Ось і минули Різдвяні свята з урочистими церковними Богослужіннями, дідухами, кутею, колядками, щедрівками, щирими віншуваннями, вертепними дійствами, зустріччю Старого Нового року, йорданським водосвяттям, подарунками, гостиною... І так хочеться, щоб вони продовжувалися... Але всьому свій час! Тепер чекайте Різдвяних свят аж до наступного року.

Проводи Зимових (Різдвяних) святок відбувалися 20 січня - у день Собору Івана Хрестителя-Предтечі. І хоч це свято не належить до великих церковних, все ж на Зимового Івана люди намагалися не працювати. Їли те, що залишилося від святкових приготувань (насамперед, м'ясні страви), ходили один до одного в гості. Могли навідатися у шинок, бо в часи самих святок таке вважалося гріховним, недоречним, піддавалося громадському осуду.

У Галичина збереглася приказка-жарт: «Прийшов Іван Предтеча, забрав свята на плечі, поніс їх до Риму, а принесе аж на наступну зиму...».

Наступний день (21 січня) у народі називали Пів-Іваном. Насправді ж у цей день церкви східного обряду вшановують преподобних Юрія Хозевіта, Еміліяна та Домніку. Господині мили посуд, прибирали у хаті. У господаря були свої нагальні справи. Майстри бралися до праці. Не марнували часу ковалі, теслі, шевці, кравці, ткалі...

Допоки не розпочався Великий піст, не настала пора весняних польових робіт, молодь ще активно збиралася на вечорниці.

Народна прикмета:

- На Зимового (Січневого) Івана Предтечі холодно, мороз - ще будеш довго тулитися до печі.

Тарас ЛЕХМАН