висловлювання: «Іду на вулицю погуляти», «Іду на вуличні посиденьки». (До речі, свої вуличні посиденьки зі співами, обміном сільськими новинами, господарськими порадами влаштовували і старші люди).
Восени, після завершення всіх польових робіт, випадало більше вільного часу, слушної нагоди для зустрічей. Гурти молоді і далі збиралися на вулиці. І тільки у листопаді, коли ставало доволі холодно, зачастили дощі з мокрим снігом, вдарили морози, молодь перебиралася у хату, яку винаймали у старших самотніх людей, вдовиць. Плата за «оренду» - колективна допомога протягом року: косити, жати, картоплю копати, корову пасти, воду носити, дрова рубати… Або ж почергово «орендували» хату у кожного з представників гурту (здебільшого у дівчат, тобто, їхніх батьків). Ось тоді розпочиналися «хатні вечорниці».
Вони мають кілька назв і всі цілком вмотивовані:
-Зимові вечорниці. Адже прийшла фенологічна, а далі – календарна зима.
-Різдвяні вечорниці. Зустрічі відбувалися у період Різдвяного посту і Різдвяних свят (зимових святок). Після Різдва, звичайно, молодь ходила з колядками, щедрівками. Часто колядували на потреби церкви.
-Андріївські вечорниці. Ця назва найпоширеніша в Україні. Усі кульмінаційні дійства з піснями, танцями, іграми, ворожінням, загадуванням бажань відбувалися саме у ніч на Андрія.
Не тільки заради розваги збиралася молодь. Шукали собі й пару. Мали вечорниці виховний і моральний аспекти. Уперш потрапити на них могли ті дівчата, які вже навчилися шити, вишивати, прясти, приготувати смачний обід… Дозволялося прийти на вечорниці, поспостерігати за дійством і молодшим дівчаткам (12-14 років), але за умови, якщо вони співають у церковному хорі нарівні зі старшими! Парубки – тільки після того, як навчилися косити, стали вправними у різних господарських справах. Малим хлопцям – церковним хористам також відчиняли двері, але як «спостерігачам».
На вечорниці не йшли напідпитку. Під час таких зустрічей, як правило, алкоголю не вживали. Недопустимими були злі, образливі жарти, особливо над дівчатами, дівчатами-сиротами – поготів. Не насміхалися над старшими людьми. Скажімо, у ніч на Андрія поцупити ворота, виставити на стріху воза, а потім ще й вимагати викуп… Такі «збитки» були здатні робити парубки, але йшлося лише про ті оселі, де дівчина була на виданні. Знову ж не йшлося про дівчат-сиріт.
Та спершу, ніж піти на вечорниці, просили дозволу у батьків…
Тарас ЛЕХМАН