Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(0 Голосов)

Нам не раз доводилося чути міфологічну назву «Буян-Острів». Що вона символізувала в уяві наших далеких пращурів – східних слов'ян-язичників?..

Як стверджують давні літописні та народно-поетичні джерела, Буян-Острів (інші назви – Курган-Острів, Буєвий острів, Киян-Острів) – це острів у далекому морі-океані, на якому росте велетенський дуб (Дерево життя). На цьому острові розташувалося головне царство Змія-Горинича, де стоять три палаци: золотий, кришталевий і діамантовий, а в стайнях – такої ж масті коні, на яких він обїжджає свої володіння.

Легенда оповідає, що один парубок-сміливець побував на цьому острові. Відтак, над золотим палацом летів цілий рік, над кришталевим – два, а над срібним – три.

Живе на цьому острові дочка Змія-Горинича – Маринка. До неї звертаються люди у замовлянні від змій.

У дуплі дуба замешкала цариця Веретенеця зі своїм польовим, водяним, лісовим, луговим військом.

Назва «Буян-Острів» походить від слова «буй» - буяти (синонім – «яр») і поєднує в собі назви весняний, палкий, пристрасний, родючий. Вірили, що там зимують птахи, відлетівши у вирій. Тож інша назва острова – Ирій. (Без літери «В»). На Буян-Острові зосереджені всі могутні, непоборні весняні сили: громи, блискавки, вітри, грози, рясні життєдайні дощі. Тут також проживають усім старші від старших змія, бджола-матка, птах ворон, птах із залізним дзьобом… Від них пішов цей рід.

У пізніших замовляннях східні слов'яни-язичники «поселили» на цьому острові і діву Зорю, і богиню Ладу, і навіть старозавітнього пророка Іллю, який нагадував їм Перуна-Громовержця.

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

(0 Голосов)

(ЛЕГЕНДА)

Було це у давнину, коли люди жили в злагоді з природою і не полювали на тварин, а ті на них не нападали, не кусали, жодної шкоди не завдавали. Тоді люди і звірі мали спільну мову.

Та якось одна нерозсудлива Людина порушила закон гармонії і миру…

Сталося це так. Людина побачила, що гадюка відклала яйця, з яких ось-ось мали зявитися на світ Божий гадюченята. Вирішила Людина покепкувати:

Ти, Гадюко, не птах, не літаєш, бо крил не маєш, а відкладаєш яйця. Зараз я їх розчавлю і подивлюся, що там у них є…

Гадюка почала слізно просити, благати не робити цього, бо в них – її діточки, вони ні в чому не винні, як і сама мати. Такими їх Бог створив.

Однак нерозсудлива Людина не послухала Гадюки і здійснила задумане…

Відтоді, на знак помсти, гадюки жалять людей.

(Записано у с. Реклинець Сокальського району Львівської області; оповідач – Микола Васько, 1946 р.н.).

Записав Маркіян ЛЕХМАН.

 

Учень 9-Б класу Червоноградської СШ №8

(0 Голосов)

(Легенда)

Іде козак чистим полем, іде, не поспішає, і не знає козаченько, що його чекає…

Раптом козак побачив могилу, а біля неї сидить дитина і гірко плаче, солоними слізьми заливається-вмивається.

Козак зупинився, а дитина запитала:

- Куди ти йдеш?

- У світ за очі, - відповів козак.

- Не йди, козаче, смерть застанеш, - мовить дитина, - три чорти вбють тебе на дорозі. Спинись! Назад вернись!

Не послухав козак дитини, пішов далі. Аж бачить три дороги, а на кожній чорт сидить. Хочуть звести зі світу козака лиходії.

Витягнув козак з піхов золоту шаблю, та чорти шаблі не злякались, тільки з козака насміхались.

Тоді козак показав нечистивим хрестика святого. Налякались чортяки. Вмить щезли.

Максим ПАСЛАВСЬКИЙ. Учень Червоноградської СШ №8.

 

(0 Голосов)

Осику в народі не вельми полюбляють. Її називають Юдиним деревом, вважають, що на ній розіпяли Ісуса Христа (хо це не так), тож на Зелені свята не використовують для «маїння» осель. Осика породила безліч легенд.

На бойківському діалекті осику називають – трепета, листя якої тремтить навіть за тихої, безвітряної погоди. Найпопулярніші мотиви проклятості пов’язують з історією Ісуса Христа. Це одне з дерев, яке не визнало Сина Божого у часі Його втечі з Єгипту.  А під час хресної дороги воно не вклонилося перед Ним і не тремтіло від жалю (зате тепер тремтить від сорому), інші ж дерева опустили свої листя.

Прути, знову ж за легендою, якими били Ісуса Христа, і хрест, на якому Його розіпяли, були осиковими.  Такий сюжет ліг в основу карпатської легенди. Після вироку над Ісусом – розіпни! – лісоруби  підійшли до осики. Вона почала тремтіти від страху, що її зрубають.

Ще одна легенда стосується втечі Святого Сімейства до Єгипту. Діва Марія заховалася під деревом, коли воїни Ірода шукали Дитятко-Месію. Листя на дереві почало тремтіти від страху. Тому назвали дерево – трепетою.

На Прикарпатті побутує легенда й про те, що осика виросла з матері, яка вбила свою дитину. Народний твір, безумовно, добре вмотивований. Осика (іменник жіночого роду) тремтить, отже вона (мати) вчинила щось таке, за що переживає, дрижить від страху, бо злочин можуть викрити. А найбільший злочин для матері – вбивство власної дитини.

Зовсім інше пояснення тремтіння осики лягло в основу лемківської легенди. Під цим деревом диявол колисав на колінах грішного Юду (той ще був немовлятком), який згодом зрадив Ісуса Христа. Страх уже за запланований лихим гріх передався на осику.

 

Тарас ЛЕХМАН.

(0 Голосов)

Значною популярністю в українського народу користувались легенди про Самсона – героя старозавітніх оповідань, який виділявся надзвичайною фізичною силою. Ці твори усної словесності досить добре розкривали позитивні вчинки біблійного персонажа.

Самсон (або Саксон – так звучить у фольклорній версії імя героя), згідно легенд, народився у звичайній сімї. Але Господь наділив його величезною силою. Коли Самсон підріс, то пішов шукати собі дівчину, щоб одружитися з нею. По дорозі трапився йому ведмідь, якого Самсон тут же поборов. (Якщо врахувати Карпатський регіон, а ця легенда побутує у Карпатах, то ведмідь – найстрашніший звір).

Величезна сила героя нібито стала причиною відмови жінкою-філістимлянкою видати за нього заміж свою дочку. За це Сасон помстився жінці, наславши на її землі запалених лисів, унаслідок чого були знищені всі посіви. Тому філістимляни вирішили вбити богатиря. Вони наслали велике військо, яке Самсон спочатку перебив вирваним з корінням деревом, а потім добивав воловою кісткою.

Та над Самсоном нависла смертельна небезпека: коханка-зрадниця висмикнула з його голови золотий волос. Він почав втрачати силу. Але невдовзі у нього виросло золоте ангельське волосся. Самсон знову набрав сили…

 

Частина сюжетних складових легенди перегукується з біблійним варіантом. Наприклад, мотив знищення хлібних посівів  за допомогою підпалених лисів, виривання золотого волоса тощо. (Про це детальніше можемо дізнатися із старозавітньої Книги суддів). Однак біблійний варіант не був єдиним джерелом цієї легенди. Ряд мотивів мають значно глибше коріння, які сягають міфологічної епохи.