Наші традиції

Заборонена - перезаборонена  комуністичною ідеологією українська народна звичаєвість поступово втрачалася. Радянські ідеологи називали її «патріархальщиною», не усвідомлюючи сутності цього слова, українців перетворювали на безбатченків. Тож скільки з плином часу втрачено! Здавалося б, за роки Незалежності України все має відродитися. Та ж бо ні… Чи кожний з нас цікавиться минувшиною свого народу, чи добре знаємо свій рід – родовід, чи кожний школяр може відрізнити колядку від щедрівки, сказати, що таке гаївка, а що таке гагілка, де і коли їх виконують… Не втратити своєї духовної культури, розповідати про маловідомі звичаї та обряди – основне завдання рубрики «Наші традиції».

(0 Голосов)

 

 

 

4 грудня християни східного обряду святкують Введення у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії.

Її батьки Яким та Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі і дало  обітницю посвятити народжену дити служінню Богу. І народилася у них донечка Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її привели до Єрусалимського храму. Первосвященик зустрів Марію у храмі і повів до святая святих, у те приміщення, до якого заходив лише сам з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитини жила у храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам, ретельно вивчала Святе Письмо.

На Сході України подекуди зберігається звичай  святити воду в ніч перед Введенням. Для цього ставлять глечик з водою просто неба. Добре, коли воно усіяне зорями.

Свято Введення за старих часів було пов'язане з початком нового року, а з плином часу відбулося його злиття з циклом християнських свят. Тому, як вважали, важливо, хто цього дня першим  увійде до хати («перший полазник»). Насамперед очікували хлопчика (він ж бо - Новий Рік), потім вродливого юнака та ще й з грішми у кишені. Такий гість особливо бажаний, коли на виданні дівчата. А от з жінок до хати не пускали  нікого і нічого не позичали.

Вважається, що до Введення можна копати землю лопатою, а від Введення до Благовіщення - ні. Бо земля також має відпочити, набратися сил для народження нового врожаю. Оскільки це велике церковне свято, то заборонена будь-яка важка фізична праця, навіть побутові роботи (окрім догляду з худобою). Стверджували: хто на Введення буде прати білизну, то накличе бурю на своє поле...

У народі кажуть:

- Скільки на Введення води - стільки на Юрія трави.

- Якщо є на Введення вода, то буде в мисці молока.

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято Платона і Романа (1 грудня) не належить до великих церковних свят Але цей день має особливе значення у народному побуті українців, адже він знаменує зустріч зими, її початок. Від того, якою вона буде, залежить майбутній врожай, достаток селянина-хлібороба. Тому у Романів день і наступні пильно спостерігали за погодою, змінами у природі, що відображено у численних народних прогностичних прикметах, приказках та прислів'ях:

- Сніг надворі - зерно в коморі.

- Який перший день зими - такою буде вся зима.

- Як зима туга, то і літо красне.

- Зима літо годує.

- Зима без трьох підзимків не буває.

- Не так зима, як призимки.

- Як зазиміє, то і жаба оніміє.

- Зимове сонце, як мачухи серце: світить, та не гріє.

- Зимовий день, як комарів носок.

- Якби не зима, то літо було б довше.

- Без снігу зима - влітку врожаю нема.

- Білизна зимою довго не сохне - льон буде поганий.

- Блискавка взимку - на бурю.

- Блискавиці у перші дні зими - на часті відлиги, поганий врожай.

- На Романа бурульки довгі з дерев звисають - зима може бути з відлигами, але це до огіркового року.

- Як Роман скаже, так і зиму зав'яже.

 

 

 

(0 Голосов)

 

 

Свято апостола Пилипа завжди припадає на 27 листопада. Це останній день перед початком Різдвяного посту (Пилипівки), який триває до 6 січня, Святого Вечора...

У давніші часи майже в кожній оселі справляли так звані “передріздвяні запусти, заговини”. Смажили м'ясо, пекли пиріжки, готували вареники. Молодята, які щойно побралися, приходили в гості до батьків. На Закарпатті “новоспечений” зять дарував тещі теплу зимову хустку, а та хизувалася: “На запусти — нові хусти”. Після спільної вечері діти розносили гостинці вбогим, старим самотнім людям.

Потім окремо збиралися хлопці й дівчата на свої заговини-вечорниці. Про тих, хто ще не обрав собі пари, не заслав старостів, говорили: “Пилип не до всіх прилип”. Тож їм доводилося дівувати та парубкувати мінімум, допоки не завершаться Різдвяні свята.

У народі кажуть:

- Яка ніч у Пилипівку — такий день у Петрівку.

- Холодний і сніжний Пилип — зима буде холодною і сніжною.

 

 

(0 Голосов)

 

 

29 листопада у церквах східного обряду вшановують Святого апостола і євангеліста Матея (Матвія), якому належить текст першого Євангелія у Новому Завіті.

Спочатку він був митарем, тобто збирачем податків на користь римлян. Тому іудеї не любили його, і той сам соромився своєї професії (праці). Але Ісус Христос призвав Матея стати Його учнем у числі дванадцяти апостолів. За свідченням давніх істориків церкви, після вознесіння Ісуса Христа апостол Матей 15 років проповідував Христову науку іудеям в Єрусалимі, потім виконував місійну працю серед персів, ефіопів. Прийняв мученицьку смерть в ім'я Господа...

Завдяки багатовіковим спостереженням за погодою, у народному побуті українців цей день пов'язували з відлигою. Казали: “На Матвія земля пріє”, тобто починається потепління, але, як правило, недовготривале. Примітили:

- Якщо на Матвія віють вітри, то хуртовини будуть до самого Миколи Зимового — 19 грудня.

- На Матвія горобці збираються в табунці.

Існує ще одна назва дня — Симона-Юди. Приповідають: “На Симона-Юди боїться кінь груди”. Адже внаслідок морозів утворюють груди замерзлої землі, тому важко ступати і коневі, і людям...

 

 

(0 Голосов)

 

20 листопада, за східним церковним календарем, день пам'яті святих мелітинських мучеників.

За часів правління імператора Діоклетіана проживав у Малій Азії юнак-християнин Єрон. На його утриманні була стара мати, яка зовсім втратила зір. Єрон займався хліборобством. Коли одного дня він важко працював у полі, на нього несподівано напали воїни імператора і силою хотіли забрати в рекрути. Однак юнак не дався, схопив орача і прогнав їх.

Згодом Єрон сховався у печері. Вирішив не допустити до себе воїнів, якби вони знову спробували забрати його до війська. Одначе незабаром, за порадою свого приятеля, він відступив від такого наміру. Зрозумівши, що його має злучити з Богом смерть, попрощався з матір'ю і добровільно здався воїнам імператора, які привели його до міста Мелітини. Тут Єрона кинули до в'язниці, де вже очікували суду язичників 32 інших християни. Під час суду їх жорстоко катували, але, коли ті не зреклися Христа, зарубали мечами. Ця подія сталася 298 року.