Першу суботу листопада у народі називають поминальною, заупокійною, рідше – початком осінніх дідів (оскільки йдеться про цикл поминальних днів). У цей день у церквах замовляли Богослужіння за померлими, відправляли молебні на цвинтарях, усією сім’єю молилися удома, де влаштовували поминальний обід.

На Волинському Поліссі і почасти на Тернопіллі (тут своєрідним «епіцентром» поминальних відправ ставала Почаївська лавра) побутувала цікава традиція – напередодні поминальної суботи господині пекли пироги (слово «пиріжок» вживали зрідка). Для начинки використовували сир, відварені горох, капусту, картоплю… Без начинки пекли так звані «хлібці». Солодкі пироги з плодово-ягідним варенням, повидлом, яблуками (неодмінно солодких сортів), родзинками пекли тоді, коли доводилося поминати померлих дітей.

Цю нехитру кулінарну продукцію розподіляли таким чином: частку залишали для родинного поминального обіду, а також, як «парастасний хліб» у церкві, роздавали на церковному подвір’ї чи біля цвинтаря бідним, убогим людям, дітям-сиротам, жебракам, безхатченкам і просили їх помолитися «за ті душі», тобто, за померлих, називали їхні імена.

Важливим обов’язком було почастувати пирогами старців-прочан, жінок-молільниць (прочанок), які регулярно відвідували святі місця, здійснювали до них виключно піші прощі. І їх просили помолитися за померлих, особливо біля чудотворних ікон.

Дехто з ревних християн вважав заупокійним увесь листопад, щосуботи та в інші поминальні дні відвідував Служби Божі у храмі.

Та слід пам’ятати, що за душі померлих потрібно молитися повсякчас!

Тарас ЛЕХМАН