За сорок днів до величного свята Різдва Христового розпочинається Різдвяний піст, який завершується у Надвечір’я Різдва Христового (на Святий вечір). У народі його ще називають Передріздвяним постом, Пилипівським постом, Пилипівкою. Зустрічається й маловживана назва – Різдвяник.

За строгістю він дещо поступається Великодньому посту, особливо у великі церковні свята (тим паче, якщо на парафіях справляють храмові празники) Введення, Андрія, Миколи, Анни… Все ж у середу та п’ятницю ревні християни намагаються вкрай строго постити, «жити на воді і хлібі».

У кожному разі основа посту – насамперед духовне очищення, примирення з іншими, прощення за гріхи, погані вчинки (просити прощення в іншого і простити іншому), щира сповідь і каяття.

Оскільки у Надвечір’я Різдва Христового, на Святий вечір ще триває піст (нехай, навіть, його останній день), тому на вечерю готували дванадцять пісних страв. Відтак – відмовлялися від горілки, інших міцних напоїв. Адже не святкове Богослужіння негоже йти до церкви напідпитку. Та й взагалі до церкви не йдуть «під хмелем».

Щоправда, інколи дозволяли собі трішечки пригубити різдвяника – домашнього вина. Готувати (настоювати) його починали у червні з ягід вишні, черешні, чорної смородини. Порічок. Малини… Всі плоди брали в однаковій кількості. Смачне виходило вино, солодке, десертне. Відкорковували ємність з вином аж пере Святим вечором. Таке частування було тільки для дорослих! Діти насолоджувалися кутею. Балабухами, узваром із сухофруктів, до якого часто додавали мед.

Все ж, головними за святвечірнім столом були молитви, колядки, теплі задушевні розмови у сімейному колі.

Народні прикмети:

-Якою була погода у часи Різдвяного посту (стійкою чи перемінною, з морозами чи з відлигами) – такою буде у Великодній піст (мокрою, холодною, теплою, сухою). Добре, коли у Пилипівський піст поля вкриті снігом, адже тоді вродить хліб. У Пилипівку дерева часто вкриває іній – на врожай садовини.