За традиційним народним календарем українців, свято Дмитра (поки що багато мирян святкують його чи святкуватимуть ще 8 листопада, а не раніше -  26 жовтня) вважається днем пастухів, або святом пастухів, які йдуть на зимовий відпочинок. А сам Святий Дмитро є їхнім небесним покровителем, принаймні, одним з них.

До цього дня, коли вже завершився сезон випасу худоби, господарі – власники корів мали остаточно розрахуватися з пастухами, яких вони винаймали. Перший такий розрахунок (аванс) здійснювали у свято Петра і Павла 29 червня (12 липня).

Під час «дмитрового» розрахунку окрема плата призначалася дітям-пастухам. Від гурту господарів вони мали на зиму нові чоботи, справний теплий одяг.

У Карпатах до свята Дмитра вівчарі поверталися з отарами овець з далеких полонин. Їх радо вітали, зустрічали, запалювали ватри (так само, як й урочисто проводили весною на свято Юра), усім селом влаштовували колективний обід чи вечерю, щедро частували. А про повернення вівчарів гучно сповіщали трембіти. Опісля розраховувалися за працю – де грішми, де вівцями, де зерном, де готовим одягом з овечого хутра.

У народі кажуть:

-Думай, дівко, про заміжжя до Дмитра!

-Прийшов Дмитро – зима ще не прийшла, але осінь уже не та.

-Дмитро став на налі і… хлюп під лід. (Крига ще не надійна).

-Від Дмитра до Михайла лежить сніг – зима буде сніжною, але посеред зими можуть бути відлиги.

-Так само про мороз. Чим він міцніший від Дмитра до Михайла, то посеред зими очікуй відносного потепління.

Тарас ЛЕХМАН