Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(0 Голосов)

Святий Архистратиг Михаїл в особливій пошані серед українського народу. Його образ відтворено на гербі Києва, тож він вважається небесним покровителем (патроном) стольного граду. А свято – Собор Архистратига Михаїла (21 листопада) і за церковною, і за народною традиціями належить до величних. Адже Михайло (у народі звуть спрощено цього небесного воїна) постійно бореться зі силами зла, вбиває їх блискавицями.

З іменем святого пов’язано багато апокрифічних легенд. Одна з найпоширеніших – про чорта, який хотів сховатися від Архистратига. Для цього почав називати предмети, об’єкти,живих істот, дерева, кущі, за якими б Михайло не впізнав нечестивого лиходія. Навіть назвав людину. Михайло у відповідь запевнив: якщо в цьому випадку він уб’є блискавкою людину, то дасть їй Царство Небесне. Все перелічив чорт, а ось про ліщину забув. Тож радять: під час грози під ліщиною краще не ховатися, бо може влучити блискавка.

Інша легенда розповідає, що мисливець випадково вбив під час полювання чорта. До нього зявився Святий Михайло і запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися рушницями. Михайло погодився, але застеріг: якщо мисливець схоче назад забрати свою рушницю, то мусить прийти через рік на те саме місце. Вдарили по руках…

Рушниця Святого Михайла влучно стріляла, та надто багато шуму-грому було від неї, що аж люди лякалися. Тоді мисливець вирішив повернути собі свою рушницю. Як і домовились, прибув через рік на те саме місце, де підстрелив чорта. Святий Михайло повернув мисливцеві його власність. Однак та, старенька, рушниця набула чудодійної сили, стріляла тихо, але влучно, не гірше від Михайлової.

Собор Архистратига Михаїла завершував осінню пору весіль.

Народні прогностичні прикмети говорять:

-Якщо на Михайла вітер з півдня, то зима буде сніжна та красна.

-Михайло приїхав на білому коні – буде врожай зернових.

 

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

(0 Голосов)

На півдня Італії на горі Гаргано розмістилася святиня Архангела Михаїла – найдревніша у Європі (якщо не у світі) і, мабуть, найбільш вражаюча своєю сутністю. Вона знаходиться на висоті 850 метрів над рівнем моря. Її історія напрочуд вражаюча. Втім, навіть мало хто з італійців знає про це достеменно.

Переказ про Святого Архангела Михаїла зафіксовано у стародавньому рукописі. Зокрема йдеться про чоловіка на імя Гаргано, вельми заможного селянина.

…Якось худоба паслася на схилі гори. Здоровенний бик відбився від стада і зник за вершиною. Відтак – зупинився перед входом у печеру, у якій, як вважали, колись жили первісні люди. Господар, озброївшись луком і стрілами, пішов шукати його.

За якийсь час він побачив бика у дивній позі: тварина стояла нерухомо навколішки, опустивши голову до самого долу. Намарно господар бив бика батогом, намагаючись зігнати його з місця. Врешті,розлютившись, вистрілив у нього стрілою. Але дивом див стріла зависла у повітрі.

Про неймовірний випадок довідався єпископ зі Сіпонта. Тоді несподівано перед ним зявився Архангел Михаїл, сповіщаючи, що обрав цей грот для свого перебування на землі, і що там слід збудувати вівтар, освятити який повинен сам єпископ.

Таким чином на горі Гаргано знаходиться єдиний у світі вівтар, освячений за Велінням Божим.

Святиня розташована у середині печери, зі стін якої стікають краплини води. Вівтар прикрашає печерна статуя Святого Архангела Михаїла. Вологість і напівтемрява, слабке світло свічок, яке то тут, то там відбивається від позолоти, породжують глибокі і таємничі відчуття.

 

Тут любили бувати Святий Франциск Анджуйський і Святий отець Піо. Наші українці-заробітчани (звісно, що не всі) при першій же нагоді намагаються відвідати цю святиню. Власне, вони й надали інформацію.

(0 Голосов)

(Легенда)

Україна під гнітом чужинців. З усіх боків ворог дошкуляє, землю обкрадає, мирних українців полонить. Стало вже життя нестерпним. Люд правди шукає. Хлопці славні, хлопці браві на Січ подалися. Щоб Вкраїну рятувати, до зброї взялися.

Гетьман дає настанову: «Волю, браття-запорожці, маємо здобути! Щоб чужинець панував – не може так бути!».

Сокіл згорьований, Сокіл зажурений над Україною літає. Бачить Гетьман птаха в небі і його питає:

-Соколе, Соколе! Де воля? Де слава? Як її здобути? Чи ще довго українцям у неволі бути?

Сокіл ясний, Сокіл гордий все бачить, все знає, з неба, темного від горя, козакам гукає:

-В вашій зброї – ваша воля, в серцях ваших – слава! Поборете воріженьків – буде вам держава!

Записав Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 9-Б класу Червоноградської СШ №8.

 

(1 Проголосовало)

У рослинному світі символом травня є, безперечно, конвалія, яка впродовж усього місяця Божої Матері милує наше око, п’янить ароматом. Намарно люди нещадно нищать квітку. Конвалія має цілющі властивості. Її використовують для виготовлення препаратів, що лікують серце. Таке запримітили ще давні римляни і обожнювали рослину. З квіткою пов’язана доволі цікава легенда…

У лісі стояв козацький загін, який прийняв нерівний бій з ворогом-супостатом. Козакам довелося на деякий час відступити. Раптом серце дівчини відчуло, що її брата-козака вбито. Вона помчала через село у лісову гущавину і такий знайшла свого брата, який вже стік кровю і назавжди закрив очі. Дівчина плакала над ним гіркими сльозами… Навколо все буяло, співали птахи. Але травнева краса природи не стала для дівчини милою, не змогла втішити її, заспокоїти.

Невдовзі повернулися козаки, з почестями поховали свого побратима. А на землі, яка була зрошена сльозами сестри, проросли конвалії. Відтоді щоранку у травні з їх білих квітів-дзвіночків капають сльози-росинки. Вони, як і сестра, також плачуть за полеглим козаком.

Інша версія легенди говорить, що це була не сестра, а наречена полеглого на полі брані козака.

Легенда легендою… Втім, бережімо конвалії! Це не тільки квіти краси, любові, ніжності, а й цінна лікарська рослина.

 

Тарас ЛЕХМАН.

(0 Голосов)

За два колометри від села Стаївка Сокальського району, у напрямку українсько-польського кордону, є святе місце – Корчмин. Багато століть тому там зявилася Божа Мати…

1360 року татарами було спалене українське село Нова Гребля. Згоріли не тільки помешкання місцевих мешканців, а й церква. Вціліла лишень корчма. Все ж люди відбудували село і стали його називати Корчмин.

У 1382 році через село Корчмин перевозили ікону Божої Матері у золотих шатах, яку, за переданнями, намалював Святий апостол і євангелист Лука. (Ймовірно – один з найдавніших списків його ікони).

Побутує переказ: біля спаленої церкви підвода з іконою зупинилася і не могла зрушити з місця. Скільки пар коней (чи то волів) не запрягали, як тільки не намагалися штовхати підводу, а результату – «пшик». Якась невидима рука тримала її. Тоді місцеві мешканці вирішили зняти копію з ікони. Віразу знайшли маляра. Той справно виконав роботу й підвода з іконою рушили далі. Згодом на цьому місці побудували церкву. (До речі, такі перекази щодо побудови нових церков, капличок, вибору місця для них зустрічаємо доволі часто).

У новому храмі найперше помістили на вівтарі Богородчанську ікону-копію. І сталося диво: ікона просльозилася, а свічки самі запалилися. Біля неї почали оздоровлюватися люди. Особливо багато атких зцілень сталося 1936 року.

У 30-40-х роках XX століття біля ікони час від часу знову само запалювалося світло. Тож парафіяни намарно дошкуляли то священикові, то паламареві, що ті, залишаючи церкву, не загасили свічок.

Збереглося свідчення з 1940 року. У селі помирав чоловік, який мав 105 років. Хлопчиною він служив пастухом-наймитом і бачив на лузі неподалік Корчмина появу Пресвятої Богородиці. Спочатку боявся зізнатися у цьому комусь. Це вже згодом розповідав односельцями про побачене.

Під час операції «Вісла» українське село Корчмин відійшло до Польщі. Однак чудотворна ікона Божої Матері і тепер зберігається у цьому селі.

Бережімо своє!

 

Тарас ЛЕХМАН, журналіст