Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(0 Голосов)

 

В українській народній міфології мавки (нявки, бісиці) — істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли неохрещеними. Їх ще називають потречатами, страдчатами, повітрулями, лісними, лоскотинцями. (Це — лишень декілька із багатьох версій).

Мавки мають вигляд гарних молодих дівчат, що співом та зовнішністю приваблюють, заманюють хлопців і можуть залоскотати їх до смерті. На відміну від русалок, різновидом яких є мавки, останні мали довге лляне волосся.

У народі вірили, що на Зелені (Троїцькі) світа потерчата літали, перетворившись на птаха, і просили собі хрещення криками: “Христу, Христу!”. Вважалося, що в таких випадках треба кинути якусь хустину і назвати ім'я, промовивши: “Хрещу тебе!”. Після цього душа немовляти потрапляє в рай. Якщо ж цей обряд не здійснити до семи років, то немовля перетвориться на русалку або мавку (нявку), стане нечистим духом і завдаватиме людям шкоди.

 

Оберегом від мавок слугували часник, цибуля, полин.

(0 Голосов)

 

Звісно, лихословити — великий гріх, тим паче, вживати лихі слова щодо дітей. Але дорослі, на жаль, не раз дошкуляють дітям за непослух їдким - “одмінок” або “відмінче”. Що стоїть за цим словом?..

Одмінок, відмінче, обмінчук, відміна — це дитина, підмінена нечистою силою. У давнину українці вірили, що дика баба чи зла богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє.

Впізнати одмінка можна за мішкуватою будовою тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла. Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років.

Аби позбутися одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, побачивши свою дитину, забере її.

 

Загальнопоширеною була засторога: не слід лихословити і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.

(0 Голосов)

 

Хто такі в українській міфології Песиголовці?.. Їх ще називають — Бесиголовці, Сироїди. Це — міфічні велетні-людоїди, що вирізнялися нечуваною жорстокістю. Мали вигляд вкритої шерстю людини з собачою головою, одним оком посеред чола, іноді з рогом.

За народними переказами, жили десь у Туреччині чи на краю землі. Пересувалися вони дуже швидко, чіпляючись один за одного. Були й велети жіночої статі — одноокі баби.

 

У цілому, Песиголовці — це трансформування в народній уяві уособлення небезпеки від чужоземних ворожих народів.

(0 Голосов)

 

Що не кажіть, але світ української народної міфології (зокрема демонології) таки доволі багатий. До його численних персонажів належить й Упир — найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, аби висмоктувати з людей кров. Він міг з'являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир мав дві душі, одна з яких не покидала тіла і після смерті.

Вважали, що Упирі бувають родимі і роблені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим Упирем ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. На Волині, приміром, вважали, що Упирем ставав кожний самовбивця.

Розпізнати Упиря можна було по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю.

Побутувало повір'я, що крім мертвого Упиря, в кожному селі був і живий, який захищав громаду від мертвого. Щоб знешкодити Упиря, в його могилу кидали жменьку маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю.

 

Втім, це — лишень повір'я...

(0 Голосов)

 

Серед численних персонажів української народної міфології зустрічаємо Скарбника. Хто він такий?..

Побутує кілька варіантів трактування цього образу. За одним, Скарбник — це вірний охоронець скарбів свого господаря, а також надійний помічник в усіх його справах. Проте після смерті господаря він з'являється зі зграєю круків і вириває запродану йому душу. Отож, служить господарю не задарма.

Інший варіант пов'язаний із популярним повір'ям про закопані та закляті скарби, які наділялися надзвичайними властивостями. Ці скарби поділялися на чисті й нечисті. До перших належали такі, що закопувалися людьми у часи лихоліть (війни, напади, пожежі, пограбування). На Гуцульщині, зокрема, такими вважалися скарби опришків. Інші ж скарби перебували під охороною нечистої сили.

Вірили, що раз на сім років закопані та закляті скарби пересушуються і горять. Ті, які охороняє Скарбник, якраз і є заклятими. Взяти їх може лише той, кому вони призначаються. Коли ж це буде стороння людина, то скарби неодмінно перетворяться на черепки, вугілля, гадюк або жаб. Бува, що відразу стають попелом.

Із надприродними властивосями грошових скарбів пов'язано також повір'я про інклюз — зачаровану монету, яка мала здатність притягувати інші монети й таким чином збагачувати свого господаря-власника. Опікав цю монету злий дух. Його, як і Домовика, можна було виховати собі із курячого зноска. Цей дух по смерті господаря забирав його душу.

Втім, шукай скарбів не на землі, а на Небі!

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.